Іменем України
01 грудня 2025 року м.Херсон
Єдиний унікальний номер справи: 766/14757/24
Номер провадження: 22-ц/819/1337/25
22-ц/819/1336/25
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Склярської І.В.,
суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.
секретар Андреєва В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року та
апеляційні скарги ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_4 та
ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 на додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 жовтня 2025 року (під головуванням судді Ус О.В.), у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
встановив:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 , на обґрунтування якого, зазначив наступне.
Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 27.06.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіним М.М. У вказаній квартирі зареєстровані його донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та колишня дружина ОСОБА_3 .
В грудні 2020 року відповідачі за власним бажанням виїхали з квартири з усіма особистими речами на постійне місце проживання за межі м.Херсон, фактично з цього часу квартирою не цікавились та не користувались, комунальні платежі не сплачують, в утриманні житла участі не беруть.
Перешкод в користуванні жилим приміщенням позивач відповідачам не чинив, інформація щодо причин відсутності останніх за місцем реєстрації відсутня, сторони між собою не спілкуються.
Реєстрація ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 створює позивачу перешкоди в користуванні житлом та позбавляє його права вільно володіти, користуватись та розпоряджатись власним майном. ОСОБА_1 позбавлений можливості оформити субсидію на житлово-комунальні послуги і вимушений переплачувати грошові кошти.
Позивач зазначив, що відповідачі втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , у зв'язку з тривалою (понад один рік без поважної причини) відсутністю за місцем реєстрації на підставі ст.405 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено.
Додатковим рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02 жовтня 2025 року щодо розгляду заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №766/14757/24 суд ухвалив:
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 10900 (десять тисяч дев'ятсот) гривень 00 коп.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
В апеляційній скарзі на рішення суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (ст.405 ЦК України), процесуального права, вихід за межі позовних вимог, просив скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17.09.2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , посилаючись на те що додаткове рішення ухвалене судом першої інстанції без врахування принципів співмірності, розумності та справедливості, у зв'язку з чим ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з позивача на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_4 , посилаючись на порушення принципів верховенства права, справедливості та співмірності просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 33 0000 грн
Аргументи учасників справи
(1)Доводи осіб , які подали апеляційні скарги
В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення суду ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , вказав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеними позивачем доводам та обставинам справи, а саме: його прав власника квартири, добровільного залишення у грудні 2020 року відповідачами квартири, виїзд з усіма особистими речами, на постійне місце проживання за межі м. Херсона, втратою зацікавленості у проживанні в квартирі, не прийняттям участі в її утриманні, втрату ними зв'язку з житлом і припинення права користування ним.
Також зазначив, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог і зробив юридично помилковий висновок про «перешкоди», які начебто мали місце. При цьому, жодних належних та допустимих доказів того, що власник вчиняв перешкоди у проживанні відповідачів у квартирі, суду не надано.
Крім того, суд не дав оцінки тим обставинам, що ОСОБА_3 , в травні 2019 року зверталась з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення в квартиру АДРЕСА_2 , справа № 761/21596/19 була розглянута Шевченківським районним судом м. Києва. Зазначені обставини вказують на втрату інтересу зі сторони відповідачів до квартири АДРЕСА_1 , ще в травні 2019 року, оскільки вони мали бажання жити в іншому житловому приміщенні. На виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва у справі № 761/21596/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, ОСОБА_1 02.12.2020 передав дублікат ключа нижнього замка від вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 , та повідомив код доступу охоронної системи, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження № 61389515 від 03.12.2020 року.
Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , зазначив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 участі у судових засіданнях - не брала. При цьому, власну позицію відносно предмету спору - не висловлювала, а подання будь-яких заяв та клопотань здійснювалося через представника. Отже, витрати пов'язані з підготовкою та поданням заяв про участь у судових засіданнях в режимі відео конференції, ознайомлення з відомостями, що містяться на сайті судової влади України щодо ОСОБА_3 та подання до Херсонського міського суду Херсонської області заяви про ознайомлення з матеріалами справи, не є невідворотними та неминучими, оскільки, усі процесуальні дії по справі вчинялися її представником - адвокатом Каплієнком В.Є., а тому такі дії є виключною ініціативою представника, тому ці витрати - не підлягають відшкодуванню.
Крім того, суд неодноразово зазначав в ухвалах про відмову в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, що явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась. Щодо витрат на підготовку та подання відзиву на позовну заяву, ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , зазначив, що враховуючи розмір відзиву на позовну заяву, кількість додатків що він містить та категорію справи, що характеризується низьким рівнем складності, беручи до уваги відсутність у ньому доказів, які були отримані адвокатом самостійно, вважає, що вартість послуги із складання та подання відзиву на позовну заяву, яка б відповідала критерію співмірності, розумності та справедливості становить 2 000,00 гривень. Аналогічна позиція щодо витрат пов'язаних з підготовкою та поданням Заперечення на відповідь на відзив. Вважає, що вартість цієї послуги, яка б відповідала критерію співмірності, розумності та справедливості становить 1 500,00 гривень.
Щодо участі представника у судових засіданнях, ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , погоджується з сумою, встановленою судом першої інстанції, яка відповідає принципу розумності та справедливості, та є співмірною наданій послузі. Враховуючи викладене зазначив, що сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка була б невідворотньою та неминучою, відповідала критеріям співмірності, розумності та справедливості є грошова сума у розмірі 5000,00 гривень.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 жовтня 2025 року ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_4 , зазначила, що належність та реальність витрат на правничу допомогу в сумі 33 000,00 грн підтверджена повним комплектом документів, що відповідають вимогам ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України, включаючи факт оплати 33 000,00 грн (платіжна інструкція від 22.09.2025 р.).
Апелянт зауважив на те, що суд першої інстанції пославшись на незначну складність справи, не врахував, що справа стосувалася виселення з єдиного житла неповнолітньої дитини та її матері, що свідчить про Конституційне та соціальне значення справи. Також, особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що судом першої інстанції не надано достатньо мотивованого обґрунтування для зменшення заявленої суми витрат з 33 000,00 грн до 10 900,00 грн, що суперечить сталій правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Крім того, судом першої інстанції не враховано високе соціальне значення справи (захист житла дитини), об'єктивну непередбачуваність додаткової роботи, спричиненої процесуальною поведінкою позивача, та неправомірно ототожнив гонорар адвоката з хронометражем засідання.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_4 , вказав, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Позивач до суду не надав жодних доказів наявності необхідної умови для застосування частини 2 статті 405 ЦК України, а саме відсутності відповідачів без поважних причин за місцем проживання. Навпаки, в судовому засіданні було доведено, що відсутність відповідачів була вимушеною, що виключає можливість припинення сервітутного права користування. Твердження позивача про те, що суд встановленням факту вчинення позивачем перешкод вийшов за межі позову, є юридично необґрунтованим, оскільки встановлення факту вчинення перешкод є обов'язковою частиною предмету доказування для застосування або незастосування ч. 2 ст. 405 ЦК України. Зазначив, що факт виселення відбувся. 13 жовтня 2020 року, коли позивач самовільно змінив замки та код охоронної сигналізації у вхідних дверях, що підтверджується офіційним листом поліції від 20.01.2021 року Крім цього, ОСОБА_3 , від імені якої діє Каплієнко В.Є., вказав, що перша реєстрація ОСОБА_3 за вказаною адресою відбулася 11 квітня 2007 року, наступна 07.12.2012 року під час перебування сторін у шлюбі та за згодою власника квартири.
Що стосується стягнення витрат на правову допомогу ОСОБА_3 , від імені якої діє Каплієнко В.Є., вказав, що відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України, оскільки рішення суду ухвалено на користь відповідача, витрати на правничу допомогу, підтверджені належними доказами є обґрунтованими, мають бути стягнуті з позивача у повному обсязі, тобто у розмірі 33 000 (тридцять три тисячі) гривень 00 копійок. Просив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду щодо суті спору
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_3 -адвоката Каплієнка В.Є., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення по справі виснував, що в судовому засіданні не встановлено обставин, за яких відповідачки добровільно, безперешкодно та без примусу покинули житлове приміщення та виїхали разом з особистими речами до іншого місця проживання. Навпаки, судом встановлено здійснення перешкод у користуванні майном та речами позивачем відповідачкам, що не спростовано позивачем. Посилання представника позивача на наявність у відповідачки ОСОБА_3 у власності нерухомого майна, як підстава для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням не може бути єдиною, самостійною підставою для визнання їх такими. Позивачем не доведено, а судом не встановлено факту добровільності відповідачок покинути та не проживати у спірному житловому приміщенні та факту, що ним не здійснювалися перешкоди у користуванні житлом.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів цивільної справи вбачається таке:
- ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджено договором дарування від 27.06.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіним М.М., витягом про державну реєстрацію прав №35071946 від 06.08.2012 року;
- З ЄДРСР встановлено, що рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27.06.2018 року, №766/9196/17 яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Херсонської області від 27.09.2018 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за позовом ОСОБА_3 , розірвано, та у постанові суду апеляційної інстанції суд виснував, що встановивши, що сторони з 2016 року разом не проживають, не ведуть спільне господарство, сімейні стосунки не підтримують і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
- Відповідачі зареєстровані у спірному житловому приміщенні з 07.12.2012 року, що підтверджено відповідями №766703 та №767140 з Єдиного державного демографічного реєстру від 03.09.2024 р.;
- За актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 24.07.2024 р. складеного представником ОСББ «Санаторний» Костильєвою С.П., свідків, мешканців будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 за ініціативою власника квартири ОСОБА_1 за вищезазначеною адресою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , зареєстровані, але не проживають з 01.01.2021 р. по теперішній час;
- З ЄДРСР встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року № 761/21596/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення задоволено частково. Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 , шляхом зобов'язання ОСОБА_1 передати дублікати ключів від вхідних дверей та повідомленням коду доступу охоронної сигналізації. Вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Останні відомості з ЄДРСР, у наведеній справі, свідчать про прийняття за ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 травня 2923 року скарги ОСОБА_1 , особа дії, якої оскаржуються: Державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полісмак Олександр Олександрович, стягувач: ОСОБА_3 на дії державного виконавця до розгляду.
- Згідно постанови державного виконавця від 03.12.2020 року про закінчення виконавчого провадження №61389515, виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа №761/21596/19, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, закінчене оскільки вимоги виконавчого документа виконано в повному обсязі, згідно акту державного виконавця від 02.12.2020 боржником передано дублікат ключа нижнього замка від вхідних дверей та повідомлено код доступу охоронної системи.
- За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №283864033 від 10.11.2021 р. щодо житлових приміщень, ОСОБА_3 , є власницею земельної ділянки площею 0,033 га за адресою: АДРЕСА_4 , комплексу за адресою: АДРЕСА_4 , кафе А площею 122,1 кв.м, склад Б площею 16,2 кв.м, мостіння-літній майданчик І 130 кв.м;квартири двокімнатної площею 45,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 ; житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 ; однокімнатної квартири площею 31,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_7 ; приміщення двокімнатного у комунальній квартирі площею 75,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_8 , приміщення 7а; квартири спільного заселення площею 29,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_9 ; квартири однокімнатної площею 29,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_10 , що ОСОБА_3 , виходячи з матеріалів справи, не заперечено.
- З ЄДРСР встановлено, що ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2021 року ( з урахуванням ухвали про виправлення описки) (справа № 766/6361/19) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування Корабельної районної ради у місті Херсоні, ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням та виселення за адресою: АДРЕСА_11 ., усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_3 із квартири за адресою: АДРЕСА_11 - залишено без розгляду.
- До відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Каплієнко В.Є., додала докази на підтвердження своїх заперечень, а саме: заяву ОСОБА_3 від 13.10.2020 року Начальнику Корабельного ВП ГУНП в Херсонській області Скалібогу А., пояснення ОСОБА_3 від 13.10.2020 року, пояснення ОСОБА_3 від 13.20.2020 року, Висновок за результатами розгляду матеріалів справи СО №22329 від 14.10.2020 за заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_8 в.о. начальника відділу №2 Херсонського РУП ГУНП в Херсонській області Сколібога А. від 20.01.2020 року адресований ОСОБА_9 , Лист в.о. начальника Корабельного відділення поліції в Херсонській області ГУНП від 20.10.2020 року адресований ОСОБА_9 , пояснення ОСОБА_10 від 14.10.2020 року.
- З ЄДРСР встановлено, що в провадженні Херсонського міського суду Херсонської області з 2017 року знаходиться на розгляді цивільна справа №766/12340/17 позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_11 про поділ спільного майна подружжя .
Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Разом з тим, глава 32 ЦК України містить положення, якими регулюються питання користування чужим майном. Зокрема, до видів користування чужим майном віднесено сервітут як право обмеженого користування чужою нерухомістю, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Судом встановлено, що відповідачі вселилися у спірну квартиру як члени сім'ї власника квартири і таким чином набули права користуванням його (чужим) майном, тобто виникло право сервітуту.
Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене у тому числі щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Статтею 405 ЦК України визначені права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом як окремий вид права користування чужим майном.
У цій статті зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла безумовно втрачає право на користування цим житлом лише в одному випадку - у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Отже, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, і для членів сім'ї власника безумовне припинення користування житлом можливе лише на підставі частини другої статті 405 ЦК України (член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом).
Це свідчить про те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням, а спір щодо користування повинен вирішуватися з урахуванням балансу інтересів обох сторін та обставин, які мають істотне значення.
Всі інші підстави, передбачені для втрати членом сім'ї власника житла, який проживає разом з ним, права користування цим житлом, мають розглядатись з урахуванням загальних принципів регулювання відносин щодо припинення сервітуту, які унормовуються статтею 406 ЦК України.
Право на користування може бути припинено з підстав, передбачених статтею 406 ЦК України.
Таким чином, питання про визнання припиненим права користування житлом у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що встановлюються до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).
При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 405 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) вказано, що: «у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.
Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) та наведені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №491/57/22.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, пункт 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).
Про необхідність дослідження питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування будинком виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі
№ 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20).
Як зазначено вище, між сторонами шлюб розірвано.
Додані до відзиву на позовну заяву докази свідчать, що вони були зібрані до справи № 766/6361/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування Корабельної районної ради у місті Херсоні, ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, який ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2021 року залишено без розгляду.
Протягом усього часу, а саме з моменту залишення відповідачами житлового приміщення у 2020 року, з підстав зазначених ОСОБА_3 , нею не порушувалося у судовому порядку питання про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.
Наведене слід пов'язувати з реалізацією ОСОБА_3 права на захист свого порушеного права на користування та вселення у квартиру АДРЕСА_2 , про що ухвалені вищенаведені судові рішення першої та апеляційної інстанції за її позовом.
З урахуванням волевиявлення відповідачки ОСОБА_3 бути вселеною та проживати в квартирі в м. Києві; наявність, відповідно до Реєстру, у неї на праві власності декількох квартир в м. Херсоні; вищенаведені судові рішення з правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів у 2020 році у сукупності свідчать, як про те що між сторонами склалися відносини, які унеможливлюють користування ОСОБА_3 квартирою позивача, як житловим приміщенням для проживання, так і про необхідність дотримання балансу в спірних правовідносинах.
Отже, виходячи з дотримання балансу інтересів сторін колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу що:
-волевиявлення ОСОБА_3 на проживання в місті Києві, що вбачається з рішення Шевченківського районного суду м. Києва та відсутність її волевиявлення на зміну місця проживання у спірній квартирі шляхом звернення до суду після жовтня 2021 року ( часу залишення позову ОСОБА_1 без розгляду)
-наявність у ОСОБА_3 на праві приватної власності 1/1 чотирьох квартир (за адресами: АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_9 (квартира спільного заселення); АДРЕСА_12 ), що нею не спростовано.
-її посилання на заміну ОСОБА_1 замків у 2020 році у квартирі АДРЕСА_1 ;
-недоброзичливі відносини, що склалися між сторонами,-
дають підстави дійти до висновку, що втрата ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 не порушить права відповідачки та забезпечить дотримання балансу інтересів сторін.
Що стосується позовних вимог про втрату права користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , колегія суддів виходить з наступного.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно ч.1,2 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України).
ОСОБА_5 15.01.2025 звернулася до суду з заявою в якій просила відкласти розгляд справи, оскільки 02.02.2025 року їй виповниться вісімнадцять років і вона надасть відзив на позовну заяву з вимогами якої не згодна та вважає її безпідставною та необґрунтованою ( т. т.2 а.с.222-223). Проте, в наступному, і до часу ухвалення судового рішення будь-яких заяв від ОСОБА_5 не надходило.
Слід зазначити, що під час розгляду справи, ОСОБА_3 зазначила про місце проживання її неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , з нею, матір'ю ( т. 1 а.с.107)..
Отже на час виникнення спірних правовідносин неповнолітня ОСОБА_5 весь час проживала з матір'ю, а остання місце свого проживання, як зазначено вище, визначала у судовому порядку в квартирі м. Києва шляхом її вселення в неї.
Отже, з урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що права ОСОБА_5 при ухваленні судового рішення про задоволення позову не будуть порушені.
Щодо оскарження додаткового рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 жовтня 2025 року
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Херсонського міського суду Херсонської області у цій справі, то додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 жовтня 2025 року втрачає силу.
Враховуючи, що у разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу, колегія суддів не надає оцінку доводам адвоката позивача, ОСОБА_12 , звертаючи також увагу на те, що вимоги апеляційної скарги позивача про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову, унеможливлюють при її задоволенні, також задовольнити вимоги апеляційної скарги на додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн.
Також, враховуючи, що у разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу, колегія суддів не надає оцінку доводам апеляційної скарги представника відповідача про наявність підстав для стягнення на його користь витрат на правову допомогу в сумі 33 000 грн.
Щодо суті апеляційної скарги на рішення суду
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Таким чином, за наведених обставин, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено.
Щодо суті апеляційних скарг на додаткове рішення суду
У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Щодо судових витрат
У відповідності до вимог ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задоволено є підставою для розподілу судових витрат.
За подання позовної заяви до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн. що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3835458635.1 від 20.08.2024 року.
За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1453,44 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1.386511839.1 від 31.10.2025 року.
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 задоволено, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року скасовано та позовні вимоги позивача задоволено, то обов'язок по сплаті судового збору у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції покладається на відповідача.
Відтак, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2664,64 грн, сплачений за платіжним дорученням при подані позовної заяви до суду першої інстанції №0.0.3835458635.1 від 20.08.2024 року та за платіжним дорученням при подачі апеляційної скарги №1.386511839.1 від 31.10.2025 року .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 382 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року скасувати.
Ухвали нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
Зі скасуванням рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 вересня 2025 року додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 жовтня 2025 року втрачає силу.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2664,64 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 грудня 2025 року .
Головуючий І.В. Склярська
Судді: Л.П. Воронцова
В.В. Майданік