Номер провадження: 11-кп/813/2697/25
Справа № 523/21992/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 -адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 28.10.2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12025160000000120 від 30.01.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 2, 3 ст. 307, ч.ч. 2, 3 ст. 311 КК України,
установив
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 28.10.2025 року задоволено клопотання прокурора та щодо ОСОБА_7 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 27.12.2025 року включно, з альтернативою внесення застави як запобіжного заходу у розмірі 300 (трьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що прокурором доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду провадження ризикам.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах захисту обвинуваченого ОСОБА_7 в апеляційній скарзі зазначає, що визначений судом розмір застави є очевидно непомірним для обвинуваченого ОСОБА_7 та фактично позбавляє його реальної можливості скористатися правом на внесення застави як альтернативного запобіжного заходу.
Крім того, також зазначає, що ОСОБА_7 лише 26 років, він не має постійних джерел доходу, оскільки не працевлаштований офіційно, не отримує заробітної плати чи інших регулярних виплат, не здійснює підприємницької діяльності та не є отримувачем соціальної допомоги або пенсійних виплат.
На підставі цього просить ухвалу суду змінити в частині визначення застави та у відповідності п.3 ч.5 ст.183 визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 100 мінімумів для працездатних осіб.
До початку судового засідання на адресу апеляційного суду від прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 надійшли заперечення на апеляційну скаргу в яких прокурор просить апеляційну скаргу захисника розглядати без його участі та ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду адвокат обвинуваченого підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді у Пересипського районного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025160000000120 від 30.01.2025 за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 2, 3 ст. 307, ч.ч. 2, 3 ст. 311 КК України та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 2 ст. 311 КК України.
Ухвала суду першої інстанції оскаржена лише в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , а тому апеляційний суд перевіряє її лише в цій частині.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинувачених під вартою.
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, один з яких є особливо тяжким, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, роль обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачених з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення вини, може вдатися спроб переховуватися від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, апеляційний суд вважає, ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом. Перебуваючи на свободі, обвинувачені можуть здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Враховуючи обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про його особи, який є непрацевлаштованим, обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, колегія суддів вважає, що існує ризик того, що обвинувачений може продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інше кримінальне правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Орім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 пов'язані із незаконним обігом психотропних речовин, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які їх вживають, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки для осіб, які вживають такі речовини.
Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів враховує посилання захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_7 має певні соціальні зв'язки, в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Протиправна діяльність, в зайнятті якою обвинувачуються ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні, на думку колегії суддів, не може нівелюватися наявними сімейними зв'язками, оскільки відповідно до обвинувачення інкримінована діяльність пов'язана з незаконним систематичним збутом особливо небезпечної психотропної речовини, організованою групою осіб.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Що стосується доводів сторони захисту про необґрунтованість визначеного судом обвинуваченому розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається у таких розмірах:
-щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчинені нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
-щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчинені тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
-щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчинені особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, відповідно до ч.5 вказаної норми процесуального закону, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Оскарженою ухвалою, продовжуючи обвинуваченим строк тримання під вартою, в якості альтернативного запобіжного заходу місцевий визначив ОСОБА_7 заставу 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908400 грн.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст.5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що, враховуючи обставини вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень в яких він обвинувачується, зокрема, обраний розмір застави зможе стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого, буде достатньою мірою гарантувати виконання ним покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам.
Колегія суддів зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки. Розміри застави, встановлені виключно з урахуванням майнового стану обвинувачених, та є достатніми для забезпечення їх явки у судове засідання.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 28.10.2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12025160000000120 від 30.01.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 2, 3 ст. 307, ч.ч. 2, 3 ст. 311 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4