нп 2/490/36/2025 Справа № 490/3194/21
Центральний районний суд м. Миколаєва
12 листопада 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романової К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у праві власності на житловий будинок, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 ,-
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Корткий зміст позовних вимог, процесуальні дії суду.
В квітні 2021 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача в якому просила усунути перешкоди у праві власності на житловий будинок шляхом демонтування басейну для зберігання води, позначену на плані як будівля АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивачка обґрунтовує наступним.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Ткаченко Ю.Г. від 10.01.2011 року р. № 5-10 та рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.04.2012 року (справа № 2-3324/11), їй належить на праві власності належить 741/2500 насток житлового будинку АДРЕСА_2 . Інша частина житлового будинку належить на праві власності наступним особам: ОСОБА_2 - 43/100 частини; ОСОБА_3 - 684/2500 часток. На підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.11.2012 року № 1271, належній їй на праві власності частині житлового будинку, була надана нова поштова адреса: АДРЕСА_3 . На підставі вказаного рішення, Виконкомом Миколаївської міської ради позивачці було видано нове свідоцтво про право власності від 24.12.2012 року р. № НОМЕР_1 на житловий будинок АДРЕСА_3 . Житлові будинки АДРЕСА_2 , 8/1 розташовані на земельній ділянці площею 960 кв.м., яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Миколаївської міської ради від 24.02.2005 року № 31/21, рішення Центрального районного суду. Миколаєва від 06.12.2012 року, справа № 1423/13863/2012, належить на праві спільної часткової власності наступним особам: ОСОБА_3 , 57/200 часток; ОСОБА_1 , 57/200 часток; ОСОБА_2 , 43/100 часток. Реальний поділ земельної ділянки до сьогоднішнього дня проведений не був.
Також, позивачка стверджує, що одним із співвласників, а саме: ОСОБА_2 , біля входу до її житлового будинку, позначеного на плані літ. "А-ІІ" був побудований басейн для зберігання води, позначений на плані як будівля АДРЕСА_2 . Вказана басейна створює перешкоду у доступі до входу її житлового будинку. До будинку неможливо занести меблі, будівельний матеріал та обладнання. Басейна для зберігання води створює перешкоду для технічного обслуговування житлового будинку. Крім того, наслідком зберігання води в басейні стане руйнування стіни та фундаменту будинку через потрапляння вологи. Адже, відповідно до діючих ДБН Б 2.2-12:19 басейна для зберігання води повинна бути розташована на відстані 3 метрів від стіни, фундаменту житлового будинку. Тоді як басейна відповідача розташована від стіни мого житлового будинку на відстані близько 1 метру.
За такого, позивачка вказує, що у порушення вимог норм матеріального права, відповідач побудував басейн для зберігання води біля входу до її житлового будинкув, наслідок чого, створює їй перешкоду володінні та користуванні житловим будинком.
При цьому, позивачка зазначає, що, намагаючись вирішити виниклий спір у досудовому порядку, вона неодноразово зверталась до відповідача і просила демонтувати побудований ним басейн для зберігання води. Однак, всі її звернення відповідач залишив без уваги, що змушує її звернутись до суду з даним позовом і просити суд зобов'язати відповідача демонтувати басейну для зберігання води у примусовому порядку.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2021 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Ухвалою від 06.05.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху надано строк на усунення недоліків.
25.05.2021 року на адресу суду, на виконання вимог ухвали від 06.05.2021 року, надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 02.06.2021 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
27.01.2021 року від представника відповідача - адвоката Чабанюка В.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає в повному обсязі, з на ступних підстав.
Дійсно, позивачка стала власницею 741/2500 часток будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10.01.2011, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.04.2012 р., проте "басейна", про яку йдеться мова в позовній заяві, вже була збудована на цей час та становила собою частину успадкованого позивачкою майна, а споруда №8 становила собою частину житлового будинку АДРЕСА_2 станом ще, як мінімум, на 25.11.2010, тобто ще до прийняття спадщини та оформлення власності позивачкою на частину вказаного будинку. Отже, норми ДБН Б.2.2-12:2019 не регулюють відносини, які склались за десятиріччя до 01.10.2019 р.
Сторона відповідача стверджує, що останній не будував басейн біля входу до житлового будинку позивачки, оскільки зазначений басейн вже являв собою частину будинку АДРЕСА_2 задовго до отримання позивачкою прав на цей будинок, що знайшло своє відображення як в технічному паспорті 2010 року, так і в самому свідоцтві про право на спадщину позивача.
Стосовно створення перешкод у володінні та користуванні житловим будинком представник відповідача звертає увагу на те, що до позову взагалі не надано жодних доказів: будівництва вказаного басейна відповідачем, створення відповідачем перешкод для позивачки у володінні та користуванні будинком.
Крім того, сторона відповідача вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає приписам законодавства, оскільки підставою поданого позивачкою позову мала би бути, насамперед, протиправна поведінка відповідача. Однак, на противагу цьому: відповідач не вдавався до жодної протиправної поведінки відносно позивачки або належного їй майна, а також позивачкою у позові не наведено жодного прикладу такої протиправної поведінки ОСОБА_2 , а також жодного доказу для її підтвердження. Тому, обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає передбаченим для такого захисту підставам та умовам, а отже є таким, що не підлягає до задоволенню.
Ухвалою від 26.10.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2022 року.
Ухвалою суду від 10.08.2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у праві власності на житловий будинок, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27.09.2023 року ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 10.08.2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.10.2023 року справу передано для продовження розгляду судді Черенковій Н.П.
Ухвалою суду від 20.03.2024 року клопотання представника відповідача - адвоката Беженару О.С. про виклик експерта ОСОБА_4 задоволено, до судового засідання викликано експерта Регіональної торгово-промислової палати в Миколаївській області Лесків Світлану Анатоліївну для надання усних пояснень щодо висновку експерта №125-016/1 від 28.05.2021 року.
В судовому засіданні 23.05.2024 року при допиті експерта ОСОБА_4 виникла необхідність витребувати в ММБТІ інвентарну справу домоволодіння АДРЕСА_2 , в зв'язку з чим, судом постановлено ухвалу, якою відкладено судовий розгляд справи, витребувано від КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" копію інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_2 .
08.07.2024 року від КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" надійшла витребувана судом інвентарна справа.
27.11.2024 року представницею відповідача - адвокатом Беженару О.С. подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва у справі №490/1147/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частки земельної ділянки.
Ухвалою суду від 27.11.2024 року клопотання про зупинення провадження у цивільній справі задоволено, зупинено провадження у справі №490/3194/21за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у праві власності на житловий будинок, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 ,до набрання законної сили судовим рішенням у справі №490/1147/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виділення в натурі частини із складу земельної ділянки.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14.01.2025 року ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2024 року скасувано, справу направлено до того ж суду для продовження розгляду.
Позивачка до судового засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.
Відповідач до судового засідання не з'явився, від його представника - адвоката Беженару О.С. надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, проти задоволення позовних вимог заперечують в повному обсязі.
Третя особа - ОСОБА_3 до судового засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань та заяв по суті спору від до суду не надав.
Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №062711, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є співвласниками у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 960 кв. метрів по АДРЕСА_2 .
06 листопада 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу частки у праві власності на житловий будинок, відповідно до якого останній придбав нерухоме майно у вигляді 57/100 часток у праві власності на житловий будинок з відповідною часткою прилеглих до нього господарських та побутових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Після його смерті була відкрита спадщина на належне йому майно, зокрема і на 57/100 частин вказаного житлового будинку, що було розділено в рівних частинах між його дружиною, ОСОБА_9 та його сином, ОСОБА_3 , відповідно по 57/200 частин (свідоцтво про право на спадщину за законом 5-10 від. 10.01.2011 року, що видане Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою). Вказаний житловий будинок за літ. А-2: житловою площею 106,3 кв.м, загальною площею 239,4 кв.м., до нього примикають: вбиральня за літ.Е, душ за літ. з, літня кухня - сарай за літ. П, огорожа за №№3,4,5,6,7, та споруди за №№8,І.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав №28675540 від 14.01.2011 р. за ОСОБА_9 зареєстровано право приватної спільної часткової власності на 57/200 частку будинку АДРЕСА_2 .
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 12.04.2012 року у справі №2-3324/11 ухвалено наступне:
1. Провести реальний розподіл житлового будинку АДРЕСА_2 по третьому варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 120-2125 від 21 січня 2012 року Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, визначивши першого співвласника - ОСОБА_9 , другого співвласника - ОСОБА_3 .
2. Визнати право власності за ОСОБА_3 на 48/100 часток від 57/100 часток житлового будинку АДРЕСА_2 .
3. Визнати право власності за ОСОБА_9 на 52/100 часток від 57/100 часток житлового будинку АДРЕСА_2 .
4. Виділити у власність ОСОБА_3 в житловому будинку, за адресою в АДРЕСА_3 »: на першому поверсі-частина коридору 1-1, площею 4,8 кв.; санвузол 1-2, площею 2,5 кв.м.; котельна 1-6, площею 8,1 кв.м.;підвал 1-І, площею 11,1 кв.метрів; коридор 1-ІІ, площею 10,9 кв.м; на другому поверсі-передпокій 1-7, площею 16,2 кв.м; комора1-8, площею 2,8 кв.м; житлова кімната 1-9, площею 10,6 кв.м. -всього загальною виділеною площею в житловому будинку 67,0 кв.метрів, загальною інвентарною вартістю 67225 грн.
5. Виділити у власність ОСОБА_9 в житловому будинку в АДРЕСА_2 літ. “А-2» з прибудовою літ. “а»: на першому поверсі-частину коридору 1-1 площею 4,8 кв. м.; житлову кімнату 1-3, площею 10 кв.м.;житлова кімната 1-4, площею 10,3 кв.м; кухню 1-5, площею 19,0 кв.м.; на другому поверсі- житлову кімнату 1-10, площею 10,6 кв.м; житлову кімнату 1-11, площею 19,2 кв.м. -всього загальною виділеною площею в житловому будинку -73,9 кв. м., загальною інвентарною вартістю -74148 грн.
6. Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_3 15 547 грн. в рахунок компенсації за 2/100 часток зазначеного будинку.
7. Покласти витрати на улаштування перегородки в приміщенні 1-1, закладення дверного отвору з приміщення 1-7 в приміщення 1-11, улаштування дверного отвору з встановленням дверей в зовнішній стіні в приміщенні 1-4, зведення сходів на другий поверх житлового будинку літ. “А-1» в рівних частках на співвласників ОСОБА_9 та ОСОБА_3 - по 14 800 грн. на кожного.
Згідно витягу з рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.11.2012 р. за №1271, 741/2500 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , яка належить гр. ОСОБА_9 , надано нову адресу: АДРЕСА_3 .
24.12.2012 року ОСОБА_9 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: 1/1 частка в будинку АДРЕСА_3 .
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 06.12.2012 року у справі №1423/13863/2012 ухвалено: визнати за ОСОБА_9 право власності на 57/200 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташований житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами; визнати за ОСОБА_3 право власності на 57/200 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташований житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами.
11.01.2013 року, в зв'язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_10 , ОСОБА_9 змінено прізвище на « ОСОБА_11 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 від 11.01.2013 року.
Висновком експерта №125-016/2 будівельно-технічної експертизи, складеного 22.09.2022 року, судовим експертом Лесків С.А. встановлено наступне.
Станом з 1957 р. до 1978 р. споруда басейну під літ. №1 була розташована в серединній частині внутрішньої дворової території біля задньої зовнішньої торцевої стіни житлового будинку літ. «А-1» після 1978 р., співвласником ОСОБА_2 була виконана реконструкція житлового будинку з добудовою 2-х поверхової прибудови літ. «А-2» з мансардою, споруда водяного колодязю залишилась під правою зовнішньою стіною прибудови літ. «А-2». В 1988р. змінилася конфігурація земельної ділянки АДРЕСА_2 , а саме: фасадна частина була збільшена на ширину 2,5 м. в бік земель територіальної забудови. Станом на 15.07.1988р. співвласником ОСОБА_2 були виконані будівельні роботи по улаштуванню басейну для зберігання води.
На даний час, безпосередньо біля фасадної межі в лівій боковій частині земельної ділянки, розташований басейн літ. №8 для зберігання води (див фото №1,2,3).
Виконаними замірами на місці, встановлено:
- басейн з розмірами в плані 1,0 х 1,0м., розташований на відстані 1,1м. від фасадної зовнішньої стіни житлового будинку літ. «А-2», огороджений з 2-х сторін огорожею з листів металевого профілю по металевому каркасу, розташованою на відстані 0,8м. від фасадної зовнішньої стіни частини житлового будинку, яка належить співвласнику ОСОБА_1 .
Розташування споруди басейну для зберігання води літ. №8 виконане з порушенням вимог ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій" п. 6.1.41 таб. 6.7 прим.№3 «...Відстані від артсвердловин та колодязів до окремих будинків і споруд та інших джерел слід приймати - 20м, місце розташування водозабірних споруд повинно бути по течії грунтових вод і вище по відношенню до розташування каналізаційних споруд. За неможливості забезпечення цієї відстані в межах ділянки слід влаштовувати свердловини, колодязі, які розміщуються вздовж житлових вулиць із відступом від червоної лінії на 2,5 -3,0м. ...».
Крім того, існуюча огорожа споруди з листів металевого профілю, встановлена з порушенням п. 6.1.41 «..Для догляду за будівлями і здійснення їх потокового ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше - 1,0 м. При цьому повинне бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок».
В даному випадку, встановлена огорожа в фасадній частині на відстані 0,8м. від зовнішньої стіни частини житлового будинку співвласника ОСОБА_1 , чим створює перешкоди у доступі до частини житлового будинку позначеного на плані літ. «А-2».
На підставі вище вказаного, враховуючи місце розташування існуючої споруди басейну для зберігання води № НОМЕР_4 , який належить співвласнику ОСОБА_2 з порушенням вимог ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» п. 6.1.41 таб. 6.7 прим.№3, наявність існуючої споруди водяного колодязю №1 під правою зовнішньою стіною прибудови літ. «А-2», виконувати будівельні роботи по перебудові існуючого басейна для зберігання води №8 та огорожі навколо басейна по АДРЕСА_2 у відповідність до діючих ДБН, норм та стандартів є недоцільним та потребує демонтажу.
ІІІ. НОРМИ ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом належить до основних засад судочинства.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності - це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримуватиз цього користь, вигоду. Розпорядження майном - це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності (частина четверта статті 357 ЦК України).
За змістом статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Норми закону передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Однак в ч. 1 ст. 358 ЦК України зазначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що також знайшло своє відображення і в ч. 1 ст. 88 ЗК України, відповідно до якої володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Таким чином, з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками. Тому, актами цивільного законодавства України надано право співвласникам на поділ та виділ майна. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення. Наведене гарантує кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі того майна, яке знаходиться у їх спільній частковій власності і після здійснення якого, право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу), і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Згідно ч.1, ч.2 ст.103 Земельного кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Тобто інститут земельних відносин добросусідства, є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.
Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі. Тому якщо власник або співвласник будинку зведенням будівель і споруд погіршує права решти учасників спільної власності чи інших осіб, у тому числі погіршує для них екологічну ситуацію, то вони відповідно до ст. 55, 124 Основного Закону та інших актів законодавства мають право заявляти в суді вимоги до знесення цих будівель і споруд (незалежно від того, зводились вони з відповідного дозволу чи без нього) або усунення допущених порушень іншим шляхом, але в передбачений законом спосіб.
Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування в судовому порядку, зокрема у визначений позивачем спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи власності або користування щодо спірного майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.
Згідно з Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 №5, відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння (абз.2 п.33). Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача (п.34).
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник або користувач земельної ділянки має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення відповідачем перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника). Наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 20.10.2020 у справі №910/13356/17.
Більше того, в п.5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №6 «Про практику застосування судами ст.376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, що при розгляді позовів про знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.
Задоволення такого роду позовів можливо лише у разі встановлення неможливості проведення відповідної перебудови. Якщо ж технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.
Погодження забудовника на перебудову при розгляді справи про знесення самочинного будівництва за можливості перебудови, якщо це підтверджено, є підставою для відмови в позові лише тоді, коли рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання здійснити перебудову не виконано не з вини забудовника, про що державним виконавцем складено відповідний акт.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Таким чином, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Адже, право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Крім того, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з'ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
В п. 21 вказаної Постанови зазначено наступне: виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішені спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою.
Дана угода не обмежує законні права сторін, не позбавляє їх можливості належно користуватися своєю частиною будинку, не суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам та єдиним можливим варіантом визначення порядку користування земельною ділянкою з урахуванням власності сторін та сталого порядку користування своїми земельними ділянками.
Судом встановлено, що між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 960 кв.м. тривалий час, ще до отримання своїх частин будинку був встановлений певний сталий порядок користування вказаною спільною земельною ділянкою загального користування.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).
Матеріалами справи підтверджується, що сторони є співвласниками у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 960 кв. метрів по АДРЕСА_2 .
При цьому, реальний розподіл земельної ділянки не проведений.
У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил.
У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 420/4209/19 зазначено, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва.
Постановою КМУ від 07 червня 2017 року №406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.
Так, згідно з п. 6 вказаного вище Переліку, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків (щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків), не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво.
За такого, спірна споруд у вигляді басейну для зберігання води не потребує оформлення дозвільних документів на її будівництво чи переобладнання.
З матеріалів інвентарної справи МБТІ №160 на житловий будинок АДРЕСА_2 , вбачається, що станом з 1957 р. споруда басейну під літ. №1 була розташована в серединній частині внутрішньої дворової території біля задньої зовнішньої торцевої стіни житлового будинку літ. «А-1». Після 1978 р., співвласником ОСОБА_12 була виконана реконструкція житлового будинку з добудовою 2-х поверхової прибудови літ. «А-2» з мансардою, споруда водяного колодязю залишилась під правою зовнішньою стіною прибудови літ. «А-2». В 1988 р. змінилася конфігурація земельної ділянки АДРЕСА_2 , а саме: фасадна частина була збільшена на ширину 2,5м. в бік земель територіальної забудови.
Отже, на час набуття ОСОБА_1 права власності на 57/100 часток у праві власності на житловий будинок з відповідною часткою прилеглих до нього господарських та побутових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , басейн для зберігання води, який, за твердженнями позивачки побудований відповідачем ОСОБА_2 та створює їй перешкоди у володінні та кристуванні житловим будинком, вже існував, що підтверджується матеріалами інвентраної справи. Законність існування цієї прибудови не оспорювалася попереднім власником будинку АДРЕСА_2 , спадкоємицею якого є позивачка.
Крім того, з огляду на матеріали інвентарної справи БТІ - вказаний басейн для збору води існував ще щонайменше з 1957 року, його зовнішні розміри на теперішній час відповідачем не змінені, отже на час вирішення спору така споруда не може розглядатися як об'єкт розумінні ст. 376 ЦК України.
Разом з тим, суд зазначає, що знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Такий висновок про застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 року в справі №6-1721цс16.
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21.04.2016, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Самі по собі твердження позивачки про те, що відповідач побудував зазначену споруду, яка створює їй перешкоди у володінні та кристуванні житловим будинком, за відсутності установлення факту порушення прав позивача, не є самостійною підставою для задоволення позову про знесення самочинного будівництва, поданого особою, яка не наділена державою функціями зі здійснення контролю за дотриманням законодавства в архітектурно-будівельній сфері.
За загальним правилом у справах про знесення самочинного будівництва позивач зобов'язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника квартири у житловому будинку, співвласника будинку, власника (співвласника) чи користувача земельної ділянки таким самочинним будівництвом.
Лише у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача, знесення самочинного будівництва можливо оцінювати на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника.
Разом з тим, надаючи оцінку висновку експерта №125-016/1, суд погоджується з доводами відповідача, що посилання на порушення норм ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», який був затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, є помилковим, оскільки басейн для збору води було збудовано ще щонайменше у 1957 році, а вказані норми чинні з 01.10.2019 року.
Суд розглядає вищезазначений висновок експерта у сукупності з іншими доказами, наданими сторонами.
За такого, з огляду на місце розташування спірної споруди, у вигляді басейну для збору води, жодних доказів того, що вона порушує права позивачки, як співвласниці домоволодіння та створює їй перешкоди у користуванні належною їй часткою у праві власності - позивачкою суду не надано. Сам факт порушення норм та правил ДБН не є безумовною підставою для знесення самочинного будівництва.
Крім того, докази побудування та переобладнання відповідачем спірного басейна матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевказане, а також відсутність доказів стосовно встановлених обставин і визначених відповідно до них правовідносин, беручи до уваги історично складений порядок користування земельною ділянкою співвласниками нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , недоведеність позивачкою необхідності саме такого способу усунення їй перешкод в користуванні та розпорядженні житловим будинком, шляхом знесення басейну для збору води - приводять суд до висновку про необхідність відмови у позові .
Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 "Ковач проти України","Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вище стоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.
IV. СУДОВІ ВИТРАТИ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно ч.1, п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову судові витрати по стягненню із відповідача на користь позивачки не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у праві власності на житловий будинок, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення виготовлений 12 листопада 2025 року
Суддя: Черенкова Н.П.