справа № 381/2259/25 головуючий у суді І інстанції Анапріюк С.П.
провадження № 22-ц/824/15531/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
28 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Анапріюк С.П., у м. Фастів Київської області, повне судове рішення складене 23 червня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила стягнути з відповідача суму пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2024 року у розмірі 53 620,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року у справі № 381/1118/14-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: ВДВС Фастівського МРУЮ про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2014 року (провадження апеляційного суду № 22-ц/780/3367/14) рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2014 року, справа № 6-33108ск14, визнано неподаною касаційну скаргу на вищезазначені рішення суду попередніх інстанцій та повернуто матеріали представнику ОСОБА_3 29 липня 2014 року Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) відкрив виконавче провадження з примусового виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року. Відповідно до розрахунку Фастівського МВ ДВС ГТУЮ в Київській області, станом на 28 квітня 2025 року розмір заборгованості по сплаті аліментів складає 53 620,52 грн. Зазначає, що Фастівський міськрайонний суд Київської області за цією сумою боргу неодноразово ухвалював рішення про стягнення пені за різні періоди прострочення сплати аліментів, однак цей борг відповідач не погасив. Також, вказує, що ОСОБА_3 звільнений від сплати аліментів з 21 червня 2017 року на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року, але по аліментах залишилася заборгованість в розмірі 53 620,52 грн., про що свідчать відомості довідки-розрахунку від 28 квітня 2025 року, наданої Фастівським ВДВС у Фастівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ). Розмір пені за спірний період, за розрахунком позивача становить 98 661,76 грн. Водночас, відповідно до ст. 196 СК України, сума пені підлягає зменшенню до 53 620,52 грн. (сума боргу).
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , зазначає, що позов ОСОБА_2 стосується її прав, як власника аліментних коштів та стосується її інтересів. ОСОБА_2 зловживаючи правами діючи на шкоду її інтересам систематично вчиняє дії, направлені на стягнення з її батька ОСОБА_5 пеню по заборгованості по аліментам стягнутих на її утримання. Заборгованість нарахована за період коли ОСОБА_1 фактично проживала з батьком на повному його утриманні і за період коли судами вирішувалось питання про визначення місця проживання з батьком. Рішенням Фастівського міськрайонного суду по справі визначено місце її проживання з батьком, рішення суду набуло чинності. Рішенням суду встановлено і не підлягає доказуванню, що ОСОБА_1 весь час з моменту народження проживала з батьком, місця проживання не змінювала знаходилась на повному його одноособовому утриманні після того як ОСОБА_2 покинула сім'ю. Тобто судом встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_3 на його утриманні в період нарахування заборгованості по аліментам. Таким чином, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції взагалі не розглянув питання та докази про відсутність в діях ОСОБА_3 вини та законних підстав для звільнення від заборгованості по аліментам на законних підставах, про що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подано позов до суду ще в 2023 році.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши судове рішення на предмет вирішення питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка подала апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про закриття апеляційного провадження, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року у справі № 381/1118/14-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_1 у розмірі частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 березня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2014 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року залишено без змін.
24 січня 2019 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення у справі № 381/4642/17 (провадження № 2/381/16/19), яким ОСОБА_3 з 21 червня 2017 року звільнено від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 в розмірі частини з усіх видів заробітку, щомісячно до виповнення дитиною повноліття стягнутих за рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів її заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, щомісячно починаючи з 14 грудня 2017 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 381/4642/17 рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2019 року скасоване в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та ухвалене в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів за період із 01 березня 2018 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 4 604,81 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 381/2941/20 залишене без змін рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 листопада 2018 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 53 620,52 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у справі №381/5516/23 скасоване рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01 жовтня 2020 року по 31 грудня 2022 року у розмірі 53 620,52 грн.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року у розмірі 53 620,52 грн.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2025 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01 липня 2023 року по 31 грудня 2023 року у розмірі 53 620,52 грн.
Згідно з інформацією про виконавче провадження, сформованою 30.04.2025, виконавче провадження ВП 44196381 перебуває на виконанні у Фастівському ВДВС у Фастівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), сукупний розмір заборгованості ОСОБА_3 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 станом на 28 квітня 2025 року становить 53 620,52 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком пені за прострочення сплати аліментів ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2024 року розмір пені становить 97 589,35 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, у зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення аліментів, має заборгованість зі сплати аліментів на користь позивача, яка виникла з його вини, у спірних правовідносинах позивач має право на стягнення пені у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Для того, щоб доступ до суду був ефективним особа повинна мати чітку практичну можливість подання скарги, а тлумачення законодавства не повинно бути надто суворим, не порушувати саму сутність права.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно положень частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
За пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, може бути зроблений лише після з'ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов'язків особи, яка подала апеляційну скаргу.
Отже, суд апеляційної інстанції наділений компетенцією зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі.
Аналіз змісту статей 352, 362 ЦПК України свідчить, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб, а для перегляду справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такої особи підлягає встановленню чи порушені оскарженим судовим рішенням права чи інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу (правова позиція Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 604/835/15-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012).
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому, слід урахувати, що під судовим рішенням, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє права або обов'язки особи слід розуміти рішення, яким на цю особу покладається певний обов'язок (наприклад сплатити кошти, передати майно, виконати певні дії, утриматися від вчинення дій тощо), або внаслідок ухвалення якого припиняються майнові чи немайнові права особи, або змінюється їх обсяг.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 200/6831/18, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц та від 12 січня 2022 року у справі № 761/41876/18.
Предметом спору у цій справі є стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Разом із тим, ні мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ні його резолютивна частина не містять висновків суду про права та обов'язки ОСОБА_1 .
Заявником не доведено порушення її прав та законних інтересів судовим рішенням у даній справі.
Вказуючи, що позов ОСОБА_2 стосується її прав, як власника аліментних коштів та стосується її інтересів, ОСОБА_1 не звернула уваги, що спір виник між її батьками, щодо невиконанням рішення суду про стягнення аліментів, який виник з вини відповідача. Предметом спору є не аліменти, як помилково вказує апелянт, а пеня за несвоєчасну сплату заборгованості по аліментах за певний період.
З огляду на предмет судового розгляду, правом на апеляційне оскарження такого рішення суду наділені лише ОСОБА_2 як одержувач аліментів та ОСОБА_3 як відповідач. ОСОБА_1 не є учасником спірних правовідносин.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22 (провадження № 61-1972сво24) зазначив, що «за змістом 352 ЦПК України право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюються змістом норм матеріального права.
У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
Таким чином, якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі в справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю, а відповідне судове рішення не переглядається по суті.
Наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється. Проте апеляційним переглядом рішення суду першої інстанції не встановлено, а матеріали справи не містять доказів, що в суду першої інстанції був наявний безумовний обов'язок залучити до участі у справі ОСОБА_1 з підстав того, що постановлене у цій справі судове рішення може стосуватись її прав чи охоронюваних законом інтересів.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (№ 32053/13, § 46).
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, § 42).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки при постановлені зазначеного рішення судом першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка звернулась із апеляційною скаргою на це судове рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 352, 362, 372, 367, 381 - 384 ЦПК України, суд -
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2025 рокузакрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.