Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/14181/2025
м. Київ Справа № 939/318/25
13 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року та на додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Герасименко М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» про порушення права на укладання трудового договору, зобов'язання укласти трудовий договір, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» про порушення права на укладання трудового договору, зобов'язання укласти трудовий договір, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 09 січня 2025 року йому стало відомо про те, що відповідач Державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» прийняв на роботу на посаду заступника начальника служби матеріального забезпечення та логістики ОСОБА_2 , який раніше працював в Державному спеціалізованому підприємстві «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (далі - ДСП «ЦППРВ») і був скорочений із займаної посади в той же період, що і він ( ОСОБА_1 ), а саме- в липні-серпні 2023 року.
Після того, як йому стало відомо про вказані обставини, він звернувся до відділу кадрів ДСП «ЦППРВ», а у подальшому до виконуючого обов'язки генерального директора ДСП «ЦППРВ»Черняка М., з проханням надати йому інформацію про те, коли, на яку посаду, з яким посадовим окладом був зарахований на роботу даний працівник ОСОБА_3 , і чому йому, ОСОБА_4 , не надано інформацію про вказану вакантну посаду. Проте, станом на 07 лютого 2025 року відповіді на його лист відповідачем не надано.
Позивач зазначав, що відповідач надалі проводить системні дії на порушення законодавства України, які ставлять за мету любим чином уникати надання йому достовірної інформації щодо наявних вакантних посад, на які він має повне право претендувати, на виконання ст. ст. 42 та 42-1 Кодексу законів про працю та статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції».
Відносно таких дій відповідача він двічі звертався до суду за захистом порушенихправ,справа № 939/256/24 та справа № 939/1835/24. Не дивлячись на його прохання та рішення суду у справі № 939/1835/24, відповідач за півтора року не надав йому жодного разу правдивої та достовірної інформації стосовно вакантної посади на підприємстві на яку він мав повне право претендувати.
Починаючи з грудня 2023 року, після того як він звернувся до відповідача з проханням надавати йому інформацію про наявні на підприємстві інженерно-технічні посадидля виконання вимог ст. ст. 42 та 42-1 КЗпП України, йому раз в місяць надходили листи з інформацією про вакантні посади, однак ті, на які він не мав права претендувати, оскільки вони не відповідали його кваліфікації.
Наявність на робочому місці у відповідача раніше звільненого за скороченням штату працівника і не повідомленням його про вказану вакантну посаду, є порушенням його права на укладання трудовогодоговору в разі поворотного прийняття на роботу, оскільки, у відповідності до положень статті 42-1 КЗпП України він, як працівник з яким розірвано трудовий договір з підставпункту 1частини першої статті 41 цього Кодексу, протягом одного року має право на укладання трудового договору у разі повторного прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Він, як ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильський АЕС 2-ї категорії, має переважне право на працевлаштування та, відповідно до частини четвертої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» йому, як викривачу корупції, права котрого порушені всупереч положенням частини першої - третьої цієї статті, гарантується поновлення порушених прав, а відтак, позивач вважав, що він має переважне право претендувати на вакантну посаду заступника начальника матеріального забезпечення та логістики. Вважає, що він має достатній досвід, знання і відповідає кваліфікації та вимогам, які пред'являються до претендента на зайняття даної посади.
Позивач вказував, що дії відповідача, які виразились у системному порушенні законодавства України, спричинили йому також значні душевні хвилювання та страждання, негативно вплинули на стан здоров'я і самопочуття, що стало причиною його госпіталізації. Виникнула необхідність нераціональних витрат часу, залучення душевних сил та значних коштів для вирішення даної проблеми. На тривалий період часу суттєво змінився спосіб його життя. З'явилася необхідність адаптуватися до нових, незвичних для нього умов самого його існування, і в тому числі, для забезпечення потреб родини (тривала відсутність роботи).
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_1 просив суд:
зобов'язати відповідача Державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» укласти із ним трудовий договір на посаду заступника начальника служби матеріального забезпечення логістики;
стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами»на його користь середню заробітну плату за час його вимушеного прогулу;
стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами»на його користь моральну шкоду в розмірі 25 000 гривень;
судові витрати покласти на відповідачаДержавне спеціалізоване підприємство«Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами».
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» про порушення права на укладання трудового договору, зобов'язання укласти трудовий договір, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, відмовлено.
Додатковим рішенням Бородянського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» понесені відповідачем витрати, пов'язані з розглядом справи, в розмірі 5 278 (п'ять тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 33 копійки.
Не погоджуючись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких, за результатом апеляційного перегляду справи, просить скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року та додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким: зобов'язати відповідача Державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» укласти зі ним трудовий договір на посаду заступника начальника служби з надання та отримання послуг, служби матеріально - технічного постачання та логістики; стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу (з уточненням ціни позову); стягнути з відповідача на його користь компенсацію моральної шкоди, заподіяної посадовими особами підприємства, в розмірі 25000 грн;відмовити відповідачу у стягненні судових витрат з позивача; судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача, ДСП «ЦППРВ».
В обґрунтування змісту вимог апеляційних скарг зазначає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалась в обгрунтування своїх вимог.
Судом першої інстанції не враховано, що підставами (обставинами, якими обгрунтовувались вимоги) звернення до суду з цим позовом є те, що 29 серпня 2023 року в штатний розпис ДСП «ЦППРВ» була внесена нова штатна посада, а саме- заступник начальника служби з надання та отримання послуг Служби матеріально-технічного постачання та логістики. З цього моменту на дану посаду претендують всі, хто був звільнений з ДСП «ЦППРВ» протягом року до цього моменту, на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників і хто має відповідну вакантній посаді кваліфікацію. У відповідності зі статтею 42-1 КЗпП України переважне право на укладання трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу має працівник, з яким розірваний трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу, протягом одного року має право на укладання трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
11 вересня 2023 року, тобто до спливу річного строку після звільнення його, позивача, до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» було прийнято на роботу на посаду заступника начальника служби з надання та отримання послуг Служби матеріально технічного постачання та логістики ОСОБА_5 .
З ОСОБА_5 вінзнаходився в абсолютно рівному положенні, але відповідач йому повідомив про вказану вакантну посаду, а його (позивача)чомусь ні.
Крім того, на переконання позивача, він мав переважне право на зайняття цієї посади, оскільки має вищу інженерну освіту, вагомий досвід роботи на різних керівних посадах, в т.ч. згідно Класифікатора професій ДК 003:2010, які відносилися до категорії - керівник, є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії та євикривачем корупції.
Під час судового розгляду справи саме відповідач повинен був довести суду, а суд детально дослідити всі наявні у сторін факти та доводи, які надають саме йому право зайняти згадану посаду.
При цьому, суд першої інстанції, використовуючи обставини, що встановлені у попередній справі № 939/256/23, з зовсім іншою суттю позову, зробив помилкові висновки у справі, яка переглядається, про те, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою від 08 грудня 2023 року щодо систематичного інформування про наявні вакантні посади, ОСОБА_6 вже займав посаду, на яку претендує позивач, а тому претендувати на зайняту посаду, в силу тих обставин, що склалися, позивач не може.
Однак, за обставинами, якими обгрунтовувались позовні вимоги у цій справі, він звернувся до відповідача 08 грудня 2023 року у зв'язку з тим що, починаючи з дня його звільнення йому жодного разу не було запропоновано вакантної посади, а про те, що ОСОБА_5 через місяць повернувся на ту ж посаду, з якою його було звільнено, він дізнався випадково 09 січня 2025 року.
Позивач вважає, що фактично суд першої інстанції необ?єктивно здійснював розгляд справи щодо законності призначення на посаду ОСОБА_5 та проігнорував викладені ним у справі обставини щодо підстав позову, а відтак, не здійснив дослідження викладених сторонами фактів та доказів.
В частині оскарження додаткового судового рішення позивач зазначає, що проведення судом першої інстанції судового засідання 31 липня 2025 року у справі № 939/318/25 за результатами якого було прийнято додаткове рішення, відбулось за неналежного, у відповідності з чинним законодавством, повідомленням його про розгляд справи, про що є підтверджуючий про це лист від 29.08.2025 року вих. № 18-53-р- 18404714-В AT «Укрпошта», а також за наявності поважної причинийого неявки, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5503, атому додаткове рішення є незаконними, ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Щодо самої суті прийнятого судом додаткового рішення вказує, що в додатках відповідача жоден документ не підписаний головним бухгалтером та головним економістом, які відповідають за фінанси підприємства, а вартість палива в розрахунках начальника транспортного цеху завищена в чотири рази.
У відзивах на апеляційні скарги представник відповідача Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» - Рибаченко Ігор Якович просить апеляційнй скарги позивача залишити без задововолення, а рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року та додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року - без змін.
Зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були звільнені з посад на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням чисельності і штату працівників та за нормами статті 42-1 КЗпП України мали право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
ОСОБА_1 до 08.12.2023року не звертався до підприємства із заявою щодо повідомлення його про наявні на підприємстві вакансії. В заяві від 08 грудня 2023 року позивач просив відповідача повідомляти йому про всі наявні вакансії інженерно-технічного персоналу.
ОСОБА_5 звертався із заявою про його подальше повідомлення «про наявні рівнозначні (керівні) посади відповідно до кваліфікації», заяву датовано 01.08.2023 року.
Посада заступник начальника служби з надання та отримання послуг відноситься до категорії керівники (код КП 1222.2), отже, була запропонована працівникові відповідної кваліфікації, який звертався до ДСП «ЦППРВ» із заявою про таке повідомлення.
Відповідачем не здійснювалось будь-яких дискримінаційних дій щодо позивача ОСОБА_1 , адже післяйого звернення до ДСП «ЦППРВ» 08.12.2023року, йому надавалися відомості про всі наявніна підприємстві вакансії інженерно-технічного персоналу.
ДСП «ЦППРВ» неухильно дотримується вимог чинного законодавства України та з повагою ставиться до працівників, які внесли суттєвий вклад в його розвиток та виконували важливу роль в протидії корупції.
Зважаючи на відсутність порушення відповідачем норм статей 42, 42-1 КЗпП України, норм статті 5 Закону України «Про інформацію», Закону України «Про запобігання корупції», відсутність доказів завдання позивачу моральної шкоди та причинного зв'язку між моральною шкодою та діями саме відповідача, останній не є належним суб'єктом відшкодування такої шкоди.
Сторона відповідача вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування такого рішення.
В частині доводів скарги позивача на додаткове судове рішення, сторона відповідача зазначає, що для участі в судових засіданнях, що відбуваються поза межами міста Києва, працівникам юридичної служби оформлюється відрядження та забезпечується службовий транспорт, щоб мінімізувати ризики загрози життю, здоров'ю та безпеці працівників, як того вимагає чинне трудове законодавство, та максимально убезпечити своїх працівників від ракетних ударів, обстрілів, діяльності груп ДРГ.
В процесі розгляду справи ДСП «ЦППРВ», було первинно подано обґрунтування судових витрат у відзиві на позовну заяву, та подано заяви про стягнення судових витрат від 03.04.2025 року вих. №1-13.0/03/581/25та від 23.04.2025 року вих. №1-13.0/03/701/25.
В заяві від 23.04.2025 року ДСП «ЦППРВ» надало загальний розрахунок витрат, які станом на 23.04.2025 року було понесено для забезпечення участі представників підприємства в судових засіданнях 01.04.2025 року та 22.04.2025 року.
В судовому засіданні, що відбулося 22.05.2025 року представником ДСП «ЦППРВ» - Івженко С.С. подано заяву в порядку частини першої ст. 246 ЦПК України щодо визнання поважними причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат.
Сторона відповідача вважає, що беручи до уваги всі надані сторонами докази та фактичні обставини справи, ухвалене судом першої інстанції додаткове рішення є законним, обґрунтованим, прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а томувідсутні підстави для скасування такого додаткового рішення.
У відзиві на апеляційні скарги сторона відповіда зазначає орієнтовну вартість судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку з переглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, що становить 5 000 грн та вказує, що додатково будуть надані підтверджуючі документи.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 повністю підтримав доволи апеляційних скарг та просив скарги задовольнити.
Представники відповідача Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводженням з радіоактивними відходами» Панчук Микола Геннадійович та Івженко Світлана Станіславівна в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечували, просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційні скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державним спеціалізованим підприємством «Центральне підприємство з поводженням з радіоактивними відходами», де працював на посаді провідного інженера з комплектації устаткування й матеріалів відділу з закупівлі товарно-матеріальних цінностей служби матеріально-технічного постачання та логістики (а.с. 16-19).
Наказом № 620-0с від 02 серпня 2023 року ОСОБА_1 був звільнений з вказаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників з 02 серпня 2023 року, що підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами (а.с. 12, 13-14, 11, 74, 78-79).
11 вересня 2023 року, тобто, до спливу річного строку після звільнення позивача, до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводженням з радіоактивними відходами» було прийнято на роботу на посаду заступника начальника служби з надання та отримання послуг Служби матеріально-технічного постачання та логістики ОСОБА_5 , який раніше, а саме, 01 серпня 2023 року, був звільнений з посади заступника начальника служби матеріально-технічного постачання та логістики на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та того ж дня звернувся із заявою про повідомлення його про наявні рівнозначні (керівні) посади відповідно до його кваліфікації (а.с. 75, 73, 80-81).
08 грудня 2023 року позивач звернувся до в.о. генерального директора Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводженням з радіоактивними відходами» із заявою, в якій просив систематично інформувати його про наявні вакансії інженерно-технічного персоналу на підприємстві (а.с. 68).
Як зазначається позивачем, після його звернення із вказаною заявою, відповідач раз на місяць надсилав йому інформацію про вакантні посади. Надання позивачу інформації про наявні інженерно-технічні вакансії ДСП «ЦППРВ» підтверджується також листом від 09 липня 2024 року №1-02.1/03/1444/24 (а.с. 15).
Вказані обставини не заперечуються і відповідачем, який у довідці від 04 лютого 2025 року підтвердив, що ОСОБА_1 був звільнений з посади провідного інженера з комплектації устаткування й матеріалів відділу закупівлі товарно-матеріальних цінностей служби матеріально-технічного постачання та логістики 02 серпня 2023 року за скороченням чисельності і штату працівників.
12 грудня 2023 року (вх. 2558) від ОСОБА_1 надійшла заява про інформування його про наявні вакансії інженерно-технічного персоналу на підприємстві.
15 грудня 2023 року (лист 1-02.1/03/2346/25) йому були надіслана інформація про наявні на підприємстві вакансії інженерно-технічного персоналу. Станом на вищевказану дату посаду заступника начальника служби матеріально-технічного постачання та логістики займає ОСОБА_5 , який був прийнятий на посаду 11 вересня 2023 року (наказ про прийняття від 06 вересня 2023 року № 768-ОС), посада згідно Класифікатора професій відноситься до категорії керівників (а.с. 63).
Відповідно до витягів зі штатного розпису Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводженням з радіоактивними відходами» на 2023 рік, станом на 30 квітня 2023 року та станом на 11 вересня 2023 року посади заступника начальника служби та заступника начальника служби з надання та отримання послуг служби матеріально-технічного постачання та логістики відносяться до категорії «керівники» (а.с. 54, 55).
Відповідно до витягу зі штатного розпису Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводженням з радіоактивними відходами» на 2023 рік, станом на 31 липня 2023 року посада провідного інженера з комплектації та устаткування й матеріалів відділу з закупівлі товарно-матеріальних цінностей служби матеріально-технічного постачання та логістики відноситься до категорії «професіонали» (а.с. 56).
З долученої позивачем виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 4867 вбачається, що позивач у період з 13 листопада 2024 року по 20 листопада 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні (а.с. 97-98).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» про порушення права на укладання трудового договору, зобов'язання укласти трудовий договір, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд першої інстанції посилався на те, що позивач просить зобов'язати відповідача укласти із ним трудовий договір на посаду заступника начальника служби матеріального забезпечення логістики, яка на даний момент є зайнятою, а прийняття на роботу на вказану посаду ОСОБА_5 відбулося ще до звернення позивача з відповідною заявою, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року відповідає.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист віднеобґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.
Згідно з частиною першою статті 42-1 КЗпП України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Тобто, на підставі цієї норми в працівника, який був звільнений, зокрема, у зв'язку зі скороченням штату працівників, виникає право протягом одного року після звільнення звернутися до колишнього роботодавця із заявою про прийняття на роботу в разі, якщо такий роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно встановив, що позивача звільнено з посади 02 серпня 2023 року. Із заявою щодо систематичного інформування його про наявні вакантні посади інженерно-технічного персоналу на підприємстві позивач звернувся до відповідача 08 грудня 2023 року. В даній заяві позивач просив відповідача повідомляти йому про всі наявні вакансії інженерно-технічного персоналу.
Позивачем не заперечується той факт, що після його звернення до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами»із заявоювід 08.12.2023року, йому надавалася інформація про всі наявні вакансії інженерно-технічного персоналу на підприємстві.
Судом встановлено, позивачем не заперечується той факт, що станом на момент подання ним заяви 08.12.2023 року про інформування його відповідачем про всі наявні вакансії інженерно-технічного персоналу, посада заступника начальника служби матеріального забезпечення логістики вже була зайнята ОСОБА_7 з 11 вересня 2023 року і на момент звернення позивача до суду з даним позовом не була вакантною.
Зважаючи на вказані вище правові норми та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що оскількипозивач просить зобов'язати відповідача укласти із ним трудовий договір на посаду заступника начальника служби матеріального забезпечення логістики, яка на даний момент є зайнятою, а прийняття на роботу на вказану посаду ОСОБА_8 відбулося до звернення позивача з відповідною заявою до відповідача, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача та залишення позову без задоволення.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача, ДСП «ЦППРВ» на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (з уточненням ціни позову) також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними вимогами від позовних вимог про зобов'язання відповідача укласти з позивачем трудовий договір на посаду заступника начальника служби з надання та отримання послуг служби матеріально - технічного постачання та логістики.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб.
Таким чином, оскільки права позивачу у сфері трудових відносин не були порушені, то він не має право на відшкодування йому відповідачем моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що 29 серпня 2023 року в штатний розпис ДСП «ЦППРВ» була внесена нова штатна посада, а саме - заступник начальника служби з надання та отримання послуг Служби матеріально-технічного постачання та логістики, і цього моменту на дану посаду претендують всі, хто був звільнений з ДСП «ЦППРВ» протягом року на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників і хто має відповідну вакантній посаді кваліфікацію, а тому і позивач має право на зайняття вказаної посади, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.
Як зазначалося вище, відповідно до вимог частини першої статті 42-1 КЗпП України, працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України суди безпосередньо розглядають позови про укладення трудових договорів працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу. При обґрунтованості позову суд рішенням зобов'язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення - з першого робочого дня наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи (якщо була обумовлена інша дата - з цієї дати), з іншими особами з дня їх звернення до власника або уповноваженого ним органу з приводу прийняття на роботу.
З сиситемного аналізу вказаних норм права вбачається, що законодавцем не передбачено обов'язку роботодавця інформувати працівника про зміни у штатному розкладі, оскільки після звільнення між колишнім роботодавцем та працівником припиняються трудові правовідносини, які існували до моменту звільнення.
Позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт вручення ним відповідачу звернення щодо повторного прийняття на роботув період з 02 серпня 2023 року (дати звільнення з посади) до 08 грудня 2023 року (дата звернення позивача до відповідача з заявою щодо інформування його про наявні вакантні поcади).
Крім того, позивачем не доведено, що відповідачем було прийнято працівників на посаду рівнозначну тій, яку займав позивач до звільнення (провідний інженер з комплектації устаткування й матеріалів відділу з закупівлі товарно-матеріальних цінностей служби матеріально-технічного постачання та логістики).
Доводи апеляційної скарги про те, що починаючи з дня його звільнення відповідачем жодного разу не було запропоновано йому вакантної посади, колегія суддів відхиляє оскільки, вказуючи на обов'язок роботодавця інформувати раніше звільненого на підставі частини першої статті 40 КЗпП України працівника про появу вакансій аналогічної кваліфікації із запропонуванням укласти трудовий договір, позивач не зазначив норму законодавства, якою такий обов'язок передбачено після звільнення працівника. В силу приписів ст. 42-1 КЗпП України такий обовязок в роботодавця виникає з моменту звернення працівника до нього з відповідною заявою, яка висловлює бажання працевлаштування протягом одного року з моменту звільнення.
Доводи апеляційної скарги про те, що на момент звільнення 02 серпня 2023 року позивач мав переважне право на зайняття посади заступника начальника служби з надання та отримання послуг Служби матеріально-технічного постачання та логістики, яка введена в штатний розпис ДСП «ЦППРВ» 29 серпня 2023 року, оскільки позивач має вищу інженерну освіту, вагомий досвід роботи на різних керівних посадах в т.ч. згідно Класифікатора професій ДК 003:2010, які відносилися до категорії - керівник, є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії та є викривачем корупції, колегія суддів відхиляє так як, положеннями КЗпП України не передбачено обов'язку роботодавця пропонувати працівнику посаду, яку буде утворено в майбутньому, після звільнення працівника, без наявності його заяви про працевлаштування.
Доводи апеляційної скарги про те, що до спливу річного строку після звільнення позивача відповідачем було прийнято на роботу на посаду заступника начальника служби з надання та отримання послуг Служби матеріально технічного постачання та логістики ОСОБА_5 , з яким він знаходився в абсолютно рівному положенні, але відповідач повідомив ОСОБА_5 про дану вакантну посаду, а позивача чомусь ні, колегія суддів також відхиляє, оскільки ОСОБА_5 звернувся до відповідача із заявою про його подальше повідомлення «про наявні рівнозначні (керівні) посади відповідно до кваліфікації» 01.08.2023 року, тобто, ще до введення в штатний розпис відповідача посади заступника начальника служби з надання та отримання послуг Служби матеріально-технічного постачання та логістики29 серпня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необ?єктивно здійснював розгляд справи щодо законності призначення на посаду ОСОБА_5 та проігнорував викладені ним у справі обставини щодо підстав позову, а відтак не здійснив дослідження викладених сторонами фактів та доказів, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Верховний Суд зауважує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 самостійно обрав спосіб захисту свого цивільного права чи інтересу, а саме: зобов'язання Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (далі - ДСП «ЦППРВ») укласти із ним трудовий договір на посаду заступника начальника служби з надання та отримання послуг, служби матеріально - технічного постачання та логістики; стягнення з відповідача ДСП «ЦППРВ» на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (з уточненням ціни позову); стягнення з відповідача ДСП «ЦППРВ» на його користь компенсації моральної шкоди,заподіяної посадовими особами підприємства, в розмірі 25 000 грн.
Поряд з цим, предметом позову ОСОБА_1 а не є питання законності/незаконності призначення на посаду ОСОБА_5 .
А відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави надавати правову оцінку обставинам щодо яких позивачем не заявлено жодних позовних вимог а тому в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не надавав вказаним обставинам жодної правової оцінки.
Додатковим рішенням Бородянського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 а на користь Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» понесені відповідачем витрати, пов'язані з розглядом справи, в розмірі 5 278,33 грн.
Ухвалюючи вказане додаткове рішення, суд першої інстанції вказав на те, що надані стороною відповідача документи підтверджують понесення заявлених відповідачем витрат, пов'язаних із прибуттям до суду його представників в частині витрат на пальне у розмірі 5278,33 грн (1725, 31 грн + 1619, 60 грн + 1933, 42 грн ), а тому заява сторони відповідача у вказаній частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Щодо вимог відповідача відшкодувати витрати за використання автомобіля 01 квітня 2025 року, 22 квітня 2025 року та 22 травня 2025 року, то такі вимоги суд вважає необґрунтованими, з огляду на належність зазначених автомобілів відповідачу та відсутність необхідності нести витрати за їх використання.
Щодо вимог про стягнення з позивача на користь відповідача витрат представників відповідача за одну добу перебування у відрядженні, суд дійшов висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що добові витрати передбачають витрати за кожну добу перебування в іншому населеному пункті, проте, в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження того, що представники відповідача у зв'язку з судовим розглядом справи у Бородянському районному суді Київської області перебували в селищі Бородянка цілу добу, а сам факт переїзду на відстань в одну сторону, приблизно 60 км з одного населеного пункту до іншого (в якому розташований суд), не може бути достатньою підставою для стягнення з позивача на користь відповідача добових.
Не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача втраченого заробітку у зв'язку з явкою до суду представників відповідача, оскільки стороною відповідача не наведено обставин на підтвердження втрати його представниками заробітку, адже, як вбачається з матеріалів справи, представники не втратили свій заробіток, а виконували роботу відповідно до своїх обов'язків.
Додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року в частині відмови в задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат сторонами не оскаржується, а тому, в силу приписів ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Статтею 138 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять -пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», встановлено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Постановою від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» Кабінет Міністрів України затвердив суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1 (далі - Постанова № 98).
Відповідно до підпункту 1 пункту 7 Постанови № 98 державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтверджуючих документів, відшкодовуються витрати, зокрема, на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).
Розмір витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.
Вирішуючи питання про відшкодування стороні витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалася особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, стороною відповідача надано копії:
наказів ДСП «ЦППРВ» № 24-к від 20 лютого 2025 року, № 65-к від 16 квітня 2025 року, № 79-к від 14 травня 2025 року, про відрядження 01 квітня 2025 року, 22 квітня 2025 року, 22 травня 2025 року, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до селища Бородянка Київської області та надання водіям ОСОБА_11 , ОСОБА_12 для подальшого керування у відрядженні юридичної служби автомобіль Skoda Spaceback НОМЕР_1 на 01 квітня 2025 року, 22 квітня 2025 року, 22 травня 2025 року, відповідно до маршруту м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34 Київська область, селище Бородянка, вул. Центральна, 315 (т. 1 а.с. 71, 168, 221);
планових тарифів для розрахунку ціни роботи рухомого складу (т. 1 а.с. 77);
наказу ДСП «ЦППРВ» № 435 від 15 вересня 2023 року про закріплення транспортних засобів (т. 1 а.с. 72);
посвідчень про відрядження ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 144, 146, 167, 170, 220, 223);
подорожніх листів серії АСК № 117923 від 01 квітня 2025 року, серії АСК № 117963 від 22 квітня 2025 року, серії АСК № 124198 від 22 травня 2025 року (т. 1 а.с. 150, 173, 226);
талонів замовника до подорожнього листа № 117923 від 01 квітня 2025 року, до подорожнього листа № 117963 від 22 квітня 2025 року, до подорожнього листа № 124198 від 22 травня 2025 року (т. 1 а.с. 149, 174, 227);
службової записки начальника транспортного цеха ДСП «ЦППРВ» № 2-04.0/55 від 03 квітня 2025 року щодо розрахунку вартості поїздки 01 квітня 2025 року, відповідно до якої, згідно діючих тарифів на підприємстві, вартість поїздки за маршрутом Київ-Бородянка-Київ становить 2777,21 грн (1051,90 грн вартість використання автомобіля за 5 годин; 1725, 31 грн вартість використаного пального за маршрутом Київ-Бородянка-Київ) (т. 1 а.с. 151);
службової записки начальника транспортного цеха ДСП «ЦППРВ» № 2-04.0/69 від 23 квітня 2025 року щодо розрахунку вартості поїздки 22 квітня 2025 року, відповідно до якої, згідно діючих тарифів на підприємстві, вартість поїздки за маршрутом Київ-Бородянка-Київ становить 3302,64 грн (1683,04 грн вартість використання автомобіля за 8 годин; 1619, 60 грн вартість використаного пального за маршрутом Київ-Бородянка-Київ) (т. 1 а.с. 175);
службової записки начальника транспортного цеха ДСП «ЦППРВ» № 2-04.0/77 від 26 травня 2025 року щодо розрахунку вартості поїздки 22 травня 2025 року, відповідно до якої, згідно діючих тарифів на підприємстві, вартість поїздки за маршрутом Київ-Бородянка-Київ становить 2985, 32 грн (1051,90 грн вартість використання автомобіля за 5 годин; 1933, 42 грн вартість використаного пального за маршрутом Київ-Бородянка-Київ) (т. 1 а.с. 228).
Надані стороною відповідача документи підтверджують понесення заявлених відповідачем витрат, пов'язаних із прибуттям до суду його представників в частині витрат на пальне у розмірі 5278,33 грн (1725, 31 грн + 1619, 60 грн + 1933, 42 грн ), а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що заява сторони відповідача у вказаній частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про те, що вартість палива в розрахунках начальника транспортного цехузавищена в чотири рази, апеляційний суд відхиляє, оскільки позивачем не надано жодного доказу на спростування наданого відповідачем розрахунку, як і не надано жодного доказу з якого достеменно можливо було б встановити завищення відповідачем вартості використаного пального за маршрутом Київ-Бородянка-Київ.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на додаткове рішення на те, що проведення судом першої інстанції судового засідання 31 липня 2025 року у справі № 939/318/25 за результатами якого було прийнято додаткове рішення, відбулось за неналежного, у відповідності з чинним законодавством, повідомленням його про розгляд справи, про що є підтверджуючий про це лист від 29.08.2025 року вих. № 18-53-р- 18404714-В AT «Укрпошта», а також за наявності поважної причинийого неявки, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5503, атому додаткове рішення є незаконними, ухвалене з порушенням норм процесуального права, колегія суддів відхиляє, так як позивач тричі не з'явився в судові засідання з приводу розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення: 17.06.2025 року, 16.07.2025 року та 31.07.2025 року. Про розгляд вказаної заяви позивач повідомлявся судом шляхом направлення судової повістки поштою за адресою його проживання, зазначеною ним особисто в позовній заяві та в інших зверненнях до суду: АДРЕСА_1 . Вказані судові повістки повернулись на адресу суду без вручення позивачу з відміткою пошти - адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, неможливість вручення судової повістки у зв'язку з відсутністю особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи вважається належним повідомленням сторони про судовий розгляд справи.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Таким чином, суд першої інстанції відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України належним чином повідомив позивача про судовий розгляд справи за заявою представника відповідача ДСП «ЦППРВ» - Панчука М.Г. про ухвалення у справі додаткового рішення.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 28 липня 2025 року на адресу Бородянського районного суду Київської області від позивача поштою надійшов лист, в якому він зазначає, що 17 липня 2025 року на його електронну адресу надійшла судова повістка Бородянського районного суду Київської області від 16 липня 2025 року з якою він ознайомився 22 липня 2025 року, лікуючись в Ірпінській центральній міській лікарні. У вказаному листі позивач висловлює свою незгоду з доводами заяви представника відповідача про стягнення з позивача судових витрат та з діями судді першої інстанції щодо його повідомлення. Доказів того, що він перебуває на лікуванні суду разом із заявою не надав. Витяг із медичної карти стаціонарного хворого позивачем було надано лише до апеляційної скарги на додаткове рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач отримав копію заяви про ухвалення додаткового рішення, був в установоленому ЦПК України порядку повідомлений про день та час розгляду вказаної заяви судом, тричі в судове засідання не з'явився, доказів відсутності з поважних причин суду не надав, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення у відсутності позивача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з оцінкою судом першої інстанцій доказів у справі, неправильним, на думку апелянта, встановленням обставин справи та не містять посилань на неправильне застосування норм матеріального права, що не може бути підставою для скасування рішення суду першої.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року та додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг позивача ОСОБА_1 .
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 залишено без змін, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для розподілу судового збору.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року та додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 31 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді: