Провадження № 22-ц/803/6822/25 Справа № 204/5036/24 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
25 листопада 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого суді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Володченкова Є. Ю. на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із позовом, в якому просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним як батьком, за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що 08.09.2012 року між позивачем та відповідачкою було зареєстровано шлюб, від якого мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2018 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу неповнолітня донька постійно проживала з позивачем за адресою: АДРЕСА_2 та навчалася у 4-А класі Дніпровської гімназії №30 Дніпровської міської ради. При цьому питаннями, які виникали стосовно навчання та розвитку дитини вирішує виключно батько, мати участі у зазначених питаннях не приймає.
Також зазначав, що ОСОБА_2 з 2019 року не проживає з ним та своєю донькою, майже не цікавиться життям дитини, не намагається та не приймає взагалі ніякої участі в навчанні дитини, а також з 2019 року проживає за кордоном та в Україні майже не буває.
В домі де проживає дитина разом із позивачем, останній організував дочці окрему кімнату, зробив там ремонт, облаштував всім необхідним для навчання та життя. Позивач самостійно забезпечує дитину одежею, іграшками, харчуванням та іншим, оскільки має стабільну та високооплачувану роботу. Позивач не має шкідливих звичок, не вживає алкоголь, має позитивну характеристику на роботі, в школі, з сусідами.
Позивач разом з дочкою проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначений будинок належить батьку позивача - ОСОБА_4 на підставі права власності. Власник будинку не заперечує та надає згоду щодо фактичного проживання позивача та його доньки у своєму будинку, а також не заперечує щодо винесення рішення суду, де буде визначено місце проживання дитини у його будинку, зазначене підтверджується погодженням від 06.05.2024 року. Разом з тим, зазначає, що станом на сьогодні, у будинку зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 .. Це домоволодіння, яке фактично поділено на два будинки, має два окремі входи.
Тому, у будинку, де проживає позивач з донькою, в окремій кімнаті проживають лише батьки позивача. Всі інші зареєстровані у домовій книзі люди, або не проживають у визначеному будинку, або проживають в другій частині домоволодіння.
ОСОБА_2 через свого представника звернулася з зустрічною позовною заявою, в якій просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_2 за місцем її проживання.
Зазначала, що 08.09.2012 року між громадянином ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька ОСОБА_3 . Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2018 року.
Позивачка за зустрічним позовом зареєструвала шлюб з громадянином Хашимітського Королівства Йорданії ОСОБА_9 , та переїхала до Туреччини, ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі народила дитину (донька ОСОБА_10 ), і в травні 2022 року позивачка за зустрічним позовом переїхала на постійне місце проживання до Великої Британії.
Дитина ( ОСОБА_11 ) тимчасово залишилась у батька, однак позивачка за зустрічним позовом приїздила до доньки в Україну кожен рік, частіше це було неможливо через вагітність та народження дитини. Також спілкування позивачки за зустрічним позовом з донькою проходило у телефонному режимі, про що знав відповідач за зустрічним позовом. Коли ОСОБА_2 приїздила в Україну, вона купляла дитині і одяг, і іграшки, і книжки, водила її в дитячі розважальні заклади, ігрові центри, а також до лікарів, що підтверджується платіжними документами.
16.05.2024 року відповідач за зустрічним позовом надав свою згоду на виїзд доньки ОСОБА_3 до Республіки Польща та/або Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, що підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких О.О, а тому батько дитини був обізнаний про виїзд дитини з матір'ю за кордон та не заперечував проти нього. Тобто дії по зміні місця проживання дитини не були самочинними з боку позивачки за зустрічним позовом і жодним чином не можуть трактуватись як викрадення дитини. При цьому звертав увагу, що жодних рішень органу опіки і піклування або суду про визначення місця проживання ОСОБА_12 , яке б позивачка за зустрічним позовом самочинно змінила, не існує.
В Великій Британії позивачка за зустрічним позовом знаходиться офіційно, має посвідку на проживання, працевлаштування дозволене відповідно до посвідки на проживання НОМЕР_1 , проживає з сім'єю в будинку відповідно до договору на оренду житла від 28.02.2024 року, має достатній дохід щоб забезпечувати і себе, і дитину всім необхідним. ОСОБА_3 має дозвіл на перебування в Великій Британії та має право перебувати у Великій Британії за законом UKRAINE SCHEME відповідно до листа від Департаменту віз та імміграції МВС Великої Британії від 19.06.2024 року.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини із батьком відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_2 за місцем її проживання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Додатковим рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 34 000 грн та витрати на апостилювання та переклад документів у розмірі 25 609,50 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та визначити місце проживання ОСОБА_3 разом із батьком.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та не з'ясування обставин, які мають значення для справи.
З посиланням на доводи, аналогічні доводам позовної заяви, зазначав, що саме відповідачка у 2019 році покинула доньку та поїхала за кордон влаштовувати власне життя. Також на думку первісного позивача судом першої інстанції залишено поза увагою бажання самої дитини, відсутність висновку органу опіки щодо доцільності проживання дитини з матір'ю, відсутність акту обстеження проживання у відповідачки та відсутність відомостей про її доходи. Вважає не доцільним посилання суду першої інстанції, як на основний аргумент свого рішення - введення в Україні воєнного стану, оскільки м. Дніпро не є зоною активних бойових дій, будинок де проживає дитина з батьком та школа, в якій дитина навчається, має облаштоване укриття. Крім того суд першої інстанції не врахував, що дочка довгий час проживала саме із батьком, без присутності матері, відвідувала школи та гуртки у м. Дніпро, де в неї сформувалось своє оточення, соціальні зв'язки. При цьому дитина за місцем навчання у м. Дніпрі показала високий рівень знань, була активна, кмітлива, не мала ознак психологічного дистресу, була забезпечена батьком всім необхідним для навчання та розвитку. Мати участі у вихованні дитини не приймала, не з'являлась у виховних закладах не піклувалась про здоров'я та побут дитини. Також звертав увагу, що психологічні висновки підтверджують емоційний зв'язок дитини саме із батьком та її усвідомлення себе у межах України, а матір фігурує як емоційно віддалена особа, а отже вилучення дитини із середовища до якого вона звикла є психологічно травматичним і не переслідує найкращі інтереси дитини.
Наголошує, що мати дитини під приводом відпочинку у літку 2024 року вивезла ОСОБА_13 за згодою батька до Великої Британії, однак не повернула наприкінці серпня позивачу за первісним позовом. При цьому дитина при спілкуванні із батьком виражає бажання повернутись до України та проживати разом із ним у м. Дніпро, однак суд першої інстанції не заслухав думку дитини та не допитав її особисто.
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно проігноровано оцінку житлових та матеріальних умов у батька та надано пріоритет матеріальному забезпеченню матері без відповідних доказів (мати отримує соціальну допомогу), а також не враховано відсутність позитивного висновку органу опіки та піклування щодо умов проживання із батьком. Апелянт неодноразово заявляв про необхідність такого висновку. Проте через те, що дитина на момент судового розгляду вже перебувала за межами України, орган опіки фізично не міг здійснити обстеження житлових умов батька з участю дитини. Попри цю об'єктивну перешкоду, суд залишив без оцінки всю надану апелянтом сукупність доказів, у тому числі характеристики зі школи, довідки з медичних установ, документи з місця проживання та показання свідків - які могли б слугувати альтернативним джерелом для висновку про умови виховання дитини.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 16.04.2025 року представник ОСОБА_1 просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення з нього судових витрат або зменшити розмір витрат до обґрунтованого рівня, а саме не більше 10 000 грн.
В обґрунтування посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не врахування характеру спору (особисто-сімейний, немайновий), фінансового становища сторін. Також на його думку не було з'ясовано, чи створює стягнення заявленої суми непомірний фінансовий тягар для сторони, не обмежено надмірні витрати, які суперечать засадам добросовісності, пропорційності та розумності . також звертав увагу на відсутність деталізації витрат на правову допомогу у вигляду детального опису робіт із зазначенням погодинної ставки. Звертав увагу, що зі змісту більшості платіжних інструкцій не можливо встановити, що ці витрати стосуються саме справи №204/5036/24.
В матеріалах справи не встановлено конкретного переліку документів, які були апостильовані, не підтверджено, що ці документи подавались до суду у справі №204/5036/24, відсутні будь-які пояснення, чому апостиль був взагалі необхідний у даному провадженні. Наявність розрахункових документів не доводить доцільності таких витрат у цій справі, оскільки апостиль може бути зроблений з інших підстав - наприклад, для подання документів за кордон, навіть якщо документи використовувались у справі, суд мав встановити зв'язок між витратами на апостилювання і розглядом саме цієї справи, чого не зроблено.
З приводу витрат на переклад документів звертає увагу, що суд першої інстанції не з'ясував, чи був переклад документів справді необхідним для розгляду справи в суді та чи надавались такі документи суду та були використані під час розгляду справи №204/5036/24 .
Представником ОСОБА_2 надано відзиви на апеляційні скарги, в яких просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення без змін, як законні та обґрунтовані, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З посиланням на доводи, аналогічні доводам зустрічної позовної заяви, зазначала, що визначення місця проживання дитини разом із матір'ю буде сприяти як найкращим інтересам дитини, враховуючи введення в країни військового стану. Крім того звертала увагу, що у відзиві на зустрічний позов та в судових засіданнях апелянт зазначив, що метою подання позову було отримання рішення суду з метою уникнення від мобілізації. Також зазначав, що надані ОСОБА_1 докази є неналежними та не допустимими, натоміть докази з боку ОСОБА_2 отримані в офіційних установах Великої Британії. Також звертала увагу, що відповідно до наданих позивачем за зустрічним позовом документів, зокрема висновків психологів дитина тяжіє до матері, а проживання дитини із матір'ю сприятиме стабільному фізичному розумовому та духовному розвитку дитини. Психологи звернули увагу, що дитина озвучує оціночні судження, які чула зі сторони вчителя та бабусі і дитина очікує захисту від таких суджень у матері. Також звертає увагу, що за теперішнім місцем проживання дочка характеризується позитивно, освоїлася та подружилась із дітьми. Щодо перетину кордону із дитиною зазначала, що апелянт сам надав на це згоду, і не має жодного рішення органі опіки та піклування або суду, яке б свідчило про самочинну зміну місця проживання дитини з боку матері. З приводу висновків органу опіки та піклування звертала увагу, що їх працівники були присутні у судових засіданнях та надавали пояснення, відсутність висновку відповідного українського органу зумовлена тим, що дитина проживає за кордоном, а матір'ю було надано обстеження умов проживання дитини у Великій Британії спеціалістом зі надання адресної допомоги Служби з розселення і міграції біженців.
З приводу думки дитини щодо її місця проживання, то вважає, що вона знайшла своє відображення у психологічних висновках та відео наданих матір'ю до суду, крім того дитина в силу свого віку не може бути безпосередньо допитана у судовому засіданні та й апелянт не заявляв відповідне клопотання. Також зазначає, що мати дитини повністю забезпечує дитину із травня 2024 року, оскільки має дохід (відкрила свій бізнес), офіційну посвідку на проживання, проживає у будинку із сім'єю: дітьми та чоловіком, який також допомагає в утриманні ОСОБА_13 . Батько дитини з часу переїзду дочки жодної матеріальної підтримки не надавав.
З приводу додаткового рішення зазначала, що стороною позивач за зустрічним позовом належними та допустимими доказами доведено наявність у неї витрат на правову допомогу, витрат на переклад документів та проставлення апостилю у відповідних сумах та пов'язаність цих витрат зі справою №204/5036/24. При цьому звертала увагу, що відповідач за зустрічним позовом не звертався до суду першої інстанції із вимогою про зменшення заявлених ОСОБА_2 судових витрат.
Про дату час і місце судового засідання сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до Електронного кабінету представника апелянта - ОСОБА_14 , ОСОБА_2 та її представника Бондаренко Г.А., органу опіки та піклування, а також про доставку повістки у вигляді смс ОСОБА_1 (т.5 а.с.120 зворот, 121). В судове засідання з'явилися представник ОСОБА_1 - адвокат Роговська А.О., ОСОБА_2 та її представник-адвокат Бондаренко Г.А., представник органу опіки та піклування - Волошенюк Г.С..
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначав, що із забезпечення найкращих інтересів дитини та її безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, перебування дитини з матір'ю у Великій Британії, малолітній вік, а також враховуючи нездатність сторін знайти порозуміння у питаннях спільної фізичної опіки над дочкою, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, що забезпечить її зростання у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Із такими висновками суду не можливо погодитися з огляду на наступне.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час
вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь- кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Судом першої інстанції встановлено, що з 08 вересня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2018 року. У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька- ОСОБА_3 .
З 21.02.2019 року мати дитини - ОСОБА_6 виїхала за межі України, дитина залишилася проживати з батьком, що не заперечується сторонами.
Згідно довідки Дніпровської гімназії №30 ДМР від 11 січня 2024 року №04 ОСОБА_3 навчалася в 4-А класі Дніпровської гімназії №30 ДМР.
Згідно характеристики, яка підписана директором та класним керівником Дніпровської гімназії №30 ДМР вбачається, що сім'я із трьох осіб проживає за адресою: АДРЕСА_2 - батько, донька та бабуся. Дитині відведена окрема кімната, в якій організовано робоче місце для навчання. Житлово-побутові умови чудові для проживання дитини. Багато іграшок, книг, техніки. Після закінчення начальної школи, батько перевів ОСОБА_13 в гімназію.
Згідно протоколу психологічної консультації учениці 4-А класу ОСОБА_3 , яка проводилася з метою донести до учнів, що в умовах стресових подій дитині важливо розуміти, що вона може отримати підтримку від інших людей. В колі близьких людей, яким дитина довіряє ОСОБА_13 вказала батька, бабусю, подруг. Потенційно це мама, сусіди та друзі. В висновку зазначено, що дитина має чітке уявлення про своє оточення, має коло близьких та друзів, яким можна довіряти, знає до кого може звернутися про допомогу. Однак, матір дитини відділена від центрального кола (самої дитини), що може свідчити про емоційну дистанцію дитини з матір'ю. Додаткової індивідуальної психокорекційної роботи дитина не потребує (том 3 а.с.121,122).
Батько дитини ОСОБА_1 працює в ПП «Біонтоп» оператором виробничої дільниці, за час роботи зарекомендував себе як відповідальний, сумлінний і кваліфікований працівник.
Згідно акту обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , від 08.01.2025 року головними спеціалістами відділу захисту прав дітей Центральної адміністрації Дніпропетровської міської ради проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого приватний будинок складається з коридора, санвузла, кухні, трьох житлових кімнат;умови проживання задовільні,сучасний ремонт,сучасні меблі,вся необхідна техніка; для виховання та розвитку дитину створені такі умови: дитина має окрему кімнату, власну шафу для речей, комп'ютер, ноутбук, відділено місце для навчання.
Свідок ОСОБА_15 , допитана в суді першої інстанції, пояснила, що вона сусідка позивача. Батько водив дитину до школи, зі школи забирали дідусь з бабусею. ОСОБА_1 дуже хороший батько.
Свідок ОСОБА_16 , допитана в суді першої інстанції, пояснила, що вона є директором Гімназії №30. ОСОБА_17 гарний батько, дівчинка чиста, охайна, приємна у спілкуванні. Матір вона ніколи не бачила.
Також судом встановлено, що 03 травня 2019 року громадянин Хашимітського Королівства Йорданії ОСОБА_26 та ОСОБА_6 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Мають доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Таким чином встановлено, що ОСОБА_19 залишила чотирирічну дитину з батьком. І забрала її лише через п'ять років, після того, як влаштувала своє власне життя, зареєструвала шлюб з іншим чоловіком та народила ІНФОРМАЦІЯ_3 в іншому шлюбі другу дитину.
16 травня 2024 року ОСОБА_1 надав свою згоду на тимчасовий виїзд дитини за межі України до Республіки Польща та /або Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії з метою відпочинку з 25 травня 2024 року по 20 серпня 2024 року (том 1 а.с. 115).
ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_1 виїхала разом з дитиною за кордон та на теперішній час проживає в Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії. Після відпочинку 21 серпня 2024 року, як було обумовлено з батьком дитини, ОСОБА_2 дитину за місцем проживання батька ОСОБА_1 в м.Дніпро не повернула, а залишила проживати разом із собою в Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії.
28 лютого 2024 року ОСОБА_20 та ОСОБА_21 укладено договір гарантованої оренди на обмежений термін, у відношенні приміщення АДРЕСА_3.
ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції зазначила, що вона проживає за цією адресою з чоловіком, донькою від цього шлюбу та донькою ОСОБА_22 . Орендну плату за будинок вона сплачує пополам зі своїм теперішнім чоловіком, однак не підтримує з ним сімейних відносин. Крім того, місце проживання дитини за вказаною адресою підтверджується довідкою Уілтширської ради від 23 липня 2024 року. З листа співробітника служби підтримки служби розселення та міграції біженців вбачається, що ОСОБА_13 живе в чистому та охайному двокімнатному будинку на 2 поверхах, він добре мебльований, її мати ОСОБА_23 демонструвала хорошої батьківські здібності.
ОСОБА_2 31 грудня 2024 отримала у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії дозвіл на перебування для громадян України, працевлаштування дозволене.
За інформацією Чіппенгемського центру зайнятості за розрахунковий період з 2 серпня по 1 вересня 2023 року ОСОБА_2 зазначає, що вона незаміжня, та отримує допомогу в сумі 1,100 фунтів стерлінгів, яка складається із 1/2 частки орендної плати за місяць в сумі 462,50 фунтів стерлінгів, допомоги на одну дитину-269,58 фунтів стерлінгів та стандартної допомоги-368,74 фунтів стерлінгів.
За інформацією Чіппенгемського центру зайнятості за розрахунковий період з 2 липня по 1 серпня 2024 року ОСОБА_2 зазначає, що вона незаміжня, та отримує допомогу в сумі 1438 фунтів стерлінгів, яка складається із 1/2 частки орендної плати за місяць в сумі 462,50 фунтів стерлінгів, допомоги на одну дитину-269,58 фунтів стерлінгів та стандартної допомоги-393,45 фунтів стерлінгів, заробіток від самозайнятості 474,01 фунтів стерлінгів.
З пояснень матері дитини, ОСОБА_2 в судовому засіданні, ОСОБА_13 на теперішній час продовжує навчання в українській школі ( навчання онлайн) та навчається в англійській школі. Спочатку дитині було важко адаптуватися в новому середовищі, однак наразі вона має подруг в школі.
Відповідно до довідки від 16.10.2024 року ОСОБА_11 є ученицею 5-го класу Wren у школі Queen's Crescent. ОСОБА_13 ввічлива, вихована та добра учениця свого класу.
Та обставина, що дитиною опікувався батько, а тепер мати, та те, що мати спілкувалася з дитиною за допомогою месенджерів та на нетривалий час приїздила до України, ніким не оспорюється.
Таким чином встановлено, що дитина на теперішній час проживає разом із матір'ю у Сполученому Королівстві Великої Британії у будинку, який остання винаймає разом із чоловіком, з яким, як вона стверджує припинила шлюбні відносини, однак має від шлюбу ще одну малолітню дитину. Також встановлено, що відповідачка проживає у вказаній країні офіційно (має посвідку на проживання) та отримує соціальну допомогу. Основним доходом ОСОБА_2 є допомога, яку надає країна за місцем її перебування. Доказів того, що відкритий нею бізнес приносить постійний стабільний дохід для належного утримання дитини, матеріали справи не містять. Житло орендує, у зв'язку із переїздом дитини до іншої країни з іншим менталітетом людей для дитина були втраченісталі соціальні зв'язки, місце навчання, друзі. Дитина повинна прикладати зусиль для адаптування в іншому середовищі.
З приводу умов проживання дитини, то матір'ю було зазначено, що вона забезпечена усім необхідним та на підтвердження надано лист за підписом спеціаліста служби з розселення і міграції біженців, однак суд апеляційної інстанції критично ставиться до такого доказу, наданого на підтвердження цього факту, оскільки він зроблений не спеціалістом служби в справах дітей, а спеціалістом служби з розселення і міграції біженців, який в повній мірі не може оцінити потреби дитини відповідно до її віку.
Зазначене на думку суду апеляційної інстанції не сприяє дотриманню балансу між інтересами дитини та правами батьків.
За результатами психологічної діагностики психологом ОСОБА_24 . ОСОБА_3 , яка гостює у мами, від 20.08.2024 року для дитини має однакову важливість матір та батько. Дитина має зрозуміле та звикле життя у родині батька зрозумілими їй взаємодіями. Дитина говорить,що хотіла би його змінити.
В суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції ОСОБА_3 пояснила, що добре відноситься до батька та матері, та не може сказати з ким із них та де вона хотіла б проживати. Пояснення дитина надавала в присутності матері та представника органу опіки та піклування, таким чином судом апеляційної інстанції були створені усі умови для реалізації права дитини бути заслуханою у спосіб, який суд визначив як можливий під час триваючої широкомасштабної збройної агресієї російської федерації проти України, коли дитина перебуває на території іншої держави.
Таким чином дитина не висловила свого твердого бажання залишатися проживати в іншій країні.
Верховний Суд наголошує, що суди не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди мають дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Такі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).
Встановлено судом і те, що ОСОБА_1 позитивно характеризується, має стабільний дохід, постійне місце роботи та достатній рівень доходу для утримання дитини, а також житло, в якому створено умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини, що підтверджується актом органів опіки.
Батько дитини добросовісно відноситься до виконання батьківських обов'язків, створив для доньки необхідні умови для проживання та розвитку, забезпечував її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитити з батьком, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток, дівчинка прихильно ставиться до батька, з яким проживали вдвох з чотирьох років, що підтверджується протоколом психологічної консультації учениці.
Встановлено, що ОСОБА_3 в свому малолітньому віці тривалий час проживала саме із батьком, без присутності матері, відвідувала школу та гуртки у м. Дніпро, де в неї сформувалось своє оточення, соціальні зв'язки. При цьому дитина за місцем навчання у м. Дніпрі показала високий рівень знань, була активна, кмітлива, не мала ознак психологічного дистресу, була забезпечена батьком всім необхідним для навчання та розвитку. Мати участі у вихованні дитини не приймала, не з'являлась у виховних закладах не піклувалась про здоров'я
та побут дитини. Психологічні висновки підтверджували емоційний зв'язок дитини саме із батьком, матір фігурувала як емоційно віддалена особа.
За встановлених обставин, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що донька вже досить тривалий час проживає разом із батьком, колегія суддів вважає, що визначити місце її проживання слід саме разом з ним в звичних для дитини умовах.
Водночас, сам по собі факт введення в Україні воєнного стану та наявність місця для проживання дівчинки за межами України разом з матір'ю не може бути достатньою підставою для визначення місця проживання дитини за кордоном, це питання вирішується в комплексі з іншими обставинами справи. Факт введення в Україні воєнного стану не є підтвердженням того, що в Україні проживати для дитини небезпечно. Місто Дніпро, де проживає батько дитини, не є прифронтовим містом, не є зоною ведення активних бойових дій.
Крім того, батько дитини має можливість забезпечити дитині безпечні умови проживання, сторонами було підтверджено, що дитина задля безпеки виїзджала з бабусею в західний регіон країни, де бойові дії не ведуться.
Твердження про те, що в умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків не може бути прийнятим до уваги, оскільки в даному випадку дитина тривалий час з 2019 року по червень 2024 року проживала разом із батьком, навчалася в школі. Батько погодився на виїзд дитини з матір'ю лише на відпочинок. За таких обставин мати фактично використала обставини, які склалися для того, щоб забрати дитину від батька.
Колегія суддів вважає, що зміна місця проживання малолітньої дитини без погодженя з батьком, вилучення дитини із середовища, до якого вона звикла є психологічно травматичним і не переслідує найкращі інтереси дитини.
Зміна дитиною умов життя, оточення та місця проживання призведе до порушення її прав та не буде відповідати інтересам дитини. Крім того, враховуючи місце навчання дитини, її сталі соціальні зв'язки, проживання з батьком, збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів є доцільним проживання дитини з позивачем за первісним позовом, оскільки таке рішення відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини і в той же час не буде істотно порушувати права відповідача на спілкування з дитиною.
Визначення місця проживання дитини разом з батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини, з врахуванням прихильності дитини до батька, збереження її зв'язків із сім'єю буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним, та можливості батька забезпечити гармонійний розвиток та належне виховання дитини.
Позивач за первісним позовом просить визначити місце проживання дитини за адресою АДРЕСА_2 , де він постійно проживає зі своєю сім'єю, і власником якого є його батько ОСОБА_4 . Від ОСОБА_4 надано лист (погодження), в якому останній не заперечує, та надає згоду на те, щоб було визначено місце проживання дитини за адресою його будинку АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції зазначений дозвіл не прийняв до уваги з тих підстав, що не відомо, чи дійсно ОСОБА_4 надав таку згоду, оскільки погодження оформлено на звичайному листі. Проте встановлено, що ОСОБА_1 постійно зі своєю сім'єю, а потім із донькою ОСОБА_13 , проживають в будинку разом з його батьками. І та обставина, що батько не заперечує і на подальше проживання в своєму будинку сина з донькою ніким не оспорювалася. Відповідач за первісним позовом та її представник не висловлювали сумніву з цього приводу.
Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 проживає разом із батьками за адресою за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є батько апелянта. Батьки не заперечують щодо проживання дитини за вказаною адресою, враховуючи що до цього дитина і так проживала разом із ними та їй створені належні умови для цього (висновок спеціалісту відділу захисту прав дітей Центральної адміністрації Дніпропетровської міської ради).
ОСОБА_13 до літа 2024 року проживала разом із батьком за вказаною вище адресою, мати після розірвання шлюбу починаючи із 2019 року не проживала з ними та виїхала до Туреччини, створила там нову сім'ю та народила другу дитину. Вказане також не заперечується сторонами.
Після оформлення нотаріально посвідченого дозволу для виїзду дитини за кордон на літні канікули, ОСОБА_2 виїхала разом із дитиною до Великої Британії та в обумовлений сторонами строк не повернула дочку ОСОБА_1 . При цьому, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи представника ОСОБА_2 з приводу того, що остання могла вивезти дитину за кордон і без нотаріально посвідченого дозволу батька, який був чистою формальністю, оскільки у цьому дозволі вбачається що сторони погодили перебування ОСОБА_13 у матері під час літних канікул, з обов'язковим поверненням дитини до початку навчального процесу.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що неповнолітня ОСОБА_13 після розлучення батьків, які є сторонами у справі, з чотирьох років постійно проживала разом із батьком, який створив їй належні умови для проживання, опікувався станом здоров'я та психоемоційний розвитком, а мати дитини бачилась та спілкувалась із нею дуже рідко. Враховуючи наведене та відвідування дитиною гуртків, шкільних та позашкільних закладів, у неї за цей період сформувались сталі соціальні зв'язки, які були порушені коли дитина примусово була висмикнута зі звичного для себе середовища (йдеться про місце проживання, школу, друзів) та переїхала на постійне проживання разом із матір'ю до іншої країни. При цьому як пояснювала сама мати дівчинка проходила довгу адаптацію до нових умов проживання та тривалий час не мала друзів.
Один з батьків, з яким не проживала дитина протягом тривалого часу, вивіз дитину за кордон, в результаті чого розірвав сталі соціальні зв'язки дитини, позбавив можливості особистого спілкування дитини з рідними (бабусею,батьком), повністю змінив коло спілкування дитини та її розпорядок.
Враховуючи ту обставину, що у цій категорії справ рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що визначення місця проживання із батьком сприятиме найкращим інтересам дитини.
На вказане суд першої інстанції не звернув уваги та прийшов до помилкового висновку про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю в іншій країні.
Саме інтереси дитини та її право на сприятливе та гармонійне середовище мають першочергове значення під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини, а тому висновки суду першої інстанції по суті спору є помилковими, адже суд не врахував ці інтереси та наведені вище обставини справи.
Посилання на те, що визначенням місця проживання дитини з батьком останній хоче уникнути від мобілізації не може бути підставою для відмови у позові. Доказів того, що батько мобілізований не надано.
Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з батьком в Україні.
Визначення місця проживання дитини у помешканні, в якому дитина проживала не позбавляє можливості матері приїжджати до цього помешкання за для контакту дитини з матір'ю.
Передбачена частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та
п'ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов'язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв'язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19.
У зв'язку із перебуванням дитини за межами країни орган опіки та піклування висновок про місце проживання не надав, однак було обстежено умови проживання за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого у приватному будинку для виховання та розвитку дитину створені умови.
Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на неї. За таких обставин з врахуванням інтересів дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, вагомі підстави для зміни місця її проживання відсутні. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку доньки, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
За встановлених обставин проживання дитини з батьком якнайкраще відповідає інтересам дитини та забезпечує її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, оскільки дитина постійно проживала з батьками за вище вказаною адресою, з батьком залишилася проживати з 2019 року, з яким у неї встановлена прив'язаність, а тому, якщо дитина потрапить на тривалий час в інше середовище, де буде змінено її щоденне та комфортне життя, вона отримає сильний стрес, що призведе до психологічної травми, яка може негативно вплинути на подальший всебічний розвиток та психоемоційний стан дитини.
Позивач надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з дотриманням балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах,з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.
Посилання на те, що рішення державних органів щодо визначення місця проживання дитини не було, а тому ОСОБА_25 не вчиняла викрадення дитини, не можуть бути прийнятими до уваги. Хоча державними органами таке рішення не приймалося, оскільки з цього приводу між сторонами не виникало конфліктів, батько не перешкоджав матері спілкуватися з донькою в телефонному режимі та відвідувати її на канікулах, проте постійне місце проживання дитини було з батьком, у дитини склалися сталі соціальні зв'язки, з матір'ю дитина не проживала з чотирьох років на протязі п'яти років, оскільки мати виїхала за кордон в 2019 році після розлучення з чоловіком, ще до початку військового стану в Україні. Створивши нову сім'ю з громадянином ОСОБА_26 та народивши дитину, ОСОБА_19 доньку ОСОБА_13 забрала лише в травні 2024 року, тобто не з самого початку військових дій в країні.
Таким чином було порушено звичайне та усталене місце проживання, порушені сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, можливість особисто спілкуватися з дідусем та бабусею, друзями, повністю змінено коло спілкування, що призводить до дискомфорту. Сама ОСОБА_2 підтвердила, що дитині було дуже важко адаптуватися в іншій країні.
На встановлені обставини суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання разом з матір'ю.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, вимогам закону та інтересам дитини, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню із задоволенням його позовних вимог та відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 ..
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1, 2, ст 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у 1) у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі у разі відмови в позові - на позивача.
Що стосується оскаржуваного в апеляційному порядку додаткового рішення від 16 квітня 2025 року то, враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню підстав для стягнення з ОСОБА_1 на її користь судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу та витрати на апостилювання й переклад документів, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, не має. Таким чином додаткове рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2025 року також підлягає скасуванню.
Також враховуючи те, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суд першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 4 449,49 грн.
Керуючись ст. ст. 368, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Володченкова Є. Ю. на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2025 року задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 квітня 2025 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 4 449,49 грн..
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 грудня 2025 року.
Судді: