01.12.2025 Справа №607/27678/24 Провадження №2/607/1090/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М., представника позивача - адвоката Строценя Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Строцень Тарас Олегович до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів, -
Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Строцень Тарас Олегович звернулася до суду із позов до відповідача ОСОБА_2 , з участю Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, у якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та збільшити розмір аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 01.06.2018 та стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/2 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2018 року. Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_4 син ОСОБА_3 , які проживають разом із позивачем. З моменту розірвання шлюбу батько синів завжди проживав окремо від сім'ї. З 2018 року, відповідач не спілкувався та не спілкується із своїм молодшим сином ОСОБА_3 , не цікавиться його розвитком та станом здоров'я, не навідує його, не допомагає матеріально та не займається його вихованням, що в свою чергу свідчить про умисне ухилення батька ОСОБА_2 від виховання свого сина та свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками.
Батько дитини неодноразово вказував, що не вважає ОСОБА_3 своїм сином, сумнівається у своєму батьківстві, стверджує із власних переконань, що позивачка народила сина від іншого чоловіка, а тому самоусунувся від його виховання та виконання по відношенню до нього всіх своїх батьківських обов'язків.
Натомість із старшим сином ОСОБА_4 , відповідач інколи спілкується, цікавиться його життям і здоров'ям та мінімально бере участь у його вихованні.
У зв'язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію Україну, мати разом із синами вимушені були залишити місце проживання, майно, друзів та рідних, та виїхати із зони військового конфлікту.
Таким чином, позивач разом із синами у червні 2022 року переїхали у місто Тернопіль.
Окрім того, 01.06.2018 Слов'янським міськрайонним судом Донецької області винесено судовий наказ, яким вирішено стягувати із ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 18.05.2016 і до досягнення дитиною повноліття. Однак, з часу винесення судом рішення, витрати на утримання дітей значно зросли, у зв'язку з цим, позивач просить суд збільшити розмір стягуваних з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Ухвалою судді від 01.02.2025 відкрито провадження у цивільній справі №607/27678/24. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Протокольною ухвалою судді без видалення суду до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 17.06.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, що відображено в протоколі судового засідання.
Представник позивачки - адвокат Строцень Т.О. у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був неодноразово повідомлений, шляхом направлення рекомендованого повідомлення за адресою місця реєстрації. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.
Від третьої особи Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності їх представника, за наявними матеріалами у справі.
Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, оскільки заперечень проти заочного розгляду справи позивач не висловлювала.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2018 року, було розірвано.
У даному шлюбі в сторін народилося двоє дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим 24.06.2008 відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 15.09.2016 Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Згідно судового наказу виданого Слов'янським міськрайонним судом Донецької області від 01.06.2018 у справі №243/4758/18, присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.05.2018, до досягнення старшою дитиною повноліття.
31 жовтня 2020 ОСОБА_5 зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 , що стверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 31.10.2020 Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одесса), актовий запис №387.
Як встановлено Судом, неповнолітні діти сторін проживають разом з позивачем, що стверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6117-5001712215 від 06.06.2022 та №6117-5001712316 від 06.06.2022.
Відповідно до довідки Слов'янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29.04.2024 № 81264, станом на 31.03.2024 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 122 180, 67 грн.
Згідно з довідками Тернопільської загальноосвітньої школи ступенів №18 від 10.06.2024 № 02-12/114, від 09.10.2024 № 02-12/170, ОСОБА_7 регулярно відвідує заняття у школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Учня до школи приводить і забирає мати ОСОБА_1 , вона спілкується з вчителями, цікавиться шкільним життям дитини. Батька ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , у школі не бачили, він не підтримує контакту та не спілкується із вчителями.
Як вбачається з довідки, виданої 04.10.2024 лікарем ОСОБА_9 , ОСОБА_7 за потреби відвідує лікаря у супроводі матері ОСОБА_1 , із якою укладено декларацію № 0001-32Т-А010. Мати опікується дитиною, своєчасно приводить дитину для проведення поточних щеплень, при інфекційному захворюванні лежала в лікарні разом із сином, повністю супроводжувала процес і період реабілітації дитини під час лікування.
Згідно висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У висновку зазначено, що мати дитини, ОСОБА_1 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини повідомила, що із 2018 року батько не спілкується із сином ОСОБА_10 , не цікавиться його розвитком та станом здоров'я, не навідує його, не допомагає матеріально та не займається вихованням сина. Вказує, що батько неодноразово вказував, що не вважає ОСОБА_11 своїм сином, сумнівається у своєму батьківстві, а тому самоусунувся від його виховання та виконання по відношенню до нього всіх своїх обов'язків. Також зазначила, що колишній чоловік перебуває за кордоном у Канаді.
Батько дитини, ОСОБА_2 , на засідання комісії не з'явився, про час, дату та місце проведення засідання повідомлявся у встановленому порядку.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, доходить наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказані правові висновки викладені в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 462/4705/19.
Згідно ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмові висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інші документів, які стосуються справи.
При цьому, суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Адже, відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Із змісту висновку органу опіки та піклування вбачається, що останній містить позицію позивача, яка висловлена щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, викладено зміст документів наданих на розгляд органу опіки та піклування, наведено норми чинного Сімейного кодексу України, яким керувався орган опіки та піклування при наданні висновку та безпосередньо сам висновок у якому орган опіки та піклування вказав, що вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Суд вважає, що вказаний висновок органу опіки та піклування не містить мотивів та обґрунтувань через які слід позбавити відповідача батьківських прав. У висновку не обґрунтовано чому саме позбавлення батьківських прав батька по відношенню до сина буде відповідати його найкращим інтересам.
Із вказаних підстав судом не береться до уваги висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачкою та її представником не надано суду безспірних доказів, які свідчать про умисне ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не зазначено у чому полягає винна поведінка відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, чи вживались щодо нього заходи реагування за заявами позивача в органи міліції, органу опіки та піклування.
Таким чином, при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позивачкою не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Таким чином, позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками та наявність в його діях вини.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.
Разом із тим, відмовляючи у позові в частині позбавлення батьківських прав, суд зазначає, що участь батька ОСОБА_2 у вихованні сина не є достатньою, тому вважає за необхідне попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо вимоги про збільшення розміру аліментів, які стягуються із відповідача на користь позивача на утримання дітей, Суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною першою статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 09.09.2021 у справі № 554/3355/20.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Розмір аліментів підлягає зміні з часу набрання цим рішенням законної сили, про що роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006.
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни способу стягнення або розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я, здоров'я та матеріального становища дитини.
Відповідно до ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Отже, звертаючись до суду з позовом про збільшення розміру стягуваних аліментів, позивачу належить доводити обставини, які мають значення в такому спорі та передбачені, зокрема, ч. 1 ст. 192 СК України.
У постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просила збільшити розмір аліментів, визначений судовим наказом від 01.06.2018, посилаючись на те, що присуджений розмір аліментів на сьогодні є недостатнім для забезпечення потреб синів.
Отже, позивач повинна надати докази, що підтверджують наявність юридичних складових - певних умов, які дають підстави для збільшення розміру аліментних зобов'язань.
Однак, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, що з моменту прийняття судового наказу Слов'янським міськрайонним судом Донецької області 01.06.2018 по дату подання позовної заяви, матеріальний стан відповідача покращився та матеріальний стан позивача погіршився.
Крім того, позивач, посилаючись на те, що встановлений судом розмір аліментів є недостатнім для забезпечення потреб дітей, не вказує та не доводить належними, достовірними та допустимими доказами, який розмір витрат потребують діти щомісячно.
Також, в матеріалах справи відсутні докази матеріального стану позивача та стану її здоров'я, як на час звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, так і на час звернення з позовом про збільшення розміру аліментів, що унеможливлює вирішити питання щодо його зміни, які впливають на збільшення розміру аліментів на дитину.
Відтак, позивачем не надано доказів суттєвої зміни свого матеріального стану та матеріального стану відповідача, а також доказів, які б із достовірністю та своєю достатністю підтверджували необхідність збільшення розміру аліментів. У матеріалах справи відсутні докази, що матеріальне становище платника аліментів дозволяє йому сплачувати аліменти в розмірі, заявленому позивачем. Доказів зміни доходів, витрат, активів тощо позивачем теж не надано. Також, у матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, не доведено стягувачем аліментів витрат платника аліментів, що могло бути підставою для збільшення розміру раніше стягнутих аліментів до заявленого позивачем розміру.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, правові підставі для задоволення позову в частині зміни розміру аліментів які має сплачувати ОСОБА_2 відсутні.
Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи те, що позивач за позовну вимогу про збільшення розміру аліментів, звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», витрати зі сплати судового збору слід віднести за рахунок держави.
Окрім того, понесені позивачем судові витрати щодо сплати судового збору за позовну вимогу про позбавлення батьківських прав, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд покладає на позивача.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 13, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280, 285, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 7, 19, 150, 150, 155, 164-166, 170, 180, 182, 184, 193, 245 Сімейного кодексу України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Строцень Тарас Олегович до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Копію рішення направити сторонам у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання, згідно довідки ВПО: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Третя особа: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, адреса місця знаходження: бул.Тараса Шевченка, 1, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 43459222.
Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич