Справа № 308/17044/25
3/308/7867/25
28 листопада 2025 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Шепетко І.О., за участю особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ознайомившись із матеріалами справи, які надійшли із ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, місце народження: російська федерація, Ростовська область, м.Міллєрово, особу встановлено на підставі посвідчення офіцера серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , місце тимчасового проживання АДРЕСА_2 навчального батальйону військової частини НОМЕР_2 , командира 1 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки ВЧ НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , -
- за ч. 2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
З протоколу про вчинення адміністративного правопорушення ЛВУ №189 від 15.11.2025 встановлено, що Майор ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира 1 навчальної роти НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, тобто, майор ОСОБА_1 , за своїми військовим званням та посадою наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями та являється військовою службовою особою.
Так, майор ОСОБА_1 , під час дії особливого періоду, що настав з моменту введення воєнного стану в Україні, будучи військовою службовою особою, та перебуваючи на посаді командира 1 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_2 , всупереч вимогам статей 11, 16, 49, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного Статут Збройних Сил України, не організував та не забезпечив такого внутрішнього порядку у підпорядкованому йому підрозділі, який би гарантував неухильне дотримання військової дисципліни підпорядкованими йому військовослужбовцями 1 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_2 , чим допустив в період з 01.10.2025 по 10.11.2025 самовільне залишення військової частини підпорядкованим йому військовослужбовцем в пункті тимчасової дислокації 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_2 , що розташовується на ділянці полігону військової частини НОМЕР_5 у АДРЕСА_2 , у кількості 54 військовослужбовці.
Таким чином, майор ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , всупереч вище вказаних вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України , усвідомлюючи протиправність власних дій, маючи визначені обов'язки контролю за підлеглим особовим складом, маючи реальну можливість діяти, наділений повноваженнями здійснювати контроль особового складу, але не зробив цього, усвідомлював ризик самовільного залишення військовослужбовцями, як військова посадова особа, допустив недбале ставлення до обов'язків військової служби в умовах особливого періоду. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, обставини, викладені в протоколі частково підтвердив, зазначив, що являється командиром навчальної роти, постійно проводить із підлеглим особовим складом бесіди про заборону самовільного залишення військової частини. Проте, на жаль, багато новопризваних військовослужбовців не усвідомлюють відповідальності за вчинення таких діянь, не зважаючи на всі заходи, які здійснюються для висвітлення невідворотності покарання за вчинення самовільного залишення військової частини в умовах особливого періоду воєнного стану. Також зазначив, що на його думку, ВСП повинна проводити активні заходи щодо профілактики самовільного залишення військовослужбовцями військової служби. Зі свого боку, вважає, що здійснює все залежне від нього, щоб попереджувати самовільне залишення військової частини підлеглим йому особовим складом.
Заслухавши пояснення особи, що притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 7 та ст. 245 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом та забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався.
У такий спосіб, з моменту видання первинного Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2023 року Про введення воєнного стану в України» на території України почав діяти режим воєнного стану (особливий період), який триває і до теперішнього часу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовим статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зазначено, що - військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; ~ сесійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу технік', берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини.
Приписами ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вимагається, шо кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно ст. 58 статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, •лойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Відповідно до ст. 59 статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України Командир (начальник) зобов'язаний, крім іншого:
знати, дотримуватися особисто та вимагати від особового складу неухильного дотримання норм міжнародного гуманітарного права;
планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами;
знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові. морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;
постійно вдосконалювати особисту підготовку та майстерність підпорядкованих командирів (начальників), методи керівництва військовою частиною, кораблем підрозділом), особисто проводити навчання та заняття з особовим складом військової частини, корабля (підрозділу), займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно зживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової -ід головки;
завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності;
встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок. який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України;
показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності;
проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об'єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові).
Згідно ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України.
Статтею 29 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Статтею 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, за своїми військовими званнями начальниками є:
військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу;
Відповідно до ст. 111. Командир роти в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально- психологічний стан особового складу роти, за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті, за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти, за успішне виконання ротою бойових завдань, за ведення ротного господарства.
Командир роти підпорядковується командирові батальйону і є прямим начальником усього особового складу роти.
Так, статтею 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що командир роти, крім іншого, зобов'язаний:
підтримувати особовий склад роти, озброєння, бойову та іншу техніку в постійній бойовій готовності;
організовувати в роті бойову підготовку, складати розклад занять на тиждень, проводити заняття з військовослужбовцями офіцерського, сержантського (старшинського) складу, а також з підрозділами роти;
перевіряти знання і практичні навички військовослужбовців роти; постійно вдосконалювати свої знання за спеціальністю і методичні навички, подавати підлеглим приклад зразкового виконання військового обов'язку; організовувати проведення ранкової фізичної зарядки;
з пошаною ставитися до підлеглих, дбати про виховання військовослужбовців рядового, сержантського (старшинського) складу та згуртування військового колективу;
знати військове звання, прізвище, строк служби, посаду чи спеціальність, родинний стан, ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця роти, постійно проводити з ними індивідуально-виховну роботу;
виховувати особовий склад роти в дусі поваги до військової служби, набутого фаху, бережливого ставлення до озброєння, бойової техніки та майна роти;
піклуватися про підлеглих, знати їх потреби, порушувати перед старшими начальниками питання про задоволення їх прохань;
Відповідно до ст. 111. Командир роти в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально- психологічний стан особового складу роти, за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті, за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти, за успішне виконання ротою бойових завдань, за ведення ротного господарства.
Командир роти підпорядковується командирові батальйону і є прямим начальником усього особового складу роти.
Так, статтею 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що командир роти, крім іншого, зобов'язаний:
підтримувати особовий склад роти, озброєння, бойову та іншу техніку в постійній бойовій готовності;
організовувати в роті бойову підготовку, складати розклад занять на тиждень, проводити заняття з військовослужбовцями офіцерського, сержантського (старшинського) складу, а також з підрозділами роти;
перевіряти знання і практичні навички військовослужбовців роти; постійно вдосконалювати свої знання за спеціальністю і методичні навички, подавати підлеглим приклад зразкового виконання військового обов'язку; організовувати проведення ранкової фізичної зарядки;
з пошаною ставитися до підлеглих, дбати про виховання військовослужбовців рядового, сержантського (старшинського) складу та згуртування військового колективу;
знати військове звання, прізвище, строк служби, посаду чи спеціальність, родинний стан, ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця роти, постійно проводити з ними індивідуально-виховну роботу;
виховувати особовий склад роти в дусі поваги до військової служби, набутого фаху, бережливого ставлення до озброєння, бойової техніки та майна роти;
Згідно ст. 123 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, головний сержант взводу (обслуги, заступник командира взводу) (далі - головний сержант взводу) в мирний і воєнний час відповідає за успішне виконання взводом завдань за призначенням, навчання і виховання військовослужбовців рядового і сержантського (старшинського) складу. їх військову дисципліну, охайний зовнішній вигляд, фізичну підготовку, правильне зберігання і експлуатацію озброєння, техніки та іншого майна взводу, внутрішній порядок у підрозділі, правильне несення служби військовослужбовцями рядового і сержантського (старшинського) складу в добовому наряді.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Відповідно до примітки ст. 17213 КУпАП під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування.
Частиною 2 статті 172-15 КУпАП встановлена відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.
Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов'язків характеризує, перш за все, об'єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов'язки, або хоча і діє, але виконує ці обов'язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, всупереч з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.
Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 року справі № 185/12161/15-к вказав, що, при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов'язків необхідно встановити, що винний зобов'язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов'язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.
Суду не було надано переконливих доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-15 КУпАП.
Відповідно до частин першої - третьої статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», заява № 36673/04, «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року). При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Протокол про військове адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 не містить даних, які вказують на наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, зокрема не зазначено обставин, які б свідчили про його службову недбалість, які дії він зобов'язаний був вчинити та у який спосіб, невиконання яких ставиться йому у провину.
Тобто, суду не надано жадних належних та допустимих доказів, в тому числі й документальних, речових, пояснень свідків, відеозапису, які б підтверджували вину ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загально правовому і процесуальному значеннях. Як загально-правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне правоположення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і ЄСПЛ, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Ретельно дослідивши та перевіривши усі наявні в справі докази, приходжу до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні цього правопорушення в судовому засіданні встановлено не було, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 33, 221, 283, 294, 326, 327-1, ст. 172-15 КУпАП України, суд,-
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч.2 ст. 172-15 КУпАП - закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя І.О. Шепетко