Провадження № 11-кп/821/800/25 Справа № 700/1040/25 Категорія: ч. 4 ст. 186 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
26 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисниці - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши в відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконфеоренції, в м. Черкаси апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_7 , на ухвалу Лисянського райсуду Черкаської обл. від 31.10.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно обвинуваченого
ОСОБА_8 , який
народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Коломия
Івано-Франківської обл., українця,
громадянина України, який має середню
спеціальну освіту, не одружений, раніше
судимий 18.08.2022 р. Коломийським рай-
судом Івано-Франківської обл. за ч. 4 ст.
185, 69 КК України до 4 років позбавлення
волі, 21.06.2024 р. звільнений від відбу-
вання покарання із заміною на виправні
роботи, проживає
АДРЕСА_1 ,
продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 31.12.2025 р. включно, без визначення розміру застави
В провадженні Лисянського райсуду Черкаської обл. перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 29.07.2025 за № 12025250360000890, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України та стосовно інших осіб.
Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою на 60 днів, до 31.12.2025 р. включно, без визначення розміру застави. Зазначеною ухвалою також продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно інших двох осіб, відносно яких судове рішення не оскаржується та відносно яких апеляційний перегляд не проводиться.
При прийняті рішення про продовження строку тримання під вартою, суд встановив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений може переховуватись від суду під загрозою покарання у виді позбавлення волі; знищити, сховати або спотворити будь які предмети та речі що мають істотне значення для встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема попередити інших невстановлених осіб про факт викриття їх спільної злочинної діяльності, створити штучні докази та підбурювати осіб, які були свідками кримінального правопорушення до дачі завідомо неправдивих показань; вчинити інше кримінальне правопорушення; крім того обвинувачений раніше судимий, не має сталого джерела доходів, постійного місця роботи, постійного місця проживання, тому наведені прокурором ризики є триваючими та виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який.
Приймаючи рішення суд зауважив, що не зважаючи лише на суворість можливого покарання, яке є релевантною обставиною в оцінці ризиків, суд опирається також і на необхідність захисту суспільних інтересів, які не зважаючи на презумпцію невинуватості також мають значення, не ігнорує аргументи і доводи, наведені стороною захисту, та виснував, що аргументи сторони захисту не переважають вимог суспільного інтересу у справі.
Суд врахував ступень тяжкості кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому які, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів. Санкція ч. 4 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, санкція ч. 4 ст. 186 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років,
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та/або підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, оскільки суворість передбачуваного покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а тяжкість кримінального покарання та суворість можливого вироку підвищують ймовірність переховування від суду.
При продовженні строку тримання під вартою суд врахував підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 КПК України, в тому числі, що вчинено кримінальні правопорушення проти власності (ч. 5 ст. 183 КПК України, п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України).
В апеляційній скарзі захисниця ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , постановити нову ухвалу, якою встановити заставу 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, поклавши на нього наступні обов'язки: прибувати до суду за першим викликом; не відлучатися із буд. АДРЕСА_1 без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну (ч. 5 ст. 194 КПК України).
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що, на її думку, ухвала суду необґрунтована, постановлена за відсутності доказів про існування ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При продовженні даного запобіжного заходу сторона захисту наголошувала на необґрунтованості підозри, наголошує, що оглядом місця події не здобуто прямого доказу перебування ОСОБА_8 на місці події; в результаті обшуків не здобуто жодного доказу про причетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів; потерпілим не вказано на ОСОБА_8 як на особу, яка спричинила йому тілесні ушкодження; впізнання проводилося за фото, зазначене в сукупності підтверджують повну необґрунтованість підозри.
Зазначення стороною обвинувачення, що обвинувачений може впливати на свідків і потерпілих є необґрунтованим, оскільки показами свідків не вказано які саме дії безпосередньо вчинив ОСОБА_9 , жодної речі, яка належить потерпілим, в нього не вилучалося, тому ризик впливу на свідків неможливий та недоцільний.
Сторона обвинувачення вказавши в обвинувальному акту про розроблення плану злочину, де передбачено розподіл функцій кожного співучасника, пред'явила всім обвинуваченим ідентичні обвинувачення, але ідентичні обвинувачення не можливі, оскільки потерпілий зазначав, що тілесні ушкодження йому наносила лише одна особа.
Орган досудового слідства за 3 місяці не здобув доказів хто наносив потерпілому тілесні ушкодження, хто знаходився на подвір'ї, хто заволодів коштами, що свідчить про неможливість висунення обвинуваченому ОСОБА_8 з кваліфікуючою обставиною - застосування насильства або погрози насильства.
Заслухавши доповідь судді, захисницю ОСОБА_7 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її по викладеним доводам, обвинуваченого ОСОБА_8 , який підтримав доводи апеляційної скарги захисниці, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав ухвалу суду законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали, виділені з кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому Главою 18 Розділу II КПК України.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178 та 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що вказані вимоги місцевим судом виконані в повному обсязі.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 суд першої інстанції встановив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений дійсно може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків або потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Наведені прокурором ризики є триваючими та вони виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м'який.
Суд врахував, що ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України є актуальним, оскільки обвинувачений усвідомлює тяжкість можливого покарання у разі визнання його винуватим - до 10 років позбавлення волі і цей факт може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, також наявний, оскільки суду не надано відомостей про наявність у обвинуваченого постійного місця роботи, сталого джерела доходів. Крім того, суд врахував вік та стан здоров'я обвинуваченого, його соціальні зв'язки, відсутність родини та утриманців, майновий стан, наявність судимостей та зауважив, що характеризуючи дані обвинуваченого не переважають можливих ризиків його неправомірної поведінки та є обставинами, які враховані при обранні запобіжного заходу та не можуть спростувати ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Ризиком в контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має обґрунтувати свій висновок про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Тобто в даному випадку, суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих існує й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом показань та надання їм оцінки, оскільки перебуваючи поза межами установи попереднього ув'язнення обвинувачений матиме можливість обговорювати з причетними до протиправної діяльності особами, відомі органу досудового розслідування обставини щодо підготовки та вчинення кримінального правопорушення, намагання вплинути на цих осіб.
Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином обґрунтований тим, що перебуваючи поза межами установи попереднього ув'язнення обвинувачений може продовжити узгоджувати свої дії з іншими співучасниками, крім того зможе сприяти переховуванню свідків сторони обвинувачення.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, підтверджений характером вчиненого правопорушення, вчинення кримінального правопорушення під час запровадження по всій території України правового режиму воєнного стану.
Також, судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів проти власності та підстави, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, та з урахуванням вимог п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, прийняв рішення про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого без визначення розміру застави.
Суд вірно врахував наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п. п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих чи свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у яких він обвинувачується.
Про наявність зазначених ризиків свідчать і такі обставини як вагомість доказів про вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, у разі визнання його винними у вчиненні інкримінованих діяннях, наведені прокурором ризики є триваючими та виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м'який.
Крім того ризики, які були наявні при обранні даного виду запобіжного заходу обвинуваченим, не відпали, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, для застосування обвинуваченим більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено, інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження.
Прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого, доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України.
Будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, та які б слугували підставою для обрання обвинуваченому іншого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, стороною захисту не наведено, обставин, які б виключали перебування обвинуваченого під вартою не встановлено.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає не лише відомостям про особу обвинуваченого, а й характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були враховані при обранні запобіжного заходу, при продовженні строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та продовжують існувати, в зв'язку з чим суд дійшов до обґрунтованого висновку про доцільність збереження застосованого щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
При прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою суд також врахував доводи захисту та зауважив, що в даному випадку доводи захисту не перевищують суспільного інтересу у справі, яка полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, забезпечення запобіганню процесуальних ризиків і у суду були підстави, за яких судом було застосовано до обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та обставини, які при цьому враховувалися, не відпали, а тому й відсутні обставини для зміни запобіжного заходу.
Суд вірно виснував, що заміна запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на більш м'який, альтернативний, є недоцільною, оскільки такий запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на них процесуальних обов'язків.
Таким чином, суд першої інстанції виснував, що обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 іншого, більш м'якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою без визначення розміром застави, оскільки він не забезпечить їх належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст. ст. 197 та 199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого до двох місяців, тобто до 31.12.2025 р.
На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, а підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу відсутні.
Згідно довідки про рух розгляду справи, судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно обвинуваченого ОСОБА_8 та інших осіб, не завершено, перебуває на стадії підготовчого судового засідання, не оголошено обвинувальний акт, не допитані свідки, не досліджені письмові докази, речові докази, а тому доводи апеляційної скарги про обрання обвинуваченому занадто суворого запобіжного заходу апеляційний суд вважає не доречними, оскільки вивченням наданих судом першої інстанції та сторонами матеріалів вбачається, що розгляд справи місцевим судом проводиться згідно вимог КПК України, його тривалість залежить від кількох чинників, як об'єктивних так і суб'єктивних та на які суд апеляційної інстанції не має законних підстав для впливу.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги захисниці про недоведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_8 покладених на них обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків є запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави.
З урахуванням характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 встановлених судом першої інстанції ризиків, сторона захисту не навела переконливих доказів того, що обвинувачений буде виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також, беручи до уваги покарання, яке у майбутньому імовірно загрожує за вчинення тяжких злочинів, враховуючи особу обвинуваченого, підстави і мету запобіжного заходу, стадію розгляду кримінального провадження, яке до спливу строку обраного запобіжного заходу не буде завершено, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, то апеляційний суд вважає виправданою необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, а тому враховуючи тяжкість, специфіку кримінальних правопорушень у вчиненні яких вони обвинувачуються, апеляційний суд, виходячи із вимог п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, не знаходить підстав для обрання обвинуваченому іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою та задоволення апеляції.
Суд першої інстанції, згідно вимог ст. 331 КПК України, поставив та розглянув питання про продовження строку дії запобіжного заходу. При цьому прокурор подав клопотання про продовження тримання під вартою, що ніяким чином не суперечить та не порушує вимоги КПК України і знайшло своє відображення в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що на даний час тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою без визначення розміру застави - є обґрунтованим та виправданим, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети, визначеної ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд не знаходить підстав для скасування ухвали суду з тих мотивів, які наведені в апеляційній скарзі захисниці ОСОБА_7 , оскільки судом постановлено ухвалу у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, ухвала по своїй суті є правомірною, справедливою відповідно до об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням достатніх мотивів та підстав.
Стосовно доводів апеляційної скарги захисниці про те, що підозра необґрунтована, оскільки оглядом місця події не здобуто прямого доказу перебування ОСОБА_8 на місці події; в результаті обшуків не здобуто жодного доказу про причетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів; потерпілим не вказано на ОСОБА_8 як на особу яка спричинила йому тілесні ушкодження; впізнання проводилося за фото, зазначене в сукупності підтверджують повну необґрунтованість підозри, що сторона обвинувачення вказавши в обвинувальному акту про розроблення плану злочину, де передбачено розподіл функцій кожного співучасника, пред'явила всім обвинуваченим ідентичні обвинувачення, але ідентичні обвинувачення не можливі, оскільки потерпілий зазначав що тілесні ушкодження йому наносила лише одна особа, що орган досудового слідства за 3 місяці не здобув доказів хто наносив потерпілому тілесні ушкодження, хто знаходився на подвір'ї, хто заволодів коштами, що свідчить про неможливість висунення обвинуваченому ОСОБА_8 з кваліфікуючою обставиною - застосування насильства або погрози насильства, то зазначені доводи апеляції не підлягають розгляду.
Апеляційний суд звертає увагу, на те, що суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального процесу позбавлений можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки це належить до виключної компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті, тому зазначені доводи апелянтки є передчасними.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Підсумовуючи вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга захисниці задоволенню не підлягає, ухвала суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 418 та 4221 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу Лисянського райсуду Черкаської обл. від 31.10.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 31.12.2025 р. включно, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді