28 листопада 2025 року
м. Київ
справа №240/21422/24
адміністративне провадження № К/990/28858/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Шарапи В.М. та Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/21422/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року (ухвалене суддею-доповідачем Нагірняком М.Ф.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Мацького Є.М., суддів Залімського І. Г., Сушка О.О.),
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - Управління, відповідач), в якій просила:
визнати протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати їй разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як члену сім'ї загиблого ветерана війни в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
стягнути з Управління на її користь щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 11155,00 грн - недоплаченої частини разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є членом сім'ї загиблого ветерана війни та має право на отримання у 2024 році разової грошової допомоги до 24 серпня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18), проте отримала таку виплату лише в сумі 650 грн. З таким розміром разової грошової допомоги за 2024 рік позивачка не погоджується та вважає, що вказана виплата має виплачуватися у розмірі, встановленому Законом №3551-XII, а не у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році» №369 від 02 квітня 2024 року (далі - постанова КМУ №369). Вважаючи дії відповідача протиправними, позивачка просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Управління щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності, як члену сім'ї загиблого ветерана війни, за 2024 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до Дня Незалежності, як члену сім'ї загиблого ветерана війни, за 2024 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за своєю природою передбачена частиною п'ятою статті 15 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги членам сімей загиблих ветеранів війни. Відтак, позивачка як член сім'ї загиблого ветерана війни має право на виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Управління звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини п'ятої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), постанови КМУ №369, Порядку використання коштів державного бюджету для виплати особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або за роботу в спеціальних умовах №1396 (далі - Порядок №1396), порушили положення статті 122 КАС України, а також не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23, та висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.
7. У касаційній скарзі відповідач стверджує, що розмір грошової допомоги визначається не Управлінням, а безпосередньо постановою КМУ №369. Дії Управління щодо виплати грошової допомоги у 2024 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному постановою КМУ №369 розмірі до відомостей (списку) на виплату пенсій. Головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги в даному випадку є Мінсоцполітики, а Пенсійний фонд України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Пенсійний фонд України не може використовувати кошти Пенсійного фонду на виплату грошової допомоги, а бюджетне фінансування для виплати позивачу допомоги у заявленому розмірі Головному управлінню не передбачено.
8. Разом з тим, постановою КМУ №369 встановлено чіткі повноваження Управління у процедурі виплати грошової допомоги. Відповідач стверджує, що ним не допущено бездіяльності, протиправних дій чи дій, які б свідчили про перевищення повноважень.
9. Скаржник також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у зразковій справі №440/14216/23 у якій Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення Верховного Суду від 05 березня 2024 року і ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову про перерахунок щорічної грошової виплати до Дня Незалежності за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
10. На думку відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій також не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, у якому зазначено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
11. Подібної позиції дотримується також Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
12. Касаційна скарга надійшла до Суду 07 липня 2025 року.
13. Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 240/21422/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
14. При розгляді цієї справи в касаційному порядку заявлене клопотання про зупинення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року, постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №240/21422/24 до набрання законної сили судового рішення за результатами розгляду касаційної скарги Управління, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2025 року
15. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 28 листопада 2025 року.
Позиція інших учасників справи
16. Від ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу Управління не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що копія ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження з матеріалами касаційної скарги, була направлена позивачці засобами поштового зв'язку 10 вересня 2025 року. Поштове відправлення (поштовий ідентифікатор №0610279002140), адресоване позивачці, було повернуто до Верховного Суду з відміткою «адресат відсутній». Суд також звертає увагу, що зазначена ухвала Верховного Суду була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 10 вересня 2025 року.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
17. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є членом сім'ї загиблого ветерана війни, тому має право на пільги, передбачені статтею 15 Закону №3551-XII, а саме на отримання щорічної разової виплати до 24 серпня 2024 року.
18. У серпні 2024 року позивачка отримала щорічну разову виплату до Дня незалежності України 24 серпня за 2024 рік у розмірі 650,00 грн.
19. Позивачка звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату разової грошової допомоги до 24 серпня 2024 року, згідно зі статтею 15 Закону № 3551-ХІІ з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
20. Управління листом від 06 вересня 2024 року повідомило позивачку, що разова грошова допомога нарахована та виплачена відповідно до постанови КМУ №369. В пункті 3 цієї постанови встановлено розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України, зокрема, членам сім'ї загиблого ветерана війни 650 гривень.
21. Не погодившись із правомірністю дій відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права
24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
25. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
26. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
27. У Конституції України встановлено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3); держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13).
28. Ці приписи визначають, зокрема, соціальну орієнтованість держави, що є важливою конституційною гарантією соціальних прав людини в Україні.
29. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
30. Держава зобов'язана створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення; заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи у разі настання можливих соціальних ризиків (абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
31. Конституційний Суд України в абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 вказав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися винятково Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
32. Конституційний Суд України у рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
33. Так, у Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував зміст актів міжнародного права, зокрема статтю 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення потрібних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
34. У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
35. Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
36. Підсумовуючи висновки, сформульовані Конституційним Судом України в наведених рішеннях, можна узагальнити, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
37. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
38. У статті 46 Конституції України соціальний захист пов'язано, зокрема, «з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї» (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009).
39. Конституційний Суд України звертав увагу, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України; згідно із частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом; складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1- 4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх під час формування соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів (абзаци другий, четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 листопада 2018 року
№ 9-р/2018).
40. Зі змісту статті 46 Основного Закону України випливає, що держава зобов'язана здійснювати соціальний захист насамперед тих осіб, які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування. Водночас соціальна орієнтованість держави та принцип соціальної солідарності не можуть замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут своєї сім'ї. Державна система соціального захисту має заохочувати і не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім'ї (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018).
41. Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 та абзаці першому підпункту 4.2.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 06 квітня 2022 року № 1- рп(ІІ)/2022 вказав, що у питанні отримання одноразової грошової допомоги законодавець хоч і має широкий обсяг дискреційних повноважень, однак це не виключає оцінки законодавчого регулювання на предмет відповідності Конституції України.
42. Зміст припису частини першої статті 46 Основного Закону України не гарантує встановлення законодавцем одноразової грошової допомоги для зазначеної категорії осіб та, відповідно, її розміру, оскільки ці питання належать до обсягу дискреції Верховної Ради України під час реалізації бланкетного конституційного припису («та в інших випадках, передбачених законом»).
43. Одноразова грошова допомога є юридичним засобом соціального захисту, що надається державою у зв'язку із втратою ними працездатності, проте приписи частини першої статті 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги (абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року № 12- р/2020).
44. Суд наголошує, що Закон №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
45. Перелік пільг учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, членам їх сімей передбачений статтями 12-15 Закону № 3551-XII, зокрема, однією із таких пільг є надання таким особам щорічної разової грошової виплати.
46. Така грошова виплата була запроваджена з 01 січня 1999 року шляхом внесення змін до Закону №3551-XII Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV: статтю 15 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком».
47. Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
48. Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V (далі - Закон №489-V), зокрема, установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України №3551- XII та від 23 березня 2000 року №1584-III «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Закон №1584-III) здійснюється у таких розмірах: членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень.
49. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону №489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
50. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI (далі - Закон №107-VI) положення статті 15 Закону №3551-ХІІ щодо грошової допомоги учасникам бойових дій викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
51. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зазначені положення Закону №107-VI щодо внесення змін до статті 15 Закону №3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
52. Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VIII розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
53. Внаслідок таких змін протягом 2014 - 2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, учасникам бойових дій.
54. Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах №640/9677/20 (Постанова Кабінету Міністрів України № 112 від 19 лютого 2020 року «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»») та №440/4157/21 (Постанова Кабінету Міністрів України № 325 від 08 квітня 2021 року «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»») були визнані протиправними та нечинними.
55. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
56. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» 20 березня 2023 року №2983-IX (далі - Закон №2983-IX), який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину п'яту статті 15 Закону №3551-XII, попередня редакція якої була такою: «Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10, статті 10-1 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України», викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10, статті 10-1 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
57. У взаємозв'язку із наведених та в контексті фактичних обставин, що зумовили цей публічно-правовий спір, варто зазначити, що аналіз положень пункту 2 частини першої Закону №2983-IX, яким частину 5 статті 15 Закону №3551-XII, положення якої аналогічні до частини 5 статті 12 та частини 5 статті 13 цього Закону, проте стосуються іншої категорії осіб, викладено в новій редакції, був предметом розгляду у зразковій справі №440/14216/23, у якій Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 травня 2025 року скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії.
58. За результатом розгляду апеляційної скарги органу пенсійного фонду на рішення Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі №440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду, відповідаючи на питання можливості Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, та членів їх сімей, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, дійшла, серед іншого, таких висновків:
« за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1- 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
Отже, з 15 квітня 2023 року по-іншому врегульована процедура здійснення виплати грошової виплати до Дня Незалежності, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-XII, викликане об'єктивними причинами, а саме прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн, Управління застосувало правила частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Суд же першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п'яту статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-XIV, яка не є чинною ».
59. Враховуючи вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, слід констатувати, що шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати учасникам бойових дій, особам з інвалідністю, внаслідок війни, членам їх сімей, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
60. Зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
61. Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
62. Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
63. Тому Суд наголошує, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати, зокрема, членам сімей осіб, зазначеним у пункті 1 статті 10, статті 10-1 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
64. На цій підставі колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 15 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ як спеціального закону.
65. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі №440/14216/23, якою скасовано рішення Верховного Суду від 05 березня 2024 року у цій справі, а також із висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 28 травня 2025 року у справі № 600/1257/24-а, від 05 червня 2025 року у справі № 620/12862/23, від 25 листопада 2025 року у справі №420/34771/24 та від 25 листопада 2025 року у справі №420/2492/25.
66. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, здійснивши позивачці спірну грошову виплату, правомірно застосував правила частини п'ятої статті 15 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ. У зв'язку із чим, Суд вважає, що підстави для виплати позивачці у 2024 році щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відсутні.
67. Суд наголошує, що разова грошова виплата учасникам бойових дій/особам з інвалідністю внаслідок війни, членам сімей осіб, зазначеним у пункті 1 статті 10, статті 10-1 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, до Дня Незалежності України, встановлена Законом № 3551-ХІІ у редакції Закону № 2983-ІХ, за своєю правовою природою є аналогічною до раніше існуючої щорічної допомоги, приуроченої до 5 травня, і має характер додаткової соціальної пільги, а не основної виплати, що входить до складових конституційного права на соціальний захист. Така виплата є формою державної підтримки, що реалізується в межах соціальної політики держави, з урахуванням її фінансових можливостей, внутрішніх і зовнішніх викликів, зокрема також і в умовах воєнного стану. Законодавець, діючи в межах своїх повноважень, має право змінювати умови надання цієї виплати, її розмір та строки, за умови дотримання засад верховенства права, принципів пропорційності, соціальної справедливості та недопущення свавільного звуження прав.
68. У зв'язку із цим, доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій, зокрема, положень частини п'ятої статті 15 Закону №3551-XII, постанови КМУ №369 знайшли своє підтвердження під час здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
69. При цьому колегія суддів не бере до уваги наведені скаржником посилання на неврахування судами попередніх інстанцій положень статті 122 КАС України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, від 14 травня 2025 року у справі №440/14216/23, та висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, оскільки з огляду на відмову в задоволенні позову, питання дотримання строку звернення до суду не має правового значення для правильного вирішення цієї справи.
70. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
71. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
72. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
73. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга -задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Cуд
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів відмовити повністю.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Шарапа
С.М. Чиркін