Справа № 640/15681/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шевченко А.В.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
25 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
при секретарі: Литвин С.В.
за участю:
представника відповідача: Білоруцького В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу уродженця Республіки Грузія ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року про залишення позову без розгляду адміністративного позову уродженця Республіки Грузія ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року позов уродженця Республіки Грузія ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав аналогічні апеляційні скарги і засобами поштового зв'язку і через підсистему «Електронний суд», в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з'явився у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У даному випадку предметом спору є :
- визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України (далі по тексту - ДМС України) від 06.05.2022 про відмову у визнанні особою без громадянства, за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.05.2021 №1700000014 та зобов'язання ДМС України визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою без громадянства.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про залишення без розгляду позову уродженця Республіки Грузія ОСОБА_1 дійшов висновку, що звертаючись 15.09.2022 з позовною заявою за захистом своїх прав, тобто більш ніж через 4 місяці після виникнення спірних правовідносин, позивач пропустив 20 денний строк звернення до суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Так, згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу 1 ч. 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Так, в даному випадку, спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини є - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 №317.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції чинній, станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що рішення про відмову у визнанні особою без громадянства може бути оскаржено особою, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законним представником до адміністративного суду протягом 20 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні особою без громадянства.
Також, пунктом 46 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 №317, визначено, що рішення про відмову у визнанні особою без громадянства може бути оскаржено особою, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законним представником до адміністративного суду протягом 20 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні особою без громадянства.
Отже, спеціальним строком для звернення до суду у справах про оскарження рішення про відмову у визнанні особою без громадянства є 20 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні особою без громадянства.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, уродженцем Республіки Грузія ОСОБА_1 оскаржується рішення ДМС України від 06.05.2022 №008017300014297 про відмову у визнанні особою без громадянства ОСОБА_1 .
Як убачається з наданих відповідачем доказів, із заявою про визнання особою без громадянства від 07.05.2021 №1700000014 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець сю Сасаші, Лентехський район, Грузія, звернувся до УДМС у Миколаївській області, - в якій, зокрема, особисто зазначив своє місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду заяви позивача, ДМС прийнято рішення від 06.05.2022 №008017300014297 про відмову у визнанні особою без громадянства ОСОБА_1 на підставі абзацу 4 частини 3 статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Лисом ДМС від 10.05.2022 №8.1-5658/1-22 позивачу надіслано копію рішення від 06.05.2022 року №008017300014297 про відмову у визнанні особою без громадянства із роз'ясненням порядку оскарження такого рішення рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Лист надіслано на адресу власноруч зазначену позивачем у заяві про визнання особою без громадянства, що підтверджується матеріалами справи. Також вказаний лист було направлено на електронну адресу, яку було також зазначено позивачем у заяві.
У свою чергу, адміністративний позов направлений стороною позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва засобами поштового зв'язку лише 15.09.2022, що підтверджено конвертом (а.с.62), тобто з пропуском строку звернення до суду, відповідно до норм адміністративного судчинства.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду, залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Постановляючи ухвалу про залишення позову без руху від 09.08.2023 в даній справі, судом першої інстанції зазначено, що позовна заява не містить обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало позивачу без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Щодо доводів позивача, які викладені в заяві (яка подана разом із позовною заявою) про поновлення пропущеного строку з підстав не отримання оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов'язана співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, з'являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства.
Також, пунктом 23 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 № 317 визначено, що у разі коли протягом розгляду заяви про визнання особою без громадянства у заявника з'явилися нові документи чи відомості, які мають істотне значення для прийняття рішення про визнання особою без громадянства, у тому числі щодо уточнення його персональних даних, він або його законний представник повинен подати їх територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем подання заяви протягом 10 днів з моменту отримання таких документів з метою їх внесення до відомчої інформаційної системи ДМС.
Разом з тим, доказів подання до органів ДМС відомостей про зміну місці проживання, чи вжиття відповідних заходів ані позивачем, ані його представником до матеріалів справи не надано. Будь-яких інших пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачу звернутись до суду, у визначений адміністративним судочинством строк, позовна заява не містить, як і не містить заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, зокрема на виконання вимог ухвали від 09.08.2023 про залишення позову без руху (а.с.168-172).
Таким чином, звертаючись 15.09.2022 із цією позовною заявою за захистом своїх прав, тобто більш ніж через 4 місяці після виникнення спірних правовідносин уродженець Республіки Грузія ОСОБА_1 пропустив 20 денний строк звернення до суду, доказів поважності причин вказаного пропуску строку суду не надав.
Окрім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.05.2022 у справі № 344/5518/22, яке набрало законної сили відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022, яким було задоволено позов Управління ДМС в Івано-Франківській області, судом вирішено затримати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.
Із мотивувальної частини вказаного рішення суду встановлено, що як свідчать матеріали справи він знову звертався 07.05.2021 про визнання особою без громадянства, однак 06.05.2022 йому Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України було відмовлено у такому, про що свідчить витяг з реєстру заяв на визнання особою без громадянства № 1700000014.
Отже, станом на 13.05.2022, уродженцю Республіки Грузія ОСОБА_1 та його уповноваженому представнику Михайлову Г.В. було достеменно відомо про наявність оскаржуваного в даній справі рішення, оскільки позивач та його представник були присутні під час розгляду справи 13.05.2022 № 344/5518/22 в Івано-Франківському міському суді Івано-Франківської області, що вбачається зі змісту самого рішення суду.
Частиною 15 статті 171 КАС України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 по справі №9901/601/19 (11-49заі20) висловила наступні правові висновки, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що право на звернення до суду не є абсолютним чи безмежним, а може бути регламентованим. Поважними визнаються обставини, які об'єктивно є непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував. що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що змінюється в часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28.05.1985 у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства».
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У свою чергу, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти - як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У даному випадку, ані уродженцем Республіки Грузія ОСОБА_1 , ані його уповноваженим представником Михайловим Г.В., заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду не подавалась, поважність причин та належні докази пропуску строку звернення до суду з даним позовом не зазначалися.
Разом з тим, як вже вище зазначалося судом, сторона позивача мала можливість скористатися своїм правом та подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, проте не скористалась таким правом.
Окрім того, положення ст. 123 КАС України не містять обов'язку суду залишати позовну заяву без руху після відкриття провадження, у разі пропуску строку звернення до суду, після відкриття провадження по справі.
Так, правовими положеннями ч. 3 ст. 123 КАС України регламентовано, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі № 640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій позивача та його представника не вбачається підстав для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 240, 241, 308, 310, 316, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу уродженця Республіки Грузія ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року про залишення адміністративного позову без розгляду - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 28.11.2025 року