Дата документу 26.11.2025Справа № 554/13433/25
Провадження № 2/554/5042/2025
Іменем України
26 листопада 2025 року м.Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:
головуючого судді - Гольник Л.В.,
при секретарі - Фесенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №16.02.2025 -100002424 від 16.02.2025 року у розмірі 12634,77 грн та судових витрат.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 16.02.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №16.02.2025 -100002424 про видачу кредиту у розмірі 4500 грн на 140 днів, з кінцевим терміном повернення до 05.07.2025.
Відповідно до договору від 16.02.2025 року кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 4500 грн. строком на 140 днів.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконало в повному обсязі. ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 11.09.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 12634,77 грн., що складається із: 4500 грн - основний борг, 5670 грн - проценти, 529,77 - комісія, 1935 - неустойка.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 22.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження.
24.10.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача просить відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі. При цьому зазначає, що у матеріалах справи відсутнє належне підтвердження того, що позичальнику була надана уся необхідна інформація відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових послуг». Ознайомлення з Офертою та укладення кредитного
договору через гіперпосилання в «особистому кабінеті» не відповідає вимогам чинного законодавства України, що порушує права відповідача як споживача відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про захист прав споживачів». Відсутня також інформація про механізми підтвердження наміру клієнта діяти від свого імені, у власних інтересах, а не на користь третьої особи, що
може спричинити неправомірне оформлення кредиту.
Відповідач, не визнає дійсність кредитного договору, підписаного за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Однак, позивач до суду виписку з рахунку відповідача, на який зараховувались грошові кошти не подав.
Також позивачем взагалі не надано у якості доказу розрахунку заборгованості за кредитним договором №16.02.2025-100002424 від 639/6268/2516.02.2025.
Отже, відповідач вважає недоведеним факт існування у нього заборгованості за кредитним договором №16.02.2025-100002424 від 16.02.2025.
Згідно з пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» положення частини 5 статті 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Так протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Тобто зазначеною нормою права визначено, який саме розмір денної процентної ставки має діяти в договорах про споживче кредитування протягом визначених законом періодів.
Наданий позивачем розрахунок відсотків зроблено всупереч чинному законодавству.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Кредитор як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
30.10.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач просить задовольнити позовні вимоги з огляду на те, що відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору.
Стороною відповідача документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0951187345. Відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону
НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
В інформаційно-комунікаційній системі позивача - веб-сайті позивача sgroshi.com.ua відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами.
Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією від 16.02.2025р., що наявна в матеріалах справи, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.
Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу.
Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 4441-11XX-XXXX-4688, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача.
Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID.
Відповідно до пунктів 22-25 Положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.03.2020 № 32 користувач для отримання послуги на порталі послуг із використанням Системи BankID Національного банку має обрати Систему BankID Національного банку як спосіб електронної дистанційної ідентифікації та/або верифікації.
При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті специфікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.
При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID.
Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до умов кредитного договору, розмір денної процентної ставки складає 1%, що відповідає вимогам чинного законодавства, що відповідає вимогам пункт 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», яким передбачено максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%.
Позивач додає Картку субконто з детальним розрахунком заборгованості, яка є належним та допустимим доказом.
Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.
Представник позивача до суду не з'явився, подав заяву про розгляд справи без участі представника.
Представник відповідача, будучи повідомленим про розгляд справи судом заяв та клопотань суду не подавав.
За таких обставин судом відповідно до положень норм ст. ст. 223 ЦПК України розглядає у відсутність нез'явившихся осіб.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків..
Як слідує з матеріалів справи, 16.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) (кредитної лінії) № 16.02.2025-100002424, шляхом прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії), яка розміщена на сайті кредитора та підписанням заявки після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором, а також підписанням відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які сформовані на сайті кредитора та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду) Е343, отриманого позичальником в sms-повідомленні на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний при його ідентифікації на сайті (а.с.25-31).
У пункті 2.1 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферти) (кредитної лінії) вказано, що електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на веб-сайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця; заявка сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
За цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти, комісію (п.3.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти)).
За змістом пункту 3.2 розділу 3 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах, які встановлюються у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти (п.3.3 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти)).
Відповідно до п.4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківських рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-4688.
Згідно із п.4.3 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферт) днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора, а днем погашення кредиту - день зарахування коштів на поточний рахунок кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитора. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитора, позичальник зобов'язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку, на який надано кредит.
Пунктом 4.4 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання Кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.
Відповідно до п. 6.1. Договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісії - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором, - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2025 року за допомогою одноразового ідентифікатора Е343, ОСОБА_1 підписав заявку до кредитного договору № 16.02.2025-100002424, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 16.02.2025 року за посиланням https:/sgroshi.com.ua/ua/informaciya-o-kompanii згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 29).
За змістом даної заявки реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 4441-11ХХ-ХХХХ-4688.
Відповідно до умов заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору № 16.02.2025-100002424 позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання кредиту 16.02.2025, сума кредиту 4500 грн, строк, на який надається кредит - 140 днів з дати його надання, дата повернення кредиту - 05.07.2025, фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, комісія, пов'язана з наданням кредиту 20% від суми кредиту та дорівнює 900 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 7909,99 %, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 10002,34 грн, загальні витрати за споживчим кредитом 5502,34 грн, неустойка в розмірі 45,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Отже, відповідач ОСОБА_1 , який підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором, номер пароля Е343, підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування, реальної річної процентної ставки та орієнтовною загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.
Указане свідчить, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного Договору.
Також згідно з п. 20 Заявки, позичальник підтверджує, що йому надано та він отримав інформацію, зазначену в частинах 1, 5 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), примірник цього договору, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (за виключенням випадку, коли надання паспорта споживчого кредиту не є обов'язковим).
Згідно з відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) (кредитної лінії) від 16.02.2025 відповідач підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору (кредитної лінії) №16.02.2025-100002424 від 16.02.2025, з яким він попередньо уважно ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті (а.с. 28).
У відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) ОСОБА_1 підтвердив, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором: Е343.
Згідно з п. 6.6.1 Договору, позичальник підтверджує, що він уклав цей договір, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, та має здатність виконувати його умови.
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором 16.02.2025-100002424 від 16.02.2025 заборгованість позичальника ОСОБА_1 складає: 4500,00 грн - основний борг; 5670 грн - проценти, 529,77 - комісія, 1935 грн - неустойка, всього 12634,77 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 16.02.2025 по 05.07.2025 (а.с.21).
Як вбачається, пунктом 4.1 договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково банківських рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-4688, зазначений відповідачем у кредитному договорі.
Згідно з п. 11.4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно йому на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно позичальником.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позивач надав лист про перерахування відповідачу коштів за кредитним договором № 16.02.2025-100002424 від 16.02.2025 в сумі 4500 грн, за допомогою системи iPAY, номер транзакції - 655601281, дата 16.02.2025, на картку НОМЕР_2 (а.с.22).
Отже, ТОВ «Споживчий центр» виконало взяті на себе зобов'язання у повному обсязі за кредитним договором № 16.02.2025-100002424 від 16.02.2025, зокрема, відповідачу було надано кредитні кошти на умовах, передбачених договором.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок.
ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, та, відповідно, не може надати первинні банківські документи, тому надані суду позивачем довідка-розрахунок заборгованості, лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 01.09.2025 про перерахування коштів за вказаним кредитним договором суд вважає належними та допустимими доказами заборгованості у справі.
Тому у суду відсутні підстави для сумніву, що ОСОБА_1 не було перераховано визначену умовами договору позику, що підтверджується вищенаведеними доказами та не спростовано відповідачем, який будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляв.
Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов кредитного договору № 16.02.2025-100002424 від 16.02.2025 сторонами погоджено строк кредитування терміном 140 днів, з 16.02.2025 року по 05.07.2025 року та фіксовану процентну ставку у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Доказів, які б спростовували правильність наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.
Відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, зазначив, що кредитор як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Отже, встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв'язку суд приходить до висновку про зменшення з відповідача процентів і встановлення їх в розмірі 4500 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає до стягнення на користь позивача становитиме 9000 грн, з який 4500 - основний борг, 4500 грн. - проценти.
Також позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, просив стягнути й прострочену заборгованість за комісією в сумі 529,77 грн.
10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.
Окрім того, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Так, у кредитному договорі № 16.02.2025-100002424 від 16.02.2025, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» містяться умови про комісію за надання кредиту в розмірі 900 грн, яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту.
Із довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № 16.02.2025-100002424 від 16.02.2025 вбачається, що відповідачу нарахована комісія в розмірі 529,77 грн (а.с.21).
Проте суд звертає увагу, що в кредитному договорі, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), в тому числі пункт 7 заявки споживача ОСОБА_1 від 16.02.2025 не містять зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням кредиту і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які встановлена комісія, пов'язана з наданням кредиту, а тому доводи позивача, що комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, зазначений позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу не заслуговують на увагу, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не надало доказів наявності, переліку такої послуги і погодження її зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. В зв'язку з чим положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію, пов'язану з наданням кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.01. 2024 року в справі 727/5461/23, від 09.10.2024 року в справі 582/202/22.
В зв'язку з цим підстав стягувати нараховану позивачем у даній справі заборгованість по комісії в сумі 529,77 грн не має, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
ТОВ «Споживчий центр» також просило стягнути з відповідача неустойку в розмірі 1935 грн.
24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України і діє по цей час.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046,1049,1050,1054 ЦК України, суд доходить до висновку про те, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 , неустойки в розмірі 1935 грн, нарахованої внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Отже, суд проаналізувавши, встановлені фактичні обставини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача заборгованості за основним боргом кредиту в розмірі 4500 грн, за процентами у розмірі 4500 грн, всього у розмірі 9000 грн.
Інші доводи представника відповідача не спростовують позовні вимоги.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, з огляду на те, що позов задоволено на 71,23% (12634,77 грн./9000 грн.*100%), на користь позивача з відповідача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 1725,48 грн. (2422,40 грн.*71,23%).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 137, 141, 158, 211, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №16.02.2025-100002424 від 16.02.2025 року у розмірі 9000 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1725,48 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за вебадресою на офіційному вебпорталі судової влади України: http://www.ok.pl.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 01 грудня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського,133-А.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Л.В.Гольник