01 грудня 2025 р. Справа № 440/6899/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 (головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова) у справі №440/6899/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 267 569,12 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2024 по 19.04.2025.
Стягнуто з Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 266 892,69 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. А в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшити суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 26 662,58 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, не доведення вини роботодавця у затримці виплати.
Також, зазначає, що не погоджується із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивач не врахував чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного ст.117 КЗпП, із застосовуванням принципу співмірності .
Посилається на правові висновки Верховного Суду, де останній зазначає, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності . І цей розмір повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільнені суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Вищезазначеного не враховано судом першої інстанції, судом не встановлено розміру усіх належних позивачу сум і правильну суму, яка була несвоєчасно виплачена.
Так апелянт вважає, що загальний розмір нарахованих та виплачених позивачеві під час проходження служби виплат за даними відомостей про виплату грошового забезпечення та розрахунку при звільнені складав 665 289,00 грн., що сумарно складає 90% від всіх виплат належних позивачу.
На виконання судового рішення № 440/13802/24 відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення за період 29.01.2020 по 19.05.2023 у сумі 73 812,48 грн., що становить 9,99% (73.812.48 грн.: 739 101,48 грн. х 100) від всіх належних позивачу виплат під час здійснення перерахунку по рішенню суму, що становило 739 101,48 грн.
Таким чином, належна сума виплат під час проходження служби та при звільненні становить 739 101,48 грн.( 100%), отже, частка спірної частини у цій сумі становить 9,99%.
З урахуванням принципу співмірності , середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 26 662,58 грн. (9,99% від 266 892,69 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя ОСОБА_2 , судді Бегунц А.О., Калиновський В.А.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку, на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді П'янова Я.В., Бегунц А.О.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до 18.10.2024, що вбачається з наказу ДСНС України від 09.10.2024 №789 осцз.
Під час проходження служби та здійснення розрахунку при звільненні позивачу виплачене грошове забезпечення не в повному обсязі, що встановлено судовим рішенням №440/13082/24 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №440/13082/24, яке набрало законної сили 22.04.2024, зобов'язано ГУ ДСНС України у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за кваліфікацію, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань щомісячної та разової премії), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2023, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
16.05.2025 на виконання судового рішення у справі №440/13082/24 ГУ ДСНС у Полтавській області виплачено на користь позивача перераховане за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення у сумі 73 812,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 16.05.2025 №1050.
Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції застосував принцип співмірності та дійшов висновку, що стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за період 19.10.2024 по 19.04.2025 у сумі 266 892,69 грн. є достатньою компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП установлено, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (18.10.2024), зокрема грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 16.05.2025 на виконання рішення суду у справі № 440/13082/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 19.10.2024 (з дня, наступного за датою звільнення 18.10.2024 ) по 16.05.2025 включно.
В свою чергу, як вже зазначалось, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Мають місце правові відносини, які виникли та припинили дію під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється у період з 18.10.2024 та підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX), тобто обмежені шістьма місяцями.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).
Враховуючи, що позивача звільнено зі служби 18.10.2024, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є серпень, вересень 2024 р.
Згідно з довідкою Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Полтавської області №11-ДЗ/961 від 14.11.2024, грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці 61 календарний день (серпень та вересень 2024 року без урахування індексації) складає 88 965,5 грн, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника за період серпень 2024 - вересень 2024 складає - 1458,45 грн. (серпень 2024р. - 44482,80 грн, вересень 2024р. - 44 482,80 грн).
В свою чергу, періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є 19.10.2024 по 19.04.2025, тобто 183 календарний день., або шість місяців як це встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 1458,45 грн/день за 183 день (з 19.10.2024 по 19.04.2025) становить 266 896,8 грн.
Водночас, колегія суддів вважає, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Колегія суддів зазначає, що сума належна до виплати позивачу на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі №440/13082/24 у розмірі 73 812,48 грн складає 9,99% від розміру проведеної при звільненні виплати з урахуванням своєчасно невиплаченого грошового забезпечення, зокрема, в сумі 739 101,48 грн (665 289,00 грн. + 73 812,48 грн)
Тому, керуючись принципом пропорційності, колегія суддів зменшує відшкодування до суми, співмірної з порушенням, в розмірі 26 662,58 грн, що становить ті ж 9,99% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні (266 896,8 грн).
Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 у справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 29.09.2025 у справі № 460/4387/24, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 11.09.2025 у справі № 320/4309/21, від 05.09.2025 у справі № 200/5212/23, від 18.08.2025 у справі № 380/20130/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 18.08.2025 у справі № 200/3986/23.
Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 19.10.2024 по 19.04.2025 буде сума 26 662,58 грн.
Натомість, суд першої інстанції помилково не застосував принцип пропорційності та спімірності, враховуючи, що сума середнього заробітку, належна до стягнення є значною порівняно з невиплаченим розміром грошового забезпечення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини в іншій редакції, а саме: стягнути з Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26 662.58 грн.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 по справі №440/6899/25 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Стягнути з Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (вул. Решетилівська, буд. 26/1, м. Полтава, Полтавська область, 36007, код ЄДРПОУ 38610079) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26 662,58 грн. (двадцять шість тисяч шістсот шістдесят дві гривні 58 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц