01 грудня 2025 р.Справа № 629/6246/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Харабадзе К.Ш., повний текст складено 07.10.25 по справі № 629/6246/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Державної казначейської служби України
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення
ОСОБА_1 звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Державної казначейської служби України, в якому просить суд: скасувати постанову №4748 від 01.04.2025, винесену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , підполковником ОСОБА_2 , по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 17000,00 грн; провадження у справі - закрити; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 37703,00 грн, безпідставно утримані при примусовому виконанні виконавчого провадження №78882839 з виконання постанови №4748 від 01.04.2025; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору у розмірі 484,80 грн та 34000,00 грн на правничу допомогу.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.10.2025 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.10.2025 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме: визнати протиправною та скасувати постанову №4748 від 01.04.2025; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП; зобов'язати Державну казначейську службу України повернути позивачу безпідставно стягнуті кошти у сумі 37 703 грн; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати, включно з витратами на правничу допомогу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи містять дані електронного військово-облікового документа «Резерв +», яким підтверджено, що апелянт є заброньованим працівником підприємства до 17.06.2026. Цей факт повністю виключає можливість направлення позивача на проходження військово-лікарської комісії. Зазначає, що відповідно до пункту 63 Порядку організації та ведення військового обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, заброньовані військовозобов'язані не підлягають виклику до ТЦК та СП для проходження ВЛК. Отже, сам виклик апелянта був безпідставним, а винесення постанови про адміністративне правопорушення - незаконним. Вказує, що у повістці №037576 зазначено період явки «з 11.02.2025 по 21.02.2025 о 08:00», що не відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно з яким у повістці обов'язково зазначаються конкретні дата, час і місце явки. Отже, така повістка не може вважатися належним викликом, а невиконання її вимог не утворює складу адміністративного правопорушення. Стверджує, що суд першої інстанції не перевірив повноваження тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_3 на винесення постанови, не витребував відповідних наказів про призначення чи інші документи, що підтверджують повноваження, порушивши вимоги ст.19 Конституції України. Зауважує, що відсутність заперечень відповідачів фактично свідчить про визнання позову або, принаймні, про неможливість спростування доводів позивача. Щодо повернення безпідставно стягнутих коштів, звертає увагу, що виконавче провадження №78882839 підтверджує факт примусового стягнення коштів із позивача за незаконною постановою. Відповідно до ст.1212 ЦК України, майно, набуте без достатньої правової підстави, підлягає поверненню.
Відповідачі по справі не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , Державна казначейська служба України отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку та апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів.
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Представник позивача - ОСОБА_4 через систему "Електронний суд" подала до суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з наданням правової допомоги мешканцям Балаклійської громади Ізюмського району Харківської області, житлові будинки та майно яких були знищені чи пошкоджені внаслідок збройної агресії російської федерації та під час тимчасової окупації, та проведенням 01.12.2025 термінового виїзного засідання комісії з оцінки пошкоджень та надання компенсацій за пошкоджене та зруйноване майно.
Колегія суддів не задовольняє клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність у судовому засіданні представника позивача, оскільки явка сторін в судове засідання судом обов'язковою не визнавалася, сторони не позбавлені були права подати додатково письмові пояснення по суті справи або повідомити про наявність інших доказів, які не були раніше подані до суду, якщо б вважала це за необхідне.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що вказана справа належить до категорії термінових адміністративних справ, особливості розгляду яких визначені ст.ст.268-272, 286 КАС України та передбачають скорочені строки розгляду справи, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату, тому заява представника позивача не підлягає задоволенню.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 24.03.2025 офіцером відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_5 складений протокол про адміністративне правопорушення №4303 у зв'язку із вчиненням ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП.
У вказаному протоколі зафіксовано, що 24.03.2025 о 16 год. 00 хв. під час перевірки документів в ІНФОРМАЦІЯ_6 відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів виявлено факт порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов'язаним ОСОБА_1 . В ході наданих та наявних документів встановлено, що ОСОБА_1 порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: без поважної причини не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_6 у період з 11.02.2025 по 21.02.2025 о 08:00 для проходження військово-лікарської комісії за викликом у строк, визначений повісткою №037576, сформованої відповідно до вимог розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №2109 від 10.02.2025 на виконання ст.16 Закону України «Про оборону України», п.5 ст.34, ч.1 ст.38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», абз.6 та 7 ч.1 ст.21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.47 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487. Відповідно до наявної копії наказу директора ТОВ «Компанії «Ботік» №05-ВО від 10.02.2025 про оповіщення військовозобов'язаних працівників, які перебувають на персональному військовому обліку підприємства про їх виклик в період з 11.02.2025 по 21.02.2025 о 08:00 до ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 належним чином повідомлений про необхідність з'явитися для проходження військово-лікарської комісії за викликом у строк, визначений повісткою №037576. Відповідно до відомості ознайомлення з наказом директора «Компанії «Ботік» 11.02.2025 ОСОБА_1 залишив підпис, який свідчить, що він був належним чином повідомлений про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_7 Харківськ
У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено зміст ст.63 Конституції України, права та обов'язки, передбачені ст.268 КУпАП. Повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться в 15 год. 30 хв. 01.04.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою, кабінет №1.
У графах «підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності» та «другий примірник протоколу отримав» містяться підписи ОСОБА_1 .
До протоколу ОСОБА_1 надані письмові пояснення, в яких зазначено, що у зв'язку з хворобою позивач не мав можливості прибути до ІНФОРМАЦІЯ_6 за повісткою, про що своєчасно (20.02.2025) письмово повідомив відповідача. Вказано, що після одужання, у визначені законом терміни, прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
01.04.2025 тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , підполковником ОСОБА_2 винесено постанову №4748 від 01.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у сумі 17000 гривень.
Відповідно до вказаної постанови, військовозобов'язаний ОСОБА_1 після одержання 11.02.2025 повістки №037576 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 , під час дії особливого періоду в Україні, який на підставі Указів Президента України від 17.03.2014 №303/2014 від 24.02.2022 №65/2022 настав з 17.03.2014 та діє до теперішнього часу, без поважної причини, в порушення вимог абз 2 ст.17 Закону України «Про оборону України», абз.2 ч.1, абз.8 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» о 08-00 год. з 11.02.2025 по 21.02.2025 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 , за що передбачена відповідальність за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
20.08.2025 старшим державним виконавцем Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78882839 про примусове виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_7 №4748 від 01.04.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штраф у розмірі 34000 грн.
20.08.2025 старшим державним виконавцем Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 303 грн та виконавчого збору у розмірі 3400 грн.
25.08.2025 старшим державним виконавцем Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №78882839 у зв'язку з повним виконанням рішення.
Не погодившись з накладенням адміністративного стягнення та утриманням коштів при примусовому виконанні виконавчого провадження №78882839, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення, а тому оскаржувана постанова відповідача не підлягає скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КупАП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.210-1 КУпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст.210-1 КУпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Відповідно до абз. 3 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з абз. 6 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У відповідності до ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
За приписами ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
- військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
- військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
- військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються:
1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка;
2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку;
3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
4) місце, день і час явки за викликом;
5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку;
6) реєстраційний номер повістки;
7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Під час вручення повістки представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки на вимогу громадянина, якому вручається повістка, зобов'язані назвати свої прізвища, ім'я та по батькові, посади, а також пред'явити службові посвідчення.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Згідно з п.20 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі по тексту - Порядок №560; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з оголошенням мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: резервісти та військовозобов'язані, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти СБУ - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів - за викликом керівників відповідних підрозділів.
Пунктом 21 Порядку №560 встановлено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Відповідно до п.41 Порядку №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12, 13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Отже, саме на ІНФОРМАЦІЯ_4 як орган, який уповноважений розглядати справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.210-1 КУпАП, покладено обов'язок щодо встановлення всіх фактичних обставин та дотримання процедури розгляду, визначеної ст.278 КУпАП.
Відповідно до ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно зі ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
За приписами ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
За обставинами справи, 10.02.2025 тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 складено повістку №037576, адресовану ОСОБА_1 , про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 з 11.02.2025 по 21.02.2025 о 08:00. Мета виклику: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документу з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Позивач не заперечує факту отримання повістки №037576 особисто 11.02.2025 та вказує, що в повістці не зазначено конкретної мети виклику, що не відповідає вимогам ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.29 Порядку №560.
Колегія суддів враховує вказані доводи позивача і зазначає, що за приписами ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються, зокрема, мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Аналогічні норми щодо змісту повістки про виклик містяться у п.29 Порядку №560, згідно з яким у повістці зазначаються, зокрема, мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.
Колегія суддів зауважує, що виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка повинна відповідати визначеним законом підставам.
Як встановлено вище, метою виклику згідно повістки №037576 від 10.02.2025 вказано: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документу з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Отже, у повістці №037576 від 10.02.2025 не вказано конкретної мети явки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому така повістка може вважатися належним викликом, а невиконання її вимог не утворює складу адміністративного правопорушення.
Також, колегія суддів враховує, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 24.03.2025 №4303, ОСОБА_1 порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: без поважної причини не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_6 у період з 11.02.2025 по 21.02.2025 о 08:00 для проходження військово-лікарської комісії за викликом у строк, визначений повісткою №037576.
Натомість, відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення №4748 від 01.04.2025, ОСОБА_1 після одержання 11.02.2025 повістки №037576 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 , під час дії особливого періоду в Україні, без поважної причини не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Тобто, у протоколі про адміністративне правопорушення від 24.03.2025 №4303 інкриміноване позивачу правопорушення виявляється у не прибутті без поважної причини до відповідача для проходження військово-лікарської комісії, а у постанові по справі про адміністративне правопорушення №4748 від 01.04.2025 - у не прибутті без поважної причини до відповідача за повісткою.
Таким чином, тимчасово виконуючий обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковник ОСОБА_2 , змінивши формулювання обставин вчинення адміністративного правопорушення, фактично вийшов за межі обвинувачення ОСОБА_1 та притягнув позивача до відповідальності за правопорушення, яке йому не інкримінувалось, що є підставою для визнання постанови №4748 від 01.04.2025 незаконною.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що у спірних правовідносинах позивач вчасно уточнив свої персональні дані (22.05.2024), що підтверджується витягом з додатку Резерв+. Окрім того, на момент винесення оскаржуваної постанови позивач мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (бронювання).
Суд зазначає, що згідно з п.63 Порядку №560 військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що військовозобов'язані, які перебувають у процесі оформлення бронювання або ж іншої відстрочки від призову, а так само і військовозобов'язані, які мають діючу відстрочку, на медичний огляд не направляються.
Оскільки на момент винесення оскаржуваної постанови позивач мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (бронювання), а тому в силу п.63 Порядку №560 він не підлягав направленню на проходження медичного огляду.
Таким чином, безпідставними є посилання ІНФОРМАЦІЯ_6 на те, що позивач порушив правила військового обліку у зв'язку з не з'явленням до ІНФОРМАЦІЯ_6 для проходження військово-лікарської комісії за викликом у строк, визначений повісткою №037576, оскільки позивач станом на час виникнення спірних правовідносин є таким, що не підлягає направленню на медичний огляд.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених статтею 2 КАС України. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З урахуванням вищенаведеного, відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП №4748 від 01.04.2025 є протиправною та підлягає скасуванню, з закриттям провадження по адміністративній справі.
При цьому, вимоги позову про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 37703,00 грн, безпідставно утриманих при примусовому виконанні виконавчого провадження №78882839 з виконання постанови №4748 від 01.04.2025, не підлягають задоволенню, оскільки питання стягнення сум, які були сплачені позивачем у межах виконавчого провадження №78882839, не може бути вирішене у цій справі, в якій не оскаржуються відповідні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні та виконавча служба не є стороною по справі.
За цим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 по суті спору є частково обґрунтованими.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. Апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України).
Згідно з ч.ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 6 ст.139 КАС України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Питання щодо справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень.
Відповідно до пп. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При визначенні розміру ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви про оскарження постанови про адміністративне правопорушення застосуванню підлягають положення ч.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17), відповідно до яких ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду першої інстанції з даним позовом становить 484,48 грн (3028,00 грн х 0,2 х 0,8).
Враховуючи наведене, розмір ставки судового збору за подання даної апеляційної скарги на рішення суду складає 726,72 грн (150% від 484,48 грн).
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 484,80 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 726,72 грн.
Отже, позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у більшому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Таким чином, позивач не позбавлений права звернутись до суду із клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору.
Отже, враховуючи вимоги ст.139 КАС України, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1211,20 грн.
При цьому, посилання апеляційної скарги позивача на наявність підстав для стягнення судових витрат з ІНФОРМАЦІЯ_3 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_8 є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України та є належним відповідачем у цьому спорі, пов'язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята тимчасово виконуючим обов'язки начальника цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.10.2022 у справі №522/22225/21.
Щодо заявленого в позовній заяві клопотання про стягнення судових витрат на правову допомогу у суді першої інстанції в розмірі 34000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції у розмірі 34000,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги №012808Л від 28.08.2025; акту приймання наданих послуг від 03.09.2025 за договором про надання правової допомоги №012808Л від 28.08.2025; детального опису наданих послуг за договором про надання правової допомоги №012808Л від 28.08.2025.
Вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.
Зі змісту акту приймання наданих послуг від 03.09.2025 за договором про надання правової допомоги №012808Л від 28.08.2025 та детального опису наданих послуг за договором про надання правової допомоги №012808Л від 28.08.2025 встановлено, що ОСОБА_1 надано такі послуги: зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи, по якій надається правнича допомога у спірних правовідносинах; аналіз документів; підготовка позовної заяви (правовий аналіз наданих клієнтом документів, пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання тексту позовної заяви); складання попереднього орієнтовного розрахунку судових витрат; збір та підготовка письмових доказів (додатків до позову).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд зазначає, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2023 у справі №345/136/18, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, розумність гонорару та витрачений адвокатом час. Суд, за відсутності клопотання іншої сторони, самостійно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу внаслідок їх непропорційності.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст ч.4 ст.134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Також, судом наголошено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі №227/2301/21 щодо розподілу судових витрат дійшла наступних висновків: «12.33. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №757/29103/20-ц (провадження №61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом конкретної справи».
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, згідно яких суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт, колегія суддів зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, оскільки дана справа є справою незначної складності та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Суд враховує, що такі послуги як зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи, по якій надається правнича допомога у спірних правовідносинах, аналіз документів, правовий аналіз наданих клієнтом документів, пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах за своїм змістом є складовою єдиного процесу щодо підготовки та складання позовної заяви.
З урахуванням того, що предмет спору у цій справі не є складним, спірні правовідносини не потребують складних правових досліджень, вивчення обсягу фактичних даних, складність складених процесуальних документів не є значним, тому колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що сума, заявлена до стягнення за підготовку позовної заяви є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом.
Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, колегія суддів вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у суді першої інстанції у розмірі 34000,00 грн завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів доходить висновку, що доведеним та співмірним розміром витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів враховує, що у апеляційній скарзі позивач просить стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати, включно з витратами на правничу допомогу.
Водночас, заява з конкретною сумою витрат, які позивач просить стягнути з відповідача, докази розміру витрат в повному обсязі та реальності їх понесення не були надані позивачем суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, згідно з абз. 2 ч.7 ст.139 КАС України такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, на даний момент відсутні підстави для розподілу судових витрат, а саме витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.10.2025 по справі № 629/6246/25 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення №4748 від 01.04.2025, винесену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 та закрити справу про адміністративне правопорушення.
В іншій частині в позові відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1211,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 3000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко