28 листопада 2025 рокусправа № 380/26086/24 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) щодо не розгляду по суті рапорту позивача ОСОБА_1 про звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та звільнити ОСОБА_1 з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключити його зі списків складу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ). З метою реалізації права на звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з утриманням дитини, яка є особою з інвалідністю І групи та страждає на герміногенну пухлину центральної нервової системи, у листопаді 2024 року звернувся до командування військової частини з письмовим рапортом, до якого додав документи, які підтверджують зазначені обставини. Рапорт скерував рекомендованим листом, що підтверджується тренінгом поштового відправлення №7902004986244, однак не отримав відповіді. 13.12.2024 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо розгляду рапорту позивача, проте відповідь, за твердженням позивача, надана не була. За захистом порушеного права позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 06.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідачу запропоновано надати засвідчену копію рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.
13.01.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин і правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що відповідно до ч. 3 ст. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану у разі утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи. Обов'язковою умовою ухвалення рішення про звільнення на цій підставі є доведення факту утримання, який випливає з вимог закону або підтверджується належними доказами. З огляду на те, що позивач не додав документів, які підтверджують відсутність осіб, зазначених у ст. 268 Сімейного кодексу, які зобов'язані здійснювати догляд за ОСОБА_2 , та документів, які підтверджують фактичне утримання ним ОСОБА_2 , на переконання відповідача, неможливо встановити наявність обставин, які є підставою для звільнення з військової служби, а тому підстави для звільнення позивача відсутні. Крім того зауважив, що всі звернення позивача та його представника розглянуті, письмові відповіді скеровані представнику позивача.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), що сторонами не заперечується.
З 10.11.2020 позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з свідоцтвом про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 від 10.11.2006 матір'ю зазначено ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_4 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану №00014421353 відомості про батька ОСОБА_2 записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері).
ОСОБА_2 встановлено І «Б» групу інвалідності з дитинства, про що свідчить довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №006715.
Суд установив, що 18.11.2024 позивач звернувся із рапортом до командування військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_6 ). Суд звертає увагу, що в матеріалах справи рапорт відсутній.
За твердженням представника позивача, до рапорту позивач додав такі документи: копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 та витягу з Державного реєстру стосовно запису про батька в порядку ст. 135 СК України; копію консультативного висновку ОСОБА_5 від 19.01.2024; копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №27 від 13.02.2024; копію акту амбулаторного обстеження дитини відділення дитячої ендокринології від 01.08.2024 та його переклад; копію акту амбулаторного обстеження дитини від 15.10.2024 та його переклад; копію довідки до акта огляду МСЕК №006715 від 08.11.2024. Рапорт скеровано на адресу відповідача засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення №7902004986244.
За змістом листа від 30.12.2024 №4578, адресованого Артему ГАРГАСУ, військовою частиною НОМЕР_2 розглянуто рапорт позивача від 28.11.2024, який надійшов до служби діловодства військової частини НОМЕР_2 25.12.2024 щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини. За результатами розгляду повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби з тих підстав, що, як вбачається з аналізу ч. 1 ст. 268 Сімейного кодексу України, обов'язок з утримання падчерки або пасинка виникає виключно за відсутності інших родичів, які можуть здійснювати таке утримання. Зазначив, що позивач до рапорту не додав документів, які підтверджують:
- відсутність у ОСОБА_2 матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів або сестер;
- отримання ОСОБА_2 від позивача допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
13.12.2024 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання інформації про розгляд рапорту ОСОБА_1 та прийняття за наслідками його розгляду рішення.
У відповідь на адвокатський запит, листом від 08.01.2025 командир військової частини НОМЕР_2 повідомив представнику позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 . Заразом наголосив, що рапорт позивача розглянуто, відповідь скеровано на поштову адресу військовослужбовця.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у не розгляді по суті рапорту про звільненні від військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та вважаючи таку протиправною, позивач пред'явив цей позов.
Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв'язку з незвільненням позивача з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами ч. 1-4 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 5 зазначеної норми від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
У ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Згідно з ч. 3 цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII, а у ч. 4 цієї норми наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України. На момент розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
З огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби (під час дії воєнного стану) визначені у п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, за правилами пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на день звернення позивача з рапортом до відповідача) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема під час дії воєнного стану, у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Крім того суд звертає увагу, що позивач у позовній заяві покликається також на таку підставу звільнення від військової служби як виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати (абз.10 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ).
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - положення №1153/2008), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 положення №1153/2008).
Згідно з п. 242 положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - інструкція № 170 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 12.11 розділу XII інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Пунктом 5 додатку 19 до інструкції №170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи:
- для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- для підтвердження родинних зв'язків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи.
Крім того суд зазначає, що для звільнення з військової служби у разі виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови, що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати:
для підтвердження захворювання дитини - довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги (форма первинної облікової документації № 080-3/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132);
для підтвердження виховання дитини - довідка про отримання державної допомоги на дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, видана структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій (військової адміністрації), виконавчим органом міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, центром з нарахування та здійснення соціальних виплат (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги);
для підтвердження родинних зв'язків з батьками:
для батьків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;
для підтвердження повноважень опікуна, піклувальника - рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування, свідоцтво про народження дитини;
для усиновителів - копія рішення суду про усиновлення та копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства;
для прийомних батьків - копія рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до прийомної сім'ї або договір про влаштування дітей на спільне проживання та виховання у прийомній сім'ї за формою, наведеною у додатку до Положення про прийомну сім'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 та копія свідоцтва про народження дитини;
для батьків-вихователів - копія рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу за формою, наведеною у додатку до Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 564 та копію свідоцтва про народження дитини.
Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення військовослужбовця з військової служби у період військового стану.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв'язку з чим скерував рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І «Б» групи. За твердженням представника позивача, до рапорту позивач додав такі документи: копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 та витягу з Державного реєстру стосовно запису про батька в порядку ст. 135 СК України; копію консультативного висновку ОСОБА_5 від 19.01.2024; копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №27 від 13.02.2024; копію акту амбулаторного обстеження дитини відділення дитячої ендокринології від 01.08.2024 та його переклад; копію акту амбулаторного обстеження дитини від 15.10.2024 та його переклад; копію довідки до акта огляду МСЕК №006715 від 08.11.2024. Рапорт скеровано на адресу відповідача засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення №7902004986244.
При цьому суд враховує те, що в зазначених вище підставах, на які покликається позивач у позовній заяві, обов'язковим є надання документа для підтвердження родинних зв'язків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи.
Водночас, за змістом свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 матір'ю є ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_4 . Інших доказів на підтвердження родинних зв'язків позивачем не надано та судом не встановлено.
Наведене свідчить про недотримання вимог, передбачених інструкцією №170, які дають право на звільнення з військової служби.
Крім того, перевіряючи доводи та надані сторонами на їх підтвердження докази щодо наявності чи відсутності права позивача на звільнення зі служби за сімейними обставинами, суд враховує таке.
Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів врегульовано Сімейним кодексом України (далі - СК України).
Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з ч.1 ст.14 СК України сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
За правилами ч.1 ст.15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Положеннями ч. 1 ст. 121 СК України визначено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. 122 та 125 цього кодексу.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
За змістом ч.1, 2 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
Згідно з ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтями 198, 199 СК України регламентовано, що батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, законодавець передбачив чіткі критерії, за наявності яких в батьків зберігається обов'язок утримання своїх дітей після досягнення ними повноліття, а саме за наявності сукупно таких обставин:
- дочка або син є непрацездатними;
- непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги;
- наявність у батьків можливості надати таку допомогу.
Крім того, обов'язок утримання батьками повнолітньої дитини зберігається до досягнення дитиною 23 річного віку якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.
Разом з тим, якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Приписами ч. 1 ст. 260 СК України унормовано, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Тобто обов'язок щодо утримання вітчимом (мачухою) неповнолітніх падчерки, пасинка виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Натомість законодавець не покладає на вітчима (мачуху) обов'язок щодо утримання падчерки, пасинка після досягнення ними повноліття.
Суд установив, шо на час укладення шлюбу, у дружини ОСОБА_3 була донька - ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 встановлено І «Б» групу інвалідності з дитинства, про що свідчить довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №006715.
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00014421353 суд встановив, що відомості про батька ОСОБА_2 зазначено відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
За приписами ч.1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 позивач не є батьком дитини ОСОБА_2 , у матеріалах справи відсутні докази щодо набуття позивачем прав та обов'язків батька дитини.
Суд звертає увагу, що на момент звернення позивача з рапортом ОСОБА_2 досягла 18-річного віку, а тому на позивача не поширюється визначений ч. 1 ст. 268 СК України обов'язок щодо утримання своєї падчерки.
Враховуючи встановлені обставини суд, вважає слушними наведені у відзиві на позовну заяву покликання відповідача на те, що застосування до спірних правовідносин передбачених абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ підстав для звільнення позивача з військової служби нерозривно пов'язано із необхідністю доведення останнім факту утримання падчерки.
У контексті наведеного суд відзначає, що позивач як до рапорту, так і при зверненні до суду з цим позовом не надав документів на підтвердження факту утримання ним ОСОБА_2 , як передумови для можливості реалізації встановленого абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ права на звільнення з військової служби.
З урахуванням викладеного суд виснує, що підстави для звільнення на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за наявних і оцінених доказів на час розгляду справи - відсутні.
Водночас суд критично оцінює доводи позивача щодо ненадання відповіді на рапорт, зважаючи на те, що в матеріалах справи наявна відповідь від 30.12.2024 №4578, за змістом якої: «Військовою частиною НОМЕР_2 розглянуто Ваш рапорт від 28.11.2024, який надійшов до служби діловодства військової частини НОМЕР_2 25.12.2024 щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини». Крім того, у відповідь на адвокатський запит, листом від 08.01.2025 командир військової частини НОМЕР_2 повідомив представнику позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 . Заразом наголосив, що рапорт позивача розглянуто, відповідь скеровано на поштову адресу військовослужбовця.
З огляду на наведене вимога немайнового характеру щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду по суті рапорту позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність своєї поведінки, пов'язаної з розглядом рапорту та прийняття відповідного рішення про відмову у звільненні з військової служби. Доводи позивача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі міркування суд до уваги не бере.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Судові витрати в силу приписів ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна