Справа № 521/19569/24
Номер провадження № 2/521/1821/25
01 грудня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді: Шевчук Н.О.,
секретаря судового засідання: Жекової А.О.
за участю учасників, представників учасників справи:
від ОСОБА_1 - особисто, адвокат Акрабова О.М., яка діє на підставі ордера;
від ОСОБА_2 - особисто, адвокат Трубецька М. М., яка діє на підставі ордера.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про визнання права власності та стягнення моральної шкоди
Короткий зміст вимог позовної заяви.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду міста Одеси з позовом, який в подальшому був уточнений, до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення моральної шкоди, у якому просить суд:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 ;
-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 69369 грн. 00 коп.
- виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_3 ;
-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір.; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Зокрема, за доводами позовної заяви позивач вказав, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13.07.2005 року у справі № 2-238/05, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19.04.2006 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту знаходження на утриманні, факту прийняття спадщини, визнання права власності на квартиру, предмети домашньої обстановки та вжитку в порядку спадщини, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та вселення, було задоволено частково: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування, яке було ним зареєстровано належним чином.
В подальшому, як вказано позивачем, відповідачка звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом до позивача про стягнення компенсації за частку в майні та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, на наслідками розгляду якого Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року у справі № 2-319/2008 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації за частку в майні та відшкодування матеріальної та моральної шкоди було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 компенсацію за 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 у розмірі 67 768,00 грн., моральну шкоду - 2000,00 грн., суму оплати судової будівельно- технічної експертизи у розмірі 949,20 грн., судовий збір у розмірі 51,00 грн. та ІТЗ 30,00 грн., суму несплаченого судового збору у розмірі 656,00 грн.; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Крім того, за твердженнями позивача, 06.11.2014 року заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 1519/217061/12 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: прокурор Малиновського району м. Одеси, Другий Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, про стягнення суми боргу за індексацію у розмірі 40 371,67 грн. було задоволено.
При цьому, як вказав позивач, і Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року (справа № 2-319/2008) і Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 1519/217061/12 були виконані в 2017 році в рамках зведеного виконавчого провадження№ 50233689 Малиновським ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області, шляхом передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Тобто, у даному разі, як вважає позивач, відповідачка отримала компенсацію вартості своєї частки в квартирі АДРЕСА_3 , шляхом передачі частки позивача у власність, з огляду на що, право на частку, яку вона успадкувала за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13.07.2005 року у справі № 2-238/05 є припиненим.
Водночас, як зазначено позивачем, йому, із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна стало відомо про те, що ОСОБА_2 досі є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13.07.2005 року у справі № 2-238/05.
Як зауважено позивачем, про факт виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року у справі № 2-319/2008 він дізнався тільки в 2023 році, з інформації № 347007923 від 18.09.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. При цьому, як виявилося, заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року у справі № 2-319/2008 не було вирішено питання про припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 та визнання цього права за ОСОБА_1 .
Також, як вказав позивач, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 року у справі № 521/13514/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення з квартири АДРЕСА_3 задоволено.
Тобто, як вважає позивач, ОСОБА_2 неправомірно вважає себе власником всієї квартири АДРЕСА_3 та не визнає право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину вищезазначеної квартири, яке виникло в нього внаслідок компенсації вартості їй її частки.
При цьому, як вказано позивачем, така протиправна поведінка відповідачки призвела до завдання позивачу моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 69 369,00 грн.
Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.
30.12.2024 року ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси у справі №521/19569/24 було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено дату судового засідання у підготовчому провадженні.
07.03.2025 року д о Малиновського районного суду міста Одеси через підсистему «Електронний Суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №14353/25), у якому сторона відповідача просила суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення моральної шкоди без розгляду. Відзив судом долучено до матеріалів цивільної справи.
Зокрема, за доводами відзиву на позов сторона відповідача вказала, що відповідачем не заперечується той факт, що рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 13.07.2005 року в рамках цивільної справи № 2 - 238/05 за сторонами було визнано за кожним право власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом, копія рішення якого міститься в матеріалах справи. В подальшому, рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 22.12.2008 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірної квартири в розмірі 67 768, 50 грн.; моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.; суму оплати за будівельно-технічну експертизу в розмірі 949,20 грн. та судовий збір в розмірі 51 грн., загальна сума стягнення становить 70 768, 70 грн. Рішення суду набрало законної сили 24.03.2009 року, оскільки відповідачем оскаржено не було. Далі, заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 13.07.2013 року у цивільній справі №1519/17061/2012 позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь суми боргу з застосуванням інфляції були задоволені та було стягнуто з ОСОБА_1 40371, 67 грн. В подальшому 26.12.2013 року вказане заочне рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 13.07.2013 року було оскаржено ОСОБА_1 , що свідчить про його обізнаність про судове рішення, яким з нього стягнуто вартість 1/2 частини спірної квартири на користь ОСОБА_2 . Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10.06.2014 року справу було передано до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті та 06.11.2014 року по справі №519/17061/2012 Приморським районним судом м.Одеси було ухвалено рішення про задоволення вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 індексації в розмірі 40 371, 67 грн.
Водночас, як зауважено відповідачем, оскільки добровільно ОСОБА_1 судові рішення не виконував, але регулярно усе оскаржував, ОСОБА_2 була змушена звертатися до виконавчих служб для захисту своїх інтересів та в процесі здійснення виконавчого провадження, ОСОБА_2 було передано майно у вигляді 1/2 частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_1 на підставі рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 13.07.2005 року.
Сторона відповідача не погоджується із твердженням позивача на рахунок того, що позивачу ОСОБА_1 не було відомо про відкрите виконавче провадження та проведення виконавчих дій, а також з його посиланням на той факт, що про виконання рішення Малиновського районного суду від 22.12.2008 року він дізнався лише в 2023 році з інформації №347007923 від 18.09.2023 року з відповідного реєстру.
Тобто, як вважає відповідач, ще з 2009 року позивачу було відомо про той факт, що судом не було вирішено питання про право власності позивача на 1/2 частину спірної квартири, а отже, позивач не скористався своїм правом на звернення до суду для вирішення питання про порушення його права власності або його відновлення.
Також стороною відповідача не визнаються позовні вимоги до неї про стягнення моральної шкоди у розмірі 69369 грн., оскільки заявлена до стягнення сума не підтверджується жодним належним та допустимим доказом та взагалі незрозуміло, чому саме в такому розмірі підлягає стягненню моральна шкода.
Разом з тим, сторона відповідача вказала у відзиві про те, що 04.03.2024 року позивач звертався із аналогічними позовними вимогами в рамках подання заяви про зміну предмету позову до відповідачки під час розгляду справи № 521/22667/23, проте ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21.11.2024 року заяву про зміну предмету позову у справі № 521/22667/23 повернуто.
За обставин, зазначених у відзиві, відповідач вважає, що до поданої позовної заяви необхідно застосувати вимоги ст.257 ЦПК України та залишити позов без розгляду.
12.03.2025 року до Малиновського районного суду міста Одеси через підсистему «Електронний Суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №15186), у якій сторона позивача просить суд: прийняти відповідь представника позивача на відзив на позов; позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, про виключення запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, стягнення моральної шкоди задовольнити. Відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи.
Зокрема, за доводами відповіді на відзив, позивач вказав, що представник відповідача вводить суд в оману щодо існування іншого судового спору між сторонами даної справи з тим самим предметом та з тих самих підстав, з огляду на те, що в рамках справи № 521/22667/23 представником позивача заявлялися вимоги щодо визнання права власності на 1/2 частину квартири, про виключення запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, стягнення моральної шкоди. Проте, протокольною ухвалою від 21.11.2024 року Малиновським районним судом м. Одеси заяву про зміну предмету позову, в якій заявлялися вищезазначені позовні вимоги було повернуто представнику позивача, що підтверджується протоколом № 3671519 від 21.11.2024 року, що додається.
Також, як вказала представник, позивача, посилаючись на обставини, зазначені нею у позові, сам ОСОБА_1 участі у виконавчому провадженні № 50233689 не приймав, адже не був обізнаний про його існування. Копії Акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 13.01.2017 року, постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 13.01.2017 року, свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 3-613 від 24.04.2017 року були отримані представником ОСОБА_1 разом із відзивом на позов ОСОБА_2 , який був направлений на адресу представника ОСОБА_1 - Акрабової О. М. у рамках розгляду справи № 521/22667/23.
По-друге, як зауважено позивачем, з виконанням заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року у справі № 2-319/2008, по суті ОСОБА_2 отримала компенсацію вартості своєї частки в квартирі АДРЕСА_3 , яку вона до цього успадкувала за Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13.07.2005 року у справі № 2-238/05, тому її право власності на цю частку припинено в силу приписів ЦК України.
У такому разі, як вказано позивачем, тільки з цього моменту у позивача виникло право на частку квартири, яка була компенсована ОСОБА_2 в рамках виконання заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року (справа № 2-319/2008 р.) та заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 1519/217061/12.
Позивач наголосив, що він дізнався про своє порушене право тільки 18.09.2023 року з інформації № 347007923 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, то відповідно, звернувся в межах строку позовної давності.
15.03.2025 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності по справі № 521/19569/24, у якій відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення моральної шкоди з підстав пропущення позивачем строку позовної давності.
Зокрема, за доводами заяви про застосування строків позовної давності, відповідач вказала, що позивачу ще з 2009 року було відомо про існування рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 22.12.2008року та вказані обставини підтверджуються особистою заявою позивача від 03.07.2009 року, яка і є доказом, що підтверджує порушення позивачем строків на звернення до суду із даною позовною заявою. Тобто, як вважає відповідач, ще з 2009 року позивачу достеменно було відомо про той факт, що судом не було вирішено питання про право власності позивача на 1/2 частину спірної квартири.
Також, як зазначено відповідачем, позивачем не доведений факт того, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Вказану заяву судом долучено до матеріалів цивільної справи.
17.03.2025 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника відповідача через підсистему «Електронний Суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №16100), у яких представник відповідача просила суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення моральної шкоди без розгляду. Заперечення судом долучено до матеріалів цивільної справи.
Зокрема, за доводами заперечень на відповідь на відзив відповідач наголосила на тому, що у даному разі позовну заяву слід залишити без розгляду з підстав звернення до суду з аналогічним позовом з аналогічним складом учасників справи, а також звернуто увагу суду на процесуальні моменти, пов'язані із поданням позивачем позову до суду в рамках даної справи.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 15.04.2025 року у справі №521/19569/24 клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Трубецької М.М. від 15.04.2025 року вх. №24263 про залишення позову ОСОБА_1 без руху було задоволено частково; позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення моральної шкоди було залишено без руху з мотивів повторного надання квитанцій про сплату судового збору за подання позовної заяви.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 21.04.2025 року у справі №521/19569/24 вирішено продовжувати розгляд справи, призначено дату наступного судового засідання у підготовчому судовому провадженні.
25 квітня 2025 року набрав чинності Закон № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів", відповідно до якого Малиновський районний суд міста Одеси змінено на Хаджибейський районний суд міста Одеси.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 21.04.2025 року у справі №521/19569/24 підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення моральної шкоди закрите, призначено дату судового засідання по суті позовних вимог.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 06.06.2025 року у справі №521/19569/24 клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Трубецької Майї Миколаївни від 04.06.2025 року (вх.№36945) про повернення зі стадії розгляду справи по суті позовних вимог до стадії підготовчого провадження задоволено, повернено розгляд справи зі стадії розгляду справи по суті у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення моральної шкоди, до стадії підготовчого провадження; продовжено розгляд справи у підготовчому провадженні.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 06.06.2025 року у справі №521/19569/24 витребувано з архіву Хаджибейського районного суду міста Одеси матеріали цивільної справи №521/22667/23.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 22.09.2025 року у справі №521/19569/24 клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Трубецької Майї Миколаївни від 18.08.2025 року вх. №54448 та від 22.09.2025 року вх. №62507 про долучення письмових доказів до матеріалів цивільної справи задоволено; долучено надані адвокатом Трубецькою Майєю Миколаївною письмові докази до матеріалів цивільної справи №521/19569/24; клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Трубецької Майї Миколаївни про залишення позову без розгляду від 07.03.2025 року, 17.03.2025 року, 04.06.2025 року (вх. №14353, 16100, 36947) залишено без задоволення; клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Трубецької Майї Миколаївни від 18.08.2025 року вх. №54448, від 22.09.2025 року вх. №62507 про витребування з архіву Хаджибейського районного суду міста Одеси цивільних справ №№2 - 319/2008, №521/20898/13 - ц та №521/13514/17 залишено без задоволення; клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Акрабової Ольги Миколаївни від 25.08.2025 року вх. №56416 та від 14.04.2025 року вх. №23619 про долучення до матеріалів справи письмових доказів задоволено; долучено надані адвокатом Акрабовою Ольгою Миколаївною письмові докази до матеріалів цивільної справи №521/19569/24; продовжено підготовче судове засідання 22.09.2025 року в залі засідань № 212, в приміщенні Хаджибейського районного суду міста Одеси за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 1А.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 22.09.2025 року у справі №521/19569/24 підготовче провадження було закрите, призначено дату судового засідання щодо розгляду справи по суті позовних вимог.
01.12.2025 року за вх. №79912 до Хаджибейського районного суду міста Одеси від відповідача у даній справі надійшла заява про допит в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 .
В судовому засіданні, позивач та представник позивача підтримали вимоги позовної заяви, з мотивів, викладених письмово, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні заперечували щодо доводів та вимог позову з мотивів, викладених у відзиві на позов, заяві про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. Клопотання про виклик та допит свідка в судовому засіданні відповідач особисто просила суд залишити без розгляду, з огляду на що, протокольною ухвалою, вказане вище клопотання відповідачки було залишене судом без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, заслухавши позицію учасників справи, які з'явилися в судове засідання, суд зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та стягнення моральної шкоди потребують часткового задоволення, з відмовою в іншій частині, враховуючи таке.
Фактичні обставини, встановлені судом під час розгляду справи по суті позовних вимог та які не заперечуються учасниками справи.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13.07.2005 року у справі № 2-238/05 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту знаходження на утриманні, факту прийняття спадщини, визнання права власності на квартиру, предмети домашньої обстановки та вжитку в порядку спадщини, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та вселення, було задоволено частково: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування; вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_3 ; у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 із вказаної квартири - відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19.04.2006 року вказане вище рішення суду було залишено без змін.
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №34700723 від 18.09.2023 року вбачається, що на квартиру АДРЕСА_4 24.04.2017 року зареєстровано право спільної часткової власності: а саме: частини квартири належить ОСОБА_2 , - ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року у справі № 2-319/2008 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації за частку в майні та відшкодування матеріальної та моральної шкоди було задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 компенсацію за 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 у розмірі 67 768,00 грн., моральну шкоду - 2000,00 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Також з Єдиного державного реєстру судових рішень, а також наданої представником відповідача ухвали Малиновського районного суду міста Одеси, постановленої в рамках справи №2-319/2008 судом встановлено, що 05.10.2017 року Малиновським районним судом міста Одеси у справі №2-319/2008 вирішено питання щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про ухвалення у даній справі додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації за частку в майні та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у якій заявник просив суд ухвалити додаткове рішення у справі, яким вирішити питання про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 24,6кв.м.
06.11.2014 року заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 1519/217061/12 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: прокурор Малиновського району м. Одеси, Другий Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, про стягнення суми боргу за індексацію у розмірі 40 371,67 грн. було задоволено; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 індексацію в розмірі 40 371, 67 грн.
Відповідно до Акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 13.01.2017 року, постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 13.01.2017 року, свідоцтва, виданого державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори, яким засвідчено передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу № 3-613 від 24.04.2017 року, 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_1 , була передана у власність стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу 111 140,37 грн., при цьому вартість майна склала 140 154,30 грн.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 року у справі № 521/13514/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення з квартири АДРЕСА_3 задоволено; усунуто ОСОБА_2 перешкоду у користуванні квартирою АДРЕСА_5 шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до висновку про оціночну (ринкову) вартість частини однокімнатної квартири від 07.08.2023 року, вартість нерухомого майна - частини квартири АДРЕСА_3 складає 162831 грн. 50 коп.
Також у матеріалах справи наявні письмові документи, надані представником відповідача в рамках інших цивільних справ, зокрема: заява ОСОБА_1 від 03.07.2009 року в рамках справи №2-319/2008 року про зняття арешту з майна, довідка про зняття з реєстрації місця проживання особи від 22.12.2017 року про те, що ОСОБА_1 знято з реєстраційного обліку проживання в квартири АДРЕСА_4 у зв'язку із втратою права користування житлом, тощо, які виготовлені представником відповідача з цивільних справ №2 - 319/2008, №521/20898/13 - ц та №521/13514/17 та які було проголошено в судовому засіданні.
Також у матеріалах справи наявні фототаблиці стосовно стану спірного житлового приміщення, а також довідка МСЕК про наявність у відповідачки інвалідності ІІ групи.
Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин, матеріали цивільної справи не містять.
Разом з тим, судом, в судовому засіданні також досліджені матеріали справи №521/22667/23, а саме ухвала Малиновського районного суду міста Одеси від 21.11.2024 року про повернення заяви представника позивача від 04.03.2025 року без розгляду та ухвала Хаджибейського районного суду міста Одеси від 20.08.2025 року про виправлення описки в ухвалі Малиновського районного суду міста Одеси від 21.11.2024 року.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на частину квартири АДРЕСА_3 ; виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_3 ; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 69369 грн. 00 коп.
Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права під час вирішення справи по суті позовних вимог.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності на частки квартири суд зазначає таке.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17).
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19,пункт 14)).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11.11.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89), від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, підпункт 7.23) та від 16.11.2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження 12-10гс22, підпункт 8.47)).
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За змістом ч. 1, 7 ст. 41 Конституції України, ч. 1, 5 ст. 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно із ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
У ст. 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Як зазначено у постанові ОП КЦС ВС від 09.09.2024 у справі № 671/1543/21 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в ст. 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності. У вказаній справі, в якій заявлено вимоги про припинення права на частку у спільній власності та визнання права власності, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що лише відмова у задоволенні вимоги позивача про припинення права власності на частку у праві спільної власності на нерухоме майно (визнати право на яку за собою позивач просив суд) є підставою для відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності позивача на цю частку (пункт 64).
Так, як зазначено у вказаній вище постанові Об'єднаної Палати, у постанові від 23.11.2016 року у справі № 6-1943цс16 Верховний Суд України погодився із висновками колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 13 липня 2016 року, зокрема щодо наявності підстав для припинення права спільної часткової власності на частину нежитлового приміщення, визнання за позивачем права власності на зазначене майно та стягнення на користь відповідача грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку суду. Разом з тим, позовних вимог про визнання права власності на спірну частину нерухомого майна у зазначеній справі заявлено не було.
У даній справі, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року у справі № 2-319/2008 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації за частку в майні та відшкодування матеріальної та моральної шкоди було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 компенсацію за 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 у розмірі 67 768,00 грн., моральну шкоду - 2000,00 грн. та в подальшому, вказане рішення було виконане шляхом передачі належної позивачу на праві приватної власності частки квартири відповідачу.
Тобто, як вважає позивач, відповідач набула право власності на частку квартири, яка належала відповідачу, проте, за вказаним вище заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2008 року у справі № 2-319/2008 право власності на частку, яка належала відповідачці, та яка отримала за неї компенсацію, у останньої не припинено в силу Закону.
Із наявних у матеріалах справи документів судом вбачається, що відповідачка категорично наполягає на тому, що є одноосібним власником спірної квартири та посилається в тому числі на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 року у справі № 521/13514/17 яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення з квартири АДРЕСА_3 задоволено; усунуто ОСОБА_2 перешкоду у користуванні квартирою АДРЕСА_5 шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, позивач вважає, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні його власністю у вигляді частки спірної квартири.
Згідно із приписами ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.
Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).
Суди не можуть дозволяти, щоб їх використовували як інструмент нерівності й несправедливості.
Речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 910/16981/17 (провадження № 12-7гс19, пункт 5.22)).
У даній справі, судом встановлено, що звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначив про намір набути у власність належну у минулому відповідачу частину квартири, оскільки, внаслідок задоволення вимог кредитора в іншій справі № 2-319/2008, де відповідач у даній справі була позивачем, у власність ОСОБА_2 . ОСОБА_1 було передано частку квартири, яка перебувала у нього у власності.
Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб'єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).
Відтак, набуття права власності позивачем на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку ст. 365 ЦПК України відповідає визначеній ч. 5 ст. 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов'язків.
Крім того, визнання права застосовується не лише у разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується із ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України.
У даному разі судом встановлено, що право ОСОБА_1 на набуття права власності на частку квартири, яка належала ОСОБА_2 у праві спільної власності на неподільну річ, за яку остання отримала компенсацію у вигляді частки квартири позивача, який отримав її за наслідками розгляду справи №2-238/05 не визнається та оспорюється відповідачем у справі, що розглядається наразі та саме зазначене зокрема і стало підставою для заявлення позовної вимоги про визнання права власності на належну позивачу частку.
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимога про визнання за позивачем права власності на раніше належну відповідачу частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що як визначено у постанові КЦС ВС від 28.12.2022 року у справі №463/1760/19, у разі отримання компенсації право на частку у праві спільної власності припиняється у силу Закону, а саме на підставі приписів ч. 2 ст. 364 ЦК України, та не потребує додаткового вирішення в судовому рішенні
Згідно із ч. 1-4 ст.12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400 цс 19).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Відтак, враховуючи досліджені судом в судовому засіданні письмові докази, доводи сторін, обставини справи, враховуючи встановлений судом факт припинення за відповідачкою в силу вимог ч. 2 ст. 364 ЦК України права власності на частку квартири внаслідок одержання компенсації, суд виснує про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , зазначених ним у позові щодо визнання за ним права власності на частку квартири, яка належала ОСОБА_2 до отримання останньою компенсації за частку у майні у вигляді частки квартири позивача.
Щодо вимоги позивача про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_2 на частину квартири, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення вимоги про визнання права власності є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення речового права.
Відтак, у даному конкретному випадку, вимога позивача про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_3 є похідною вимогою, яка також потребує задоволення.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, суд зазначає таке.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).
Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2022 року у справі № 569/20510/19).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 року в справі № 214/7462/20).
У даній справі суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 69369 грн. належить відмовити, оскільки позивачем не лише не доведено належними та допустимими доказами завдання йому саме діями відповідача щодо невизнання права власності на частину нерухомого майна, а і самого факту моральної шкоди, оскільки питання щодо припинення права власності відповідачки на частину нерухомого майна виникло у позивача у жовтні 2017 року, а саме тоді, коли позивач звернувся до Малиновського районного суду міста Одеси із заявою про ухвалення у справі №2-319/2008 додаткового рішення, у якій просив суд визнати за ним право власності на частину спірної квартири, що фактично не узгоджується із вказаною позивачем у позові позицією щодо неправомірної поведінки відповідача та пов'язаного з цим психологічним станом позивача, за доводами якого він тривалий час намагається відновити своє порушене право.
Щодо заявленої представником відповідача заяви про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, суд зазначає таке.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду із позовом вказав, що дізнався про своє порушене право під час отримання ним інформаційної довідки № 347007923 від 18.09.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Водночас, суд із таким твердженням позивача не погоджується, оскільки, як встановлено судом, 05.10.2017 року Малиновським районним судом міста Одеси у справі №2-319/2008 вирішено питання щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про ухвалення у даній справі додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації за частку в майні та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у якій заявник просив суд ухвалити додаткове рішення у справі, яким вирішити питання про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 24,6кв.м. При цьому, судом із матеріалів, наданих представником відповідача як письмових доказів у даній справі в рамках справи №2-319/2008 судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною вище заявою 11.08.2017 року.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У даному разі, суд вважає, що для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про визнання права власності належить застосовувати ч. 1 ст. 261 ЦК України.
При цьому, у даному конкретному випадку, початок перебігу позовної давності за вимогою про визнання права власності на нерухоме майно починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права власності або про особу, яка його порушила.
Так, у даному разі по - перше, позивач своїми фактичними діями підтвердив факт його обізнаності із невирішенням питання про його право власності на спірне майно, скеровуючи до суду заяву про ухвалення у справі додаткового рішення №2-319/2008, а по - друге, як вбачається з наданої позивачем інформаційної довідки № 347007923 від 18.09.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності за ОСОБА_2 на частку нерухомого майна, яке припинилося в силу Закону у зв'язку із отриманням грошової компенсації на підставі рішення суду у справі №2-238/2005 було зареєстровано за останньою 24.04.2017 року, що в судовому засіданні відповідачкою не спростовано.
Тобто, фактично у серпні 2017 року ОСОБА_1 знав про порушене його право власності, яке у даному разі ним встановлюється за доводами та вимогами позовної заяви. А тому, перебіг позовної давності на звернення позивача із позовом про визнання права власності мав закінчитися 11.08.2020 року.
Водночас, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (включаючи загальну позовну давність тривалістю у три роки). Відповідно, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року.
Крім того, згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (включаючи загальну позовну давність тривалістю у три роки).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалася.
Тобто, строк загальної позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України було продовжено на строк дії карантину та воєнного стану, з огляду на що, вимоги відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності задоволення не потребують, оскільки вимога позивача про визнання права власності на частину нерухомого майна заявлена в межах строку позовної давності.
При цьому, суд зазначає, що доводи, заявлені стороною відповідача з посиланням на письмові доказі в рамках інших цивільних справ щодо обізнаності позивача про його порушене право задовго до 2023 року не приймаються судом до уваги, оскільки по- перше, вказане спростовується наявними у даній справі матеріалами, а по - друге, предмети спору у визначеній відповідачем низці цивільних справ, які судами розглянуті, є відмінними від предмету спору, який наразі розглядається судом.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
У даному разі, оскільки як встановлено судом відповідачка є особою з інвалідністю ІІ групи, остання звільняється від відшкодування позивачу витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, враховуючи те, що у даній справі суд прийшов до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати у розмірі 2839 грн. 25 коп. слід відшкодувати позивачу за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 12, 13, 17, 76-80, 141, 259, 265, 273, 354, ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про визнання права власності та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .
Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_3 : Номер відомостей про речове право: 20100643, тип речового права: право власності; Дата, час державноїреєстрації:24.04.2017 09:56:15; Державний реєстратор: Арабаджи Катерина Георгіївна, Друга одеська державна нотаріальна контора, Одеський міський нотаріальний округ, Одеська обл. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34898011 від 24.04.2017 10:25:22,Арабаджи Катерина Георгіївна, Друга одеська державна нотаріальна контора, Одеський міський нотаріальний округ, Одеська обл. Документи, подані для державної реєстрації: рішення суду, серія та номер: 2-238/2005р, виданий 13.07.2005,видавник: Малиновський районний суд м. Одеси; ухвала суду, серія та номер: 22-307/2006р, виданий 19.04.2006, видавник: Апеляційний суд Одеської області; Вид спільної власності: Розмір частки: спільна часткова 1/2; Власники: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 06.09.1996, видавник: Приморський РВУМВС України в Одеській області, країна громадянства: Україна; Відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 31213941, 12.08.2010 00:00:00.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України витрати по сплаті судового збору у розмірі 2839 грн. 25 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вступну та резолютивну частини рішення проголошено в судовому засіданні 01.12.2025 року.
Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2025 року.
Повні відомості про учасників справи згідно із п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Суддя: Н.О. Шевчук