28 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 725/8540/24
провадження № 61-12363св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк Василь Якович, на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 21 травня 2025 року у складі судді Іщенка І. В., постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б. та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б., і виходив з такого.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про знесення самочинно збудованого майна.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що у
2019 року ОСОБА_6 , власник квартири АДРЕСА_1 , без дозвільної документації здійснив добудову до своєї квартири коридору площею 4,7 кв. м та гардеробної площею 7,4 кв.м.
3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями його майна, зокрема зазначеної квартири, є в рівних частках дружина померлого ОСОБА_4 та син ОСОБА_7 . Після оформлення права власності на спадкове майно, 05 листопада 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, відчужили квартиру АДРЕСА_1 .
4. Посилався на те, що в загальному коридорі, у зв'язку з переплануванням квартири АДРЕСА_1 самовільно змонтовано комору, переплановано коридор загального користування. Посилався на те, що у зв'язку з самочинною добудовою коридору та гардеробної, переплануванням спільного коридору було замуровано вентиляційне вікно підвального приміщення, що створює конденсат на стінах. Крім того, зазначена добудова розташована на каналізаційному колодязі, що є порушенням вимог чинного законодавства.
5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення про знесення за рахунок відповідачів самочинного збудованих будівель, а саме: коридору 2-1, площею 4,7 кв. м, гардеробної 2-2, площею 7,4 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 , та демонтувати комору в коридорі загального користування. Знесення провести за рахунок відповідачів у справі.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
6. Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 21 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності на нерухомий об'єкт, до складу якого входить веранда, що складається зі спірного приміщення коридору та гардеробної, зареєстроване у встановленому законом порядку, а земельна ділянка, на якій знаходиться багатоквартирний будинок, не перебуває ні у власності, ні у користуванні позивача. Уматеріалах справи відсутні докази, як б підтверджували належність позивачу підвалу, у якому, з його слів, утворюється конденсат, замокання стін в результаті будівництва веранди. Під квартирою позивача розташоване підвальне приміщення, у якому влаштоване вікно. Каналізаційний люк розташований біля стіни веранди та доступ до нього вільний. Комора, про демонтаж якої просить позивач, увійшла до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_6 та є частиною квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке не скасоване в установленому законом порядку. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення його прав та інтересів.
8. Додатковим рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці
від 02 червня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою в сумі
3 500,00 грн.
9. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції урахував результати розгляду справи, виконання відповідачкою вимог частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, а також обґрунтованість заявленого нею розміру таких витрат.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
10. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 21 травня 2025 року залишено без змін.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначено, що сам по собі факт проведення відповідачами реконструкції квартири АДРЕСА_1 , без отримання в установленому законом порядку дозволу на таку реконструкцію, не є підставою для захисту права позивача за відсутності порушення його прав.
12. Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.
13. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 8 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
14. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
15. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критеріїв необхідності та значимості відповідних дій, виходячи з конкретних обставин справи, вважав, що заявлені відповідачами витрати є обґрунтованими.
Узагальнені доводи касаційної скарги
16. 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк В. Я., через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 21 травня 2025 року, постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 07 квітня
2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2023 року у справі № 621/2300/16-ц, від 02 листопада 2022 року у справі № 452/2808/19, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 06 березня 2024 року у справі № 757/5846/23,
від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20, від 17 травня 2023 року у справі № 560/3073/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували порушення його прав, як співвласника земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок. Акцентує увагу, що він дозволу на прибудову до квартири АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою не надавав, усної домовленості між сторонами щодо реконструкції також не було. Дозвіл Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради на виконання спірних будівельних робіт відсутній.
19. Посилається на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 успадкували майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,10 кв. м. Отже, прибудова до квартири, що складається з двох приміщень, коридор 2-1, площею 4,70 кв. м і гардеробна 2-2, площею
7,40 кв. м, а також комора в загальному коридорі не ввійшли до спадкового майна, а тому не було підстав для оскарження свідоцтва про право на спадщину.
20. Правовстановлюючі документи на прибудову за вищевказаною адресою у відповідачів відсутні, а згідно з довідкою міського комунального бюро технічної інвентаризації № 1018 від 22 липня 2020 року вона вважається самочинною.
21. Вважає, що реєстрація речових прав на прибудову до квартири
АДРЕСА_1 , що складається з коридору, площею 4,7 кв. м та гардеробної, площею 7,4 кв. м, проведена з порушенням вимог Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
22. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
23. В частині оскарження додаткової постанови апеляційного суду зазначає, що судом не було враховано складність справи, час, який було витрачено адвокатами, відсутність доказів про оплату вартості наданих послуг. Крім того, посилається на те, що він є інвалідом І групи, отримує пенсію у сумі 6 100,00 грн, з яких оплачує комунальні послуги та купляє продукти харчування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24. Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
25. Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 725/8540/2 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
26. 13 листопада 2025 року матеріали цивільної справи № 725/8540/24 надійшли до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного суду не надійшов
27. 20 листопада 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк В. Я., через систему «Електронний суд», подав до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання додаткової постанови Чернівецького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
28. На обґрунтування підстав для зупинення виконання зазначеного судового рішення, заявник зазначає про наявність можливих труднощів щодо повернення коштів у разі повного чи частково скасування додаткової постанови Чернівецького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року.
29. Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
30. Вирішуючи питання про зупинення виконання чи дії судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема, ймовірність утруднення повороту виконання судового рішення у випадку його скасування, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов'язки.
31. Клопотання про зупинення виконання судового рішення має бути мотивованим та містити підстави для зупинення виконання (дії) судового рішення, підтверджені належними доказами.
32. Перевіривши доводи клопотання ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк В. Я., про зупинення виконання додаткової постанови Чернівецького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Необхідності зупинення виконання судового рішення про стягнення судових витрат у справі, конкретних обставин утруднення чи неможливості повороту виконання судового рішення у випадку його скасування заявником не наведено, доказів на підтвердження зазначеного не надано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. До складу будинковолодіння по АДРЕСА_3 входять житловий будинок літ.«А-2», житловий будинок літ.«Б-1», житловий будинок літ.«Є-2», сарай літ.«Г», огорожа № 1-2 (схематичний план земельної ділянки додається). До складу житлового будинку літ. «А-2» входять на першому поверсі: квартири АДРЕСА_4 (власник - ОСОБА_1 ) та АДРЕСА_2 (власники: подружжя ОСОБА_10 ), на другому поверсі: квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , до будинку літ «Б-1»: квартира АДРЕСА_7 , до будинку літ. «Є-2»: квартира АДРЕСА_8 (мешкає ОСОБА_11 ).
34. Земельна ділянка, на якій розташовані вказані житлові будинки ніким не приватизована, належить територіальній громаді м. Чернівці.
35. До кожної з квартир облаштовано окремий вхід, а квартира АДРЕСА_2 (власники ОСОБА_12) має окремий заїзд з АДРЕСА_3 . Облаштування окремих входів до квартир здійснено на підставі усної домовленості між співвласниками та кожний з них мав можливість організувати вхід та земельну ділянку біля входу під свої особисті потреби. Вказане на заперечувалося сторонами у справі.
36. Відповідно до відеозапису та світлин доступ у двір багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 зі сторони дороги загального користування по вул. Дністрянській здійснюється через два окремих заїзди (встановлено дві брами). Зліва від будинку розташовано заїзд до частини будинку літ.«А», у якому розташовано квартиру АДРЕСА_2 , що належать відповідачам, справа - заїзд у двір, з якого здійснюється доступ до квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 .
37. До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_6 увійшла квартира АДРЕСА_2 , що складається з двох житлових кімнат, загальною площею 53,10 кв. м, у тому числі житловою 39,30 кв. м, що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою чернівецькою державною нотаріальною конторою 21 листопада 2008 року.
38. Фактично квартира АДРЕСА_2 у вказаному будинку має такі характеристики: загальна площа 65,20 кв. м, житлова площа 22,10 кв. м. До її складу входять наступні приміщення: дві житлові кімнати поз.«2-6», площею 17,20 кв. м та поз.«2-10», площею 22,10 кв. м, кухня поз.«2-3, площею 4,40 кв. м, вбиральня поз.«2-4», площею 0,90 кв. м, коридор поз.«2-5», площею 1,20 кв. м, дві комори поз.«2-7», площею 3,20 кв. м та поз.«2-8», площею 1,30 кв. м, ванна поз.«2-9», площею 2,80 кв. м, що складає 53,10 кв. м, та веранда, що складається з двох приміщень: коридору поз.«2-1», площею 4,70 кв. м, та гардеробної поз.«2- 2», площею 7,40 кв. м.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
39. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
40. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
41. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
42. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
43. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
44. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
45. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
46. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
47. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
48. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
49. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
50. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
51. Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі №822/2149/18 зауважував, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва.
52. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.
53. У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.
54. У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
55. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
56. Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.
57. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
58. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
59. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17.
60. Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
61. Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз'яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Необхідно брати до уваги чи було житло зведено незаконно, чи відповідні особи робили це свідомо, який характер та ступінь незаконності, про яку йдеться, який точний характер інтересу, що має бути захищений знесенням, та чи доступне відповідне альтернативне житло для осіб, яких торкнулося знесення. Втручання у право на повагу до власності і житла зазвичай не може вважатися виправданим лише тому, що справа підпадає під правило, сформульоване в загальному та абсолютному сенсі.
62. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
63. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
64. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 посилався на порушення відповідачами внаслідок здійснення спірних добудов до належної їм квартири АДРЕСА_2 його прав, як власника квартири
АДРЕСА_9 .
65. Судами попередніх інстанцій встановлено, що комора, про демонтаж якої просить позивач, ввійшла до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_6 та є частиною квартири АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом (площа 53,10 кв. м), а приміщення веранди,що складається з двох приміщень: коридору поз.«2-1», площею 4,70 кв. м, та гардеробної поз.«2- 2», площею 7,40 кв. м, згідно з наявними у матеріалах справи документами, утворились внаслідок засклення тераси. Каналізаційний люк розташований біля стіни веранди та доступ до нього вільний.
66. Врахувавши, що ОСОБА_1 не користується зазначеною частиною багатоквартирного житлового будинку, вхід до його квартири облаштований з іншої сторони, а належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження того, що спірні приміщення порушують його права на володіння і користування належною йому нерухомістю (квартирою АДРЕСА_4 ) або допоміжними приміщеннями позивачем не надано, заяв про проведення відповідної експертизи не подано, суди попередніх інстанцій дійшли достатнім чином мотивованого висновку про відсутність підстав вважати порушеними права позивача внаслідок здійснення спірних добудов/перепланувань до квартири відповідачів. Судами попередніх інстанцій також не встановлено, що власник земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, звертався до власників квартири АДРЕСА_2 з вимогами про перепланування чи перебудову самочинно збудованих приміщень. Водночас, відповідачі посилалася на те, що позивач також здійснив перепланування своєї квартири.
67. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі
№ 129/1033/13-ц).
68. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, врахувавши баланс прав та інтересів учасників справи дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для втручання у право відповідачів на повагу до житла та право мирно володіти майном.
69. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
70. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
71. В частині оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
72. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
73. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
74. Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
75. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
76. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
77. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
78. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
79. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
80. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
81. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
82. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
83. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
84. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
85. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
86. Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку поданим відповідачами до закінчення судових дебатів доказам понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, та з урахуванням складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, принципів реальності, необхідності та розумності розміру таких витрат дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх стягнення з позивача в порядку статті 141 ЦПК України.
87. Посилання позивача на наявність у нього статусу інваліда І групи не є підставою для звільнення його від обов'язку відшкодувати іншій стороні спору судові витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи. Така процедура є передбачуваною. Водночас, позивач сам користувався послугами з правничої допомоги
88. Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів понесення таких витрат відповідачами, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19,
від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18.
89. Розмір присуджених судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу відповідає критеріям пропорційності, необхідності та реальності.
90. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
91. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
92. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі
№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
93. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
94. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк Василь Якович, залишити без задоволення.
2. Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 21 травня 2025 року, постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2025 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович