Справа № 461/9763/25
Провадження № 1-кс/461/7291/25
28.11.2025 року м. Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові погоджене прокурором клопотання старшого слідчого ВРЗСТ СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025140000001253 від 26.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-
До суду надійшло клопотання старшого слідчого ВРЗСТ СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025140000001253 від 26.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Клопотання вмотивоване наступним. 26.11.2025 близько 17:50 год. на автодорозі «Добряни-Добрівляни», неподалік с. Добрівляни Стрийського району, відбулась ДТП (наїзд ТЗ на пішохода), за участі автомобіля марки «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 та пішохода ОСОБА_5 , яка вела велосипед марки «Zip», внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.
26.11.2025 після огляду місця дорожньо-транспортної пригоди велосипед марки «Zip», який належить ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_1 було вилучено та доставлено на територію автостоянки Стрийського РУП ГУНП у Львівській області, за адресою: вул. Коссака, 11, м. Стрий Львівської області.
26.11.2025 велосипед марки «Zip» визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. Оскільки на вказаному велосипеді є наявні сліди злочину та сам велосипед є речовим доказом і в подальшому буде залучений для проведення автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз, необхідно забезпечити зберігання даного речового доказу шляхом накладання арешту на даний велосипед. Без надання експертам велосипеда марки «Zip», останні будуть позбавлені можливості встановити технічний стан велосипеда, а також механізм настання ДТП, що в свою чергу не дасть можливості встановити причину ДТП. Передання на зберігання велосипеда марки «Zip» власнику, чи іншим уповноваженим на те особам, створює загрозу забезпечення належного зберігання транспортного засобу (без знищення слідів злочину шляхом проведення ремонтно-відновлювальних робіт). Тому просить клопотання задовольнити та накласти арешт на майно з метою збереження речових доказів.
Слідчий в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Відповідно до клопотання просить суд проводити розгляд справи у його відсутності.
Власник майна загинула на місці події.
Перевіривши надані матеріали та дослідивши докази по цих матеріалах, слідчий суддя встановив наступне.
З матеріалів клопотання вбачається, що
Клопотання вмотивоване наступним. 26.11.2025 близько 17:50 год. на автодорозі «Добряни-Добрівляни», неподалік с. Добрівляни Стрийського району, відбулась ДТП (наїзд ТЗ на пішохода), за участі автомобіля марки «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 та пішохода ОСОБА_5 , яка вела велосипед марки «Zip», внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.
26.11.2025 після огляду місця дорожньо-транспортної пригоди велосипед марки «Zip», який належить ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_1 було вилучено та доставлено на територію автостоянки Стрийського РУП ГУНП у Львівській області, за адресою: вул. Коссака, 11, м. Стрий Львівської області.
26.11.2025 велосипед марки «Zip» визнано речовим доказом у кримінальному провадженні відповідно до постанови старшого слідчого ВРЗСТ СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 .
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 237 КПК України).
Згідно з ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження.
На переконання слідчого судді, вимоги клопотання на цьому етапі досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Клопотання слідчого про арешт майна, відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
Слідчий довів, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора.
Завдання, для виконання якого слідчий звертається із клопотанням може бути виконане. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.
Підставами накладення арешту є необхідність проведення експертиз, тому необхідно забезпечити зберігання даних речових доказів шляхом накладання арешту.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази слідчий суддя вважає їх належними та допустимими, їх сукупність та взаємозв'язок між ними достатній для прийняття процесуального рішення про арешт майна.
Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, що перешкоджатимуть збереженню речових доказів.
Враховуючи вищевикладене, а також правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи, а також з метою збереження речових доказів, вважаю, що клопотання підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170, 172, 173 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого - задоволити.
Накласти арешт шляхом тимчасового, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення права відчужувати, користуватись та розпоряджатись, на велосипед марки «Zip», який належить ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Контроль за виконанням ухвали покласти на старшого слідчого ВРЗСТ СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особами, які не викликались до суду - протягом п'яти днів з дня її отримання.
Слідчий суддя ОСОБА_1