25 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 308/15141/18
провадження № 61-17203св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивачі: заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачеве,
відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач Іван Васильович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року у складі колегії суддів Кожух О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачеве (далі - КЕВ міста Мукачеве) звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , про визнання недійсним і скасування рішення Ужгородської міської ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що Ужгородська міська рада, ухвалюючи рішення від 15 жовтня 2010 року № 1609 (далі - рішення № 1609), вийшла за межі своїх повноважень, затвердила проєкт відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надала у приватну власність, зокрема, ОСОБА_1 , земельну ділянку, площею 0,0912 га, в районі АДРЕСА_1 , що належить до земель оборони, входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 .
КЕВ міста Мукачеве належить право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 18,47 га, на підставі державного акта від 04 травня 1981 року, тому земельна ділянка вилучена із володіння Міністерства оборони України без його згоди.
На підставі викладеного заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ міста Мукачеве просив суд:
визнати недійсним та скасувати рішення № 1609 про затвердження проєкту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0912 га, в районі АДРЕСА_1 ;
витребувати земельну ділянку, площею 0,0912 га, з кадастровим номером 2110100000:35:001:0174, що входить до складу земельної ділянки, площею 18,47 га, військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 19 травня 2022 року позов заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ міста Мукачеве задовольнив частково.
Витребував земельну ділянку, площею 0,0912 га, з кадастровим номером 2110100000:35:001:0174, що входить до складу земельної ділянки, площею 18,47 га, військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стосовно земель оборони закон установлює пріоритет державної власності, оскільки імперативно визначає, що відповідні землі перебувають у державній власності та можуть бути передані за умови погодження правомочним суб'єктом.
За таких обставин повернення спірної земельної ділянки позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог земельного законодавства України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.
Суд першої інстанції також зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої. Крім того, не встановлено, що витребування спірної земельної ділянки з урахуванням майнового стану ОСОБА_1 становитиме для нього надмірний тягар.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, заявлених до Ужгородської міської ради, суд першої інстанції керувався тим, що обраний спосіб захисту порушеного права є неналежним. Разом із цим, указана обставина не нівелює того факту, що спір зумовлений прийняттям відповідачем рішення про відчуження земельної ділянки, яка перебувала у державній власності.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач І. В., оскаржив його в апеляційному порядку.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 19 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач І. В., задовольнив частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 травня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ міста Мукачеве задовольнив частково.
Витребував земельну ділянку, площею 0,0912 га, з кадастровим номером 2110100000:35:001:0174, що входить до складу земельної ділянки площею, 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, враховуючи неналежне повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, це порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення судом апеляційної інстанції рішення, яким позов слід задовольнити частково - витребувати земельну ділянку, площею 0,0912 га, з кадастровим номером 2110100000:35:001:0174 на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 , а в задоволенні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 15 жовтня 2010 року № 1609 відмовити.
У частині задоволеної вимоги апеляційний суд урахував висновок експерта, наданий Закарпатським відділенням Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, відповідно до якого встановлено, що спірна земельна ділянка повністю накладається на землі оборони, надані Мукачівській квартирно-експлуатаційній частині (далі - Мукачівська КЕВ) у безстрокове користування, чого не спростували відповідачі.
Суд апеляційної інстанції виснував, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності незаконно, усупереч волі держави, а ОСОБА_1 отримав її у власність із порушенням установленого порядку, при цьому повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали Ужгородській міській раді.
Апеляційний суд дійшов висновку, що спірну земельну ділянку було передано ОСОБА_1 неправомірно, оскільки вона належить до земель оборони і взагалі не могла бути передана фізичній особі у приватну власність. При цьому Ужгородська міська рада у рішенні № 1609 безпідставно, без дотримання передбаченої процедури зміни цільового призначення, передала у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, зазначивши її цільове призначення для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, хоча ця земельна ділянка належала до земель оборони.
Позивачі у межах розгляду вимоги про витребування майна із чужого володіння можуть посилатися, зокрема, на незаконність рішення № 1609, без заявлення вимоги про визнання його недійсним та скасування, оскільки така позовна вимога не є належним способом захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2024 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач І. В., просить постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову в частині частково задоволених вимог про витребування земельної ділянки, площею 0,0912 га, на користь держави в особі Міністерства оборони України, відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у:
постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21, постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 340/2736/20, від 27 грудня 2022 року у справі № 480/8048/20, від 10 січня 2024 року у справі № 501/1672/22, від 17 січня 2024 року у справі № 441/1159/21, від 20 червня 2024 року у справі № 359/4563/21, щодо вмотивованості судових рішень, зокрема в частині відхилення доводів апеляційної скарги, які можуть стосуватися не лише вирішення спору по суті, а і тільки процесуальних питань;
постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17, що позовна заява повертається, якщо її подала особа, яка не має процесуальної дієздатності, вона не підписана, її підписала особа, яка не має права її підписувати, або особа, посадове становище якої не вказано (пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує до відкриття провадження у справі. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує, якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі;
постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 645/1908/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 756/671/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 332/3299/13-ц, щодо неможливості прийняття судом доказів, поданих із пропущенням строку на їх подання, якщо учасник справи, який їх подає, не обґрунтує наявність обставин, що унеможливили їх своєчасне подання.
Касаційну скаргу мотивовано лише порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, на які не звернув уваги апеляційний суд.
Так, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що копії доказів, подані прокурором, зокрема на підтвердження його повноважень, посвідчені іншою особою, отже, суд першої інстанції мав повернути позовну заяву прокурора на підставі пункту 1 частини 4 статті 185 та пунктів 1, 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Апеляційний суд залишив поза увагою, що прокурор подав висновок експерта до суду першої інстанції з порушенням строку на подання доказу (висновку експерта), оскільки за загальним правилом докази подаються разом із позовною заявою, поважності причин не обґрунтував, а суд першої інстанції, прийнявши цей доказ, мотивів поновлення строку для його прийняття не навів, тому місцевий суд не дотримався вимог частини восьмої статті 83 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2025 року від заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому викладено заперечення на доводи касаційної скарги, які позивач вважає необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в її задоволенні.
Прокурор зазначає, що посилання заявника у касаційній скарзі на те, що копії документів, подані прокурором разом із позовною заявою, зокрема копія наказу Військової прокуратури Західного регіону України про призначення Крижановського О. М. на посаду від 27 березня 2015 року № 227к, є недопустимими доказами, нічим не підтверджені і є лише припущеннями.
У лютому 2025 року до Верховного Суду Міністерство оборони України подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилаючись на безпідставність доводів заявника, просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.
У лютому 2025 року КЕВ міста Мукачеве на адресу Верховного Суду надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів ОСОБА_1 , просить залишити його касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
На підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 09 січня 1953 року № 001 Мукачівській квартирно-експлуатаційній частині району видано державний акт на право користування землею від 04 травня 1981 року № 1, яким за Мукачівською квартирно-експлуатаційною частиною закріплено в безстрокове і безоплатне користування 50,61 га землі в межах доданого плану, для державних потреб (а. с. 7-10, т. 1). На цьому державному акті стоїть відмітка «секретно».
На підставі Директив Міністерства оборони України від 25 грудня 2004 року № Д-312/1/029, від 10 січня 2005 року № Д-322/1/01, від 20 січня 2005 року № Д-322/1/03, від 20 квітня 2005 року № Д-322/1/0110, наказу начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 13 жовтня 2005 року № 9 та вказівки начальника Західного територіального квартирно- експлуатаційного управління від 26 жовтня 2005 року № 303/23/3/252 - Мукачівську квартирно-експлуатаційну частину району з 17 листопада 2005 року переформовано у КЕВ міста Мукачеве.
КЕВ міста Мукачеве є державною установою, правонаступником Мукачівської квартирно-експлуатаційної частини району (обставини встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05 лютого 2016 року у справі № 907/1115/15 та судовими рішеннями у справі № 308/15144/18).
Згідно з розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15 липня 2014 року № 218 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» КЕВ міста Мукачеве надано дозвіл на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, зокрема площею 18,47 га, згідно з переліком для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України (військового містечка) за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 12, т. 1).
Відповідно до пункту 1.5 рішення 5-ї сесії 5-го скликання Ужгородської міської ради від 15 жовтня 2010 року № 1609 затверджено проєкти відведення земельних ділянок та надано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд десятьом громадянам, у тому числі ОСОБА_1 - земельну ділянку, площею 0,0912 га, в районі АДРЕСА_1 (а. с. 184, 179-183, т. 1).
На підставі вказаного рішення за ОСОБА_1 27 грудня 2016 року зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,0912 га, на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2110100000:35:001:0174, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 25 червня 2018 року № 128881122 (а. с. 11, т. 1).
Відповідно до листа військової прокуратури Ужгородського гарнізону від 21 листопада 2018 року № 1/2520 вих-18, адресованого Міністерству оборони України та КЕВ міста Мукачеве, під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 було встановлено, що на частину земельної ділянки виготовлено документи, що посвідчують право власності громадян на 25 земельних ділянок на підставі рішень Ужгородської міської ради, ухвалених у 2010 році. Одночасно прокурор просив адресатів надати інформацію про вжиті заходи щодо скасування відповідних рішень з наданням завірених копій матеріалів, або повідомити про неможливість самостійно захистити їх інтереси.
У листі-відповіді від 22 листопада 2018 року № 2402 КЕВ міста Мукачеве повідомив військового прокурора, що під час погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) встановлено, що на частину земельної ділянки, площею 3,50 га, Ужгородська міська рада своїм рішенням від 18 липня 2008 року № 790 надала дозвіл на підготовку проєкту відведення земельної ділянки, площею 3,50 га, зі складу земель для індивідуальної житлової забудови. Надалі міська рада прийняла рішення про надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд 25 громадянам, які виготовили документи, що посвідчують право власності на земельні ділянки. Одночасно КЕВ міста Мукачеве просив прокурора виступити на захист його інтересів щодо вирішення цього питання (а. с. 17, т. 1).
Згідно з висновком експерта, наданим Закарпатським відділенням Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, земельна ділянка, відведена рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09 січня 1953 року № 001 (державний акт від 04 травня 1981 року № 1) під розміщенням військової частини за адресою: АДРЕСА_2 , належить до земель оборони. Земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:35:001:0174 повністю накладається на землі, надані у безстрокове користування Мукачівської квартирно-експлуатаційної частини для державних потреб, площа накладення становить - 0,0912 га (а. с. 19-37, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволеної позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У справі, що переглядається, прокурор звернувся з позовом, у якому, зокрема, просив витребувати спірну земельну ділянку із незаконного володіння ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд по суті спору, задовольнивши позовну вимогу прокурора про витребування земельної ділянки, вважав, що позовна вимога про витребування в ОСОБА_1 спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту прав позивача, тому дослідив і оцінив баланс інтересів сторін, урахував специфічний статус земель оборони, виснував, що витребування не буде надмірним тягарем для ОСОБА_1 , який не позбавлений можливості заявити позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження земельної ділянки.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано лише порушенням норм процесуального права. Так, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що копії доказів, які подав прокурор разом із позовною заявою, посвідчені іншою особою.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно прийняв висновок експерта, поданий прокурором, з порушенням строків на подання доказів.
Доводів по суті спору відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга не містить.
Верховний Суд не погоджується з доводами касаційної скарги та, ураховуючи межі касаційного перегляду вважає оскаржувану постанову законною і обґрунтованою з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У частинах першій-четвертій статті 77 ЗК України (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Аналогічне поняття земель оборони наведено також у статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення (пункт «б» частини третьої статті 84 ЗК України).
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони» (частина п'ята статті 20 ЗК України).
Відповідно до положень Закону України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
Ураховуючи правовий режим земель оборонного значення, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшого передання їх у власність або користування третім особам є отримання згоди на це Міністерства оборони України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 (провадження № 12-82гс19)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18) зазначила про те, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними, тому повноваження із розпорядження цією земельною ділянкою не належали відповідній міській раді, яка видала оспорюване рішення з перевищенням повноважень.
Суди у справі встановили, що Ужгородська міська рада, приймаючи рішення № 1609, вийшла за межі наданих їй повноважень, а саме надала у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, яка належить до земель оборони, без згоди користувача на вилучення у нього цієї земельної ділянки.
Враховуючи вищезазначене, суди дійшли обґрунтованих висновків про витребування спірної земельної ділянки у відповідача, що буде пропорційним втручанням та відповідатиме легітимній меті такого заходу, ураховуючи цільове призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, основна функція яких полягає у забезпеченні обороноздатності держави.
Касаційна скарга не містить доводів у частині спростування вказаних висновків судів.
У аналогічній справі № 308/15144/18 (за позовом Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах Міністерства оборони України, КЕВ міста Мукачеве до Ужгородської міської ради та фізичної особи про визнання недійсними та скасування рішення Ужгородської міської ради і державного акта на землю, витребування земельної ділянки з незаконного володіння фізичної особи на користь держави в особі Міністерства оборони України) Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року зазначив, що пред'явлення віндикаційного позову є належним способом захисту.
Під час розгляду позовної вимоги про витребування земельної ділянки у справі, що переглядається, суди першочергово мали встановити, чи накладається спірна земельна ділянка ОСОБА_1 на землі оборони, зокрема ті, що перебувають у постійному користування КЕВ міста Мукачеве.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18, зазначено, що для висновку про порушене право особи мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа його земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду підтверджено також у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2022 року у справі № 619/2766/19 (провадження № 61-3979св21), від 17 вересня 2024 року у справі № 686/27476/21 (провадження № 61-13870св23) та інших.
Суди у справі, що переглядається, урахували висновок експерта від 22 лютого 2021 року № 1078/1079, наданий Закарпатським відділенням Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, відповідно до якого встановлено, що:
земельна ділянка, відведена рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09 січня 1953 року № 001 (державний акт від 04 травня 1981 року № 1) під розміщенням військової частини за адресою: АДРЕСА_2 , належить до земель оборони;
земельна ділянка, кадастровий номер 2110100000:35:001:0174, повністю накладається на землі, надані у безстрокове користування Мукачівської КЕЧ для державних потреб, площа накладення становить 0,0912 га (а. с. 19-37, т. 2).
Судовими рішеннями у справі № 907/1115/15 (рішення Господарського суду Закарпатської області від 05 лютого 2016 року у справі за позовною заявою КЕВ міста Мукачеве до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 18 липня 2008 року № 790) та у аналогічній справі № 308/15144/18 (за позовом Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах Міністерства оборони України, КЕВ міста Мукачеве до Ужгородської міської ради та фізичної особи про визнання недійсними та скасування рішення і державного акта на землю, витребування земельної ділянки) встановлено, що КЕВ міста Мукачеве є правонаступником Мукачівської КЕЧ.
Отже, висновком експерта встановлено, що спірна земельна ділянка повністю накладається на землі оборони, які перебувають у постійному користуванні КЕВ міста Мукачеве.
Вказана експертиза призначена ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/5694/18 за клопотанням старшого слідчого відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області у рамках кримінального провадження № 42018070210000028 (а. с. 19, т. 2).
Тобто вказану експертизу було призначено до звернення прокурора з позовом (29 грудня 2018 року) у справі, що переглядається, а висновок експерта виготовлено лише 22 лютого 2021 року, під час розгляду справи.
У своєму клопотанні про долучення висновку експерта (а. с. 18, т. 2) прокурор посилається на те, що не мав об'єктивної можливості подати вказаний доказ разом із позовною заявою, та просить поновити строк на подання цього доказу з огляду на його істотне значення для вирішення справи.
З огляду на вказане та з урахуванням того, що доказами, які підтверджують накладення земельних ділянок, можуть бути висновки експерта чи спеціаліста, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання та взяв до уваги висновок експерта.
Оскільки ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, то він не був позбавлений можливості в суді апеляційної інстанції спростувати вказаний висновок експерта, надавши належні, допустимі та достатні докази, зокрема альтернативний висновок експерта (за наслідками проведення земельно-технічної експертизи на замовлення учасника справи) чи спеціаліста, на заперечення накладення спірної ділянки на землі оборони, або заявити клопотання про проведення судової експертизи у цій справі.
Матеріали справи не містять доказів вчинення будь-якої із зазначених дій ОСОБА_1 або його представником.
З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги в частині прийняття судом першої інстанції недопустимих доказів (порушення порядку їх прийняття) не підтвердилися.
Касаційна скарга не містить доводів в частині незгоди з висновками комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи спірної земельної ділянки по суті.
Верховний Суд вважає безпідставним посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 645/1908/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 756/671/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 332/3299/13-ц, щодо неможливості прийняття судом доказів, поданих із пропущенням строку на їх подання, якщо учасник справи, який їх подає, не обґрунтує наявність обставин, що унеможливили їх своєчасне подання, оскільки прокурор у справі, що переглядається, обґрунтував наявність об'єктивних перешкод для подання висновку експерта разом із позовною заявою, з чим погодився місцевий суд.
Щодо доводів касаційної скарги про ухвалення оскаржуваного судового рішення на підставі недопустимих доказів та наявності підстав для повернення позовної заяви прокурора або залишення позову без розгляду, Верховний Суд зазначає таке.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що подані прокурором разом з позовною заявою копії документів засвідчені неналежним чином, зокрема на підтвердження повноважень прокурора, який підписав позовну заяву, тому є недопустимими доказами. З огляду на це місцевий суд, на переконання ОСОБА_1 , мав повернути позовну заяву прокурора з додатками або залишити його позов без розгляду.
Верховний Суд не погоджується із вказаними доводами касаційної скарги, ураховуючи таке.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (частина друга статті 175 ЦПК України (далі - в редакції, чинній на час подання позовної заяви)).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 177 позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з матеріалами справи позовна заява прокурора підписана заступником військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України підполковником юстиції Крижановським О. М., повноваження якого підтверджено копією наказу Військової прокуратури Західного регіону України про призначення його на посаду від 27 березня 2015 року № 227к (а. с. 18, т. 1).
Окрім копії вказаного наказу до позовної заяви прокурора додано копії таких документів: державного акта від 04 травня 1981 року № 1 з відповідним планом землекористування, витягу з рішення № 1609, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 червня 2018 року № 128881122, розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15 липня 2014 року № 218 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», інформаційної довідки про вартість спірної земельної ділянки від 07 листопада 2018 року № 2281, паспорта та облікової картки платника податків ОСОБА_1 , листа військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України на адресу Міністерства оборони України та КЕВ міста Мукачеве на виконання приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 21 листопада 2018 року № 1/2520 вих-18, листа-відповіді КЕВ міста Мукачеве на адресу військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України від 22 листопада 2018 року № 2402.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частини четверта-п'ята статті 95 ЦПК України).
Отже, процесуальний закон не встановлює порядку засвідчення копій документів як письмових доказів, а норма частини четвертої статті 95 ЦПК України є відсильною та зумовлює необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України «Про стандартизацію».
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20.
Порядок засвідчення копій документів на час звернення прокурора з позовом був визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55 (чинний на час звернення прокурора з позовом).
У пунктах 5.26, 5.27 вказаного Національного стандарту визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Підпис відповідальної особи засвідчують на документі відбитком печатки організації, який ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.
На копіях поданих прокурором документів разом із позовною заявою проставлено відмітки, які складаються зі слів «згідно з оригіналом», назви посади «прокурор», ініціалів та прізвища особи, яка засвідчила копії « Ярошник В. П. », та його особистого підпису, дати засвідчення копії «28.12.18». Підпис прокурора засвідчено відбитком печатки організації «Військова прокуратура Ужгородського гарнізону» (а. с. 7-18, т. 1).
Отже, позовна заява підписана заступником військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України підполковником юстиції Крижановським О. М., повноваження якого підтверджено копією наказу Військової прокуратури Західного регіону України про призначення його на посаду від 27 березня 2015 року № 227к, який засвідчений належним чином, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Крім того, у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини одинадцятої статті 83 ЦПК України просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 81 ЦПК України) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів.
Згідно з частиною шостою статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Матеріали справи, зокрема апеляційна скарги ОСОБА_1 та протоколи судових засідань, не містять заперечень та сумнівів заявника у відповідності наданих прокурором копій оригіналам, клопотань про необхідність витребування та огляду оригіналів таких доказів. Крім того, серед цих документів є такі, оригінали яких знаходяться у самого заявника, зокрема паспорт та облікова картка платника податків.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 не надав доказів, які спростовують значення відомостей оспорюваних документів і могли б бути підставою неприйняття їх до уваги під час оцінки доказів, а також відсутність у суду сумнівів у достовірності поданих прокурором доказів, суд першої інстанції обґрунтовано взяв їх до уваги.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20.
У контексті наведеного Верховний Суд ураховує, що у касаційній скарзі заявник як на підставу для визнання доказів недопустимими фактично посилається лише на неналежне їх посвідчення (що не підтвердилось), однак не ставить під сумнів встановлені у них обставини, на наявність суперечливих чи протилежних доказів не посилається.
Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про ухвалення оскаржуваного судового рішення на підставі недопустимих доказів не підтвердилися.
Оскільки Верховний Суд не встановив порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права, на які посилався заявник у касаційній скарзі, та підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України, то посилання ОСОБА_1 на невмотивованість оскаржуваного судового рішення є безпідставним.
Висновки суду апеляційної інстанції з урахуванням наведеного не суперечать висновкам,викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21, постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 340/2736/20, від 27 грудня 2022 року у справі № 480/8048/20, від 10 січня 2024 року у справі № 501/1672/22, від 17 січня 2024 року у справі № 441/1159/21, від 20 червня 2024 року у справі № 359/4563/21, на які посилається заявник у касаційній скарзі, щодо вмотивованості судових рішень, зокрема в частині відхилення доводів апеляційної скарги, які можуть стосуватися не лише вирішення спору по суті, а і тільки процесуальних питань.
Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17, щодо правил застосування пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України та пунктів 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України, не є релевантними, оскільки у справі, що переглядається, встановлено, що позовна заява підписана посадовою особою із підтвердженням її повноважень, а додані докази засвідчені належним чином, що виключає застосування наслідків, передбачених цими процесуальними нормами.
Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди заявника з встановленими судом першої та апеляційної інстанцій обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач Іван Васильович, залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк