27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 761/14139/24
провадження № 61-10677св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Левицька-Корчун Вікторія Ігорівна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року у складі судді
Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня
2025 року у складі колегії суддів Євграфової Є. П., Стрижеуса А. М.,
Саліхова В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»
(далі - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»), яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі - ТОВ «ВІН ФІНАНС»»), про зняття обтяжень з транспортного засобу.
Позовна заява мотивована тим, що 21 квітня 2012 року ОСОБА_1 придбала у третьої особи автомобіль марки Skoda Roomster Style, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак
НОМЕР_2 .
У січні 2024 року позивачка дізналася, що придбаний нею автомобіль є предметом застави за зобов'язаннями боржника ОСОБА_2 перед відповідачем, як кредитором. При цьому позивачка з'ясувала, що відповідно до інформації, яка наявна у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна,
20 жовтня 2020 року за заявою кредитора реєстратор Регіональної філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (далі - ДП «Національні інформаційні системи»)
за № 28209324 зареєстрував обтяження рухомого майна (продовження терміну дії обтяження) у вигляді застави транспортного засобу на підставі договору застави від 04 липня 2008 року.
Позивачка також вказувала, що на момент придбання транспортного засобу зареєстровані обтяження щодо автомобіля у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні, а тому вона є добросовісним набувачем цього рухомого майна.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила суд скасувати державну реєстрацію приватного обтяження рухомого майна у вигляді застави автомобіля марки Skoda Roomster Style, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрованого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна
за № 28209324, внесеного 20 жовтня 2020 року, обтяжувач - ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 17 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Київський апеляційний суд постановою від 17 липня 2025 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що на момент придбання спірного автомобіля позивачкою (21 квітня 2012 року) у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про обтяження, термін дії обтяження було перереєстровано та встановлено з 04 липня 2008 року до 04 липня 2013 року. За таких обставин вимога позивачки до ТОВ «ВІН ФІНАНС» про зняття обтяження з транспортного засобу не підлягає задоволенню. При цьому необхідно врахувати, що зобов'язання, яке було забезпечене заставою транспортного засобу, не виконане, отже, позивачка не довела настання обставин, які є підставою для припинення застави. На момент відчуження спірного транспортного засобу в 2012 році обтяження було зареєстроване, тому позивачка мала можливість перевірити ці відомості, отже підстави вважати, що відповідач порушив права ОСОБА_1 , відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 18 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка
Левицька-Корчун В. І., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі
№ 333/6700/15-ц (провадження № 61-2859св18), від 01 листопада 2018 року у справі № 348/1897/16-ц (провадження № 61-36388св18), від 11 вересня
2019 року у справі № 573/1105/17 (провадження № 61-29747св18),
від 05 лютого 2020 року у справі № 761/11267/18 (провадження
№ 61-11447св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
на момент придбання позивачкою транспортного засобу (21 квітня 2012 року) у Державному реєстрі були відсутні відомості про його обтяження, а остання, відповідно до статті 391 ЦК України, частини другої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є добросовісною набувачкою майна і має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном;
надані відповідачем пояснення подані з порушенням частини дев'ятої
статті 83 ЦПК України, оскільки не були надіслані на адресу позивачки, а направлені лише представниці позивачки.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 04 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та
ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, відповідно до умов якого з метою виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у заставу переданий транспортний засіб - автомобіль марки Skoda Roomster Style, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна
від 02 квітня 2009 року № 23091786, 04 липня 2008 року первісний кредитор АКІБ «УкрСиббанк» на підставі договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 04 липня 2008 року здійснив реєстрацію застави рухомого майна в Державному реєстрі рухомого майна на транспортний засіб (із забороною відчужувати) - легковий автомобіль марки Skoda Roomster Style, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 (запис про реєстрацію застави дійсний 5 років - до 04 липня 2013 року).
Отже, з моменту реєстрації обтяження спірного транспортного засобу на підставі договору застави від 04 липня 2008 року, яке є забезпечувальним, встановлено обмеження права боржника (заставодавця) ОСОБА_2 на автомобіль марки Skoda Roomster Style, 2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
21 квітня 2012 року позивачка ОСОБА_1 , як новий власник спірного автомобіля здійснила реєстрацію за собою права власності на цей автомобіль.
Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна
№ 28209324, за заявою відповідача 20 жовтня 2020 року реєстратор Регіональної філії міста Києва та Київської обласної ДП «Національні інформаційні системи» за № 28209324 зареєстрував обтяження рухомого майна (продовження терміну дії обтяження) у вигляді застави транспортного засобу на підставі договору застави від 04 липня 2008 року,
стягувач - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,
боржник - ОСОБА_2 , термін дії обтяження - до 20 жовтня 2025 року.
Суди також установили, що 21 вересня 2015 року АКІБ «УкрСиббанк» відступило за договором факторингу на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 04 липня 2008 року, укладеного між
АКІБ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 , який як боржник, взяті на себе зобов'язання за вказаним договором не виконав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови
у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав послалася на те, що на момент придбання нею транспортного засобу зареєстровані обтяження щодо нього у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні, що свідчить про добросовісність набуття нею цього рухомого майна, а тому вважає, що наявне обтяження порушує її право власності на майно та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов'язань. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з частиною четвертою статті 577 ЦК України моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
У частині другій статті 586 ЦК України передбачено, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків:
1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
У статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі
статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року в справі № 6-7цс13,
від 19 листопада 2014 року в справі № 6-168цс14 та Верховного Суду
від 10 жовтня 2019 року в справі № 463/3582/17 (провадження
№ 61-13383св19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 (провадження № 61-19810св19).
Згідно зі статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.
У частині четвертій статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних
осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.
Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України, застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року в справі № 333/6700/15-ц (провадження № 61-2859св18), від 11 вересня 2019 року в справі
№ 573/1105/17 (провадження № 61-29747св18), від 25 листопада 2019 року
в справі № 757/17150/17-ц (провадження № 64-45097св18), від 18 грудня
2019 року в справі № 619/4033/18 (провадження № 61-16542св19),
від 18 березня 2020 року у справі № 202/5584/18 (провадження
№ 61-18857св19), від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 (провадження № 61-19810св19), від 09 червня 2021 року у справі
№ 643/1735/19 (провадження № 61-1526св20), від 24 червня 2021 року у справі № 757/4536/18 (провадження № 61-3913св21).
Отже, у цій категорії справ практика касаційного суду є сталою. Підстав для порушення питання про відступ від висновків, викладених у вказаних постановах, колегія суддів не вбачає, оскільки заявниця не навела обставин щодо неефективності, неясності, неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості тлумачення Верховним Судом норм права або зміну соціального контексту, через яку тлумачення застаріло внаслідок розвитку суспільних відносин у цій сфері.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Суди встановили, що 04 липня 2008 року первісний кредитор АТ «УкрСиббанк» в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на підставі договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 04 липня 2008 року зареєструвало обтяження заставного рухомого майна (із забороною відчужувати), а саме: легкового автомобіля марки Skoda Roomster Style,
2008 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 (запис про реєстрацію застави дійсний 5 років - до 04 липня 2013 року). Пізніше строк дії обтяження був продовжений
до 20 жовтня 2025 року.
21 квітня 2012 року ОСОБА_1 як нова власниця транспортного засобу здійснила реєстрацію права власності на спірний автомобіль.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на час відчуження автомобіля застава спірного транспортного засобу була зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, ОСОБА_1 мала можливість перевірити ці відомості, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач порушив права позивачки.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про зняття обтяження з транспортного засобу.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц (провадження № 61-2859св18), від 01 листопада
2018 року у справі № 348/1897/16-ц (провадження № 61-36388св18), в яких зазначено, що суди, встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля боржником у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати збереження сили застави для нового власника майна, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки в указаних справах не суперечать висновкам судів під час розгляду цієї справи.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом:
у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 573/1105/17 (провадження
№ 61-29747св18), в якій вказано, що застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень;
у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 761/11267/18 (провадження
№ 61-11447св19), в якій зазначено, що апеляційний суд, встановивши, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження тієї обставини, що застава спірного транспортного засобу була зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на час придбання автомобіля позивача, дійшов обґрунтованого висновку про існування підстав для часткового задоволення позову, -
колегія суддів не бере до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на час відчуження автомобіля застава спірного транспортного засобу була зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Таким чином, встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Доводи касаційної скарги про те, що позивачка є добросовісною набувачкою зазначеного транспортного засобу, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави.
Оскільки автомобіль відчужувався у період, коли був під обтяженням, тобто відчуження транспортного засобу кредитором (як заставодержателем) було заборонено, відсутні підстави для визнання позивачки добросовісним набувачем.
Разом з тим, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що вказане обтяження на момент придбання нею спірного автомобіля було скасоване, тому її доводи про те, що станом на 21 квітня 2012 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було відсутнє вказане обтяження не відповідають дійсності та спростовуються встановленими судами обставинами.
Посилання в касаційній скарзі на те, що надані відповідачем пояснення подані з порушенням частини дев'ятої статті 83 ЦПК України, оскільки не були надіслані на адресу позивачки, а направлені лише представниці позивачки, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до частини дев'ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
З огляду на матеріали справи, позовна заява та інші процесуальні документи подані через підсистему «Електронний суд» представницею
ОСОБА_1 - адвокаткою Левицькою-Корчун В. І. До позовної заяви додана копія ордера на надання правової допомоги серії АВ № 1127717 від 06 квітня 2024 року.
Відповідно до ордера на надання правової допомоги серії АВ № 1127717
від 06 квітня 2024 року ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги / доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги від 29 лютого 2024 року, доручає представляти її інтереси у Шевченківському районному суді міста Києва адвокатці
Левицькій-Корчун В. І. (а. с. 20).
Отже, адвокатка Левицька-Корчун В. І. є представницею ОСОБА_1 відповідно до статті 60 ЦПК України та наділена такими ж процесуальними правами як і її довіритель. Крім того, в матеріалах справи відсутні заяви або клопотання про припинення відносин щодо представництва адвокатки Левицької-Корчун В. І. в інтересах ОСОБА_1 .
Відповідно до частини п'ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Згідно з частиною сьомою статті 272 ЦПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
Тому підстави вважати, що ОСОБА_1 не отримала будь-які пояснення, надіслані відповідачем, відсутні.
За таких обставин колегія суддів не погоджується з відповідними доводами касаційної скарги та не констатує порушення судами норм процесуального права, оскільки направлення будь-яких документів представниці ОСОБА_1 - адвокатці Левицькій-Корчун В. І. вважається направленими й особі, яку вона представляє.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції допустив порушення порядку прийняття доказів, зокрема прийняв витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, наданого відповідачем після закриття підготовчого провадження у справі, оскільки, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд перевірив зазначені доводи, надав їм належну оцінку, навів мотиви для їх спростування, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що суд, з метою повного та всебічного вирішення справи, не позбавлений можливості перевірити відомості з державних реєстрів, які є публічними і загальнодоступними, що не порушує змагальності сторін та балансу між реалізацією приватноправового інтересу у цивільному судочинстві та активністю суду під час розгляду справи (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 532/53/20 (провадження № 61-4837св21)).
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявниці із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження
№ 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
На думку судової колегії, судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Левицька-Корчун Вікторія Ігорівна, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк