19 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 902/1257/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - Брилянт І.О.
відповідача - Савенецька-Фурс Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікад"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 (у складі колегії суддів: Бучинська Г.Б. (головуючий), Маціщук А.В., Василишин А.Р.)
та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 (у складі колегії суддів: Бучинська Г.Б. (головуючий), Маціщук А.В., Василишин А.Р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікад"
до Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області
про встановлення сервітуту
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілікад" (далі - ТОВ "Сілікад", Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області (далі - Ладижинська міськрада, Відповідач) про встановлення сервітуту.
1.2. В обґрунтування заявленого позову ТОВ "Сілікад" вказувало, що ним отримано спеціальний дозвіл на користування надрами №6627 від 15.06.2022 (далі - Спецдозвіл), що надає право видобування піску на Ділянці №1 Лукашівського родовища піску. Оскільки частина земельних ділянок розміщена в межах координат родовища піску, на яку надано Спецдозвіл, перебуває у власності Ладижинської міськради, Позивач звертався до зазначеної ради з клопотанням про встановлення на його користь земельного строкового сервітуту.
Оскільки у відповідь на таке звернення Ладижинська міськрада повідомила Позивача про те, що питання про встановлення сервітуту знято з розгляду на пленарному засіданні чергової сесії, ТОВ "Сілікад" звернулося із позовом до суду про встановлення сервітуту.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 08.04.2025 позов ТОВ "Сілікад" задоволено повністю, Позивачу встановлено з моменту набрання рішенням суду законної сили строковий оплатний земельний сервітут для видобування корисних копалин із зазначенням, що вид встановленого сервітуту визначений у пункті в-3 частини першої статті 99 Земельного кодексу України, на:
- частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0346 із площею сервітуту 0,9000 га;
- частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354 із площею сервітуту 1,4000 га;
- частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354 із площею сервітуту 1,2800 га,
цільове призначення яких, згідно до відомостей Державного земельного кадастру - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, в межах визначених технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок (межі сервітуту), на які поширюється право сервітуту, на строк дії Спецдозволу із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного дозволу (строк дії сервітуту), з оплатою 5% від нормативної грошової оцінки частин земельних ділянок, щодо яких встановлено сервітут, за рік.
2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що зобов'язати юридичну особу як власника Спецдозволу користуватися площею земельних ділянок більшою, ніж межі дозволу і більшою, ніж вона просить, законодавчо не передбачено. Натомість поведінка Відповідача щодо нав'язування Позивачу у користування площ земельних ділянок, не охоплених Спецдозволом, на думку суду, не відповідає засадам добросовісності і розумності. Встановлення сервітуту лише на окремі межі земельних ділянок, де діє Спецдозвіл, і відповідає принципу найменшого обтяження для власника земельної ділянки.
На переконання суду плата за сервітут у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки за рік є допустимою, позаяк відповідає встановленій ставці орендної плати відповідної категорії земель згідно з рішенням Ладижинської міськради від 10.06.2021 та забезпечує баланс інтересів обох сторін.
2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.04.2025 з Відповідача на користь Позивача стягнуто 38 688 грн витрат на професійну правничу допомогу з 45 000 грн заявлених.
2.4. За наслідками розгляду апеляційної скарги Ладижинської міськради постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 вищевказані рішення та додаткове рішення скасовано і прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
2.5. При цьому судом апеляційної інстанції визнано необґрунтованими аргументи Позивача про встановлення сервітуту не на всю площу земельних ділянок, вказану в Спецдозволі (39,6 га). Суд апеляційної інстанції виснував (з посиланням на постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №905/798/19, від 02.11.2022 у справі №915/442/21), що обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає Позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки у спорі про встановлення земельного сервітуту покладається саме на Позивача. Водночас ТОВ "Сілікад" посилається виключно на наявність у нього Спецдозволу та статусу надрокористувача, не обґрунтовуючи при цьому місцезнаходження та площі земельних ділянок, щодо яких просить встановити сервітут.
Судом також встановлено, що відповідно до Сецдозволу площа ділянки надр складає 39,6 га, в той час Позивач просить сервітут на частини земельних ділянок площею 0,9 га, 1,28 га, 1,4 га.
Крім того суд апеляційної інстанції акцентував, що Позивачем усупереч пункту 1.4 Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.03.2003 №34/м, не надано проєкта дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин (ДПР), який, згідно з вищенаведеним Положенням, є обов'язковою складовою геологічного вивчення та визначальним документом для обґрунтування площі землекористування. У проєкті ДПР мали би бути конкретно вказані: межі та площа кар'єру; об'єкти інфраструктури (дробарно-сортувальні установки, відвали, дороги, захисні смуги тощо); розрахунок призми обрушення, санітарно-захисні зони, вимоги техніки безпеки тощо. Також Позивачем не надано жодної іншої технічної документації, яка передбачена договором про користування надрами чи положеннями підзаконних нормативно-правових актів. У свою чергу за відсутності такої документації та/або проєкту ДПР суд позбавлений можливості об'єктивно перевірити, чи площі, на які Позивач просить встановити сервітут, співмірні фактичній потребі для здійснення дослідно-промислової розробки, чи є вони заниженими з метою мінімізації плати та уникнення оформлення сервітуту на всю площу спеціального дозволу, про що стверджує Ладижинська міськрада.
За таких обставин, а саме за відсутності у матеріалах справи проєкту ДПР та інших необхідних документів про умови користування надрами, суд апеляційної інстанції виснував про необґрунтованість позовних вимог у частині визначення площі земельного сервітуту та зазначив, що Позивач усупереч статті 66 Земельного кодексу України просить встановити сервітут не згідно з межами ділянки надр, на яку надано спецдозвіл на користування надрами, а самостійно довільно визначаючи межі та площі земельних ділянок.
2.6. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 частково задоволено заяву Ладижинської міськради про розподіл судових витрат та стягнуто на її користь з Позивача 40 000 грн з заявлених 66 146,50 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Водночас у стягненні 87 500 грн витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції відмовлено повністю з огляду на недотримання заявником порядку надання доказів про понесення таких витрат (докази надано до суду апеляційної інстанції, а не до місцевого господарського суду).
У задоволенні заяви ТОВ "Сілікад" про ухвалення додаткового рішення відмовлено, оскільки спір було вирішено не на його користь.
2.7. ТОВ "Силікад" не погодилося з такими постановою та додатковою постановою суду апеляційної інстанції та скористалося правом на їх касаційне оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 15.09.2025 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 29.10.2025, у якому Суд протокольно зобов'язав сторони надати пояснення в обґрунтування площі земельних ділянок, щодо яких Позивачем заявлено вимогу про встановлення сервітуту.
3.2. ТОВ "Силікад" у касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025, додаткову постанову цього ж суду від 30.07.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Вінницької області від 08.04.2025 і додаткове рішення цього суду від 29.04.2025.
3.3. Доводами касаційної скарги Позивач визначив:
3.3.1. Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах:
- викладених у постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №918/302/21, від 26.01.2022 року у справі №592/4818/17, від 03.12.2024 у справі №910/19365/23 (щодо застосування положень статей 401-404 Цивільного кодексу України, статей 66, 79-1, 91, 96, 98, 100, 123, 124-1 Земельного кодексу України (в редакції з 28.03.2023), статей 6, 14, 18, 19, 24 Кодексу України про надра стосовно встановлення земельного сервітуту);
- викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.02.2025 у справі №910/5663/22 (910/7708/17) (стосовно пріоритетності застосування норм, співвідношення загальної і спеціальної норм).
3.3.2. Відсутність правових висновків Верховного Суду:
- щодо питання застосування норм права - положень частини четвертої статті 66, частин третьої та четвертої статті 98, пункту "в-3" статті 99 та статті 124-1 Земельного Кодексу України у їх нерозривному зв'язку при регулюванні відносин з надання в користування земельної ділянки власником (органом місцевого самоврядування) надрокористувачу шляхом встановлення такого специфічного виду сервітуту, як право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності, за умови, що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статті 98 Земельного кодексу України;
- щодо застосування статті 6-1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" в контексті повноважень органу місцевого самоврядування щодо зняття з розгляду клопотання про встановлення сервітуту на земельну ділянку відповідно до частини другої статті 124-1 Земельного кодексу України, у зв'язку із наявністю відкритого кримінального провадження щодо невстановленого кола осіб;
- щодо питання застосування в подібних правовідносинах спеціальної норми - пункту в-3 статті 99 Земельного кодексу України в контексті її співвідношення із загальною нормою статті 404 Цивільного кодексу України, якою передбачено загальний (невичерпний) перелік потреб, для яких може встановлюватися сервітут.
3.4. Водночас у касаційній скарзі ТОВ "Силікад" повідомляє про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у сумі 83 000 грн (34 години* 2 400 грн) та про надання підтвердження таких виплат упродовж 5 днів з моменту ухвалення судового рішення.
3.5. У додаткових поясненнях від 04.11.2025 Скаржник зазначає про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо встановлення сервітуту саме на заявлені частини земельних ділянок.
3.6. У відзиві на касаційну скаргу Ладижинська міськрада просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувані постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін, а також стягнути з Позивача витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
При цьому відзив Ладижинської міськради містить розрахунок понесених витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у сумі 60 000 грн за підготовку відзива та обумовлює вартість участі адвоката у судовому засіданні в сумі 5000 грн, а також примітку, що докази про понесені витрати будуть подані упродовж 5 днів після ухвалення рішення.
Водночас Відповідач зазначає про недоведеність та неспівмірність заявленого Скаржником розміру витрат на правничу допомогу у заявленій сумі 83 000 грн.
3.7. У отриманих Судом 05.11.2025 додаткових поясненнях Ладижинська міська рада зазначає про порушення її права як уповноваженого власника земельних ділянок на розпорядження цими ділянками внаслідок реалізації Позивачем свого дозволу на спеціальне користування надрами на площах, заявлених останнім у позові.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Як встановили суди за наявними у справі матеріалами, Ладижинська міськрада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:05:001:0034 загальною площею 48 га з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами.
4.2. На підставі наказу Державної служби геології та надр України № 82 від 17.02.2022 Приватному акціонерному товариству "МХП" було видано спеціальний дозвіл на користування надрами №6627 від 15.06.2022 на видобування корисних копалин (не обводнених та обводнених пісків, придатних для рекультивації, благоустрою та планування, обводнених після збагачення під час видобування, за умови постійного контролю якості пісків) на Лукашівському родовищі піску площею 39,6 га.
4.3. У подальшому 05.07.2022 ПрАТ "МХП" звернулося до Ладижинської міськради з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. 22.07.2022 Ладижинська міськрада прийняла рішення №495, яким надала ПрАТ "МХП" дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу/об'єднання вищевказаної земельної ділянки згідно цільового призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, з метою надання в оренду частини земельної ділянки площею 4,0 га відповідно до отриманого Спецдозволу.
4.4. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вказаного рішення ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" була виготовлена відповідна технічна документація щодо поділу земельної ділянки, яка була затверджена рішенням Ладижинської міської ради № 540 від 06.10.2022 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки", внаслідок чого земельна ділянка площею 48,0 га поділена на 10 земельних ділянок:
- ділянка 1 площею 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0345;
- ділянка 2 - 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0346;
- ділянка 3 - 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0347;
- ділянка 4 - 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0348;
- ділянка 5 - 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0349;
- ділянка 6 - 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0350;
- ділянка 7 - 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0351;
- ділянка 8 - 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0352;
- ділянка 9 - 1,4460 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0353;
- ділянка 10 - 14,5540 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354.
4.5. Суди також встановили, що 14.10.2022 між Ладижинською міською радою та ПАТ "МХП" було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0345 (ділянка № 1) з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (код КВЦПЗ 11.01) терміном на 20 років з метою видобування корисних копалин на Лукашівському родовищі піску відповідно до Спецдозволу.
4.6. У зв'язку з відчуженням ПрАТ "МХП" на користь ТОВ "Сілікад" права на спеціальне надрокористування, 25.10.2023 Державною службою геології та надр України внесено зміни до Спецдозволу на користування надрами в частині зміни надрокористувача на ТОВ "Сілікад". Як наслідок, рішенням Ладижинської міськради від 30.11.2023 № 842 у договорі оренди змінено сторону (орендаря) земельної ділянки №1 з ПрАТ "МХП" на ТОВ "Сілікад", про що 01.12.2023 було укладено відповідну додаткову угоду.
4.7. Як встановили суди за наявними у справі матеріалами, 13.10.2022 на підставі рішення Ладижинської міської ради від 06.10.2022 між нею та ТОВ "Сілікад" було укладено договір оренди земельної ділянки № 9 з кадастровим номером 0510600000:04:002:0353 загальною площею 1,4460 га з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (11.01), строком на 20 років для видобування корисних копалин.
4.8. 18.04.2024 Ладижинською міською радою було прийнято рішення про передачу ТОВ "Сілікад" в користування на умовах оренди земельної ділянки № 4 з кадастровим номером 0510600000:04:002:0348 загальною площею 4,0 га для видобування корисних копалин строком на п'ять років, на підставі якого 25.04.2024 між сторонами укладено відповідний договір оренди земельної ділянки.
4.9. З урахуванням зазначених рішень, договорів та Спецдозволу на користування надрами ТОВ "Сілікад" має право видобування корисних копалин місцевого значення, а саме піску, на Ділянці №1 Лукашівського родовища піску площею 39,6 га. Крім того 12.10.2023 між Державною службою геології та надр України та Позивачем укладено Угоду про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин, яка є невід'ємною частиною Спецдозволу. Угода визначає, зокрема, просторові межі та географічні координати кутових точок ділянки надр, ступінь геологічного вивчення та освоєння об'єкта надрокористування, відомості про затвердження (апробацію) запасів корисної копалини, гірничо- геологічні, гідрогеологічні особливості ділянки надр, інформацію про хімічний склад підземних вод, відомості щодо діючого дозволу на спеціальне водокористування, відомості щодо свердловин, інформацію про розрахунок зони санітарної охорони та спостережні свердловини.
4.10. У подальшому 03.09.2024 ТОВ "Сілікад" звернулося до Ладижинської міської ради з клопотанням про встановлення на його користь земельного строкового сервітуту відповідно до пункту в-3 статті 99 Земельного Кодексу України на частини земельних ділянок відповідно до наданих кадастрових планів та планово - картографічних матеріалів:
на частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0346 площею сервітуту 0,9000 га;
на частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354 площею сервітуту 1,4000 га;
на частину земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354 з площею сервітуту 1,2800 га.
При цьому до клопотання ТОВ "Сілікад" додало збірний кадастровий план, копію Спецдозволу та викопіювання з його планово-картографічних матеріалів, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту; проєкт договору про встановлення земельного сервітуту.
4.11. Як встановили суди, зокрема з наявного у справі листа Відповідача від 09.10.2024, питання про встановлення сервітуту знято з розгляду на пленарному засіданні чергової сесії Ладижинської міської ради враховуючи встановлені факти самовільного використання Позивачем земельних ділянок комунальної власності, а також використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням.
4.12. При цьому рішенням Ладижинської міської ради від 03.10.2024 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок:
- площею 14,5540 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0354 (29 972 100,09 грн, при цьому нормативна грошова оцінка одного кв.м земельної ділянки - 205,94 грн)
- площею 4,0 га з кадастровим номером 0510600000:04:002:0346 (8 237 488 грн, при цьому нормативна грошова оцінка одного кв. м земельної ділянки - 205,94 грн).
4.13. З огляду на недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення сервітуту ТОВ "Сілікад" звернулося до суду з позовом у цій справі.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі, відзиві на неї та у додаткових поясненнях доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. З огляду на підстави та предмет позову у цій справі предметом касаційного перегляду є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при встановленні наявності/відсутності підстав для оформлення земельного сервітуту для Позивача на земельні ділянки Відповідача за обставин, доведених сторонами та досліджених судами.
5.3. За приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції переглядається в межах доводів касаційної скарги та виключно на підставі наявних у справі та оцінених судами попередніх інстанцій доказів.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами статей 15-16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
5.4. Судовий спір у даній справі виник щодо встановлення земельного сервітуту для надрокористування у зв'язку з отриманням Позивачем спеціального дозволу на спеціальне користування надрами.
5.5. Згідно із частиною першою статті 13 та частиною першою статті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
5.6. Стаття 395 Цивільного кодексу України регламентує, що речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Водночас, відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
5.7. Статтею 24 Кодексу України про надра встановлено, що користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу тощо.
Права та обов'язки користувача надр виникають з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами, якщо в такому спеціальному дозволі на користування надрами не передбачено більш пізній строк, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою, та діють до завершення строку дії спеціального дозволу на користування надрами або до набрання законної сили рішенням суду про дострокове припинення прав на користування надрами (припинення дії спеціального дозволу на користування надрами) з підстав, встановлених цим Кодексом.
5.8. При цьому статтею 18 Кодексу України про надра передбачено особливості надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами.
Зокрема, надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.
Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.
Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.
5.9. В статті 3 Кодексу України про надра визначено, що гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, законами України "Про адміністративну процедуру", "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.
Водночас у частині четвертій цієї ж статті наголошено, що земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.
5.10. В свою чергу поняття земельного законодавства та його завдання містяться у статті 4 Земельного кодексу України відповідно до якої земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, його завданням є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Частинами першою-другою статті 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
5.11. Отже за існуючої моделі правового регулювання безумовний пріоритет в регулюванні земельних відносин (суспільних відносин щодо володіння, користування і розпорядження землею) надається саме земельного законодавства, а норми іншого законодавства, зокрема, цивільного та гірничого застосовуються до нього субсидіарно і в частині, яка йому не суперечить.
5.12. Згідно з частиною четвертою статті 66 Земельного кодексу України надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.
Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.
5.13. Судова колегія враховує, що частину четверту статті 66 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 402-IX від 19.12.2019; в редакції Закону № 2805-IX від 01.12.2022.
5.14. В такий спосіб, законодавець в земельному законодавстві визначив особливості надання земельних ділянок (у тому числі юридичний титул, на якому вони надаються) для потреб, пов'язаних з користуванням надрами.
Запровадження такої моделі вочевидь повинно було враховувати як тимчасовий характер надрокористування, так і необхідність максимального забезпечення раціонального використання земель, зокрема щодо збереження земельних ділянок у цивільному та господарському обороті, дотримання їх цільового використання.
Іншими словами в законодавстві запроваджено механізм при якому в межах гірничого відводу відсутня імперативна необхідність зміни цільового призначення земельної ділянки, виведення її з господарського обороту.
Наприклад, у випадку видобування корисних копалин підземним способом земельні ділянки сільськогосподарського призначення в межах гірничого відводу можуть продовжувати використовуватись для сільськогосподарських потреб.
З іншого боку, власники або користувачі земельних ділянок у випадку встановлення земельного сервітуту не тільки не позбавляються прав щодо володіння, користування та розпорядження ними, а й отримують можливість компенсації тих обмежень, а також втрат, які можуть мати місце у цьому разі.
При цьому за змістом статті 66 Земельного кодексу України саме встановлення земельного сервітуту і є тим юридичним титулом, який легітимізує здійснення надрокористувачем своєї діяльності в межах земельних ділянок (як сформованих у встановленому порядку, так і тих, формування яких не здійснено).
5.15. Загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений статтею 123 Земельного кодексу України, а статтею 124-1 цього кодексу визначено порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності:
1. Особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з заявою у разі, якщо:
а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;
б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.
У заяві має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.
До заяви додаються:
а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);
б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально;
в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки);
г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту);
ґ) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).
2. У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:
особа відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;
особа відповідно до пункту "б" частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.
Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.
У разі подання заяви про надання згоди на встановлення земельного сервітуту для розміщення лінійних об'єктів енергетичної інфраструктури, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, або подання заяви про надання згоди на встановлення земельного сервітуту для розгортання, експлуатації електронних комунікаційних мереж, поданої постачальником електронних комунікаційних мереж та/або послуг, який відповідно до Закону України "Про електронні комунікації" внесений до реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг, прийняття рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту, забезпечення укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надання мотивованої відмови у встановленні земельного сервітуту здійснюється протягом 14 днів з дня реєстрації такої заяви.
3. У разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування протягом одного місяця з дня отримання заяви приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який надав такий дозвіл, зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки.
Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
У рішенні органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має зазначатися вичерпний перелік підстав для такої відмови з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Повторне надання відмови з підстав, не зазначених у раніше наданій відмові, не допускається, крім не усунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови, а також випадків, коли підстава відмови виникла пізніше надання попередньої відмови.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою встановлення земельного сервітуту для будівництва, розміщення та експлуатації лінійних об'єктів енергетичної інфраструктури або у разі розташування на земельній ділянці, яку передбачається сформувати, будівель, споруд, які перебувають у власності заявника, та необхідності встановлення земельного сервітуту для розміщення, доступу та експлуатації таких будівель, споруд, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Протягом шести місяців з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах орієнтовного місця розташування земельних ділянок, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення якої наданий відповідним органом, забороняється:
надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, яка передбачає формування земельних ділянок;
передача земельних ділянок державної, комунальної власності у власність, користування.
4. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін, але не більше шести місяців.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається на затвердження органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, який протягом одного місяця з дня його отримання зобов'язаний затвердити проект та прийняти рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту або надати мотивовану відмову у його затвердженні. Рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту є підставою для укладення договору про встановлення земельного сервітуту. У разі якщо розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не був поданий на затвердження протягом шести місяців з дня надання дозволу на його розроблення, рішення про надання такого дозволу втрачають чинність. Зазначений строк може бути продовжений не більш як на шість місяців органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за заявою особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту.
5. У разі відмови особи відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або укладення договору про встановлення земельного сервітуту, такий земельний сервітут встановлюється за рішенням суду за позовом особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту.
5.16. В такий спосіб, системний аналіз статті 124-1 Земельного кодексу України дозволяє диференціювати порядок встановлення земельного сервітуту для сформованої земельної ділянки (частина друга статті 124-1) та не сформованої земельної ділянки (частини третя-четверта статті 124-1).
5.17. Як встановлено судами під час розгляду справи та не заперечується сторонами, Ладижинською міськрадою не було прийнято рішення ні про встановлення земельного сервітуту, ні про відмову у такому встановленні. І ця обставина розтлумачена сторонами спору по різному: Позивачем - як відмова, Відповідачем - як відсутність відмови у встановленні земельного сервітуту.
5.18. Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
За змістом статей 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Згідно з пунктом в-3 статті 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення такого земельного сервітуту, як право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об'єктів, пов'язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу
5.19. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. За домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (частини перша-друга статті 100 Земельного кодексу України, стаття 402 Цивільного кодексу України).
Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту (частини четверта-п'ята статті 101 Земельного кодексу України).
5.20. Відповідно до положень статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
5.21. Ці ж норми закону регламентують, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
5.22. Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту має бути доказ вчинення дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди між сторонами. Якщо ж до звернення до суду не вчинялися дії щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, відсутнє звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то в суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.11.2024 у справі № 923/898/21.
5.23. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Сілікад" зверталося до Ладижинської міськради з відповідним клопотанням та просило встановити на його користь земельний строковий платний сервітут на частини земельних ділянок відповідно до наданих кадастрових планів та планово - картографічних матеріалів, при цьому додавши проєкт договору про встановлення земельного сервітуту.
Проте Ладижинська міськрада повідомила заявника (у формі листа) про те, що питання про встановлення сервітуту знято з розгляду на пленарному засіданні сесії "враховуючи встановлені факти самовільного використання земельних ділянок комунальної власності, а також використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням". У подальшому своїм рішенням від 19.12.2024 Ладижинська міськрада вирішила звернутися до ТОВ "Сілікад" щодо встановлення сервітуту згідно з межами ділянки надр площею 39,6 га.
5.24. В такий спосіб, оскільки сторонами не було досягнуто умов/згоди щодо встановлення сервітуту у добровільному порядку, Позивач скористався своїм правом вимагати встановлення такого сервітуту за рішенням суду. Як обґрунтовано виснував місцевий господарський суд, ТОВ "Сілікад" має право на встановлення такого сервітуту. Водночас судом не надано належної оцінки повноті забраних Позивачем та наданих як Ладижинській міськраді, так і суду, документів та матеріалів, необхідних для реалізації такого права.
5.25. Оскільки сервітут - це право обмеженого користування чужим майном (земельною ділянкою), то потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Отже, потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених та/або неминучих, які, за умовами спору, що розглядаються випливають як з вимог законодавства, так і правової природи та регулювання надрокористування.
5.26. Відтак обов'язковими передумовами для встановлення сервітуту повинні бути:
- звернення зацікавленої особи до власника земельної ділянки з пропозицією щодо встановлення сервітуту на умовах, що є ідентичними в подальшому заявленими у позові;
- наявність обставин, що унеможливлюють користування майном позивача у спосіб інший, ніж через встановлення сервітуту. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 663/917/17, від 19.01.2022 у справі № 363/620/19 та від 12.04.2022 у справі № 306/612/20.
5.27. Норми частини четвертої статті 66 та пункту "в-3" частини першої статті 99 Земельного кодексу України визначають порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій, а саме шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами. Зокрема, встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей передбачено здійснювати без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, за винятком певних категорій земель, які перебувають під особливою охороною держави.
5.28. Апеляційний господарський суд виснував, що оформлення сервітуту лише на частини земельних ділянок, тоді як Спецдозвіл поширюється на площу 39,6 га, є обтяжливим для Відповідача, оскільки призведе до недоотримання коштів у бюджет Ладижинської територіальної громади, однак в силу приписів частини четвертої статті 98 Земельного кодексу України земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Водночас суд не врахував, що дозвіл на користування надрами, як і положення законодавства щодо встановлення земельного сервітуту не містять обов'язку користувача щодо його встановлення стосовно всієї раніше сформованої земельної ділянки.
5.29. Право Позивача на встановлення сервітуту щодо частини земельної ділянки не позбавляє його обов'язку належними та допустимими доказами довести площу таких частин земельних ділянок, а не визначити їх на власний розсуд у найбільш вигідних для себе конфігураціях.
В свою чергу Відповідач під час вирішення цього спору має право доводити й інші важливі для визначення сервітуту умови, в тому числі, але не виключно, розмір плати за використання сервітуту (з урахуванням можливих втрат), площу земельної ділянки щодо якої він встановлюється та види діяльності, які ним охоплюються тощо. При цьому плата за сервітут не є аналогом орендної плати, як помилково виснував суд першої інстанції, може варіюватися залежно від різних чинників доведення яких здійснюється сторонами з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України щодо доказів та доказування.
5.30. Суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність у Позивача права на земельний сервітут, встановив такий сервітут у межах згідно з графічними матеріалами та наданою технічною документацією, а також згідно з викопіюванням з планово картографічних матеріалів, згідно яких межі Спецдозволу є значно меншими та не охоплюють усю сукупну площу спірних земельних ділянок.
Суд зазначив, що зобов'язати юридичну особу як власника Спецдозволу користуватися площею земельних ділянок більшою, ніж межі дозволу і більшою, ніж вона просить, законодавчо не передбачено, а встановлення сервітуту лише на окремі межі земельних ділянок, де діє Спецдозвіл, і відповідає принципу найменшого обтяження для власника земельної ділянки. Адже в силу приписів частини третьої статті 98 Земельного кодексу України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею, тому власник земельної ділянки не позбавлений правових титулів щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою й у разі, якщо в межах площі дії спеціального дозволу сервітут не оформлено. До того ж у розумінні статті 98 Земельного кодексу України здійснення сервітуту у найменш обтяжливий спосіб для власника явно не кореспондується із необхідністю сервітутарія оплачувати право користування земельною ділянкою поза межами необхідності її використання, тобто поза межами дії спеціального дозволу.
5.31. За таких обставин висновки господарських судів як першої, так і апеляційної інстанції щодо мотивів відмови або задоволення у позові є передчасними з огляду на неповноту встановлення наведених обставин та неповного врахування наведених приписів законодавства а, тому колегія суддів вбачає підстави для їх скасування та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
5.32. З цих підстав оцінка судами підставності встановлення плати за сервітут та її розмір у цьому касаційному провадженні не досліджується, як і співвідношення строків дії Спецдозволу та сервітуту.
5.33. У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
5.34. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Верховний Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 73, частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
5.35. Зазначені норми господарського процесуального законодавства повною мірою не були дотримані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних у справі рішень в контексті доводів сторін про розмір (площу) земельної ділянки, щодо якої оспорюється право на сервітут, розміру плати за користування земельним сервітутом, його умов, а також форми їх закріплення з урахуванням приписів статті 124-1 Земельного кодексу України та сформованості спірних земельних ділянок.
5.36. За таких обставин Верховний Суд доходить висновку про те, що доводи касаційної скарги ТОВ "Сілікад" знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного перегляду справи та, як наслідок, про наявність підстав для скасування прийнятих у справі рішень судів попередніх інстанцій.
5.37. Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений процесуальної можливості з'ясовувати та встановлювати вищевказані обставини, що мають значення для справи, а їх відсутність перешкоджає прийняттю законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів приходить до висновку про необхідність направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
5.38. Всі зазначені Судом обставини підлягають повному та об'єктивному з'ясуванню під час нового розгляду справи, оскільки мають значення для прийняття законного рішення по суті спору.
5.39. За змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, яке не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Такі висновки викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 17.10.2025 у справі № 908/2136/23, у постановах Верховного Суду від 04.11.2025 у справі № 913/353/23, від 04.11.2025 у справі № 911/2133/24, від 02.09.2025 у справі 910/9950/24, від 29.09.2025 у справі 910/13912/23, від 23.10.2025 у справі 910/12875/23, від 29.10.2025 у справі № 911/1718/24 та багатьох інших.
5.40. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, які ухвалені по суті спору, то додаткове рішення суду першої інстанції та додаткову постанову апеляційного господарського суду, які є похідними від первісних судових рішень, також слід скасувати, незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством прийняти відповідне рішення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікад" задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025, додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025, рішення Господарського суду Вінницької області від 08.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.04.2025 у справі № 902/1257/24 скасувати.
3. Справу № 902/1257/24 передати на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко