27 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 906/960/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.,
та представників:
позивача - Мневець О. М.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мельника Олексія Миколайовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 (головуючий - Петухов М. Г., судді Коломис В. В., Юрчук М. І.)
та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 11.07.2025 (суддя - Машевська О. П.)
у справі № 906/960/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Мельника Олексія Миколайовича
до Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
про визнання незаконним та скасування рішення комісії
У зв'язку у зв'язку з відпусткою судді Губенко Н. М. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2025.
Короткий зміст позовних вимог
1. Фізична особа-підприємець Мельник Олексій Миколайович звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Акціонерного товариства "Житомиробленерго" про визнання незаконним та скасування рішення комісії.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працівниками відповідача складено Акт про порушення ПРРЕЕ № 04111-24 підп. 2 пункту 8.4.2. ПРРЕЕ, пошкодження цілісності захисного пристрою дооблікових кіл (трансформаторів струму напруги), а саме розірваний (перерізаний) пломбувальний трос, на якому встановлено пломбу С51490984, що надає доступ до струмоведучих частин. В Акті про порушення ПРРЕЕ зазначено, що до акту додаються фото та відеофіксація.
3. Позивач, вважає, що відсутність доказів пошкодження позивачем пломбувального тросу та втручання у роботу вузла обліку, неправильне застосування формули нарахування вартості необлікованої електричної енергії, підтверджують незаконність та наявність підстав для скасування рішення комісії про нарахування обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, оформлене протоколом № 1 від 01.08.2024 засідання комісії по розгляду акту про порушення ПРРЕЕ від 25.06.2024 № 04111-24.
Хід розгляду справи
4. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.12.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
5. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 заяву відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача 7 500,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката. У стягненні 7 500,00 грн витрат на правничу допомогу відмовлено.
6. Постановою Верховного Суду від 01.05.2025 касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Мельника Олексія Миколайовича залишено без задоволення. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025, рішення Господарського суду Житомирської області від 12.12.2024 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 залишено без змін.
7. Додатковою постановою Верховного Суду від 29.05.2025 заяву Акціонерного товариства "Житомиробленерго" про стягнення витрат на оплату послуг адвоката задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мельника Олексія Миколайовича на користь Акціонерного товариства "Житомиробленерго" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення та заперечень сторін
8. 16.12.2024 до Господарського суду Житомирської області надійшла заява представника Акціонерного товариства "Житомиробленерго" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
9. У вказаній заяві адвокат Приведьон Віталій Миколайович, серед іншого зазначив, що на підтвердження обсягу наданих послуг і виконання адвокатом робіт, їх обґрунтованості та співмірності із складністю справи надано підписаний сторонами детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт) від 12.12.2024. До суми гонорару 50 000,00грн включено: 22% ЄСВ, що складає 11000,00грн, 18% ПДФО, що складає 9000,00грн; 5% військового збору, що складає 2500,00грн, загалом на суму 22 500,00грн, залишок чистого прибутку становить 27 500,00 грн. Справа не є малозначною та розглядалася більше ніж півроку. Відповідно до детального опису та розрахунку наданих послуг (робіт) від 12.12.2024 адвокатом надана професійна правнича допомога щодо представництва інтересів клієнта у суді, з цього випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг).
10. 18.12.2024 до Господарського суду Житомирської області від представника ФОП Мельника О. М. надійшли заперечення щодо стягнення витрат на послуги адвоката.
11. Представник позивача у запереченнях щодо стягнення витрат на послуги адвоката просив суд відмовити у задоволенні заяви про стягнення 50 000, 00 грн на правничу допомогу, з підстав невідповідності обсягу, змісту наданих послуг, серед іншого, за доводами заявника, у структурі Товариства створено юридичну службу в штаті якої є фахівці з юридичною освітою, що спеціалізується на законодавстві у сфері енергетичних послуг, постачання та розподілу електричної енергії, тощо. Тобто знання законодавства у спірних правовідносинах є обов'язковою умовою для фахівців відповідача. Написання відзиву, як окрема послуга, містить 2 аркуші, відзив підписаний головою правління, тому докази складання відзиву адвокатом Приведьоном В. М., відсутні. Підготовка заперечень на відповідь на відзив, складається із двох аркушів на яких викладено обставини щодо відкриття трансформатора, які вже були викладені у позовній заяві представником позивача. Разом з адвокатом Приведьоном В. М. в засіданнях суду приймав участь юрист відповідача, відтак кожна участь у судовому засіданні оцінена адвокатом у розмірі 5 000,00грн не відповідає критеріям розумності. Також у запереченнях представником ФОП Мельник О. М. вказано про те, що заява про відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає, зокрема, з підстав не підтвердження їх належними та допустимими доказами.
Короткий зміст додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції
12. Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.07.2025, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 заяву представника АТ "Житомиробленерго" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мельника Олексія Миколайовича на користь Акціонерного товариства "Житомиробленерго" 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. У стягненні 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката відмовлено.
13. При ухваленні вказаного додаткового рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що відповідачем доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн. В той же час, врахувавши значення справи для позивача, а також керуючись такими критеріями, як пропорційність, співмірність та розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом, суди дійшли висновку розподілити заявлену суму в розмірі 50 000 грн у спосіб покладення на позивача 20 000 грн таких витрат та 30 000 грн на відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
14. Фізична особа-підприємець Мельник Олексій Миколайович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати додаткове рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.07.2025 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.
15. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, додатковій постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 910/10507/21 та постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 826/15943/17.
16. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Позиція інших учасників справи
17. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу у якому останній не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця Мельника Олексія Миколайовича не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
18. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
19. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
20. Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК України , відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
21. Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
22. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
23. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
24. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
25. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
26. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
27. Згідно із статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
28. Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
29. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
30. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
31. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.
32. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
33. Відповідно до частин першої, третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
34. Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (частина п'ята статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
35. Питання надання правової допомоги згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) розглядається, зокрема, у контексті права на доступ до суду та принципу "рівної зброї" (equality of arms). Останнє передбачає, що сторона судового процесу не повинна бути позбавлена можливості ефективно представити свою позицію у суді, а також їй має бути надана змога представити свою позицію нарівні із протилежною стороною. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування учасникам судового процесу цих прав. Одним із таких засобів є інститут правової допомоги (рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2005 у справі "Steel and Morris v. the United Kingdom", заява № 68416/01).
36. Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
37. Отже, право особи на справедливий суд ґрунтується на законодавчих актах вищої юридичної сили, а саме Конституції України та Конвенції.
38. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
39. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
40. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
41. Як встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 02.01.2019 між Приведьоном В. М. (адвокат) та АТ "Житомиробленерго" (клієнт) укладено Договір про надання правничої допомоги № 1, відповідно до п.1.1 якого предметом цього договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
42. У п.п.4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правничих послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар адвоката та компенсація витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.
43. 12.12.2024 між адвокатом та АТ "Житомиробленерго" укладено додаткову угоду № 67 до договору, у якій зазначено, що відповідно до п.1.1 та 4.1 Договору сторони домовилися про умови надання адвокатом клієнту наступної професійної правничої допомоги: консультування клієнта, вивчення позову, аналіз законодавства, щодо застосування відповідних прав з метою забезпечення законних інтересів та прав клієнта, пов'язаних із застосуванням законодавства, збір, підготовка та оформлення зібраних доказів, підготовка відзиву, заперечення на відповідь, інших документів, прийняття участі в засіданнях суду, як представник клієнта, по справі № 906/960/24 в суді першої інстанції, а також визначили розмір гонорару 15 000 грн.
44. До матеріалів справи додано детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт) від 12.12.2024, згідно договору про надання правничої допомоги №1 від 02.01.2019 та додаткової угоди № 67 від 12.12.2024, зі змісту якого слідує, що відповідно до п.1.1 та 4.1 договору адвокатом надані клієнту такі послуги:
- консультування клієнта, вивчення та аналіз позовної заяви, законодавства, щодо застосування відповідних прав з метою забезпечення законних інтересів та прав клієнта, пов'язаних із застосуванням законодавства - вартість 5 000грн;
- збирання доказів та підготовка відзиву - 10 000 грн;
- підготовка заперечення на відповідь на відзив - 10 000 грн;
- підготовка пояснень на пояснення позивача - 5 000 грн;
- підготовка заяви та доказів, згідно ухвали суду - 5 000 грн;
- прийняття участі в трьох судових засіданнях - 15 000 грн.
Всього на суму 50 000 грн.
45. Відповідно до статті 19 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
46. Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
47. Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
48. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
49. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
50. Так, Верховний Суд наголошує, що надані відповідачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
51. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
52. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
53. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
54. За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
55. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
56. Водночас, за приписами частини шостої статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами
57. Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
58. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
59. Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п'ятої статті 129 цього Кодексу.
60. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
61. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
62. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
63. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
64. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
65. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
66. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
67. Підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд зазначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).
68. Так, ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд зауважив, що витрати на професійну правничу допомогу позивача у заявленому останнім розмірі (50 000 грн) є завищеними. У даному контексті суд, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, оцінюючи надані послуги з правничої допомоги в суді першої інстанції та враховуючи критерій розумної необхідності судових витрат для конкретної цієї справи, дійшов висновку щодо наявності підстав для розподілу заявленої суми в розмірі 50 000 грн таким чином: покласти на позивача 20 000 грн витрат, а на відповідача - 30 000 грн.
69. При цьому, суди зауважили, що позивач фактично не заперечує проти конкретної суми розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, а вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити повністю.
70. Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваних додаткового рішення і постанови, а також доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, зокрема і запереченням позивача щодо стягнення витрат на послуги адвоката, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг, тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшли заснованого на правильному застосуванні статей 126, 129 ГПК України висновку про часткове задоволення заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правову допомогу. Такі рішення судів першої і апеляційної інстанцій відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
71. При цьому Суд враховує, що відповідачем у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу позивача у задоволеній частині, а також те, що такі послуги не були надані. Разом з тим, обов'язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.
72. Разом з цим, Верховний Суд вважає, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду (пункт 15 цієї постанови) не містять протилежної позиції щодо застосування положень частини третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 ГПК України порівняно з позицією судів першої і апеляційної інстанцій у справі, що переглядається. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, відповідач надав документальне підтвердження надання правової допомоги, якому суди під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу надали належну оцінку.
73. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що місцевий і апеляційний господарські суди, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшли правомірного висновку про часткове задоволення заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
74. Верховний Суд при касаційному перегляді додаткового рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях суду порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.
75. Висновки апеляційного господарського суду не суперечать правовим висновкам, наведеним у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, додатковій постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 910/10507/21 та постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 826/15943/17.
76. З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у оскаржуваній постанові не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Мельника Олексія Миколайовича у цій частині.
77. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
78. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
79. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
80. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи
81. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
82. Отже, з'ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
83. Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
84. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 16 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної ним норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для часткового покладення на позивача адвокатських витрат відповідача у цій справі.
85. Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
86. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
87. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
88. При цьому, Суд враховує, що доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до намагання скаржника переконати суд у недійсності укладеного 02.01.2019 між Приведьоном В. М. (адвокат) та АТ "Житомиробленерго" (клієнт) Договору про надання правничої допомоги № 1.
89. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
90. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
91. Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
92. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину, його окремої частини відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину, його окремої частини недійсним (позов про оспорювання правочину, його окремої частини).
93. При цьому Суд зазначає про відсутність судового рішення про визнання Договору, його окремої частини недійсним. До того ж суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що наявними у справі доказами підтверджено, що Договір є дійсним.
94. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.
95. Інші доводи позивача (які є аналогічними доводам, зазначеним у запереченнях на заву відповідача про ухвалення додаткового рішення) відхиляються Судом з огляду на їх необґрунтованість, що змістовно було відзначено і судами першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
96. Суд зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками місцевого і апеляційного господарських судів та до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, а відтак, з огляду на встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
97. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
98. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
99. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
100. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятої у справі додаткової постанови.
101. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані додаткове рішення і постанова - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мельника Олексія Миколайовича залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 11.07.2025 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 у справі № 906/960/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй