Дата документу 03.11.2025
Справа № 334/6912/25
Провадження № 2/334/3723/25
(заочне)
03 листопада 2025 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя
у складі: головуючого судді Ісакова Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Прийменко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
25 серпня 2025 року до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 20184,17 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.05.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №161101.
Відповідно до індивідуальної частини договору №161101 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 3499,26 гривень.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту №161101 від 16.05.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3499,26 гривень, а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги №1 від 12.04.2018 року, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає - 15422,52 гривень, яка складається з: сума основного боргу - 3499,26 гривень, сума боргу за процентами - 1890,00 гривень, сума боргу за пенею та штрафами - 10033,26 гривень.
Відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту позичальник погоджується, що кредитор має право передати персональні дані клієнта третім особам для захисту своїх законних прав та інтересів, стягнення заборгованості за договором, договірної неустойки, збитків та інших засобів правового захисту.
Відповідно до ч.1 ст.512 та 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 13.09.2018 року укладено додаткову угоду №5 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №6 від 13.09.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 61101 від 16.05.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).
Договір про надання фінансового кредиту №161101 від 16.05.2018 року укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію».
Заборгованість відповідача за кредитним договором №161101 від 16.05.2018 року становить - 15422,52 гривень.
Крім того, за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань позивачем нараховані: сума збитків з урахуванням 3% річних - 1389,29 гривень та сума збитків інфляційних втрат - 3372,36 гривень, нараховані хза період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
З урахуванням того, що відповідачем не виконано зобов'язання за договором фінансового кредиту №161101 від 16.05.2018 року позивач просить поновити строк позовної давності для подання позову та стягнути на користь відповідача заборгованості у розмірі 20184,17 гривень, а також судові витрати.
29.08.2025 ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та сторонам надано строк для подання заяв по суті справи.
Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, разом з тим у позовній заяві просив суд провести розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України в порядку ст. 128 ч. 11 ЦПК України, у наданий судом строк своїм правом подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву не скористалась, відзив на позов не подала, будь-яких клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 8 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У зв'язку з чим, на підставі ст.ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
У позовній заяві було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності на подання до суду позову. В обґрунтування клопотання зазначено про те, що на момент звернення з позовом до суду загальний трирічний строк позовної давності встановленийстаттею 257 ЦК Українисплив. Разом з цим, оскільки строк на звернення до суду з позовом настав під час дії обмежень карантинного характеру, після яких в Україні було введено воєнний стан, це є об'єктивними та поважними причинами пропуску процесуального строку, у зв'язку з чим позивач просить суд поновити строк позовної давності для подання до суду позову.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як вбачається зі змісту позовної заяви право вимоги до відповідача за кредитним договором від 14.04.2018 року №130629 перейшло 31.10.2018 року тобто загальний трирічний строк позовної давності встановленийстаттею 257 ЦК України сплив 01.05.2021.
Разом з цим, Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням хвороби (COVID-19)», відповідно до якогорозділ «Прикінцеві положення» ЦК Українидоповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Частиною 1 статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30.06.2023 року. Таким чином, на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 по 30.06.2023 року.
Відповідно Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначеністаттями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, якій неодноразово було продовжено та який діє дотепер.
З урахування вищезазначеного суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності, у зв'язку з чим, строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не сплив, у зв'язку з чим відсутні підстави для його поновлення.
Судом встановлено, що 16.05.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №161101.
Відповідно до п.1.1 Договору ТОВ «Авентус Україна» зобов'язалося надати відповідачу грошові кошти у сумі 3500,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності на побутові потреби клієнта, який в свою чергу зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.
За умовами договору сторони погодили, що позика видається строком на 30 днів, договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за договором (п.1.4).
Також сторонами погоджено фіксовану процентну ставку за користування кредитом.
Відповідно до п.1.2 договору процентна ставка становить 0,90% від суми позики за кожен день користування позикою (328,50% річних) у межах строку надання позики.
Відповідно до п. 1.3 договору сукупна вартість кредиту складає 127,00% від суми кредиту (у процентному виразі) або 4445,00 гривень (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти (відсотки) за користування кредитом 27,00% від суми кредиту (у процентному виразі) або 945,00 гривень (у грошовому виразі).
Відповідно до п.1.5 договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок клієнта.
Відповідно до графіку розрахунків, що є додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту №161101 від 16.05.2018, визначено дату повернення кредиту - не пізніше 15.06.2018, суму кредиту - 3500,00 гривень, суму нарахованих процентів 945,00 гривень, загальну вартість кредиту - 4445,00 гривень.
Таким чином, ТОВ «Авентус Україна» виконало свої зобов'язання та надав відповідачу позику у розмірі 3500,00 гривень.
Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконував, у встановлений договором строк кредит не повернув, не сплатив проценти за користування кредитом, внаслідок чого в нього утворилась заборгованість у розмірі 15422,52 гривень, яка складається з: суми основного боргу - 3499,26 гривень, суми боргу за процентами - 1890,00 гривень, суми боргу за пенею та штрафами - 10033,26 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексуУкраїни правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним таГосподарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до положеньст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ст. ст.626,628 Цивільного кодексу Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).
Частиною першоюстатті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з умовами укладених кредитних договорів, позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки, передбачені вказаними умовами.
Відповідно достатті 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першоюстатті 530 ЦК Українизобов'язання підлягає виконанню у вказаний в договорі строк.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов'язання (неналежне виконання). При цьому, за вимогамистатті 611 цього Кодексу, при порушенні зобов'язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 13.09.2018 року укладено додаткову угоду №5 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №6 від 13.09.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 61101 від 16.05.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).
25.07.2024 року відповідно до протоколу загальних зборів №1706 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».
В силу вимог ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК Українипервісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до ч.1 ст.1077, ч.1 ст.1084 ЦК Україниза договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Відповідно до ст.526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи надані позивачем докази переходу прав вимоги за кредитним договором від 16.05.2018 року у розмірі 15422,52 гривень, яка складається з: суми основного боргу - 3499,26 гривень, суми боргу за процентами - 1890,00 гривень, суми боргу за пенею та штрафами - 10033,26 гривень, суд дійшов висновку, що позивач набув права вимоги до відповідача в обсязі, визначеному вказаним договором.
Щодо вимоги ТОВ «Він Фінанс» про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Позивачем за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань нараховані відповідачу: сума збитків з урахуванням 3% річних - 1389,29 гривень за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року та сума збитків інфляційних втрат - 3372,36 гривень, за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Виходячи із наведеного, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних - 1389,29 гривень за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року та сума збитків інфляційних втрат - 3372,36 гривень, за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
22 березня 2024 року між адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір про надання правової допомоги №33.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу надав договір №33 від 22.03.2024, в якому міститься детальний опис робіт, акт підтвердження факту надання правничої допомоги на суму 5000,00 гривень, Додаткову угоду до Договору №33 про надання правової допомоги від 22.03.2024 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №11306/10.
Відповідач не подав жодних заперечень з приводу не співмірності витрат позивача на правничу допомогу.
Суд не вправі самостійно перебирати на себе обов'язок сторони щодо оспорювання понесених іншою стороною витрат на правничу допомогу.
Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу.
Відповідач доказів належного виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів суду не надав, розрахунок заборгованості, складений представником позивача, не спростував.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Фін Фінанс» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, в зв'язку із задоволенням позову, виходячи з приписів ст.141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «Він Фінанс» у розмірі 2422,40 гривень - судового збору та 5000,00 гривень - витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями: 2-4, 12, 13, 19, 76-83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-282, 353 ЦПК України, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором №161101від 16.05.2018 року у загальному розмірі 20184 (двадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривень 17 копійок, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 15422,52 гривень, суми інфляційних втрат - 3372,36 гривень, суми 3% річних - 1389,29 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» витрати на правову допомогу - 5000,00 гривень та судовий збір - 2422,40 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», ЄДРПОУ 38750239, адреса: м.Київ, вулиця Авіокунструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Ісаков Д.О.