28 листопада 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/717/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши справу № 915/717/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» (56530, Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Олександрівка, вул. Микитівська, 1; код ЄДРПОУ 44012172)
до Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради (55001, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Південноукраїнськ, вул. Паркова, 5; код ЄДРПОУ 31537375)
про стягнення заборгованості в загальній сумі 77431,84 грн.
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради про стягнення заборгованості в загальній сумі 77431,84 грн., у т.ч. основного боргу - 63840,00 грн., інфляційних втрат - 4458,65 грн., пені - 9133,19 грн., посилаючись на наступне.
Відповідно до умов договору про закупівлі за кодом ДК 021:215:14210000-6-Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі № 136 від 23 травня 2024 р. позивач відпускав боржнику гранітно-щебеневу продукцію, а саме щебінь щільний природній гранітний фракції понад 5 мм до 10 мм., 20 вересня 2024 року згідно п. 1.1. договору на загальну суму 63 840,00 грн. Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору та отримання відповідачем товару в зазначеній кількості та ціні підтверджується розрахунком суми боргу та видатковою накладною, згідно якої виникла заборгованість, а саме: видаткова накладна № 2009-00002 від 20 вересня 2024 року.
За ствердженнями позивача, на дату подання позовної заяви відповідач погашення заборгованості не здійснив, а отже, вважає, що сума боргу за поставлену продукцію у розмірі 63840,00 грн., підлягає стягненню з відповідача.
Також позивач вказує, що згідно п. 7.3. договору сторони дійшли згоди, що у випадку порушення строку оплати, визначеного п. 4.1. договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати. Враховуючи прострочення відповідачем свого зобов'язання щодо сплати за поставлену продукцію на суму 63 840,00 грн. за договором про закупівлі за кодом ДК 021:215:14210000-6-Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі № 136 від 23 травня 2024 р., позивач вказує, що відповідач зобов'язаний сплатити інфляційне збільшення боргу в розмірі 4 458,65 грн. та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у розмірі 9133,19 грн.
Наразі позивач зазначає, що звертався до відповідача з письмовою вимогою вих. 13/03-2025-01 від 13 березня 2025 року, яку відповідач залишив без уваги та відповіді. Відтак, на момент звернення до суду загальна сума боргу за поставлений товар складає 77431,84 грн., яка до теперішнього часу залишається відповідачем не сплаченою.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/717/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Також вказаною ухвалою суду встановлено: відповідачу - 15-денний строк для подання відзиву на позов з дня вручення ухвали з наданням до відзиву доказів в обґрунтування заперечень на позов, якщо такі докази не надані позивачем; позивачу - 7-денний строк для подання до суду відповіді на відзив з дня отримання відзиву відповідно до ч. 2 ст. 251 ГПК України, відповідачу - 7-денний строк для подання до суду заперечень з дня отримання відповіді на відзив відповідно до ч. 2 ст. 251 ГПК України.
Відповідно до відомостей, наявних у КП ДСС, відповідач - КП “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в Електронному суді та має власний кабінет в Електронному суді.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Так, ухвала суду від 12.05.2025 про відкриття провадження у даній справі № 915/717/25 була доставлена 14.05.2025 о 15:44 год. відповідачу до наявного зареєстрованого в системі “Електронний суд» електронного кабінету в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України згідно з довідкою Господарського суду Миколаївської області про доставку документа в кабінет електронного суду від 14.05.2025 р., з якої вбачається, що повідомлення про доставлення ухвали суду до електронного кабінету відповідача отримано судом 14.05.2025 о 15:50 год.
Таким чином, перебіг встановленого відповідачу 15-тиденного строку на подачу відзиву розпочався з 15.05.2025 р., а кінцевий строк - по 29.05.2025 р.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
23.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» (постачальник) та Комунальним підприємством “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради (покупець) було укладено договір № 136 про закупівлі за кодом ДК 021:215:14210000-6-Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар: щебінь гранітний кубовидний митий фракція 5-10 мм за кодом ДК 021:215:14210000-6- Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі, а відповідач як покупець прийняти і оплатити товар, згідно специфікації (додаток 1); товар закуповується для ліквідації вибоїн асфальтобетонного покриття: пневмоструменевим методом машиною для ліквідації вибоїн АТ МДК-9/14 на базі автомобіля МАЗ-6312 С3-525-010 (6х4) з обладнанням RENOVATOR 9/2.
Згідно з п. 1.2. договору кількість та ціна за одиницю товару зазначена у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
За п. 1.3. договору обсяги закупівлі товару, що постачається відповідно до цього договору можуть бути зменшені в залежності від реального плану фінансування покупця, в межах укладеного договору.
Постачальник повинен передати (поставити) покупцю товар (товари), якість якого відповідає вимогам чинного законодавства, які встановлені до такого виду товару з врахуванням вимог, що висуваються до щебеню гранітного для дорожнього будівництва у межах населених пунктів (щодо радіаційних властивостей). Товар, що постачається має супроводжуватися документами, які підтверджують якість, кількість (рахунки, накладні або товарно-транспортні накладні тощо) (п. 2.1., п. 2.2. договору).
Відповідно до п. 2.3. договору покупець має право звернутися з письмовою претензією щодо якості товару, який було передано в порядку та на умовах, визначених договором.
За умовами п. 2.4. договору постачальник повинен забезпечити контроль якості кожної партії товару, що постачається, та своєчасну заміну неякісного товару, у строк не більше 10 (десяти) робочих днів з дати отримання претензії від покупця.
Згідно з п. 3.1. договору загальна вартість цього договору становить 273600,00 грн., у тому числі ПДВ - 45600 гривень.
Відповідно до п. 3.2. договору загальна вартість договору складається з урахуванням податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені, усіх інших витрат.
В п. 3.3. договору передбачено, що ціна цього договору дорівнює ціні пропозиції відкритих торгів учасника, але може бути зменшена у разі зменшення обсягів закупівлі з урахуванням наявності фінансового забезпечення покупця, а також у випадку зменшення ціни на товар.
Згідно з п. 4.1. договору оплата вартості товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі належним чином оформленої видаткової накладної протягом 30 банківських днів, після поставки товару.
Відповідно до п. 4.2. договору розрахунки за товар здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника у термін зазначений в п. 4.1.
За умовами п. 4.3. договору усі платіжні документи за договором оформлюються з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до п. 4.4. договору датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківській рахунок постачальника.
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі (п. 4.5. договору).
Згідно з п. 5.1. договору поставка товару відбувається на підставі заявок зі сторони покупця.
Відповідно до п. 5.2. договору строк поставки товару: з моменту підписання договору до 31.12.2024 року, згідно із заявками покупця.
Відповідно до п. 5.3. договору термін поставки товару - згідно заявок покупця, в межах п?яти робочих днів з моменту отримання заявки від покупця.
Згідно з п. 5.4. договору поставка товару здійснюється за адресою: Миколаївська область, склад бази Управління механізованих робіт, нежитлові приміщення №№ 1-7, що розташовані за адресою: Гідрокомплекс, 22.
Покупець приймає товар у постачальника згідно специфікацій і відповідності з сертифікатами якості, стандартами, технічними умовами чи паспортом якості товару. В момент передачі складається видаткова/податкова накладні на фактично поставлений товар (п. 5.5. договору).
За умовами п. 6.1. договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари (п.6.1.1 договору); приймати поставлений товар згідно видаткової накладної (п.6.1.2. договору).
Відповідно до п. 6.3. договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1. договору); забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим р.ІІ цього договору (п. 6.3.2. договору).
Згідно з п. 6.4. договору постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар (п. 6.4.1. договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов?язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (п. 7.1. договору).
У випадку порушення строку оплати, визначеного п. 4.1. договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати (п. 7.3. договору).
Відповідно до п. 10.1. договору останній набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2024 року, а в частині проведення розрахунків та невиконаних зобов?язань - до їх повного виконання сторонами. Зміни та доповнення до договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, що оформлюється додатковими угодами до цього договору, які є його невід?ємною частиною.
Згідно з п. 10.3. договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Відповідно до п. 10.4. договору зміни або доповнення до цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом 20 днів з дати їх надання на розгляд іншою стороною.
В п. 13.1. договору передбачено, що до договору додається специфікація, яка є його невід'ємною частиною (додаток № 1).
Договір містить підписи та печатки сторін.
Додатком № 1 до договору № 136 від 23.05.2024 є підписана сторонами специфікація про поставку товару - щебінь щільний природний гранітний фракції понад 5 мм до 10 мм, в кількості 240т, виробник - ТОВ Микитівський граніт, загальною вартістю - 273600,00 грн. з ПДВ.
В подальшому 18.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» (постачальник) та Комунальним підприємством “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради (покупець) було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 136 від 23.05.2024, відповідно до п.1 якої, сторони, враховуючи реальний план фінансування покупця з міського бюджету, погодили зменшити обсяги закупівлі товару та відповідно внести зміни в п. 3.1. та додаток 1 Специфікація до договору № 136 від 23.05.2024, виклавши їх у новій редакції: «пункт 3.1. загальна вартість цього договору становить 114000 грн., у тому числі ПДВ - 19000 грн.». Вказана додаткова угода набирає чинності з дати її підписання і діє по 31.12.2024 включно (п. 5).
10.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» (постачальник) та Комунальним підприємством “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради (покупець) було укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки № 136 від 23.05.2024, відповідно до п.1 якої сторони дійшли згоди внести зміни у фінансування покупця, визначивши розмір співфінансування по договору № 136 від 23.05.2024, та відповідно вказати наступні джерела фінансування з міського бюджету та з власних коштів (кошти від господарської діяльності підприємства), доповнивши п. 3.1. та виклавши в новій редакції: « 3.1. загальна вартість цього договору становить 114000,00 грн. у тому числі ПДВ - 19000,00 грн., з яких: - кошти Южноукраїнської міської територіальної громади - 50160,00 грн., в тому числі ПДВ - 8360,00 грн., замовник здійснює оплату з розрахункового рахунку відкритого в Держказначейській службі України, м. Київ; - кошти комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне об'єднання» - 63840,00 грн., в тому числі ПДВ - 10640,00 грн., замовник здійснює оплату з розрахункового рахунку відкритого в АТ КБ Приватбанк у м. Дніпро». Всі інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по них свої зобов'язання (п.2). Вказана додаткова угода вступає в силу з моменту підписання сторонами та вважається невід'ємною частиною договору (п.4).
Додаткова угода № 2 підписана та скріплена печатками сторін.
Додатком № 1 до договору № 136 від 23.05.2024 є підписана сторонами специфікація про поставку товару - щебінь щільний природний гранітний фракції понад 5 мм до 10 мм, в кількості 100т, виробник - ТОВ Микитівський граніт, загальною вартістю - 114000,00 грн. з ПДВ.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами договір № 136 від 23.05.2024 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 18.06.2024, додаткової угоди № 2 від 10.10.2024 до договору поставки № 136 від 23.05.2024) є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Як з'ясовано судом, на виконання умов договору № 136 від 23.05.2024 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 18.06.2024, додаткової угоди № 2 від 10.10.2024 до договору поставки № 136 від 23.05.2024) позивачем згідно з видатковою накладною № 2009-00002 від 20.09.2024 було поставлено відповідачу товар - щебінь щільний природний гранітний фракції понад 5 мм до 10 мм, загальною вагою 56,00 т на загальну суму 63840,00 грн. з ПДВ, згідно видаткової накладної № 2009-00002 від 20.09.2024.
Вказана накладна підписана сторонами за допомогою КЕП, а саме: директором ТОВ «Микитівський граніт» Маташнюком М. (дата підпису - 24.09.2024), та директором КП «Житлово-експлуатаційне об'єднання Південноукраїнської міської ради Миронюком О.С. (дата підпису - 01.10.2024), також скріплена електронними печатками сторін.
Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором про закупівлю товару згідно вищевказаної видаткової накладної.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Згідно з умовами п. 4.1. договору оплата вартості товару відповідачем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на підставі належним чином оформленої видаткової накладної протягом 30 банківських днів після поставки товару.
Отже, з урахуванням наведеного, відповідач мав здійснити оплату товару за видатковою накладною № 2009-00002 від 20.09.2024 у строк до 01.11.2024 (з урахуванням вихідних днів).
Проте, як встановлено судом, відповідач не здійснив оплату за отриманий товар в заявлені сумі, що є предметом спору. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою № 13/03-2025-01 від 13.03.2025, в якій, зокрема вимагав виконати зобов'язання за договором № 136 від 23.05.2024 у розмірі 63840,00 грн., однак вказана вимога відповідачем залишена без відповіді.
При цьому докази, які б підтверджували факт повної або часткової сплати покупцем отриманого товару за вказаною видатковою накладною згідно з умовами договору про закупівлю, в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаною видатковою накладною в межах спірного договору № 136 від 23.05.2024 відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за поставлений товар в сумі 63840,00 грн., наявність якої відповідачем не спростована.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій сумі 63840,00 грн. за спірним договором, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати товару згідно умов договору не виконав у встановлений договором строк, зокрема, по видатковій накладній № 2009-00002 від 20.09.2024 на суму 63840,00 грн. з ПДВ, а саме до 01.11.2024, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, починаючи з 12.11.2024, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами п. 7.3. договору у випадку порушення строку оплати, визначеного п. 4.1. договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором від 23.05.2024 № 136 (з урахуванням додаткових угод) щодо здійснення оплати товару у встановлений договором строк, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню на існуючу суму боргу за видатковою накладною № 2009-00002 від 20.09.2024 за період з 04.11.2024 по 05.05.2025 (183 дн.), що складає 9133,19 грн. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем правильно з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 9133,19 грн.
Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
З огляду на вказане та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу, що заявлені в розмірі 4458,65 грн. (63840,00 х 1.06984097 - 63840,00), та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на відповідну суму боргу за прострочення оплати товару були здійснені позивачем за період з листопада 2024 року по березень 2025 року вірно із застосуванням вірного сукупного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення.
Отже, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 4458,65 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
При цьому суд зауважує, що з огляду на ціну позову, що складає 77431,84 грн., ставка судового збору дорівнювала 3028,00 грн., оскільки 1,5% від ціни позову, що підлягали сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1161,48 грн. (77431,84 грн. х 1,5%) та є меншим ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2025 року. Водночас з урахуванням того, що позовна заява подана в електронній формі через “Електронний суд» ЄСІТС, відповідно позивач за подання позову мав сплатити судовий збір в розмірі 2422,40 грн. із застосуванням коефіцієнту 0,8 у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» (3028 грн. х 0,8). Таким чином, з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.
Наразі суд зауважує, що у такому випадку з урахуванням внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (ст. 7 Закону України «Про судовий збір»), надмірно сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн. (3028,00 грн. - 2422,40 грн.) може бути повернуто судом з державного бюджету за відповідним клопотанням позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» про стягнення заборгованості в загальній сумі 77431,84 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційне об'єднання» Південноукраїнської міської ради (55001, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Південноукраїнськ, вул. Паркова, 5; код ЄДРПОУ 31537375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Микитівський Граніт» (56530, Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Олександрівка, вул. Микитівська, 1; код ЄДРПОУ 44012172) заборгованість в загальному розмірі 77431/сімдесят сім тисяч чотириста тридцять одна /грн. 84 коп., з якої: 63840/шістдесят три тисячі вісімсот сорок/грн. 00 коп. - сума основного боргу, 9133/дев'ять тисяч сто тридцять три/грн. 19 коп. - пеня, 4458/чотири тисячі чотириста п'ятдесят вісім/грн. 65 коп. - інфляційні втрати; а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн. 40 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Ільєва