про залишення позову без розгляду
24 листопада 2025 року Справа № 915/1153/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Шараєвій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове» (57107, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Степове, вул. Козацька, буд.39; ідентифікаційний код 00854995)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Неомаркет-I» (69005, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 133; ідентифікаційний код 43281757),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1) Фонд державного майна України (01133, м.Київ, вул. Генерала Алмазова, буд.18/9; ідентифікаційний код 00032945, e-mail: info@spfu.gov.ua),
2) Державна аудиторська служба України (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд.4; ідентифікаційний код 40165856, e-mail: press@dasu.gov.ua)
про: визнання недійсним договору №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020
Представники учасників справи в судове засідання не з'явилися
У вересні 2020 року Державне підприємство “Племрепродуктор “Степове» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Неомаркет-I» та Державним підприємством “Племрепродуктор “Степове», з моменту його укладення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадова особа, що підписала відповідний договір з боку позивача не мала достатніх повноважень для укладання цього договору без погодження на таке укладання з уповноваженим органом управління - Міністерством розвитку економіки, оскільки сума договору не тільки більше 10%, а й перевищує 25% вартості активів підприємства за даними останньої річної звітності.
Крім того, ДП “Племрепродуктор “Степове» вказує, що директором Теником В. В. було укладено спірний договір з порушенням положень статті 732 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 4 статті 12 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна».
У процесі розгляду справи судом першої інстанції до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача були залучені Фонд державного майна України та Державна аудиторська служба України.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2021, позовні вимоги задоволено.
Постановою Верховного Суду від 02.11.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Неомаркет-I» задоволено частково. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №915/1153/20 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2021, справу №915/1153/20 передано для розгляду судді Адаховській В.С.
Ухвалою суду від 13.12.2021 прийнято справу №915/1153/20 до свого провадження суддею Адаховською В.С. за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.01.2022 о 14:00. Запропоновано учасникам справи завчасно до дати підготовчого засідання надати суду письмові пояснення по суті спору з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у даній справі.
30.12.2021 від позивача надійшли пояснення №271 від 30.12.2021, в яких ДП “Племрепродуктор “Степове» просить приєднати до матеріалів справи додані до пояснень докази та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
11.01.2022 судове засідання не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 24.02.2022, який неодноразово було продовжено, шляхом затвердження Верховною Радою України відповідних Указів Президента України про продовження строку дії воєнного стану.
Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області. Господарському суду Одеської області вказано забезпечити розгляд справ (проваджень), які до 25 липня 2022 року включно надійшли на розгляд цього суду відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року №12/0/9-22.
В умовах воєнного стану, введеного в Україні 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, суд повинен забезпечити безпеку учасників судового провадження та запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист і визначених законом процесуальних прав.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Ухвалою суду від 02.10.2025 призначено підготовче засідання у справі №915/1153/20 на 13 жовтня 2025 року о 13:00; постановлено провести розгляд справи поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України; повідомлено відповідача про обов'язковість здійснення реєстрації електронного кабінету в ЄСІКС та про процесуальні наслідки, передбачені ч. 4 ст. 170 ГПК України, щодо подання до суду відповідних заяв (клопотань) як особою, що зобов'язана відповідно до положень цього Кодексу зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Ухвалою суду від 13.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.11.2025 о 15:00.
28.10.2025 від Фонду державного майна України надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, сформоване в системі “Електронний суд» №б/н від 28.10.2025 (вх. №145106/25), в якому Фонд просить здійснювати розгляд справи без участі уповноваженого його представника за наявними матеріалами справи.
Ухвалою суду від 10.11.2025 відкладено розгляд справи на 24 листопада 2025 року о 13:30. Запропоновано позивачу надати до суду письмові пояснення щодо актуальності позовних вимог. Повідомлено відповідача про обов'язковість здійснення реєстрації електронного кабінету в ЄСІКС та про процесуальні наслідки, передбачені ч.4 ст. 170 ГПК України, щодо подання до суду відповідних заяв (клопотань) як особою, що зобов'язана відповідно до положень цього Кодексу зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Представники учасників справи в судове засідання 24.11.2025 не з'явилися, про дату та час судового засідання повідомлені судом належним чином, що підтверджується довідками про доставку документа в кабінет електронного суду від 11.11.2025 та роздруківкою з вебсайту АТ “Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення (трекінгу), направленого на адресу відповідача.
На підставі ст. 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали без її проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
За приписами ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як свідчать матеріли справи, у позивача наявний зареєстрований електронний кабінет у підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС.
Отже, позивач був повідомлений про розгляд справи господарським судом у судовому засіданні 24.11.2025 шляхом направлення ухвали суду від 10.11.2025 до електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС, про що свідчать наявна в матеріалах справи довідка про доставку документа в кабінет електронного суду.
Наразі позивач не надав доказів поважності причин нез'явлення представника, будь-яких клопотань або заяв про розгляд справи за його відсутності від позивача не надходило. Також, від позивача не надходило письмових пояснень щодо актуальності позовних вимог на теперішній час.
З огляду на неявку в судове засідання позивача (його представника), повідомленого судом належним чином, суд вважає неможливим подальший розгляд справи.
Згідно ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 8 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Водночас порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права ГПК України.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; і разом з тим учасники справи зобов'язані з'явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов'язковою, а також зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3)виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Однак, в даному випадку підстави для відкладення розгляду справи у судовому засіданні суду 24.11.2025, передбачені частиною 2 статті 202 ГПК України, з підстав неявки представника позивача, відсутні.
У випадку якщо позивач має намір взяти участь у судовому засіданні, однак не має можливості взяти участь у першому засіданні, він має повідомити суд про причини неявки і у випадку визнання таких причин поважними, суд може відкласти розгляд справи. До такого правового висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 05.06.2020 у справі №910/16978/19.
Отже, учасник справи має право: а) брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника); б) не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов'язковою.
Наразі суд зазначає, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, а процесуальна бездіяльність позивача як ініціатора позову не може ставити під сумнів здійснення судочинства господарським судом відповідно до вимог процесуального закону. Також за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку суд застосовує як джерело права, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 41 рішення ЄСПЛ у справі “Пономарьов проти України» від 03.04.2008, заява №3236/03).
Так, слід зазначити, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 зі справи “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Як зазначалось вище, позивач належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, втім явку свого представника у судові засідання господарського суду, які було призначено, ні на 13.10.2025 о 13:00, ні на 10.11.2025 о 15:00, ні на 24.11.2025 о 13:30, позивач не забезпечив.
До того ж, позивач не повідомляв суд, зокрема, шляхом подання відповідної письмової заяви або клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника.
Відповідно до частини 4 статті 202 ГПК України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За своєю конструкцією вказані процесуальні норми є імперативними та не передбачають право розсуду суду у їх застосуванні: суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки.
Водночас, якщо позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, суд вправі залишити позов без розгляду лише у випадку, коли нез'явлення позивача перешкоджає вирішенню спору.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.
Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання: 1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання; 2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання; 3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.
При цьому зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання та неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов'язковою.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 червня 2020 року у справі №910/16978/19.
В постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі №905/458/21 здійснено аналіз положень частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України за методом правового регулювання цих норм (див. п. 8.4, 8.5).
У теорії права одним з критеріїв, за яким прийнято розрізняти норми права, є метод правового регулювання правових норм. За цим критерієм норми права можуть бути імперативними та диспозитивними.
Імперативні (зобов'язуючі) норми права характеризуються категоричністю приписів. Такі норми реалізуються виконанням, дотриманням або застосуванням. Диспозитивні норми реалізуються використанням, яке, як правило, передбачає його реалізацію на власний розсуд.
Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова “може», “має право», “за власної ініціативи» та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду.
Формулювання “суд залишає позов без розгляду», що міститься у частині четвертій статті 202 ГПК України, та формулювання “суд залишає позов без розгляду», що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.
Господарський суд, розглядаючи господарські справи, зобов'язаний вчиняти лише ті процесуальні дії і ухвалювати ті процесуальні рішення, які прямо встановлені процесуальним законом, і не може посилатися на те, що у процесуальному законі відсутня пряма чи “імперативна» заборона на вчинення певної процесуальної дії чи ухвалення певного процесуального рішення у вигляді формулювання, що суд не має права продовжити розгляд справи, якщо позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Отже, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов'язок залишити позов без розгляду.
Належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи є передумовою застосування до позивача процесуальної дії залишення позову без розгляду. Це випливає з частини першої статті 202 ГПК України, за змістом якої будь-які питання наслідків неявки у судове засідання будь-якого учасника справи розглядаються за умови, що він був належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання є безумовною підставою для відкладення розгляду справи відповідно до пункту 1 частини другої статті 202 ГПК України. Здійснене судом повідомлення про дату, час і місце судового засідання слід вважати належним, якщо при цьому були дотримані вимоги статей 121, 122, 242 ГПК України.
Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і якщо його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, нормами ст. 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто, право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. Такі ж правові висновки наведені у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №910/16978/19, від 16.10.2020 у справі №910/8816/19.
Разом з тим, зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез'явлення позивача у судове засідання або неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов'язковою. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.03.2023 у справі №910/17906/21, ухваленій у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
При цьому положення ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України не пов'язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з'явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, будучи належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Наведене, однак, не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто, оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов'язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з'явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2019 у справі №916/3616/15).
До того ж слід зауважити, що законодавець не пов'язує такий імперативний процесуальний обов'язок суду із кількістю судових засідань та не позбавляє суд можливості залишення позову без розгляду у підготовчому засіданні, що відбулось вдруге, зокрема у разі належного повідомлення позивача про розгляд справи та відсутності від останнього заяви про розгляд справи за відсутності свого представника.
Поряд з цим слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.01.2023 у справі №9901/278/21 акцентувала увагу на тому, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
В контексті наведеного, господарський суд наголошує, що позивач зареєстрований в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС та має свій електронний кабінет, що вказує на можливість повідомити суд щодо наміру взяти участь у судовому засіданні особисто або неможливості з'явитись у визначені судом дати та час (через повітряну тривогу, зайнятість у інших справах тощо).
Як зазначалося вище, у судові засідання 13.10.2025, 10.11.2025, 24.11.2025 представник позивача не з'явився, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не подав та не повідомив суду поважних причин неявки. Наведене свідчить про те, що Державне підприємство “Племрепродуктор “Степове», яке звернулось до суду за захистом своїх прав та інтересів, не сприяло вирішенню спору та не виконало процесуальний обов'язок з'явитись в засідання суду або повідомити суд про причини неявки.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що позивач самостійно на власний розсуд розпоряджається наданими йому процесуальним законом правами. Приписами ГПК України на учасників процесу покладено обов'язок добросовісного виконання учасниками справи своїх обов'язків, в тому числі покладених судом. Позивачу було забезпечено можливість реалізувати права та обов'язки без будь-яких перепон чи ускладнень. Вказані процесуальні норми дисциплінують позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності або подати заяву, клопотання про відкладення розгляду справи, повідомивши суд про наявність поважних причин неможливості забезпечення явки представника в судове засідання.
Слід враховувати, що у разі неможливості взяти участь у підготовчому / судовому засіданні одного представника позивач може вжити інших заходів щодо забезпечення свого правового захисту в підготовчому / судовому засіданні, а саме, направити у засідання суду іншого повноважного представника чи у будь-який спосіб (заява/клопотання тощо) повідомити суд про поважність причин неявки.
Суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 197 ГПК України учасники справи не позбавлені права брати участь у засіданнях суду в режимі відеоконференції як у приміщенні суду, так і поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
За такого, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення без розгляду позовної заяви Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Неомаркет-I» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду державного майна України та Державної аудиторської служби України, про визнання недійсним договору №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020 на підставі частини 4 статті 202, пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України, оскільки невиконання позивачем своїх процесуальних обов'язків унеможливлює виконання судом вимог ГПК України щодо виконання завдань господарського судочинства.
Відповідно до ч. 4 статті 226 ГПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 226, ст. 232-235, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Залишити без розгляду позов Державного підприємства “Племрепродуктор “Степове» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Неомаркет-I» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду державного майна України та Державної аудиторської служби України, про визнання недійсним договору №10/03 про спільний обробіток ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції від 10.03.2020.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 254-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали суду складено та підписано 01.12.2025.
Суддя В.С. Адаховська