79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
24.11.2025 Справа № 914/2747/25
За позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів,
до відповідача: держави російська федерація,
про відшкодування 15678773,07 грн. шкоди, завданої збройною агресією.
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О. Муравець.
Представники сторін:
від позивача: С. Горбунов,
від відповідача: не з'явився.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.
Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до держави російська федерація про відшкодування 15678773,07 грн. шкоди, завданої збройною агресією.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03.09.2025 справу № 914/2747/25 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою від 08.09.2025 позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, суд встановив строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який діє і на даний час.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
З інформації на офіційному веб-сайті АТ "Укрпошти" відомо, що АТ "Укрпошта" припинила доставку поштових відправлень до/з росії з перших днів повномасштабного вторгнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Водночас у зв'язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало мзс рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.
Отже діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
За таких обставин, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду цієї справи здійснювалося шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Суд також звертає увагу, що усі ухвали суду у даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".
Представник позивача у судове засідання 24.11.2025 з'явився, позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити з підстав, наведених у позові та додаткових поясненнях.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії відповідача по території України було знищено приміщення трансформаторної підстанції та обладнання у м.Львові, у зв'язку з чим позивачу було завдано збитків у розмірі 13471544,40 грн. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом. Також позивачем нараховано 1841088,85 грн. інфляційних втрат та 366139, 82 грн 3% річних. Позивач також інформував суд, що копія позовної заяви з додатками була надіслана на адресу посольства рф у Республіці Польща, докази про що знаходяться в матеріалах справи.
Аргументи відповідача.
Відповідач участь повноважного представника у судові засідання не забезпечував, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався, правом на подання відзиву не скористався.
Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно пункту 1 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про відкриття провадження та судові засідання, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
У судовому засіданні 24.11.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, виданої постановою НКРЕКП від 23.11.2018 № 1479, з 01.01.2019 ПрАТ «Львівобленерго» виконує функцію оператора системи розподілу ОСР) на території Львівської області. Оператор системи розподілу - юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності (п. 56 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»). Основним видом діяльності Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» є транспортування електричної енергії за допомогою електричних мереж та енергетичного обладнання, які перебувають у власності позивача.
Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 затверджено звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором.
24 лютого 2022 року держава-агресор російська федерація без оголошення війни розпочала широкомасштабне вторгнення та військові дії на території України. В Україну були введені регулярні війська країни-агресора, які діяли як на землі, так і на морі й у небі. Зокрема, розпочались систематичні ракетні обстріли військами російської федерації всієї території України високоточними ракетами. При цьому, агресор не приховував, а навіть вихвалявся, що пріоритетними цілями на території України є об'єкти електроенергетики, а завданням рф є припинення електропостачання по всій Україні та забезпечення системної зупинки всієї електроенергетичної галузі країни. З цією метою агресор застосовував умисні цільові ракетні удари по об'єктам енергетичної інфраструктури.
04 вересня 2024 року в період з 04:00 до 06:00 зс рф завдано декілька ракетних ударів по території міста Львова, внаслідок чого відбулись влучання в житлові будинки по вулицях Братів Міхновських, Коновальця та Кокорудзи. В результаті цього, стратегічна крилата ракета влучила в електричну підстанцію у м. Львові, що призвело до повного знищення та руйнування, в тому числі ударною хвилею, не тільки приміщення підстанції, але й обладнання, яке було у ній.
Судом встановлено, що трансформаторна підстанція закритого типу, що знаходиться у м. Львові, перебуває у власності та на балансі ПрАТ «Львівобленерго».
На місці події 04.09.2024 фахівцями позивача було проведене обстеження трансформаторної підстанції закритого типу з двома трансформаторами, про що за участю державного інспектора з енергетичного нагляду Управління Держенергонагляду у Львівській області та директора департаменту паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської ОВА складені дефектний акт від 04.09.2024, якими зафіксовані пошкодження підстанції, а саме: силового трансформатора Т-1 (відновленню не підлягає), шинних мостів (відновленню не підлягають), будівельна частина підстанції, камери, вентиляційні відділення, фасад будівлі (пошкоджені ударною хвилею, пошкоджені шви між панелями перекриття та посічені стіни уламками, пошкоджені двері та відкоси, пошкоджені шви між панелями перекриття та посічені уламками стіни. На стінах є тріщини, що призвело до зміщення стін згори, тощо). Підстанція потребує відновлення.
За цим фактом слідчим відділом Служби безпеки України у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024140000000229 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України (КК України 2001). З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 04.09.2024 в період з 04:00 по 06:00 зс рф завдано ракетних ударів по м.Львову, внаслідок чого відбулись влучання у житлові будинки по вулицях Братів Міхновських, Коновальця та Кокорудзи. За результатами обстрілу є загиблі та поранені, окрім цього завдано руйнувань/ушкоджень прилеглим будинкам, автотранспорту та іншому майну.
Згідно із висновком про розмір збитків від 30.12.2024, наданим експертом-оцінювачем Савицьким Д.К., збитки, завдані майну ПрАТ «Львівобленерго» ракетним ударом 04.09.2024, станом на дату нанесення збитків становлять 11226287 грн. без ПДВ; сума збитків з ПДВ складає 13471544,40 грн.
Позивач зазначає, що розмір додаткових нарахувань із застосуванням індексу інфляції за період з 04.09.2024 до 31.07.2025 становить 1841088,85 грн., а 3% - 366139, 82 грн. Таким чином, загальних розмір позовних вимог, які позивач просить стягнути з відповідача складає 15678773,07 грн.
ОЦІНКА СУДУ.
Згідно з статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.
Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 8 статті 29 ГПК України визначено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (ч.1 та ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» («Право, що застосовується до недоговірних зобов'язань»), до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія. Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України (п.3 ч.1 ст.76 цього Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до положень ст. 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Згідно зі ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З огляду на правовий висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності України. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф. У постановах від 18.05.2022 у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц КЦС Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а, отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до російської федерації позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії. Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
Судом також враховано правову позицію, викладену у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про застосування у цій справі "деліктного винятку", відповідно до якого будь-який спір, що виник на території України у її громадянина, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
За змістом Закону України "Про критичну інфраструктуру" від 16.11.2021 №1882-IX, постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання об'єктів критичної інфраструктури" від 09.10.2020 № 1109, електроенергетика належить до об'єктів критичної енергетичної інфраструктури України.
Як уже відзначалося, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05-30 год. 24.02.2022.
Верховна Рада України заявою, схваленою постановою № 2188-IX від 14.04.2022, визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу.
Як уже відзначалось, внаслідок обстрілу зс російської федерації території м. Львова було пошкоджено майно та обладнання ПрАТ "Львівобленерго" (трансформаторну підстанцію закритого типу у м.Львові).
Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 22024140000000229 від 04.09.2024 за ч.2 ст. 438 КК України, 04.09.2024 в період з 04:00 по 06:00 зс рф завдано ракетних ударів по м.Львову, внаслідок чого відбулись влучання у житлові будинки по вулицях Братів Міхновських, Коновальця та Кокорудзи. За результатами обстрілу є загиблі та поранені, окрім цього завдано руйнувань/ушкоджень прилеглим будинкам, автотранспорту та іншому майну, зокрема, майно та обладнання позивача.
Крім того, у підтвердження вищезазначених фактів знищення та пошкодження майна, ПрАТ "Львівобленерго" 04.09.2024 було складено дефектний акт, який було використано у якості вихідних даних в межах незалежної оцінки. Звітом про оцінку розміру збитків, завданих майну ПрАТ "Львівобленерго" у зв'язку із збройною агресією (після ракетного удару 04.09.2024), підтверджується знищення та пошкодження майна на загальну суму 13471544,40 грн. з ПДВ.
Верховний Суд констатував, що після початку війни в Україні з 2014 року суди України мають право ігнорувати імунітет рф (справи №№ 2-о/381/134/16, 428/8076/16, 428/13977/16, 911/1231/22 та ін.).
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (п.6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Згідно з ч. 1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем.
Рф припинила членство у Раді Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи СМ/Rеs (2022) 2 про припинення членства рф у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія рф проти України є серйозним порушенням рф своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-11/2 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Згідно з п. 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № ES-11/5 від 14.11.2022 Генеральна Асамблея визнає, що російська федерація має бути притягнена до відповідальності за будь-які порушення міжнародного права в Україні або проти України, включаючи її агресію в порушення Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також будь-які порушення міжнародного гуманітарного права й міжнародного права, прав людини, й що вона має нести правові наслідки всіх своїх міжнародно-протиправних діянь, включаючи відшкодування шкоди, в тому числі будь-якої шкоди, спричиненої такими діяннями.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії російської федерації проти України в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Факт завдання позивачу збитків підтверджується наявними у справі доказами, а саме: витягом з ЄРДР, дефектними актами, які були використані в якості вихідних даних в межах незалежної оцінки розміру збитків, внаслідок збройної агресії.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Вищевказані докази свідчать, що саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією російської федерації, позивачу було завдано збитків, а, отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідні ракетні удари, так і за спричинені ними наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні збитків (шкоди); діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач збитків (шкоди). Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача збитків (шкоди). В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Отже, позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача 13 471 544,40 грн. завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд відзначає наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Поряд з цим, зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, передбачене положеннями ст. 625 ЦК України є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги. Тобто, наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором.
У постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов 'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі (п.21, 24-26 постанови).
Здійснивши перевірку розрахунку, суд встановив, що такий є арифметично вірним та до стягнення з відповідача підлягає 1841088,85 грн. інфляційних втрат та 366139,82 грн 3% річних.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 13471544,40 грн. збитків, 1841088,85 грн. інфляційних втрат та 366139,82 грн 3% річних є доведеними, обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Відповідно до п.22 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до пп.1 п.2 ч. 2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами ст.7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" у 2025 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028,00гривні.
Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України. Тому судовий збір у розмірі 235181,60 грн. підлягає стягненню з держави-агресора російської федерації в дохід Державного бюджету України.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, залученням перекладачів, експертів.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст.126 ГПК України).
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України).
Судові витрати, крім судового збору, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.4 ст.129 ГПК України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2024 між ПрАТ «Львівобленерго» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Юріс Консультус» укладено договір №24/10-14 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого АО приймає на себе зобов'язання забезпечувати представництво клієнта у суді та надавати інші види правничої допомоги, а клієнт приймає на себе зобов'язання оплачувати надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання доручень клієнта. Зобов'язання АО погоджене сторонами у розділі 2 договору. Вартість правничої допомоги становить 75000,00 грн (п.4.1 договору). Крім того, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач подав копію рахунку на оплату № 24/122 від 06.11.2024, платіжної інструкції № 24821 від 12.11.2024 на суму 75000,00 грн, ордер на надання правничої (правової) допомоги ПрАТ «Львівобленерго» адвокатом Сергієм Горбуновим.
Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19). Підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 09.12.2021 у справі №922/3812/19).
Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2023 у справі №910/7032/17 відзначив, зокрема, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що у подальшому спричинять необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відповідач відповідне клопотання не подавав.
Дослідивши матеріали справи та враховуючи пов'язаність витрат із розглядом справи, її складністю, матеріально-правовою складовою, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, рівності усіх учасників, суд дійшов висновку про наявність підстав для тягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 75000,00 грн.
Крім цього, позивачем понесено витрати на проведення незалежної оцінки майна у розмірі 85000,00 грн, що підтверджується листом ПрАТ «Львівобленерго» № 119-07-6164 від 16.10.2024, договором № 082-24 від 03.12.2024 на проведення незалежної оцінки майна, укладений між ПрАТ «Львівобленерго» та СПД ФО Савицьким Д.К. (експерт-оцінювач, Сертифікат № 161/2022 ФДМ України від 29.04.2022), рахунком №082 від 03.12.2024 та платіжною інструкцією № 27072 від 06.12.2024 на суму 85000,00 грн.
Позивачем надано також платіжну інструкцію №21817 від 19.08.2025 на підтвердження послуг перекладу на суму 5860,00 грн.
Зважаючи на наведене, суд дійшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 75000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 85000,00 грн витрат на проведення незалежної оцінки майна та 5860,00 грн витрат, пов'язаних із перекладом документів.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з держави російська федерація на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 6, код ЄДРПОУ 00131587) 13471544,40 грн збитків, 1841088,85 грн інфляційних втрат, 366139,82 грн 3% річних, 75000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 85000,00 грн витрат на проведення незалежної оцінки майна та 5860,00 грн витрат, пов'язаних із перекладом документів.
3. Стягнути з держави російська федерація в дохід Державного бюджету України 235181,60 грн судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 01.12.2025.
Суддя Яворський Б.І.