26.11.2025 року м. Дніпро Справа № 904/3409/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Верхогляд Т.А.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від прокурора: Бурлаченко О.Л.
від позивача: не з'явився
від відповідача: Кочура С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат"
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 р.
( суддя Красота О.І., м. Дніпро, повний текст ухвали складено 10.09.2025 р.)
у справі
за позовом
Керівника Нікопольської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі
Покровської міської ради Дніпропетровської області,
м. Покров, Нікопольський район, Дніпропетровська область
до
Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат",
м. Покров, Нікопольський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки
1. Короткий зміст позовних вимог.
Керівник Нікопольської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської міської ради Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення орендної плати за користування земельними ділянками кадастровий номер 1222985500:01:450:0002, площею 3,8322 га, 1222985500:01:450:0014, площею 0,1434 га, та 1222985500:01:450:0015, площею 0,3519 га за Договором оренди земельних ділянок від 01.10.2006 у розмірі 1 160 958,37 грн.
Також, від Прокурора надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на грошові кошти, які належать Відповідачу, що знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно-фінансових установах, у межах ціни позову у розмірі 1 160 958,37 грн.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 р. у справі № 904/3409/25 заяву Керівника Нікопольської окружної прокуратури про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, які належать Акціонерному товариству "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат", що знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно-фінансових установах, у межах ціни позову, у розмірі 1 160 958,37 грн.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, через систему "Електронний суд", Акціонерне товариство "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 р. у справі № 904/3409/25.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вказує на те, що господарським судом при винесені оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, оскільки АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» не була надана можливість надати до суду пояснення та заперечення на заяву керівника Нікопольської окружної прокуратури Пашаєва Руслана Шахіновича про забезпечення позову, а також надати додаткові докази на підтвердження пояснень і заперечень.
При цьому Скаржник зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, однак Позивачем не доведено наявності підстав утруднення виконання рішення в майбутньому у разі задоволення позову, та підстав, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
Скаржник наголошує на тому, що Заявником не підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову, зокрема, щодо реальності наміру вчинення особами, стосовно яких вживаються заходи забезпечення позову, дій спрямованих на порушення чи таких, що можуть призвести до ускладнення відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Керівник Нікопольської окружної прокуратури до заяви про забезпечення позову не надав жодного доказу, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Крім того, Позивач до заяви про забезпечення позову позивачем не надано жодного процесуального документу: висновків експертів, результатів перевірок ( аудиторських ), витягів з ЄРДР про порушення кримінальної справи, та інші документи які підтверджують доцільність застосування заходів забезпечення позову. В свою чергу, твердження позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення прав позивача та унеможливить їх відновлення в повному обсязі в майбутньому ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджується жодними належними доказами.
Скаржник вважає безпідставними твердження Позивача, що виконання судового рішення ( у разі задоволення позову ) беспосередньо залежитеме від того, чи матиме Відповідач необхідну суму. Крім того, з грудня 2023 р. та протягом 2024 року АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» зазнало обстрілів з боку збройних сил російської федерації.
Скаржник зазначає, що АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» є добросовісним учасником господарських правовідносин, який виконував та виконує свої зобов'язання та судові рішення належним чином. Відповідач не має жодного наміру будь-яким чином ухилятися від виконанні законного рішення суду. Стабільна діяльність АТ “ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» із видобування марганцевої руди, її переробки та випуску марганцевого концентрату впливає на фінансовий та соціальний розвиток місцевих громад Дніпропетровської області та на економіку та безпеку всієї Держави. На сьогоднішній день господарська діяльність Комбінату призупинена, працівники Комбінату знаходяться в простої з неповною зайнятістю. Накази АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» № ОД-897 від 30.09.2022 р., № 30-1791014640 від 29.11.2022 р. є діючими. Крім того, у 2024 році АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» проведено скорочення чисельності персоналу: з 4 025 працівників на 01.01.2024р. до 2452 працівника на 01.01.2025р. (в т.ч. 495 мобілізованих). У 2025 році також проведене скорочення працівників АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК». При цьому поглиблюється криза в питанні збереження трудового потенціалу, висококваліфікованих спеціалістів Товариства, пов'язана з мобілізацією, виїздом за кордон, низькою заробітною платою. Станом на 01.09.2025 р. призвано до лав Збройних Сил України у зв'язку із загальною мобілізацією більше 500 працівників АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК», у зв'язку з чим виник дефіцит основних професій, що в свою чергу вплинуло на стабільність діяльності Комбінату. Все це суттєво вплинуло на рівень надходжень грошових коштів. Проте, АТ «ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» здійснює всі необхідні платежі до місцевого бюджету, а також здійснює своєчасну виплату заробітньої плати працівникам підприємства.
Відтак, на думку Скаржника, заходи забезпечення позову не повинні застосовуватися до АТ “ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК» так як жодним чином не спричиняє порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Обрані Позивачем заходи до забезпечення позову мають лише наслідком погіршення фінансового стану Відповідача та повного припинення господарської АТ “ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК».
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Прокурор посилається на те, що суд першої інстанції діяв у межах повноважень, передбачених ст. ст. 136 , 140 ГПК України, а ч. ч. 1, 4 ст. 140 ГПК не зобов'язує суд викликати сторони при розгляді заяви про забезпечення позову, а лише надає суду право зробити це за необхідності.
Крім того, у відзиві Прокурор посилається на те, що виконання судового рішення в цій справі ( за умови задоволення позовних вимог ) безпосередньо залежить від того, чи матиме Відповідач необхідну суму грошових коштів. У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей ( доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном ) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 р. у справі № 905/448/22. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 р. у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 р. у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 р. у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 р. у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 р. у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 р. у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Прокурор також вказує на те, що несплата Відповідачем впродовж тривалого часу, а саме з травня 2022 ( строк орендної плати за який припадає на 30.06.2022 р., в межах строку позовної давності ) по вересень 2024, орендної плати за землю свідчить про недобросовісність Відповідача та його наміри ухилення від сплати коштів за користування земельними ділянками.
Крім того, Прокурор зазначає про те, що АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат» не обмежене в розпорядженні грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, а відсутність накладеного арешту, може призвести до розпорядження коштами на розсуд Відповідача з метою утруднення чи неможливості виконання рішення суду у справі, що в свою чергу свідчить про наявність підстав, визначених ст. ст. 136, 137 ГПК України, для забезпечення позову прокурора. Посилання Апелянта на зупинення виробництва, воєнні дії, втрати контрагентів, тощо, жодним чином не спростовують правомірності заходів забезпечення позову, а навпаки, зазначені обставини підтверджують ризик ускладнення виконання рішення суду в разі його задоволення, що є безпосередньою підставою для застосування заходів забезпечення визначених ст. ст. 136, 137 ГПК України.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Верхогляд Т.А..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/3409/25.
Матеріали справи № 904/3409/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 26.11.2025 р..
Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Позивача.
В судовому засіданні 26.11.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Керівник Нікопольської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської міської ради Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" і просить суд стягнути орендну плату за користування земельними ділянками кадастровий номер 1222985500:01:450:0002, площею 3,8322 га, 1222985500:01:450:0014, площею 0,1434 га, та 1222985500:01:450:0015, площею 0,3519 га за Договором оренди земельних ділянок від 01.10.2006 р. у розмірі 1 160 958,37 грн.
Від Прокурора надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на грошові кошти, які належать Відповідачу, що знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно-фінансових установах, у межах ціни позову у розмірі 1 160 958,37 грн.
Заява була обґрунтована тим, що предметом спору у даній справі є стягнення до місцевого бюджету Позивача значної суми коштів у розмірі 1 160 958,37 грн., яка є орендною платою за Договором оренди від 01.10.2006 р. земельних ділянок кадастровий номер 1222985500:01:450:0002, площею 3,8322 га; кадастровий номер 1222985500:01:450:0014, площею 0,1434 га; кадастровий номер 1222985500:01:450:0015, площею 0,3519 га, за період з травня 2022 року по вересень 2024 року включно, від сплати якої Відповідач безпідставно упродовж тривалого часу ухилився. Отже, виконання судового рішення у цій справі ( за умови задоволення позовних вимог ) безпосередньо залежить від того, чи матиме Відповідач необхідну суму грошових коштів. Позивач позбавлений можливості використати фактично належні йому грошові кошти на користь мешканців міста, тим більш в умовах воєнного стану. Зокрема, вказані грошові кошти могли бути спрямовані на посилення сил оборони та відновлення міських об'єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій. Таким чином, у цьому випадку позовні вимоги спрямовані, перш за все, на задоволення потреб територіальної громади міста Покров. Основним видом діяльності Відповідача є добування руд інших кольорових металів. Розмір Статутного капіталу Відповідача становить 736 млн. грн., за фінансовими показниками у 2024 році товариство отримало дохід у розмірі 877 557 тис.грн. Враховуючи характер та предмет спірних правовідносин, протиправність дій Відповідача щодо тривалої несплати у повному обсязі коштів за користування земельними ділянками, Прокурор вважає, що є усі підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову. З урахуванням характеру спору, значної суми заявлених позовних вимог, розумним, адекватним та співмірним у даному випадку заходом забезпечення позову є накладення арешту на грошові кошти Відповідача, які знаходяться на всіх його рахунках, в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, у межах ціни позову в розмірі 1 160 958,37 грн. Вказаний захід забезпечення не може також перешкодити здійсненню господарської діяльності Відповідача та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів Стягувача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Тому, на думку Прокурора, застосування обраного заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідає ст. ст. 136, 137 ГПК України, а також вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог. Разом з цим, несплата Відповідачем впродовж тривалого часу, а саме з травня 2022 року ( строк орендної плати за який припадає на 30.06.2022 р., в межах строку позовної давності ) по вересень 2024 року, орендної плати за землю свідчить про недобросовісність Відповідача та його наміри ухилення від сплати коштів за користування земельними ділянками. З урахуванням викладеного, Відповідач не обмежений у розпорядженні грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, та відсутність накладеного арешту може призвести до розпорядження коштами на розсуд Відповідача з метою утруднення чи неможливості виконання рішення суду у справі, що у свою чергу свідчить про наявність підстав, визначених ст. ст. 136, 137 ГПК України, для забезпечення позову. Також Прокурор зазначив, що за висновками Верховного Суду ( постанова від 03.03.2023 р. у справі № 905/448/22 ) виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Отже, на думку Прокурора, вжиття саме такого заходу забезпечення є адекватним змісту порушеного права територіальної громади на майно ( грошові кошти ), на відновлення якого поданий позов, та, за умови його задоволення, не створить труднощів при виконанні рішення суду, оскільки стягнення вказаних коштів можливе на даний час за рахунок належних Відповідачу грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 р. у справі № 904/3409/25 заяву Керівника Нікопольської окружної прокуратури про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, які належать Акціонерному товариству "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат", що знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно-фінансових установах, у межах ціни позову, у розмірі 1 160 958,37 грн.
Судове рішення мотивоване наявністю підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, враховуючи відповідність ст. ст. 136, 137 ГПК України застосування обраного Заявником заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, а також вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Прокурора та Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення 1 160 958,37 грн. орендної плати за користування земельними ділянками за Договором оренди.
Предметом апеляційного оскарження у даній справі є ухвала суду попередньої інстанції в частині задоволення заяви Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову - шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Акціонерному товариству "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат", що знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно-фінансових установах, у межах ціни позову, у розмірі 1 160 958,37 грн.
Перевіряючи правильність застосування судом попередньої інстанції норм права при ухвалені оскаржуваного судового рішення в частині забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 р. у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 р. у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 р. у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 р. у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 р. у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 р. у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 р. у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 р. у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 р. у справі № 904/1417/19.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 р. у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими Позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно ( в тому числі грошові суми, цінні папери тощо ), яке є у Відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом ( частини третя ст. 13 ГПК України).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 23 постанови від 03.03.2023 р. у cправі № 905/448/22 звертав увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права Відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Водночас Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, з таких підстав ( п. 24 постанови ).
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у Боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів Боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд першої інстанції, встановивши наявність прямого зв'язку між запропонованими Позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими Позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову ( аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 р. у справі № 910/12404/21).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії ( постанова Верховного Суду від 22.07.2021 р. у справі № 910/4669/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував ( у т.ч. в постановах від 09.12.2020 р. у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 р. у справі № 910/9627/20 ) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими Позивачем вимогами.
Згідно з резолютивною частиною ухвали місцевого господарського суду в цій справі суд застосував заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Відповідачу, в межах суми позову, дотримавшися принципу їх співмірності із заявленими Позивачем вимогами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову.
Щодо доводів викладених в апеляційній скарзі, то як слушно зауважив Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу - суд першої інстанції діяв у межах повноважень, передбачених ст. ст. 136 , 140 ГПК України, приписи яких не зобов'язують суд викликати сторони при розгляді заяви про забезпечення позову, а лише надають йому право зробити це за необхідності. Разом з тим, посилання Апелянта на зупинення виробництва, воєнні дії, втрати контрагентів, тощо, жодним чином не спростовують правомірності заходів забезпечення позову, а навпаки, зазначені обставини підтверджують ризик ускладнення виконання рішення суду в разі його задоволення, що є безпосередньою підставою для застосування заходів забезпечення визначених ст. ст. 136, 137 ГПК України.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2025 р. у справі № 904/3409/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 01.12.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя Т.А. Верхогляд