79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" листопада 2025 р. Справа №921/143/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання - Стронська А.І.
за участю представників учасників процесу:
від позивача- Ткач Р.М.
від відповідача- Свірський Т.В.
від третьої особи - Вальчук В.Ю.
розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях від 22.07.2024 (вх. № 01-05/2116/24 від 25.07.2024)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 (суддя Боровець Я.Я., повний текст рішення складено 12.07.2024,)
у справі №921/143/24
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, м. Івано-Франківськ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т", м. Тернопіль
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області м. Тернопіль
про: виселення з орендованого державного нерухомого майна
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі - РВ ФДМУ, позивач) звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТБУД Т" (далі - ТОВ "СТАНДАРТБУД Т", відповідач) про виселення відповідача з орендованого державного нерухомого майна, а саме частини площадки з залізобетонним покриттям № 14 площею 436,8 м2, інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, розташованої за адресою: вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль.
Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем обов'язку з повернення орендованого майна за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 1367 від 29.01.2019 на підставі наказу позивача №276 від 16.11.2023 у зв'язку з закінченням строку дії договору 28.01.2024.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.03.2024 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області ( далі -третя особа).
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 у справі №921/143/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що за змістом ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача. Однак, зважаючи на те, що об'єкт оренди за спірним договором (частина площадки з залізобетонним покриттям) не є приміщенням у розумінні положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", визначена позивачем та третьою особою підстава для відмови відповідачу у продовженні договору (використання приміщення для власних потреб) не є застосовною до цього договору та, відповідно, відсутні підстави для непродовження такого договору.
За висновками місцевого господарського суду, спірний договір є таким, що продовжився на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців із дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір. Відтак, відповідач на законних підставах користується орендованим майном і підстав для його виселення з такого майна немає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, пояснень учасників справи, постанов судів апеляційної та касаційної інстанції.
РВ ФДМУ подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 у справі №921/143/24 та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Вимоги апелянта обгрунтовані неповним дослідженням судом першої інстанції обставин справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, позивач зазначає, що ним прийнято рішення про відмову у продовженні дії укладеного з відповідачем договору оренди не на підставі абз.3 ч.1 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача), а на підставі абз.2 ч.1 ст. 19 вказаного Закону (у випадках, передбачених статтею 7 цього закону).
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст. 7 вказаного Закону підставами для відмови у включенні майна до одного з переліків або виключення майна із одного з переліків є обґрунтовані власні потреби уповноваженого органу управління та/або балансоутримувача, або потреби іншої бюджетної установи, що розміщена в будівлі, споруді, їх окремій частині.
Таким чином, апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що ч. 1 ст. 19 Закону передбачено, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято лише у тому випадку, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю, оскільки дана норма визначає більш ширше коло підстав для прийняття орендодавцем рішення про припинення договірних відносин.
Окрім того, апелянт вважає хибним висновок суду першої інстанції, що ст. 19 вказаного вище Закону стосується лише орендованого приміщення, та вважає, що судом не надано оцінки поданим третьою особою доказам, які підтверджують потребу балансоутримувача у орендованому майні (для розміщення власного рухомого майна).
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі №921/143/24 апеляційну скаргу РВ ФДМУ задоволено, рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимог задоволено. Виселено ТОВ "СТАНДАРТБУД Т" з орендованого державного нерухомого майна, а саме частини площадки з залізобетонним покриттям № 14 площею 436,8 м2, інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, розташованої за адресою: вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення позивача про відмову у продовженні дії спірного договору оренди прийнято на підставі абз.3 ч.1 ст. 19 та п.2 ч.1 ст.7 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», на що вказує мотивувальна частина наказу РВ ФДМУ від 16.11.2023 № 276, а не на підставі того, що орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю, як вважає відповідач.
Відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, хибною є позиція місцевого суду, що зі змісту наведеної норми закону вбачається, що вона стосується саме орендованого «приміщення».
ТОВ "СТАНДАРТБУД Т" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції від 05.11.2024 у даній справі.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.06.2025 у справі №921/143/24 касаційну скаргу ТОВ "СТАНДАРТБУД Т" задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі №921/143/24 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Верховний Суд зазначив, що підставою для прийняття рішення (наказу РВ ФДМУ від 16.11.2023 № 276) про припинення договору оренди є листи балансоутримувача від 24.10.2023 № 1115 і від 13.11.2023 № 1193 щодо необхідності використання орендованого майна для власних потреб, про що прямо зазначено у наказі від 16.11.2023 № 276 та встановлено судом апеляційної інстанції.
Звідси, апеляційний господарський суд помилково послався на те, що підставою для прийняття такого рішення є пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки судом не встановлено, що листи балансоутримувача від 24.10.2023 № 1115, від 13.11.2023 № 1193 містять саме таке наведене обґрунтування підстав для припинення договору оренди. Навпаки, як було встановлено, у вказаних листах балансоутримувач посилався саме на необхідність використання орендованого майна для власних потреб (абзац 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Положення пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не є застосовними у спірних правовідносинах, адже стаття 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає підстави для відмови у включенні майна до Переліків або виключення майна з Переліків, а під Переліком, згідно пунктів 13- 15 частини 1 статті 1 цього ж Закону, розуміється Перелік об'єктів щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні/без проведення аукціону, водночас ні судом першої інстанції, ні апеляційним господарським судом не встановлено наявність у матеріалах справи документів на підтвердження вказаних обставин.
Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову та виселення ТОВ "СТАНДАРТБУД Т" із орендованого державного нерухомого майна є передчасним, оскільки він зроблений без належного дослідження наявних у справі доказів та встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення цього спору.
Зокрема, апеляційний господарський суд достеменно не встановив чи містило повідомлення балансоутримувача про відмову у продовженні спірного договору оренди достатнє обґрунтування необхідності використання об'єкта оренди саме для власних потреб балансоутримувача з посиланням на конкретно визначені цілі такого використання, які повинні відповідати законодавству, а також статуту чи положенню балансоутримувача (як було акцентовано в постанові Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 914/622/24).
Оскільки на порушення вимог закону, судом апеляційної інстанції не в повній мірі з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, не надано належної оцінки доводам сторін і наявним у справі доказам, Верховний Суд передав справу на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
З врахуванням вказівок Верховного Суду у цій справі сторони та третя особа подали суду апеляційної інстанції додаткові пояснення.
Так, ТОВ "СТАНДАРТБУД Т" подало додаткові пояснення у справі від 08.08.2025, в яких просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Відповідач зазначає, що повідомлення балансоутримувача (третьої особи у справі) про відмову у продовженні договору оренди не містило достатнього обґрунтування необхідності використання об' єкта оренди саме для власних потреб з посиланням на конкретно визначені цілі такого використання, які повинні відповідати законодавству, а також статуту чи положенню балансоутримувача.
Так, на виконання вимог ухвали суду першої інстанції у цій справі від
20.05.2024, у відповідь на питання яке саме рухоме майно необхідно було розмістити на орендованій відповідачем площадці та чим обґрунтовується необхідність використання балансоутримувачем орендованого майна, третя особа подала суду заяву від 30.05.2024, якою повідомила, що нею планувалося проведення ремонтної кампанії з лютого 2024 року та, відповідно, розміщення на території спірного орендованого майна власного рухомого майна (транспортних засобів, відповідно до наведеного в заяві вичерпного переліку).
Водночас, з наданих в межах іншої справи № 921/12/25, що перебувала в провадженні Господарського суду Тернопільської області, додаткових пояснень третьої особи від 23.04.2025 та письмової інформації про рухоме майно балансоутримувача вбачається, що зазначені у даній справі транспортні засоби задіяні у виробничому процесі, а отже не потребували ремонту.
Відтак, на переконання відповідача, обґрунтування третьої особи щодо необхідності використання орендованого державного майна для власних потреб (розміщення з метою ремонту власного рухомого майна, перелік якого уточнено в ході розгляду справи) ґрунтується на інформації, яка не відповідає дійсності, з чого можна зробити висновок про необґрунтованість такої необхідності, і, як наслідок, про відсутність підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», для відмови у продовженні договору оренди.
Зважаючи на наведене, відповідач у своїх додаткових поясненнях просить суд прийняти додаткові докази, які не були подані суду першої інстанції з об'єктивних причин, оскільки про них стало відомо лише 23.04.2025 в ході розгляду іншої судової справи №921/12/25, а саме: додаткові пояснення Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області від 23.04.2025 у справі №921/12/25 з додатком; адвокатський запит адвоката Свірського Т.В. від 19.05.2025; лист Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області від 20.05.2025 №483.
Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області подав заперечення на додаткові пояснення відповідача у справі від 11.08.2025, в яких зазначає, що листами від 24.10.2023 №1115 та від 13.11.2023 №1195 балансоутримувач повідомив РВ ФДМ про наявність заперечень щодо продовження договору оренди з відповідачем з огляду на те, що орендоване майно потрібне балансоутримувачу
для власних потреб, а саме - розміщення рухомого майна .
30 травня 2024 року на виконання ухвали суду першої інстанції у даній справі третьою особою в обґрунтування необхідності використання орендованого майна для власних потреб додатково надано перелік техніки, яку балансоутримувач мав намір розмістити на орендованій відповідачем площадці та документи, які підтверджують право власності на вказану техніку.
Однак, балансоутримувач не надавав вичерпний перелік техніки, як хибно стверджує представник відповідача у своїй заяві, оскільки питання про надання інформації щодо всієї наявної у третьої особи техніки та її технічного стану не ставилось.
Третя особа зазначає, що на її балансі перебуває 119 одиниць автомобільного спеціалізованого транспорту, тракторів та механізмів, з яких 11 вилучено на потреби ЗСУ, на підтвердження чого у справі №921/12/25 суду надано відповідний перелік із зазначенням технічного стану транспорту станом на січень 2024 року.
Водночас, технічний стан належної третій особі техніки змінюється, оскільки така постійно використовується. Регіональним офісом починаючи з 2023 року проводиться ремонт (поточний та капітальний) автомобільної техніки і механізмів та їх обслуговування з метою виконання покладених на третю особу завдань та функцій, а ремонтно-механічна майстерня третьої особи знаходиться у місті Тернополі по вул. Текстильна 30 А.
РВ ФДМ подало суду додаткові пояснення у справі від 28.10.2025, в яких просить врахувати правові висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, наведені у постанові від 17.04.2025 у справі № 921/144/24, яка є аналогічною даній справі.
Так, позивач зазначає, що у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що підстава, передбачена частиною 1 статті 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», а саме якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю, має стосуватися не лише орендованого майна як приміщення, а має застосовуватися до всіх об'єктів оренди, які ними можуть бути в розумінні статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Таким чином, підстава відмови у задоволенні позовних вимог, з якої виходив місцевий суд при прийнятті оскаржуваного рішення у даній справі, не відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.04.2025 у справі №921/144/24.
Окрім того, позивач зазначає, що Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що повідомивши листом від 13.11.2023 №1194 про те, що орендоване майно потрібне балансоутримувачу для розміщення рухомого майна, яке перебуває на його балансі, балансоутримувач належним чином обгрунтував необхідність використання майна для власних потреб.
Відтак, РВ ФДМ вважає, що наявний у матеріалах даної справи лист балансоутримувача від 13.11.2023 №1193 має достатнє обґрунтування необхідності використання третьою особою орендованого відповідачем майна для власних потреб.
Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 справу №921/143/24 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Галушко Н.А., суддів Орищин Г.В., Желіка М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 розгляд апеляційної скарги РВ ФДМ призначено на 12.08.2025 .
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 12.08.2025, від 16.09.2025 та від 07.10.2025 розгляд справи відкладався на 16.09.2025, 07.10.2025 та на 18.11.2025 відповідно з підстав, зазначених у вказаних ухвалах.
В судовому засіданні 18.11.2025 представники сторін та третьої особи висловили свої доводи по суті спору.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання ТОВ "СТАНДАРТБУД Т", викладене у додаткових поясненнях від 08.08.2025, про долучення доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів .
Частинами 1,2 ст. 80 ГПК України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. При цьому, відповідачем докази повинні бути подані разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.80 ГПК України).
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом апеляційної інстанції доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Водночас, Верховний Суд неодноразово вказував, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та долучення до матеріалів справи доказів (додаткові пояснення Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області від 23.04.2025 у справі №921/12/25 з додатком, адвокатський запит адвоката Свірського Т.В. від 19.05.2025, лист Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області від 20.05.2025 №483), оскільки їх не існувало на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у даній справі.
У судовому засіданні 18.11.2025 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
29.01.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області, правонаступником якого є позивач, (орендодавець) і ТОВ "СТАНДАРТБУД Т" (орендар) укладено договір оренди № 1367 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину площадки з залізобетонним покриттям № 14, площею 436,8 м2, інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, розміщену за адресою: вул. Текстильна, 30 а, м. Тернопіль, що перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області (балансоутримувач), вартість якої визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 30.112018 і становить за незалежною оцінкою 166 900,00 грн (без ПДВ).
Згідно з пунктом 1.2 договору майно передається в оренду з для складування будматеріалів.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання цього договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.1-2.2 договору).
За змістом пунктів 5.1, 5.10, 5.14 договору орендар зобов'язався використовувати орендоване майно відповідно до його призначення (мети оренди) та цього договору. У разі припинення або розірвання договору, повернути балансоутримувачу, указаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. За два місяці до закінчення терміну дії договору проінформувати орендодавця про свій намір продовжити (припинити) дію договору.
Орендодавець зобов'язався передати орендарю в оренду майно за цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором (п. 7.1 договору).
Пунктом 10.1 договору сторони встановили, що його укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 29.01.2019 по 28.12.2021 включно.
У разі якщо уповноважений орган управління майном не попередив орендаря про намір використовувати майно для власних потреб за три місяці до закінчення строку цього договору, орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за цим договором, має право продовжити його на новий строк відповідно до вимог цього договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця цей договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються договором про внесення змін до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 10.4 договору).
Відповідно до пункту 10.6 договору його чинність припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря юридичної особи; використання орендарем майна всупереч договору або призначенню орендованого майна; передачі орендарем орендованого майна іншій особі; невиконання орендарем пунктів 3.9 і 5.2 договору; невиконання орендарем пункту 5.8 договору; орендодавець має право розірвати договір оренди в односторонньому порядку в разу несплати орендної плати протягом трьох місяців підряд.
У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3 (трьох) робочих днів орендар повертає балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (пункти 10.10, 10.11 договору).
Орендоване майно - частина площадки з залізобетонним покриттям № 14, площею 436,8 м2, інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, що знаходиться за адресою: вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль та перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області (балансоутримувач) передано орендарю згідно з актом приймання-передавання нерухомого майна від 29.01.2019.
17.06.2021 у зв'язку із: набранням 27.12.2019 чинності Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019, введеного в дію 01.02.2020; втратою чинності Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992, яким сторони керувались при укладенні договору; прийняттям Кабінетом Міністрів України 03.06.2020 постанови № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", якою затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок) та постанови від 12.08.2020 № 820, якою затверджено примірний договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, на підставі заяви орендаря між орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем укладено договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору оренди від 29.01.2019 № 1367 нерухомого майна, що належить до державної власності шляхом викладення його в новій редакції.
Відповідно до пункту 12.1 (3) змінюваних умов договору він діє до 28.01.2024 включно.
Згідно з пунктом 4.3 розділу ІІ незмінюваних умов договору майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.
Продовження цього договору здійснюється з врахуванням вимог, встановлених статтею 18 Закону та Порядком. Орендар, який бажає продовжити цей договір на новий строк, повинен звернутись до орендодавця за три місяці до закінчення строку дії договору із заявою (пункт 12.4 розділу ІІ незмінюваних умов договору).
За змістом пункту 12.6 розділу ІІ незмінюваних умов договору такий припиняється з підстав, передбачених частиною 1 статті 24 Закону, і при цьому якщо підставою припинення договору є закінчення строку на який його укладено (абзац 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), то договір вважається припиненим з дати закінчення строку на який його було укладено, на підставі рішення орендодавця про відмову у продовженні цього договору, прийнятого з підстав, передбачених статтею 19 Закону, в межах строків, визначених частиною 5 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Листом № 21 від 17.10.2023 відповідач повідомив позивача та третю особу про свій намір продовжувати користуватись орендованим майном після закінчення строку дії договору та зазначив, що не направлятиме заяву про продовження договору у відповідності до положень частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пославшись на пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2023 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".
У свою чергу, балансоутримувач у листі № 1115 від 24.10.2023 повідомив позивача та відповідача про те, що заперечує щодо продовження договору оренди, оскільки орендоване нерухоме майно буде використовуватися ним для власних потреб.
У листі № 1193 від 13.11.2023 балансоутримувач додатково поінформував позивача та відповідача про визначення його критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період згідно з наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 21.07.2023 № 521, та про те, що орендоване майно потрібне балансоутримувачу для власних потреб, а саме - розміщення рухомого майна, яке перебуває на його балансі.
16.11.2023 РВ ФДМУ (орендодавець), керуючись статтями 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 634 та постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2023 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", враховуючи листи балансоутримувача від 24.10.2023 № 1115, від 13.11.2023 № 1193 щодо необхідності використання орендованого майна для власних потреб, прийняло наказ № 276, яким вирішило припинити дію договору оренди державного нерухомого майна від 29.01.2019 № 1367 у зв'язку із закінченням строку його дії 28.01.2024.
Про прийняте рішення щодо припинення договору та необхідність повернення майна після закінчення строку дії договору позивач повідомив орендаря та балансоутримувача листом № 11-112-01777 від 17.11.2023.
Листом № 1 від 22.01.2024 відповідач, посилаючись на положення пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2023 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", повідомив орендодавця та балансоутримувача про те, що продовжуватиме користуватись орендованим майном після 28.01.2024, оскільки предметом оренди є площадка з залізобетонним покриттям, яка не є приміщенням у розумінні Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і визначених частиною 1 статті 19 вказаного Закону підстав для відмови у продовженні договору оренди немає.
01.02.2024 балансоутримувач звернувся до позивача з листом № 128, у якому просив вжити заходів щодо повернення йому майна. При цьому, повідомив, що 26.01.2024 він звертався до відповідача з листом № 108 про повернення майна, до якого долучав акт повернення з оренди нерухомого майна, однак відповідач від підписання акта та передачі (повернення) нерухомого майна у встановленому законом порядку відмовився.
З огляду на наведене, РВ ФДМУ звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом у даній справі про виселення ТОВ "СТАНДАРТБУД Т" з орендованого державного нерухомого майна.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 621 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Частиною 1 статті 763 ЦК України унормовано, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Згідно із частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
У зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні Законом України від 01.04.2022 № 2181-IX "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який доповнено пунктом 61, за змістом якого під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
На виконання цього Закону України від 01.04.2022 № 2181-IX Кабінетом Міністрів України прийнято 27.05.2022 постанову № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.
Відповідно до пункту 5 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Підстави для відмови у продовженні договору оренди визначені статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Так, відповідно до частини 1 статті 19 цього Закону рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною 2 статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об'єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною 6 статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об'єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові у даній справі, виходив із того, що об'єкт оренди за спірним договором (частина площадки з залізобетонним покриттям) не є приміщенням у розумінні положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому визначена позивачем та третьою особою підстава для відмови відповідачу у продовженні договору (використання приміщення для власних потреб) не є застосовною до цього договору та, відповідно, відсутні підстави для непродовження такого договору.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку, РВ ФДМУ зазначало, що ним прийнято рішення про відмову у продовженні дії укладеного з відповідачем договору оренди не на підставі абз.3 ч.1 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача), а на підставі абз.2 ч.1 ст. 19 вказаного Закону (у випадках, передбачених статтею 7 цього закону).
За результатами розгляду апеляційної скарги РВ ФДМУ, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про відмову у позові та задовольнив позовні вимоги. При цьому, апеляційний господарський суд погодився з доводами апелянта про те, що орендодавець прийняв рішення (наказ РВ ФДМУ від 16.11.2023 № 276) про припинення договірних відносин з орендарем не з підстави, що орендоване приміщення необхідне для використання балансоутримувачем для власних потреб, а з підстав необхідності використання майна для власних потреб.
Розглядаючи дану справу у касаційному порядку, Верховний Суд зазначив, що у постанові від 17.04.2025 у справі № 921/144/24 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду дійшов висновку, що "приміщення", про яке йдеться в абзаці 2 частини першої статті 19 Закону, має кваліфікуватися (сприйматися) як об'єкт оренди, визначений у частині першій статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" - нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини), інше окреме індивідуально визначене майно, та який, відповідно до зазначеної норми права, є об'єктом оренди за договором оренди державного чи комунального майна, укладеного між сторонами у відповідних правовідносинах.
Відтак, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 щодо того, що, оскільки спірний об'єкт оренди за договором оренди - асфальтобетонне замощення не є приміщенням в силу положень закону, а тому не підпадає під дію абзацу 2 частини першої статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна.
Отже, помилковим є висновок суду першої інстанції у даній справі про те, що визначена позивачем та третьою особою підстава для відмови відповідачу у продовженні договору (використання приміщення для власних потреб) не є застосовною до цього договору.
Окрім того, розглядаючи дану справу, Верховний Суд надав оцінку доводам апелянта та висновкам апеляційного суду щодо підстав припинення позивачем договірних відносин з відповідачем, зазначивши, що підставою для прийняття рішення (наказу РВ ФДМУ від 16.11.2023 № 276) про припинення договору оренди є листи балансоутримувача від 24.10.2023 № 1115 і від 13.11.2023 № 1193 щодо необхідності використання орендованого майна для власних потреб, про що прямо зазначено у наказі від 16.11.2023 № 276 та встановлено судом апеляційної інстанції.
Звідси, апеляційний господарський суд помилково послався на те, що підставою для прийняття такого рішення є пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки судом не встановлено, що листи балансоутримувача від 24.10.2023 № 1115, від 13.11.2023 № 1193 містять саме таке наведене обґрунтування підстав для припинення договору оренди. Навпаки, як було встановлено, у вказаних листах балансоутримувач посилався саме на необхідність використання орендованого майна для власних потреб (абзац 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Положення пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не є застосовними у спірних правовідносинах, адже стаття 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає підстави для відмови у включенні майна до Переліків або виключення майна з Переліків, а під Переліком, згідно пунктів 13- 15 частини 1 статті 1 цього ж Закону, розуміється Перелік об'єктів щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні/без проведення аукціону, водночас ні судом першої інстанції, ні апеляційним господарським судом не встановлено наявність у матеріалах справи документів на підтвердження вказаних обставин.
Водночас, Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову та виселення ТОВ "СТАНДАРТБУД Т" із орендованого державного нерухомого майна є передчасним, оскільки він зроблений без належного дослідження наявних у справі доказів та встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення цього спору.
Зокрема, апеляційний господарський суд достеменно не встановив чи містило повідомлення балансоутримувача про відмову у продовженні спірного договору оренди достатнє обґрунтування необхідності використання об'єкта оренди саме для власних потреб балансоутримувача з посиланням на конкретно визначені цілі такого використання, які повинні відповідати законодавству, а також статуту чи положенню балансоутримувача (як було акцентовано в постанові Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 914/622/24).
Відповідно до ч.1 ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
З врахуванням вказівок Верховного Суду у даній справі колегія суддів зазначає наступне.
У постанові від 04.03.2025 у справі № 914/622/24 Верховний Суд зазначив, що «форма такого повідомлення балансоутримувача про відмову в продовженні договору оренди не визначена законодавством. Водночас за змістом наведених норм, таке повідомлення (звернення) балансоутримувача у розумінні пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 повинно містити обґрунтування необхідності використання об'єкта оренди саме для власних потреб балансоутримувача з посиланням на конкретно визначені цілі такого використання, які повинні відповідати законодавству, а також статуту чи положенню балансоутримувача. При цьому в розумінні наведених норм власними потребами балансоутримувача можуть бути потреби у використанні об'єкта оренди з урахуванням його функціонального призначення для забезпечення здійснення статутної діяльності балансоутримувача.
Колегія суддів вважає, що повідомлення балансоутримувача, в якому не зазначено про необхідність використання об'єкта оренди для власних потреб балансоутримувача та не наведено обґрунтування необхідності такого використання, не відповідає вимогам абзацу 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки орендар як більш уразлива сторона в таких правовідносинах має право вимагати дотримання щодо нього загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.»
Як зазначалось вище, балансоутримувач листом № 1115 від 24.10.2023 повідомив позивача та відповідача про те, що заперечує щодо продовження договору оренди, оскільки орендоване нерухоме майно буде використовуватися ним для власних потреб.
У листі № 1193 від 13.11.2023 балансоутримувач додатково поінформував позивача та відповідача про визначення його критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період згідно з наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 21.07.2023 № 521, та про те, що орендоване майно потрібне балансоутримувачу для власних потреб, а саме - розміщення рухомого майна, яке перебуває на його балансі.
Відповідно до п.1 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області, затвердженого Наказом Державного агенства водних ресурсів України №116 від 18.09.2023, Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області ( далі -Офіс) є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих ресурсів.
За змістом п.4 Положення Офіс, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: володіє, користується і розпоряджається майном, яке закріплене за ним на праві оперативного управління; організовує виконання робіт, пов'язаних з мінімізацією наслідків шкідливої дії вод; здійснює у межах своїх повноважень заходи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, зменшення руйнівних наслідків повеней; забезпечує відбір та передачу проб води для вимірювання вмісту забруднюючих речовин тощо.
Отже, повідомлення балансоутримувача містило посилання на конкретні цілі подальшого використання об'єкта оренди і вказане використання відповідає завданням діяльності Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області, визначеним Положенням.
Додатково 30.05.2024 на виконання вимог ухвали суду першої інстанції у даній справі третьою особою в обґрунтування необхідності використання орендованого майна для власних потреб подано заяву свідка - керівника Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області Галицького О.В. (яка розцінюється судом апеляційної інстанції як письмові пояснення третьої особи), в якій зазначено, що з метою підтримання в належному технічному стані механізмів та великогабаритної техніки, яка перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів, з лютого 2024 року планувалось проведення ремонтної кампанії та розміщення техніки на власній території у м. Тернополі по вул. Текстильна 30 А ( де, згідно наданих у суді апеляційної інстанції письмових пояснень третьої особи, знаходиться також ремонтно-механічна майстерня балансоутримувача).
У вказаній заяві третьою особою наведено перелік техніки ( транспортних засобів), яку балансоутримувач мав намір розмістити на орендованій відповідачем площадці та документи, які підтверджують право власності на вказану техніку.
Покликання відповідача на непідтвердження третьою особою необхідності ремонту вказаних транспортних засобів колегією суддів відхиляється як безпідставне, оскільки процедура непродовження договору оренди шляхом надсилання письмового звернення балансоутримувача не покладає на останнього додаткового обов'язку доводити наявність конкретно визначених ним та обґрунтованих підстав відмови у продовженні договору оренди ( в даному випадку необхідність використання площадки для розміщення власного рухомого майна).
Окрім того, стан транспортних засобів, задіяних у діяльності організації, може постійно змінюватись, а тому вказані покликання відповідача жодним чином не спростовують необхідності використання третьою особою орендованого нерухомого майна для власних потреб.
Колегія суддів вважає, що зі встановлених обставин не вбачається ознак недотримання принципів добросовісності та розумності під час прийняття рішення про відмову у продовженні договору. Мотиви такої відмови надають можливість встановити для яких потреб балансоутримувач має намір використовувати орендоване відповідачем майно. Очевидної безпідставності відповідне повідомлення не містить.
Таким чином, передбачені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" , з урахуванням встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 у період воєнного стану особливостей, умови для непродовження дії договору оренди комунального майна у даному спорі були дотримані.
Згідно із частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Пунктами 10.10, 10.11 договору визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3 (трьох) робочих днів орендар повертає балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
Оскільки строк дії договору, на підставі якого орендар користується спірним майном, закінчився 28.01.2024, з цієї дати договір є припиненим, а доказів повернення майна у встановленому вказаним договором порядку матеріали справи не містять, позовна вимога РВ ФДМ про виселення відповідача є обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи, 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга РВ ФДМ підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 у даній справі скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції та перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях від 22.07.2024 (вх. № 01-05/2116/24 від 25.07.2024) задоволити.
2 Рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2024 у справі №921/143/24 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимог задоволити.
3. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю “Стандартбуд Т» (вул. Текстильна, буд.21, м. Тернопіль, 46010, код ЄДРПОУ 34826445) з орендованого державного нерухомого майна, а саме: частини площадки з залізобетонним покриттям №14 площею 436,8 кв. м., інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, що розміщена за адресою: вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Стандартбуд Т» (вул. Текстильна, буд.21, м. Тернопіль, 46010, код ЄДРПОУ 34826445) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ, 76019, код ЄДРПОУ 42891875) 3028,00 судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 4542,00 судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. На виконання постанови Господарському суду Тернопільської області видати наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст. 287-288 ГПК України.
7. Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст постанови складено 01.12.2025.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.