01 грудня 2025 року
м. Рівне
Справа № 565/2770/24
Провадження № 22-з/4815/115/25
Рівненський апеляційний суд в складі судді Ковальчук Н.М, розглянувши питання про відвід суддів Гордійчук С.О.,Боймиструка С.В. та Шимківа С.С., заявлений представником ОСОБА_1 - адвокатом Бузановим Дмитром Вікторовичем у справі за позовом ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 1 Вараської міської ради про захист особистих немайнових прав працівника шляхом визнання наказів протиправними та їх скасування,
На розгляді в Рівненському апеляційному суді перебуває справа № 559/3288/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бузанова Дмитра Володимировича на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 березня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 1 Вараської міської ради про захист особистих немайнових прав працівника шляхом визнання наказів протиправними та їх скасування.
25 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Бузанова Д.В. про відвід суддів Гордійчук С.О., Боймиструка С.В. та Шимківа С.С., яка обґрунтована тим, що вказані судді брали участь у цій справі при винесенні ухвали про повернення його апеляційної скарги від 12 травня 2025 року, яка скасована постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року, а тому такі обставини викликають у представника позивача побоювання у необ'єктивності та упередженості суддів.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені частиною першою статті 36 ЦПК України, якою встановлено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з підпунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Приймаючи присягу, суддя бере на себе зобов'язання, зокрема, безсторонньо, неупереджено та незалежно здійснювати правосуддя.
Підходи до встановлення наявності упередженості та безсторонності суддів викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні у справі «Мироненко та Мартиненко проти України». У пунктах 66, 67 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, такі природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Згідно з усталеною практикою Суду застосування одного із цих критеріїв (підходів) або обох залежить від конкретних обставин, пов'язаних зі спірною поведінкою судді.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 3 травня 2007 року у справі «Бочан проти України» вказав, що Суд далі нагадує, що «безсторонність», в сенсі пункту 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу.
У рішенні у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стосовно суб'єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50).
Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Саме така позиція відображена у пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, та статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року.
Статтею 15 Кодексу суддівської етики передбачено, що неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженим рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, роз'яснено, що відчуття упередженості - це формування у судді до тієї чи іншої людини, яка є учасником судового розгляду, власного ставлення, заснованого не на об'єктивному критерії, а на особистих симпатіях або антипатіях. Зловживання правом на самовідвід не допускається. У цьому контексті зловживання правом на самовідвід означає недобросовісне використання суддею незначного приводу для того, щоб уникнути розгляду справи. За змістом коментованої статті заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у разі неможливості ухвалення суддею об'єктивного рішення у справі.
Поняття «інші обставини, які викликають сумнів у його упередженості» є оціночним тлумаченням, використання якого залежить від правосвідомості особи, яка його застосовує.
Для того, щоб вирішити, чи є у конкретній справі правомірні підстави сумніватись у неупередженості судді, необхідно взяти до уваги й думку скаржника, яка при цьому не повинна мати вирішального значення.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Право учасника справи на відвід судді є однією із гарантій права на справедливий суд. Проте право на відвід не є абсолютним. В інакшому випадку воно перетвориться у свавільне обрання суддів для розгляду справи та спосіб процесуального зловживання, що суперечитиме інтересам інших учасників справи та суспільним інтересам загалом. Відвід має бути обґрунтований посиланням на факти, які вказують на залежність, упередженість або необ'єктивність судді щодо сторін чи будь-кого з них. Лише за таких обставин відвід буде правомірним і убезпечить сторони від залежного, упередженого або необ'єктивного суду.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Бузанова Дитра Володимировича на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 березня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вараського ліцею № 1 Вараської міської ради про захист особистих немайнових прав працівника шляхом визнання наказів протиправними та їх скасування не вирішувалась апеляційним судом по суті позовних вимог.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду відмовлено апелянту у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, вказану апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту строк для усунення її недоліків, а ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2025 року - повернуто особі, що її подала.
В подальшому постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2025 року ухвала Рівненського апеляційного суду від 12 травня 2025 року скасована, а справа передана до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Виходячи з того, що справа судом по суті не вирішувалась, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 36 ЦПК України, яка встановлює,що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу, а також зважаючи на те, що судом касаційної інстанції справа скерована до Рівненського апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження, підстави для відводу суддів Гордійчук С.О., Боймиструка С.В., Шимківа С. С. за ч. 3 ст. 37 ЦПК України відсутні.
Будь-яких інших фактів на підтвердження побоювань заявників у необ'єктивності та упередженості вказаних суддів при розгляді цієї справи заява про відвід не містить, а відтак відсутні підстави для застосування п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України.
Апеляційний суд, оцінивши доводи викладенні у заяві, вважає, що вказані заявником обставини не є передбаченою законом підставою відводу суддів Гордійчук С.О., Боймиструка С.В., Шимківа С. С., атому заявлений відвід є необґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 36, 38, 40, 41 ЦПК України, апеляційний суд
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Бузанова Дмитра Вікторовичеа про відвід суддів Рівненського апеляційного суду Гордійчук С. О.., Боймиструка С. В., Шимківа С. С. відмовити.
Суддя
Рівненського апеляційного суду Н. М. Ковальчук