Номер провадження 2/754/7956/25
Справа №754/12592/25
Іменем України
28 листопада 2025 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коваленко І.І.
за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю відповідачки ОСОБА_2
за участю перекладача Мамедзаде К.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянська районна у місті Києві державна адміністрацію, як орган опіки і піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітніх дітей,
05 серпня 2025 року Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Суд з цим позовом до Відповідачки, ОСОБА_2 , просив встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком дітей ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позовна заява обґрунтовує тим, що сторони є батьками двох неповнолітніх дітей, яких Позивач виховує та утримує самостійно без участі матері з грудня 2022 року. Відповідачка виїхала за кордон, залишивши дітей проживати Позивачем, до України повертається епізодично, проживання з дітьми не відновлювала, матеріальної допомоги на їх утримання не надає та участі у вихованні не бере. Позивач забезпечує дітей житлом, харчуванням, одягом, лікуванням, освітою, займається їх побутом, навчанням, супроводом до школи та гуртків, бере участь у громадському житті дітей.
Позивач також зазначає, що він є військовозобов'язаним та підлягає призову під час мобілізації, однак має право на відстрочку як особа, яка самостійно виховує і утримує дітей віком до 18 років.
З огляду на викладене, Позивач вважає необхідним встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітніх дітей з метою підтвердження відповідного соціально-правового статусу та отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідачка правом подання відзиву на позовну заяву не скористалася. У судовому засіданні усно заявила, що позовні вимоги визнає повністю. Суд не прийняв визнання позову.
13 серпня 2025 року Суд відкрив провадження за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Відповідачка у підготовчому судовому засіданні усно заявила про визнання позову.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (частина друга статті 182 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та четвертої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд не прийняв визнання Відповідачкою позовних вимог, про що постановив ухвалу в підготовчому судовому засіданні без оформлення окремого документа з зазначенням таких відомостей у протоколі судового засдіання (пункт 7 частини другої статті 248 ЦПК України), оскільки відповідно до вимог статті 206 ЦПК України така заява має бути письмовою.
Суд роз'яснив Відповідачці, що така заява має бути подана в письмовій формі з зазначенням причин неучасті у вихованні та утриманні дітей. Суд також визнав, що визнання позову за вказаних обставин суперечить інтересам дитини.
Відповідачка письмову заяву не подала.
24 вересня 2025 року Суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.
Деснянська районна у місті Києві державна адміністрацію, як орган опіки і піклування, відмовилась надавати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, зазначивши, що у справах про встановлення факту надання такого висновку не передбачено (заява від 31.10.2025 вх № 55857), просила розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування.
Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації була повідомлена про розгляд справи належним чином, свого представника не направила в судове засідання без повідомлення причин.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був залучений до участі у справі як третя особа за клопотанням Позивача, також був повідомлений про розгляд справи належним чином, свого представника не направив в судове засідання без повідомлення причин.
У цій справі суд вирішив питання, чи відповідає найкращим інтересам неповнолітньої дитини встановлення юридичного факту її самостійного виховання та утримання батьком виключно на підставі факту їхнього спільного проживання, враховуючи, що мати не позбавлена батьківських прав та має юридичний обов'язок брати участь у житті дитини.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Позивач та Відповідачка є батьками: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (докази - свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 31.07.2015 та серії НОМЕР_2 від 31.07.2015). Сторони не перебували у шлюбі між собою.
Позивач та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 (доказ - акт від 03.01.2024, складений громадянами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Позивачем. Цей акт засвідчено начальником ЖЕД-313). За цією ж адресою зареєстрована Відповідачка громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 . Усно сторони повідомили, що Відповідачка нібито проживає у м. Ужгород, проте жодних доказів на підтвердження цих обставин не надали.
Станом на момент розгляду справи в суді сину сторін ОСОБА_1 виповнилось 18 років (ІНФОРМАЦІЯ_5 року).
ОСОБА_3 , які 15 років. Відповідно до характеристики за підписом класного керівника Т. Стукало та директора школи О.Сливи без дати та номера ОСОБА_3 є ученицею 7-В класу школи I-III ступенів №263 ім. Євгена Коновальця Деснянського району м. Києва. Вона зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працьовита та уважна учениця. Володіє навчальним матеріалом на достатньому рівні та добре його запам'ятовує. Виявляє образне та творче мислення. Має здібності до вивчення предметів гуманітарного циклу. На уроках завжди зосереджує свою увагу на поясненні вчителя, не відволікається. Має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно, бере активну участь у всіх суспільних справах, незважаючи на власний час. Добре й у призначений термін виконує будь-яку доручену їх справу. Весела, товариська, стримана, самостійна, врівноважена, дисциплінована. З увагою вислуховує справедливу критику, наполеглива у виправленні недоліків. Реально оцінює свої власні можливості, вибираючи завдання й справи під силу. Підтримує дружні стосунки з однокласниками та учнями інших класів, має серед них безумовний авторитет. Її поважають, зважають на її думку, довіряють відповідальні справи. Користується повагою серед вчителів. Батько приділяє належну увагу вихованню доньки.
У цій характериці відсутні відомості про участь у вихованні неповнолітньої дитини (як те, що вона бере участь у вихованні, так і те, що вона не бере таку участь.
Суд заслухав в судовому засіданні думку неполітньої дитини, ОСОБА_3 , яка висловила чітке бажання продовжувати проживання з батьком. Водночас, характеризуючи участь матері у своєму житті, дитина підтвердила наявність стійкого емоційного зв'язку, що ґрунтується на взаємній любові та позитивних спогадах про спільне дозвілля (зокрема, поїздки до родичів до Азербайджану). Незважаючи на окреме проживання, дитини повідомила, що мати підтримує контакт з нею засобами телефонного зв'язку. Дитина заперечила факти будь-якого психологічного чи фізичного тиску (насилля) з боку матері, зазначивши лише про прояви емоційності (суворий тон), пов'язані з контролем успішності у навчанні.
Суд також заслухав пояснення сторін. Ні Позивач, ні Відповідачка не змогли навести аргументів, які б підтверджували одноосібне (самостійне) здійснення батьком батьківських обов'язків, фактично звівши свої пояснення лише до того, що діти мешкають разом із ним.
МОТИВИ СУДУ (ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН)
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Сімейний кодекс України регулює, зокрема, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між батьками та дітьми, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (стаття 2 СК України).
Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1 СК України).
Вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання не підлягає задоволенню щодо ОСОБА_1 , оскільки правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (частина перша статті 6 СК України). На час розгляду справи Раміль вже є повнолітнім, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.
Щодо позову в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком ОСОБА_1 , то суд відзначає, що і сторони, і їхня неповнолітня дитина мають хибне ототожнення факту проживання дитини з батьком із фактом самостійного виховання та утримання. Ані Позивач, ані Відповідачка не надали суду пояснень щодо того, яким чином реалізується повне усунення матері від участі у житті дитини та прийняття батьком на себе виключних обов'язків щодо виховання та утримання.
Ураховуючи, що неповнолітній ОСОБА_6 вже виповнилося 15 років, її проживання з батьком є реалізацією права на вільний вибір місця проживання, гарантованого частини другої статті 29 ЦК України, а не доказом самоусунення матері від виховання. Сторони не довели, в чому саме полягає виключність участі батька у вихованні та утриманні, окрім самого факту спільного побуту, що не є тотожними поняттями.
Суд бере до уваги, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (статті 141 СК України).
Водночас той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини друга та третя статті 157 СК України).
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів (частини перша - третя статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша та друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (частина перша статті 18, частини перша та друга статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Отже, зважаючи на те, що батьки проживають окремо за власним вибором, дитина реалізувала своє право на вибір місця проживання (стаття 29 ЦК), і немає обставин, коли розлучення дитини зі своєю матір'ю випливає з якого-небудь рішення, прийнятого державою, наприклад, при арешті, тюремному ув'язненні, висилці, депортації чи смерті (частина четверта статті 9 Конвенції про права дитини), за висновком суду встановлення факту самостійного виховання батьком суперечить інтересам ОСОБА_6 , оскільки звужує коло осіб, відповідальних за її добробут та виховання. Інтерес дитини полягає в тому, щоб зберігати правовий зв'язок і матеріальну підтримку від обох батьків, а не покладатися лише на одного. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння обох батьків. Вона має зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).
Суд в аспекті врахування думки при вирішення спору, що стосується її прав, бере до уваги практику ЄСПЛ, який звертає увагу на те, наголосити, що, хоча його практика вимагає врахування думки дітей, ця думка не обов'язково є незмінною, і їхні заперечення, яким слід приділяти належну увагу, не обов'язково є достатніми для того, щоб переважити інтереси батьків, особливо щодо регулярного контакту зі своєю дитиною. Право дитини висловлювати власну думку не слід тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без врахування будь-яких інших факторів та проведення аналізу для визначення їхніх найкращих інтересів; такі інтереси зазвичай диктують необхідність збереження зв'язків дитини з її сім'єю, за винятком випадків, коли це завдасть шкоди здоров'ю та розвитку дитини (рішення у справі "К.Б. та інші проти Хорватії", заява № 36216/13, § 143, 14 березня 2017 року і Suur v. Estonia, заява №. 41736/18, § 79, 20 жовтня 2020).
Неповнолітня ОСОБА_6, висловивши бажання проживати з батьком, водночас позитивно охарактеризувала ставлення до неї матері, а також своє ставлення до матері. Дитина підтвердила, що між ними збереглися теплі стосунки та любов, вони спілкуються телефоном. За словами дівчини, мати ніколи її не ображала. Пояснення дитини підтверджують, що мати не лише підтримує з нею емоційний контакт та телефонний зв'язок, але й здійснює батьківський контроль за навчальним процесом. Натомість зазначена дитиною емоційна реакція матері на рівень успішності у школі, на думку суду, навпаки підтверджує небайдуже ставлення матері до розвитку доньки та безпосереднє виконання нею обов'язків щодо забезпечення здобуття дитиною освіти, що є невід'ємною складовою виховання.
У цій справі не встановлено обставин, які б підтверджували, що матір не піклується про ОСОБА_6 або не займається її вихованням, що завдає шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.
Суд не встановив, що матір не відповідає вимогам, необхідним для виховання дитини, або що вона коли-небудь заподіяла шкоду своїм дітям, або що становила загрозу для здоров'я та розвитку дітей, або що спілкування із матір'ю могло порушити відповідні права дітей.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (стаття 180, частини перша -третя статті 181 СК України).
Суд не може грунтувати рішення про самостійне утримання Позивачем своєї дитини виключно на його твердженні, що він забезпечує дітей житлом, харчуванням, одягом. Надання батьком, з яким проживає дитина, засобів для її існування не надає йому статусу особи, яка самостійно утримує дитину, а є лише формою виконання його частини спільного обов'язку. Відсутність спору про аліменти та виконавчих документів про їх стягнення вказує на добровільний характер виконання батьками своїх обов'язків. За відсутності доказів ухилення матері від утримання (зокрема, виконавчого провадження про стягнення аліментів), факт одноосібного утримання є недоведеним.
Позивач бере участь у вихованні та утриманні дитини, що не невілює обов'язку Відповідачки брати участь у їх житті, вихованні та матеріальному забезпеченні. Натомість відсутність спору про аліменти та виконавчих документів про їх стягнення вказує на добровільний характер виконання батьками своїх обов'язків щодо матеріального забезпечення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Позивач не довів наявності підстав для встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньо дитини.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина перша статті 82 ЦПК України).
Суд не може вважати доведеним факт самостійного виховання лише на підставі усного визнання Відповідачки таких обставин, оскільки має обґрунтовані сумніви у щирості та фактичному підґрунті такої заяви. Її згода з позовними вимогами не підкріплена розумінням суті спору. Відповідачка не змогла навести жодного фактичного прикладу чи аргументу, в чому саме полягає виключність ролі батька та її власне неучасть у житті доньки.
У цій справі суд, перш за все, зобов'язаний керуватися найкращими інтересами дитини. За практикою ЄСПЛ взаємне спілкування батьків та дитини є фундаментальним елементом "сімейного життя" у розумінні статті 8 Конвенції, навіть якщо стосунки між батьками розірвано (див. рішення у справі "Ілля Ляпін проти Росії", заява № 70879/11, § 44, 30 червня 2020 року).
Наразі існує широкий консенсус, зокрема в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні бути першорядними (див. рішення у справах "Нойлінгер та Шурук" [ВП], заява № 41615/07, § 135, 6 липня 2010 року, та "X проти Латвії" [ВП], заява № 27853/09, § 96, ЄСПЛ 2013). Загалом ці інтереси диктують необхідність збереження зв'язків дитини з її сім'єю, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною, і це може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини (див., наприклад, рішення у справі "К.Б. та інші проти Хорватії", заява № 36216/13, § 143, 14 березня 2017 року). Розрив таких зв'язків означає відірвання дитини від її коріння, що може бути зроблено лише за виняткових обставин (див. рішення у справі "Гергюлю проти Німеччини", заява № 74969/01, § 48, 26 лютого 2004 року); потрібно зробити все можливе для збереження особистих стосунків і, якщо та коли це доречно, для "відновлення" сім'ї (див. рішення у справі "Кацпер Новаковський проти Польщі", заява № 32407/13, § 75, 10 січня 2017 року). Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України», заява № 39948/06).
У цій справі, що розглядається, незважаючи на окреме проживання, між Відповідачкою та донькою збережено довірливі стосунки, любов та взаєморозуміння, що є фундаментом сімейного виховання. Для дитини дуже важливо бути в колі сім'ї, збереження її зв'язку з родинним корінням та національною культурою, що підтверджуються її виключно позитивними спогади про спільні з матір'ю поїздки на Батьківщину батьків до Азербайджану, де проживають бабусі, дідусі та інші кровні родичі. Розрив цих родинних зв'язків (матір є частиною цього родинного кола) суперечив би потребі дитини у самоідентифікації та збереженні сімейних традицій. Тому задоволення позову без належних доказів самоусунення матері (або розлучення дитини з матір'ю за рішенням уповноважених органів держави) порушило б право дитини на підтримання зв'язків з обома батьками, гарантоване національним та міжнародним законодавством.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (пунктом 4 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
У цій справі судом не встановлено факту порушення прав Позивача на виховання неповнолітньої дитини, оскільки його діти (повнолітній син та неповнолітня донька) проживають з ним, а Відповідачка не чинить йому перешкод та не оспорює. Заявлена Позивачем мета (намір отримти відстрочку від мобілізації) не може слугувати підставою для задоволення позову, якщо фактичні обставини справи (наявність матері та її участь у вихованні дитини) свідчать про інше. Права Позивача не порушені, а його намір закріпити свій статус рішенням суду як батька, який самостійно виховує та утримує дитину, за відсутності факту реального самоусунення матері, не є захистом порушеного права та законного інтересу, оскільки спрямоване на досягнення інших цілей, що виходять за межі завдання цивільного судочинства.
З цих підстав суд відмовляє у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати у виді сплаченого судового збору слід покласти на Позивача.
Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, Суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянська районна у місті Києві державна адміністрацію, як орган опіки і піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітніх дітей, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Дата підписання 28.11.2025
Суддя Інна КОВАЛЕНКО