Справа № 372/6852/25
Провадження 2-3221/25
заочне
01 грудня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судових засідань Куник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилався на те, що 23.08.2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 956550. Кредитний договір підписаний аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора, відтворений та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Невід'ємними частинами договору є графік розрахунків, паспорт споживчого кредиту, відповідно до яких: сума кредиту 1500 грн; строк кредиту 360 днів; проценти за користування кредитом: стандартна процентна ставка 2,20% в день. Сума 1500,00 грн була перерахована ТОВ «Селфі Кредит» на рахунок ОСОБА_1 . Крім того, 21.06.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" укладений договір факторингу № 21062024, у відповідності до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі боржників. Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 21062024 від 21.06.2024 ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 в сумі 11499,00 грн, яка складається з наступного: 1500,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 9999,00 грн заборгованість за процентами. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за договором про надання споживчого кредиту, що й стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді від 31.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз'яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачам право на подання заперечень на відповідь на відзив.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи був повідомлений належним чином, у позові просив слухати справу у його відсутність та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечив.
Відповідачу судові повістки направлялись за адресою вказаною у позовній заяві, адресою із відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань до суду не подав, правом подати відзив не скористався.
Разом із тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд, на підставі положень ст. 280 та у відповідності до ст. 281 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З матеріалів справи вбачається, що 23.08.2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №956550.
Кредитний договір підписаний аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора, відтворений та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Невід'ємними частинами договору є графік розрахунків, паспорт споживчого кредиту, відповідно до яких: сума кредиту 1500,00 грн; строк кредиту 360 днів; проценти за користування кредитом: стандартна процентна ставка 2,20% в день.
Згідно повідомлення ТОВ «ПЕЙТЕК» сума 1500,00 грн була перерахована ТОВ «Селфі Кредит» на рахунок ОСОБА_1 .
Крім того, 21.06.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" укладений договір факторингу № 21062021, у відповідності до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі боржників. Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №21062021 від 01.06.2024 ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 11499,00 грн, яка складається з наступного: 1500,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 9999,00 грн заборгованість за процентами.
З моменту отримання права вимоги, а саме з 21.06.2024, до відповідача позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.
Відповідач не виконала свого обов'язку щодо повернення наданих їй кредитних коштів. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за договором про надання споживчого кредиту №956550 від 23.08.2023 у розмірі 11499,00 грн.
Кредитний договір №956550 від 23.08.2023 був підписаний електронним підписом Позичальника, що підтверджується довідкою ТОВ «Селфі Кредит» про ідентифікацію (одноразовий ідентифікатор А021), а тому застосуванню підлягають відповідні норми права.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 5, 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Статтею 12 ЗУ «Про споживче кредитування» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про споживче кредитування» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Таким чином, судом встановлено, що укладений кредитний договір між сторонами відповідає формі, передбаченій ст. ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Згідно з положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/337824/18, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідачем не надано жодного доказу щодо оспорення зазначеного кредитного договору.
Таким чином, судом встановлено, що укладений між сторонами договір про надання споживчого кредиту не оспорювався та не визнавався судом недійсним, тому є чинним, оскільки відповідає формі, передбаченій ст. ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Крім того, за кредитним договором укладеним відповідачем з ТОВ «Селфі Кредит», далі, відповідно до укладеного договору факторингу, перейшло право грошових вимог до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», про що свідчить відповідний реєстр прав вимог.
Відповідно до ст. 214 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Наслідком неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у платі новому кредиторові. А може впливати на визначення боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.
Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредиторові за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Таким висновок відповідає правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 555/2428/15-ц (провадження № 61-33585св18)
Таким чином, у позивача виникло право вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором, як у правонаступника первісного кредитора.
Відповідачем доказів про повернення наданих грошових коштів як первісному кредитору, так і наступному, за кредитним договором, суду не надано.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У визначені статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 525 ЦК України, передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому, згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) вбачається, що абзац 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача доведені матеріалами справи, обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судові витрати підлягаю розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до платіжної інструкції № 26761 від 17.10.2025 позивач, за подачу позовної заяви, сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, який і підлягає стягненню з відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу, які позивач визначив у розмірі 8000,00 грн та просить стягнути із відповідача, суд дійшов таких висновків.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат з професійної правничої допомоги позивач надав договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025, акт наданих послуг №879 від 08.10.2025, детальний опис послуг від 08.10.2025, де вказано види послуг та затрата часу. Однак не вказано вартість послуг.
Водночас, на думку суду, виокремлення адвокатом «усна консультація..», «ознайомлення з матеріалами справи», «погодження правової позиції з клієнтом», як самостійних видів адвокатських послуг є необґрунтованими та охоплюється діями адвоката із «складання позовної заяви…», а тому визначення оплати за ці послуги є неспівмірними із фактично наданим обсягом юридичної допомоги.
Суд наголошує, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі №824/20/23 висловив правову позицію, що зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі сторін.
Крім того, послуги надані адвокатським об'єднанням є типовими для позивача, оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.
З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 2500,00 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості. В решті вимог слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором №956550 від 23.08.2023 року в розмірі 11499,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 2500 грн., а всього стягнути 4922,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: Г.В.Висоцька