24.11.2025 Справа № 363/3553/20
24 листопада 2025 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
судді Олійник С.В.,
за участі секретаря Поліщук Є.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Чиляєвої І.А.,
представника відповідачів Усманової Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Димерської селищної ради про скасування рішень Литвинівської сільської ради та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
15 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області, правонаступником якої є Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень сільської ради та зобов'язання вчинити певні дії. Позов мотивований тим, що приблизно у вересні 2015 року частина вулиці загального користування у с. Литвинівка була самовільно зайнята шляхом встановлення паркану мешканцями будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Унаслідок цього, за твердженням позивача, вулицю було значно звужено, а територію загального користування, яку жителі громади зазвичай використовували для паркування транспортних засобів навпроти магазину, зайнято для особистих потреб. Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з метою збереження місця для паркування, 21 грудня 2015 року на третій черговій сесії Литвинівської сільської ради було відмовлено ОСОБА_3 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації на самовільно зайняту земельну ділянку. Також на ОСОБА_3 було накладено штрафи зі встановленням строку для демонтажу незаконно встановленого паркану, однак вимога щодо його демонтажу виконана не була. Попри це, рішенням Литвинівської сільської ради від 31 березня 2016 року № 76-6-VII ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки площею 0,0136 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 . На переконання позивача, це рішення є протиправним і порушує його права та права інших мешканців, оскільки зазначена земельна ділянка є частиною території загального користування, фактично - вулицею. Крім того, ОСОБА_2 не зверталася до сільської ради із клопотанням про надання їй земельної ділянки саме для ведення особистого селянського господарства. Позивач також зазначає, що мешканці села не були належним чином повідомлені про дату проведення сесії, внаслідок чого були позбавлені можливості брати участь в обговоренні відповідного питання. За твердженням позивача, комісією з питань архітектури, будівництва, комунальної власності, транспорту, житлово-комунального господарства, екології та земельних відносин Литвинівської сільської ради не було підготовлено жодних висновків та рекомендацій щодо можливості надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Рішенням Литвинівської сільської ради від 21 жовтня 2016 року № 151-13-VII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0136 га, кадастровий номер 3221884401:07:070:6001, у межах села, для ведення особистого селянського господарства. Позивач вважає, що це рішення також прийнято з порушенням вимог статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Також, пунктом 3 цього рішення ОСОБА_2 зобов'язано зареєструвати договір сервітуту, укладений з ПАТ «Київоблгаз», щодо права прокладення та експлуатації газопроводу середнього тиску на зазначеній земельній ділянці. На думку позивача, це суперечить частині другій статті 402 ЦК України, оскільки земельний сервітут може бути встановлений лише із власником земельної ділянки, а ОСОБА_2 на той час не мала державного акта на право власності. Позивач також зазначає, що під час обговорення питання 21 жовтня 2016 року він здійснював відеозйомку, яка, на його переконання, підтверджує, що голова сільської ради намагався вирішити питання на користь ОСОБА_2 . За твердженням позивача, голосування проводилося кілька разів, при цьому кількість голосів не відповідала числу присутніх депутатів. Позивач стверджує, що питання не набрало кворуму, однак головуючий оголосив рішення прийнятим. Крім того, через два місяці, отримавши копію протоколу поіменного голосування, позивач виявив у ньому виправлення, що, на його думку, свідчить про фальсифікацію даних.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення Литвинівської сільської ради від 31 березня 2016 року № 76-6-VII, скасувати рішення Литвинівської сільської ради від 21 жовтня 2016 року № 151-13-VII, зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знести самовільно встановлений металопрофільний паркан за адресою: АДРЕСА_1 .
Процесуальні дії та рішення у справі.
15 вересня 2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі було визначено суддю Рудюка О.Д.
23 листопада 2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
19 липня 2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідачів зазначає, що позивач не надав жодних доказів незаконності отримання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. Крім того, на думку відповідачів, ОСОБА_1 не має жодного відношення до цієї земельної ділянки, оскільки вона не межує з його власністю, а відтак її надання у власність ОСОБА_2 не порушує прав позивача. Також у відзиві наголошується, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України. Представник відповідачів зазначає, що ОСОБА_1 особисто був присутній на засіданнях Литвинівської сільської ради під час ухвалення оскаржуваних рішень, отже знав про їх прийняття та мав можливість звернутися до суду в межах трирічного строку позовної давності.
29 листопада 2021 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
13 червня 2024 року Постановою Верховного суду справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
26 червня 2024 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі було визначено суддю Олійник С.В.
Позиції учасників справи.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просить задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чиляєва І.А. просила позов задовольнити, оскільки спірна земельна ділянка виділена незаконно, належала до земель загального користування.
Представники відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Лещенко Ю.В., адвокат Усманаова Є.І. в суді заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просили відмовити в задоволенні позову, в разі визнання позову обґрунтованим, застосувати строк позовної давності.
Представник відповідача Димерської селищної ради в судове засідання не з'явився, до суду направив клопотання про розгляд справи у відсутність представника за наявними в матеріалах справи доказів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Рішенням засідання шостої чергової сесії сьомого скликання Литвинівської сільської ради від 31 березня 2016 року №76-6-VII «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Литвинівської сільської ради ОСОБА_2 , надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту відведення земельної ділянки площею 0,0136 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 . (а.с. 26 т. 1)
Відповідно до копії протоколу №8 засідання шостої чергової сесії сьомого скликання Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 31 березня 2016 року на сесії присутні дванадцять депутатів. За заявою ОСОБА_2 виступила ОСОБА_4 - член комісії з питань архітектури, будівництва, комунальної власності, транспорту, житлово-комунального господарства, екології та земельних відносин з пропозицією надати дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки на території Литвинівської сільської ради, після сплати штрафу за самовільне захоплення земельної ділянки площею 0,0136 га із земель загального користування. Голосували згідно з додатком: «За» - 13, «Проти» - 0, «Утримались» - 0. Рішення прийнято одноголосно. Вирішено надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту відведення земельної ділянки на території Литвинівської сільської ради, після сплати штрафу за самовільне захоплення земельної ділянки площею 0,0136 га із земель загального користування. Вказаний протокол містить розбіжності щодо кількості присутніх депутатів на сесії сільської ради, а також кількості депутатів, які проголосували. (а.с. 28-32 т. 1)
Із наданих копій протоколів тринадцятої чергової сесії сьомого скликання Литвинівської сільської ради від 21 жовтня 2016 року № 151-13-VII «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність» встановлено, що існують три різні копії зазначеного рішення, які містять відмінні дані щодо результатів голосування.
У першій копії зазначено: «Кількість присутніх депутатів 12 на сесії, а кількість депутатів, які приймали участь в голосуванні-13.«Голосували згідно з додатком 14: «За» - 8, «Проти» - 0, «Утрималися» - 5. Рішення прийнято. Затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у межах с. Литвинівка».
У другій копії викладено в іншій редакції: «Кількість присутніх депутатів 12 на сесії, а кількість депутатів, які приймали участь в голосуванні-13.«Голосували згідно з додатком 14: «За» - 5, «Проти» - 0, «Утрималися» - 8. Рішення прийнято. Затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у межах с. Литвинівка.»
У третій копії викладено в іншій редакції: «Кількість присутніх депутатів 13 на сесії, а кількість депутатів, які приймали участь в голосуванні-14.«Голосували згідно з додатком 14: «За» - 9, «Проти» - 0, «Утрималися» - 5. Рішення прийнято. Затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у межах с. Литвинівка.»
За результатами прийнято рішення передати ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0136 га, кадастровий номер 3221884401:07:070:6001, в межах с. Литвинівки, яка надавалась для ведення особистого селянського господарства. Після отримання документів на право власності на земельну ділянку та відповідної державної реєстрації, ОСОБА_2 слід зареєструвати відповідно до чинного законодавства договір сервітуту, укладеного з ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» на право прокладання та експлуатації газопроводу середнього тиску на земельній ділянці площею 0,0136 га . Наявна розбіжність щодо кількості присутніх депутатів (12) на сесії сільської ради, а також кількості депутатів, які приймали участь в голосуванні(13) ( а.с.42-45, 237-247 т. 1, 20-24 т.3)
Із копії державного акту на право земельну ділянку №3221884401070700013, яка перебуває у власності ОСОБА_3 межі земельної ділянки межують з землекористувачами та землями загального користування Литвинівської сільської ради (а.с. 170 т. 1)
Із дослідженого в судовому засіданні відеозапису тринадцятої чергової сесії сьомого скликання Литвинівської сільської ради від 21 жовтня 2016 року більшість депутатів утримались від голосування при затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 (а.с. 198 т. 1)
Із копії проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 встановлено із пояснювальної записки із вихідної земельно - кадастрової інформації, із ситуаційної схеми, що відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, код КВЦПЗ: 01:03 - для ведення особистого селянського господарства. Із плану зон обмежень та сервітутів земельної ділянки вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 і землями загального користування, обтяження відсутні.( а.с 103-121 т.3)
Із витягу з держаного земельного кадастру про земельну ділянку 3221884401:07:070:0013, площею 0,0136га встановлено, що відноситься до земель житлової забудови (присадиба ділянка) - 02.01 належить ОСОБА_3 , межує із земельними ділянками фізичних осіб та землями загального користування. (а.с. 153-158 т.3)
Із витягу з держаного земельного кадастру про земельну ділянку 3221884401:07:070:6001, площею 0,0136га встановлено, що відноситься до земель сільськогосподарського призначення - 01.03 належить ОСОБА_2 , межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 та землями загального користування. (а.с. 159-164 т.3)
Із викопіювання з генерального плану села, з якого вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_3 , а також сформована згодом суміжна земельна ділянка, набута ОСОБА_2 , межують із землями загального користування, а саме з автомобільною дорогою, земельна ділянка відповідача не позначена як земля загального користування. (а.с. 74, 86 т. 3).
Із висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 21 квітня 2025 року №420/03-2025 встановлено, що земельна ділянка 3221884401:07:070:6001, площею 0,0136га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 відводилась за рахунок земель запасу і згідно генерального плану віднесена до земель садибної житлової забудови села Литвинівка. (а.с.74-90 т. 3)
Із протоколу №1 від 09 лютого 2016 року засідання адміністративної комісії виконавчого комітету Литвинівської сільської ради встановлено, що притягнуто до відповідальності за ст. 53-1 КУпАП за фактом самовільного зайняття земельної ділянки до штрафу у розмірі 850 гривень. (а.с. 19 т. 1)
Із повідомлення Литвинівської сільської ради щодо причин відмови у наданні дозволу зазначено, що земельна ділянка відноситься до проїжджої дороги на повороті (а.с. 18 т. 1).
Застосовані норми права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.
Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.
Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Відповідно до статті 21 Закону України «Про дорожній рух» автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі, в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами.
Статтями 16,18 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Вулиці і дороги міст та інших населених пунктів поділяються на магістральні дороги (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці загальноміського значення (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці районного значення, а також вулиці і дороги місцевого значення. Складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.
Відповідно до положень статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм для користування.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Мотиви і висновки суду.
Суд розглядає справи лише за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України. Розгляд відбувається у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих сторонами або витребуваних судом (ч. 1 ст. 13 ЦПК).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом про скасування рішень Литвинівської сільської ради, зазначав, що передача земельної ділянки ОСОБА_2 , яка, на його думку, була частиною земель загального користування, порушила його права та інтереси, як члена громади, оскільки до її виділення ділянка використовувалася мешканцями для паркування автомобілів. Встановлення огорожі та передача ділянки у приватну власність обмежили можливість громади користуватися цією територією.
З метою належного вирішення спору суд перевірив обставини щодо належності спірної земельної ділянки до земель загального користування. Також суд встановлював, чи спричинила передача зазначеної ділянки у приватну власність порушення прав або законних інтересів позивача.
Відповідно до статті першої, пункту «а» частини четвертої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Як встановлено із матеріалів справи на праві приватної власності належать земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Поданий проєкт землеустрою є належним та допустимим доказом, оскільки містить офіційні дані щодо цільового призначення спірної земельної ділянки -код КВЦПЗ 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, підтверджує її межування із землями загального користування та сусідньою ділянкою ОСОБА_3 , а також засвідчує відсутність будь-яких обтяжень. Наведені відомості дають можливість суду встановити фактичний правовий режим ділянки на момент її передачі у власність та дійти висновку, що вона не належала до земель загального користування.
Висновок експерта від 21 квітня 2025 року №420/03-2025 є належним і допустимим доказом, оскільки складений спеціалістом у межах його компетенції та містить технічно обґрунтовані дані щодо походження та цільового призначення земельної ділянки. У висновку підтверджено, що ділянка була відведена за рахунок земель запасу та згідно з генеральним планом належить до земель садибної житлової забудови, що має істотне значення для встановлення її фактичного правового режиму й спростовує віднесення її до земель загального користування. Також експерт ОСОБА_5 була допитана в судовому засіданні та підтвердила свій висновок, пояснивши, що експертиза проводилася на підставі документів, наданих стороною відповідача, підтвердила, що для вирішення питання про те, за рахунок яких земель відводилась земельна ділянка №3221884401:07:070:6001, наданих матеріалів було достатньо.
Суд не приймає доводи представника позивача щодо неповноти висновку, оскільки експерт надала відповіді на поставлені питання.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про які його просять сторони у справі, та позбавляє суд можливості ініціювати провадження; особи, що беруть участь у справі, самостійно розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору, формують зміст і обсяг позовних вимог, визначають стратегію захисту та предмет і підстави позову, а тягар доказування лежить на сторонах спору, суд же розглядає справу виключно у межах заявлених вимог та наданих доказів.
Відповідно до матеріалів експертизи, вона проведена за заявою відповідача, при цьому під час судового засідання ні позивач, ні його представник не заявляли клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи, а висновок, наданий стороною та складений відповідною експертною установою за клопотанням сторони, розцінюється як письмовий доказ, що досліджується в судовому засіданні та підлягає відповідній оцінці; отже, суд приймає до уваги висновок земельно-технічної експертизи від 21 квітня 2024 року.
Щодо доводів позивача про те, що наявність газопроводу на ділянці свідчить про її належність до земель загального користування, суд зазначає, що інженерні мережі не змінюють правового режиму земельної ділянки; наявність трубопроводу лише зумовлює необхідність встановлення відповідного земельного сервітуту, що було передбачено рішенням сільської ради, земельні ділянки з розташованими на них інженерними мережами можуть перебувати у приватній власності, що не суперечить вимогам ЗК України. Відтак цей довід є необґрунтованим.
Суд не приймає до уваги посилання позивача та його представника на зазначення у витягу з Державного земельного кадастру, що земельна ділянка ОСОБА_3 межує із землями загального користування, а тому суміжна земельна ділянка, яка виділена ОСОБА_2 , була сформована із земель загального користування, оскільки таке межування не впливає на правовий режим спірної земельної ділянки і не є підставою для висновку про належність спірної ділянки до земель загального користування, що також підтверджується витягом і її цільовим призначенням - земель сільськогосподарського призначення (категорія 01.03).
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі поділяються за основним цільовим призначенням на категорії земель, серед яких окремо визначені землі сільськогосподарського призначення та землі загального користування (у складі земель комунальної власності). Стаття 83 ЗК України встановлює, що землі загального користування належать територіальним громадам і використовуються для задоволення потреб населення, а частина четверта статті 83 ЗК України прямо забороняє передавати такі землі у приватну власність. Проте спірна земельна ділянка, згідно з витягом з ДЗК, має цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства» та віднесена до земель сільськогосподарського призначення, які за законодавством не належать до земель загального користування і не формуються за їх рахунок.
Позивач не надав жодних доказів того, що спірна земельна ділянка у будь-який час перебувала у складі земель загального користування, була комунальною власністю як земля загального користування або змінювала категорію земель у спосіб, який порушує процедуру, визначену ст. 20 ЗК України. Також відсутні докази прийняття органом місцевого самоврядування рішень про вилучення земель загального користування та подальше формування на їх основі спірної земельної ділянки.
Отже, той факт, що земельна ділянка ОСОБА_3 межує із землями загального користування, так само як і те, що ОСОБА_2 набула суміжну земельну ділянку, не доводить, що спірна земельна ділянка була сформована із земель загального користування або що вона не могла бути передана у приватну власність відповідно до вимог земельного законодавства.
Щодо доводів позивача про «самовільне захоплення» та накладення адміністративного стягнення, з посиланням на протокол адміністративної комісії та лист Литвинівської сільської ради, у якому ділянку було названо «проїжджою дорогою на повороті», суд зазначає, що притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП стосувалося саме факту самовільного зайняття земельної ділянки і не є доказом її належності до певної категорії земель; категорія земель не може визначатися у межах адміністративного провадження; лист містить лише оціночне судження посадової особи і не є документом, який визначає правовий режим земельної ділянки. Правовий режим земель встановлюється виключно даними ДЗК, документацією із землеустрою та рішеннями органів місцевого самоврядування у межах їх компетенції. Отже, наведені документи не доводять, що ділянка була землею загального користування. Преюдиційне значення у справі мають лише обставини, безпосередньо встановлені судом на підставі належних і допустимих доказів.
Дослідивши матеріали справи, докази сторін, а також норми матеріального та процесуального права, суд дійшов таких висновків.
Щодо правового статусу спірної земельної ділянки суд установив, що земельна ділянка площею 0,0136 га з кадастровим номером 3221884401:07:070:6001 віднесена до земель сільськогосподарського призначення (код 01.03), сформована за рахунок земель запасу, а не земель загального користування; генеральний план, проект землеустрою та витяг з ДЗК не містять ознак її належності до доріг, проїздів, майданів чи інших об'єктів загального користування; суміжність приватної ділянки ОСОБА_3 із землею загального користування (дорогою) не змінює правового режиму новосформованої ділянки; експертний висновок №420/03-2025 підтвердив, що ділянка визначена як земля садибної забудови відповідно до генерального плану і не є частиною вулиці або проїжджої частини. Отже, ділянка не була і не є землею загального користування, а тому її передача у приватну власність не суперечить вимогам ст. 83 ЗК України.
Щодо наявності у позивача права на звернення до суду та правового інтересу, суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що спірна ділянка начебто є землею загального користування, якою до її передачі користувалися мешканці для паркування, а отже її передача у приватну власність та встановлення огорожі порушує його права як члена територіальної громади. Разом з тим суд виходить із того, що член громади має право вимагати усунення перешкод лише щодо земель загального користування, тоді як земельні ділянки приватної власності або землі запасу таким правам не підлягають; право на пред'явлення негаторного позову виникає лише у разі порушення прав особи як законного землекористувача або співвласника земель загального користування. Оскільки у справі не доведено, що спірна ділянка належала до земель загального користування, правовий інтерес позивача відсутній, а його посилання на «порушення прав громади» не формує суб'єктивного права на звернення до суду.
У кінцевому висновку суд, всебічно дослідивши матеріали справи, встановивши, що спірна земельна ділянка не була та не є землею загального користування, оскільки сформована із земель запасу, що підтверджується даними Державного земельного кадастру, проектом землеустрою та висновком експертизи; позивачем не доведено наявності порушеного права чи законного інтересу, оскільки як член територіальної громади він має право на судовий захист лише у разі порушення прав щодо земель загального користування, до яких спірна ділянка не належить; наявність газопроводу, матеріали адміністративної справи та факт суміжності з дорогою не змінюють правового режиму земельної ділянки; доводи щодо можливих процедурних порушень при прийнятті рішень сільської ради не впливають на права позивача та, відповідно, не підлягають оцінці судом по суті. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що права й інтереси позивача не порушені, а тому підстав для задоволення позову немає.
Щодо питання строків позовної давності, на яке посилалися відповідачі, суд зазначає, що вимоги позивача заявлені як негаторні та відповідно не обмежені строками позовної давності; водночас негаторний позов може бути пред'явлений лише щодо земель загального користування. Оскільки спірна земельна ділянка не є землею загального користування, право позивача на пред'явлення таких вимог відсутнє, у зв'язку з чим питання застосування строків позовної давності не має правового значення у межах даної справи.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в позові відмовлено, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 263-268 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Димерської селищної ради про скасування рішень Литвинівської сільської ради та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд, або безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .
Відповідач:Димерська селищна рада, ЄДРПОУ 04359488, 07330 Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Соборна, 19.
Суддя С.В. Олійник