Справа № 357/13942/25
Провадження № 2/357/5896/25
( ЗАОЧНЕ )
24 листопада 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Вангородської О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
28.08.2025 представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», який зареєстрований судом 03.09.2025, обґрунтовуючи тим, що05.04.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №683553806, у формі електронного документа з використанням електронного підпису (відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV2QC89). Відповідно до умов договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит в розмірі 10000,00 грн, які ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на його банківську карту 4149-51XX-XXXX-3557, яку відповідач вказав у заявці при укладенні договору. 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. 04.07.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 підписали Реєстр прав вимоги №238, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 10.10.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу №10/1024-01. 10.10.2024 ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» підписали Реєстр прав вимоги №1 до Договору факторингу №10/1024-01 від 10.10.2024, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 08.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу №08/07/25-Е. Відповідно до Реєстру Боржників від 08.07.2025 за договором факторингу №08/07/25-Е від 08.07.2025 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 50382,00 грн. Додатково факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників від 08.07.2025 до ТОВ «ФК «ЕЙС» підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №08/07/25-Е від 08.07.2025.Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов'язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному кредитним договором, однак, відповідач не виконав свого обов'язку та не повертав наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка на момент подання позовної заяви, становить 50382,00 грн та складається з: 10000,00 грн - заборгованості по тілу кредиту; 40382,00 грн - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Тому, позивач просить у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ ««ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 683553806 від 05.04.2023 у розмірі 50382,00 грн та судові витрати у справі: зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
05.09.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 15.10.2025 - 10:30.
05.09.2025 судом постановлено ухвалу, якою витребувано вАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» письмові докази на підтвердження обставин справи, які місять банківську таємницю та можуть бути надані лише за рішенням суду.
23.09.2025 на адресу суду від АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.
15.10.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 24.11.2025 - 10:30, у зв'язку з першою неявкою відповідача.
24.11.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи, згідно ч. 4 ст. 223, ст.280-281 ЦПК України.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розгляд справи проводити у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності та відзив на позов до суду не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Судом встановлено, що, що 05.04.2023 відповідач - ОСОБА_1 заповнив заявку на отримання грошових коштів в кредит, згідно якої надав про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання та номер картки № НОМЕР_1 .
Встановлено, що 05.04.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №683553806, який підписаний одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 10000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукт» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВАДОПОМОГА»
Відповідно до п. 2.2. Договору, сума Кредитного ліміту, вказана в п. 2.1. Договору, це максимальна сума Кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні Позичальника.
Відповідно до п. 2.3. Договору, кредитодавець надає позичальнику перший Транш за Договором у сумі 10000,00 грн одразу після укладення Договору, орієнтовна дата повернення якого 05.05.2023.
Відповідно до п. 2.4, 2.5 Договору, другий та решта траншів з Договором надаються Позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим Договором. Загальна сума Кредиту за цим Договором складається з сум Кредиту за всіма наданими Траншами, що отримані Позичальником протягом всього строку дії Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може збільшувати суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 30днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.
Відповідно до п. 5.1 Договору, кожен окремий транш за цим Договором надається позичальнику шляхом переказу грошових коштів, який завершується зарахуванням грошових коштів на поточний рахунок, для управління яким випущена Платіжна картка 4149-51XX-XXXX-3557, що відбувається до 3(трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором.
Відповідно до п. 7.1 Договору на момент укладення цього Договору, Сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є датою закінчення Дисконтного періоду кредитування - 05.05.2023,а саме протягом 30 (тридцять)днів від дати отримання першого Траншу Позичальником.
Відповідно до п. 7.2 Договору основна сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30(тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин:закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору;дострокового припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2., або п. 9.1.1.7.,або п. 9.2.1.5. Договору.
Відповідно до п. 8.1 Договору за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом. Інших витрат Позичальника, крім процентів за належне користування Кредитом, Договором не передбачено.
Відповідно до п. 14.1 Договору, невід'ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил,текст яких розміщений на Сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua. та які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п. 14.2 Договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем з приводу укладення цього Договору в якості підписів Сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію»,що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Також, 05.04.2023 відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту.
З копії платіжного доручення від 05.04.2023, вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок №4149-51XX-XXXX-3557відповідача ОСОБА_1 позику в розмірі 10000,00 грн, згідно договору № 683553806 від 05.04.2023, що також підтверджується копією довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», випискою по картковому рахунку відповідача та інформацією наданою АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на ухвалу про витребування доказів.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що клієнта ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 683553806 від 05.04.2023, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор MNV2QC89) та здійснено акцепт договору.
З наданого товариством алгоритму та порядку дій щодо укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.
Тому, підписання кредитного договору № 683553806 від 05.04.2023 (електронним підписом) свідчить про те, що ОСОБА_1 усі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Вищевказаний кредитний договір № 683553806 від 05.04.2023 підписаний відповідачем електронним підписом, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19).
Отже, встановлено, що вказаний кредитний договір, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 05.04.2023між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Вищезазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28.11.2019, відповідно до умов якого клієнт зобов?язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов?язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором. Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку цього Договору.
28.11.2019 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020, при цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, яка продовжила строк договору до 31.12.2021 та Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата та номер укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01 відповідно.
31.12.2021 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022, при цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.
31.12.2022 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено додаткову угоду №31 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023.
04.07.2023 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписано протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно реєстру прав вимоги №238 від 04.07.2023.
31.12.2023 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписано акт звірки зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги №238 від 04.07.2023.
31.12.2023 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено додаткову угоду № 32 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №238 від 04.07.2023 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 683553806 від 05.04.2023 на загальну суму 24456,00 грн.
10.10.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №10/1024-01, відповідно до якого клієнт зобов?язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов?язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору.
Згідно платіжної інструкції №7504 від 10.10.2024 ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» сплатило суму грошових коштів за право вимоги згідно договору факторингу №10/1024-01від 10.10.2024.
Згідно Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 10.10.2024 до Договору факторингу №10/1024-01 від 10.10.2024 від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 683553806 від 05.04.2023 на суму 50382,00 грн.
08.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №08/07/25 - Е, відповідно до умов якого фактор зобов'язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акта прийому-передачі реєстру боржників, підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід?ємною частиною цього договору.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №08/07/25 - Е від 08.07.2025, клієнт ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» передав, а фактор ТОВ «ФК «ЕЙС» прийняв реєстр боржників, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників.
Згідно платіжних інструкцій ТОВ «ФК «ЕЙС» сплатило суму фінансування згідно договору факторингу №08/07/25 - Е від 08.07.2025.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу №08/07/25 - Е від 08.07.2025, ТОВ «ФК «ЕЙС» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 683553806 від 05.04.2023 на суму 50382,00 грн.
Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч.1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Також, ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання за кредитним договором, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Таким чином, у разі сплати ОСОБА_1 коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідач, всупереч умовам кредитного договору № 683553806 від 05.04.2023, не виконав своїх зобов'язань щодо повернення наданого йому кредиту, що підтверджується розрахунками заборгованості та випискою з особового рахунку, згідно яких заборгованість становить 50382,00 грн та складається з: 10000,00 грн - заборгованості по тілу кредиту; 40382,00 грн - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав договір №683553806 від 05.04.2023, однак умови договору порушив.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подав.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам наданих позивачем у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорірозміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, але враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору про надання правничої допомоги №09/07/25-01 від 09.07.2025, копію додаткової угоди №25770775097 до договору про надання правової допомоги №09/07/25-01 від 09.07.2025та копію акта прийому-передачі наданих послуг від 17.07.2025 до договору про надання правничої допомоги №09/07/25-01 від 09.07.2025, виконаних Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» щодо стягнення кредитної заборгованості з боржника ОСОБА_1 , відповідно до яких розмір витрат на правничу допомогу становить 7000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №760/11145/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду викладену у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в яких зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Оцінюючи співмірність розміру витрат позивача, понесених на правову допомогу, судом враховується, що ця справа в силу частини шостої статті 19 ЦПК України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, ціни позову (50382,00 грн), досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу - 7000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19.
Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Судові витрати складаються з судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду та витрат на правничу допомогу, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати у загальному розмірі 5422,40 грн (2422,40 грн судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу).
Керуючись ст. 11, 205, 207,526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України,Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 133, 137, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 683553806 від 05.04.2023 у розмірі 50382,00 грн (п'ятдесят тисяч триста вісімдесят дві гривні 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, всього 5422,40 грн (п'ять тисяч чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», ЄДРПОУ: 42986956, місцезнаходження: вулиця Алматинська, будинок 8, офіс 310а, місто Київ, 02090.
Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 01.12.2025, з урахуванням ч.3 ст. 124, ч.6 ст. 259 ЦПК України.
Суддя: О. В. Бондаренко