Справа № 183/6245/25
№ 2/183/4252/25
26 листопада 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про:
- визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 145,2 кв. м, житловою площею 93,5 кв. м, у зв'язку з утратою документа, який засвідчує право власності,
у червні 2025 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з цим позовом у порядку підсудності, визначеної розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має у власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Оригінал свідоцтва про право власності на житло втрачено позивачем при переїзді з Луганської області. Звернувшись з запитами щодо надання інформації про зареєстроване право власності позивача повідомлено, що інформації щодо об'єктів нерухомого майна зберігалась в архіві БТІ на паперових носіях та архівні документи БТІ на підконтрольну території України не вивезені. З метою реєстрації права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно позивач 28 травня 2025 року звернувся до державного реєстратора, проте у здійсненні реєстрації права власності йому було відмовлено з тих підстав, що не надано інформацію про права, які виникли та зареєстровані в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року. Про наявне за ним право власності, на думку позивача свідчить копія паспорту позивача, його картка платника податків, лист Сєвєродонецького БТІ від 28 травня 2025 року № 240, технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , копія рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 06 червня 2025 року № 79304587, документи на ім'я позивача про встановлення в квартирі індивідуального опалення, довідка МСЕК, посвідчення.
Вказує, що визнання за ним права власності необхідне позивачеві для вжиття дій реєстрації права власності на квартири. В правове обґрунтування позову посилається на ст. 16, 319, 392 ЦК України.
Постановленою суддею ухвалою від 27 червня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання.
Постановленою судом ухвалою від 23 вересня 2025 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, також не заперечував проти ухвалення рішення в заочному порядку.
Представник відповідача в підготовче та повторно в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов не надав. Його неявка не перешкоджає розгляду справи за наявними доказами.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Суд, перевіривши доводи позовної заяви матеріалами справи висновує таке.
За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України).
За положеннями ст. 77 - 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами 2 - 4, 8, 9 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Так, позивач у позові вказує, що має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та що він втратив оригінал свідоцтва про право власності, не має можливості його відновити чи підтвердити своє право через знаходження архівних документів та органів, які здійснювали реєстрацію права на тимчасово окупованій території України.
На підтвердження вказаного позивач надає суду:
- копію паспорту громадянина України позивача серії НОМЕР_1 , аркуші 12 та 13 якого містять зареєстроване місце проживання з 08 серпня 2012 року в АДРЕСА_2 , а з 21 серпня 2018 року за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.7-9/;
- копію листа Сєвєродонецької міської ради від 02 серпня 2006 року № 1601 ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , яким дозволяється відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, влаштування індивідуального автономного опалення після узгодження проекту з теплопостачальною організацією КП «СТКЕ», управлінням «Сєвєродонецькмежрайгаз», міськСЕС, КПЖ «Евріка» /а.с.17/;
- копію технічних умов від 02 вересня 2011 року № 788, виданих ДП «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» Лободі В. А., АДРЕСА_4 /а.с.21-23/
- копію акту виконаних робіт від 26 вересня 2011 року, замовник ОСОБА_1 , виконавець КП «Сєвєродонецьке БТІ» з підготовки технічної документації /а.с.19/;
- копію технічного паспорту, реєстровий № 870 на квартиру АДРЕСА_5 , у якому в графі «власник» вказаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , розмір частки 1. Вказано, що паспорт виготовлено станом на 26 вересня 2011 року. Надана суду копія технічного паспорту містить відтиск печатки КП «СБТІ», підпис від імені директора, підпис та прізвище виконавця, технічні характеристики квартири (4 поверх 10 поверхового будинку, в тому числі житлова площа 93,5 кв. м, загальна 143,2 кв. м), план квартири, підписи осіб та печатку /а.с.12-15/;
- копію акту про відключення квартири від внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання від 10 жовтня 2011 року, складений та підписаний: представником власника будинку або уповноваженою нею особою ОСББ «Гвардійський, 48»; представником монтажної організації «Термо-Златопіль», представником виконавця послуг з ЦО і ГВП, представником виконавця ХВ «Таун Сервіс», власником, наймачем (орендарем) квартири. В акті вказано про підтвердження відключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та вказано власником, наймачем (орендарем) квартири - ОСОБА_2 /а.с.20-21/;
- копію акту від 19 жовтня 2011 року про результати перевірки, згідно з яким контролером ТОВ «Таун Ссервіс» в присутності абонента, що мешкає за адресою: Гвардійський просп. 048-050 в особі Лободи В. О., складений акт перевірки відводу гарячої води в туалеті, ванній кухні відрізані та заварені /а.с.18/;
- копію рішення від 06 червня 2025 року № 79304587 державного реєстратора прав на нерухоме майно Сидоренко Я. Г. Яготинської міської ради Київської області, якою при розгляді заяви від 03 червня 2025 року за реєстраційним номером 67260926 встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційної дії - подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме в заявника відсутні правовстановлюючі документи на об'єкт нерухомого майна, відомості про реєстрацію до 2013 року від органів БТІ отримати неможливо, так як територія тимчасово окупована /а.с.16/.
Вирішуючи позов суд ураховує таке.
Дійсно, на день розгляду справи територія Сіверськодонецької міської територіальної громади є тимчасово окупованою. Про це свідчить те, що Сіверськодонецька міська територіальна громада зазначена в Переліку територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженому наказом Мінреінтеграції від 25 квітня 2022 року № 75. Вона також зазначена як тимчасово окупована територія російською федерацією у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженому наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року № 309, який став на заміну зазначеному вище Переліку.
Внаслідок викладеного відновити документ, отримати його дублікат чи засвідчену з оригіналу копію як позивач, так і суд позбавлені можливості.
Про зазначене свідчить й надана позивачем у засвідченій копії відповідь від 25 травня 2025 року № 240 КП Сєвєродонецьке БТІ /а.с.11/, згідно з якою інформація щодо об'єктів нерухомого майна по Сєвєродонецькій міській територіальній громаді зберігалася в архіві КМ Сєвєродонецьке БТІ на паперових носіях. Оскільки архівні документи БТІ на підконтрольну Україні територію вивезені не були, а територіє Сіверськодонецької міської територіальної громади є тимчасово окупованою рф, надати інформацію щодо зареєстрованих до 01 січня 2013 року прав власності, що зберігаються в архівних справах на сьогоднішній день не вбачається за можливе.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Верховний Суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.
При цьому, у 1993 році діяла Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена наказом Мінкомунгоспу від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56. Так, згідно з п.13 Інструкції, бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, чи належить будівля заявнику, і подає його виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, який виносить відповідне рішення. Після винесення виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, органи комунального господарства, а де їх немає - виконком місцевої Ради депутатів трудящих видає власникові свідоцтво про право особистої власності на будинок за встановленою формою (додаток № 2 та 2-а). При винесенні виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, що належить місцевій Раді депутатів трудящих, державній, кооперативній або громадській установі, підприємству чи організації, бюро технічної інвентаризації, на підставі цього рішення, провадить реєстрацію будинку або домоволодіння та видає реєстраційне посвідчення (додаток № 3 та 3-а). На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток № 4). Якщо на документі про право особистої власності на будинок немає місця для реєстраційного напису, власникові надається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа (додаток № 5). Установі, підприємству або організації про проведену реєстрацію бюро технічної інвентаризації видає реєстраційне посвідчення (додаток № 3, 3-а).
Відповідно до Інструкції реєстрацію будинків із обслуговуючими будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадили бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих рад депутатів трудящих.
Також, до 24 травня 2001 року порядок складання та видачі технічного паспорту на будинок регулювався Інструкцією про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затвердженої Наказом статистичного управління СРСР від 15 липня 1985 року № 380, згідно з п. 2.1 якого, головними документами, які встановлюють право власності на будівлі є, в тому числі, реєстраційні посвідчення комунальних органів.
Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 затверджено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури № 939 від 12 жовтня 2023 року, згідно зі змістом ч. 2 якої визначено, що:
- технічним паспортом є документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, відомості щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб'єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна;
- замовник технічної інвентаризації (далі - замовник) - власник об'єкта нерухомого майна (у тому числі земельної ділянки), об'єкта незавершеного будівництва; замовник будівництва; особа, яка має право на спадщину (за запитом нотаріуса); особа, яка має інші речові права на об'єкт нерухомого майна, у тому числі на земельну ділянку, на якій розташовано такий об'єкт; орган, уповноважений управляти майном (у тому числі житлово-будівельні, дачні та гаражні кооперативи, садові товариства).
П. 6, 10, 26 вказаної Інструкції визначено, що технічну інвентаризацію проводять у таких випадках: 1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; 2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт; 3) перед проведенням державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об'єднання об'єкта нерухомого майна або виділення частки з об'єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об'єднання або виділення частки шляхом реконструкції завершений будівництвом об'єкт приймався в експлуатацію; 4) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, зазначених у пункті 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника. За результатами проведення технічної інвентаризації складаються інвентаризаційна справа, у тому числі матеріали технічної інвентаризації, технічні паспорти та обов'язково вносяться відомості про об'єкт нерухомого майна до Реєстру об'єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру). Технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна здійснюють за ініціативою замовника або його довіреної особи на підставі оформленого договору із суб'єктом господарювання.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що позивачем у позовній заяві не вказано правову підставу набуття ним права власності, дату набуття такого права.
Подані суду докази також не мають жодної інформації про підстави набуття особою, якій вони видані права власності.
Так, подана позивачем суду копія технічного паспорту складена в 2011 році, тобто у період дії Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частина перша статті третьої якого у відповідній редакції передбачала, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Крім того, на момент видачі технічного паспорту норми законодавства надавали можливість його видачі не тільки на ім'я власника майна, але й на ім'я особи, яка є замовником, особи, яка має інші речові права на об'єкт нерухомого майна.
Надані суду документи, якими підтверджується відключення спірної квартири від систем централізованого теплопостачання, видані на ім'я позивача, також не містять відомостей про право власності позивача. У вказаних документах ОСОБА_1 вказаний, як власник, наймач (орендар).
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затверджені: Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Порядок доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За п. 35 вказаного Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.
Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності або інших речових прав, похідних від права власності, на підставі відповідних документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на таких носіях інформації, з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.
За ч. 5, 7 ст. 81, ч. 1 ст. 84 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивач клопотання про витребування таких відомостей не заявляв. Подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, в тому числі, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Доказів на підтвердження того, що позивач звертався до Державного реєстратора з вимогою надати відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, й такі відомості не містять інформації про право власності позивача, або іншої особи суду не надано. Клопотання про витребування таких доказів перед судом не поставлено.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням викладеного суд висновує, що надані суду докази не підтверджують, як самі по собі, так і у своїй сукупності того, що позивач на момент розгляду справи є власником спірного майна, набув у минулому право власності та не відчужив його до розгляду справи судом. Всі надані позивачем докази не містять інформації про правові підстави набуття такого права позивачем, і висновок про право власності позивача чає характер припущення.
За таких обставин в задоволенні позову належить відмовити в повному обсязі за недоведеністю.
Враховуючи надані позивачем докази на підтвердження звільнення його від сплати судового збору, судові витрати в порядку ч. 7 ст. 141 ЦПК України компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення у повному обсязі складене та підписане 28 листопада 2025 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_6 ;
відповідач - Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32.
Суддя Д. О. Парфьонов