27 листопада 2025 року місто Київ
справа № 361/4946/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/11740/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козій Дар'ї Олександрівни на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Петришин Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання та утримання дитини,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання та утримання дитини.
Позов мотивовано тим, що 23 жовтня 2019 року сторони зареєстрували шлюб. Від спільного подружнього життя у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося через різні погляди на сімейне життя та обов'язки. Наразі сторони не мають спільного бюджету, не ведуть спільного господарства, не мають сімейних стосунків, втратили почуття поваги і любові один до одного. Малолітня дитина проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні, він самостійно забезпечує дочку всім необхідним: харчовими продуктами, сезонним одягом, займається медичним доглядом дитини. Відповідач ОСОБА_2 на даний час припинила проживати разом з позивачем та дочкою та має намір поїхати з країни. ОСОБА_1 вимог про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини з відповідача не заявляє, оскільки самостійно має можливість забезпечити дитину всім необхідним. У вихованні та догляді за дитиною ОСОБА_1 допомагають його батьки.
З огляду на викладене, позивач ОСОБА_1 просив суд:
розірвати шлюб, зареєстрований між ним та відповідачем 23 жовтня 2019 року Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 922;
визначити самостійне виховання, місце проживання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року позов - задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 жовтня 2019 року Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 20.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Козій Д.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким визначити самостійне виховання, місце проживання та утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що виходячи з найкращих інтересів дитини, враховуючи що позивач має постійне місце проживання, власне житло та постійне джерело існування, створив всі умови для проживання, виховання та розвитку доньки, проживання дитини слід визнати разом з її батьком. Суд не врахував, що відповідач наразі не проживає разом з родиною та не бере участі у вихованні доньки, що відповідач визнала у судовому засіданні 02 квітня 2025 року.
Зауважує, що позивач просить встановити юридичний факт, від якого залежить виникнення його особистих прав та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і догляді потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав позивача, як батька.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Козій Д.О. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належно, про причини неявки суду не повідомила, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи у її відсутність.
Представник Органу опіки та піклування Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлено належно, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи у відсутності представника Органу опіки та піклування Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення відповідача та представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що23 жовтня 2019 року укладено шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстровано Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що вчинено актовий запис № 922 та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 24 січня 2023 року Виконавчим комітетом Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.
Згідно Акту обстеження житлово-побутових умов № 129, складеного 14 травня 2024 року головним спеціалістом ССДС Великодимерської с/р Колотаєвською С.П., спеціалістом ССДС Великодимерської с/р Пасічник Н.І., за адресою: АДРЕСА_1 проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Умови проживання задовільні, у будинку чисто, просторо, наявні меблі та вся побутова техніка, наявне електро-, газо-, водопостачання. Дитина проживає в одній кімнаті з батьком, має окреме ліжко, іграшки та всі необхідні речі для розвитку. Стосунки у сім'ї доброзичливі.
Вищевказаний будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 114,4 кв.м., житловою площею 48,8 кв.м., а також земельна ділянка, на якій розташований будинок, належать на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, про що свідчать відповідні податкові декларації за 2023 рік та перший квартал 2024 року. Дохід позивача за 2023 рік склав 737 553,58 грн., а за перший квартал 2024 року - 202 682,16 грн.
Відповідно до Довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психотропних речовин № 4215, виданої 13.05.2024 ТОВ «Вікей», ОСОБА_1 на обліку не перебуває.
Згідно листа Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області № 1596/к/03-10 від 16.05.2024, ОСОБА_1 має активну громадську позицію, власний бізнес, приймає активну участь у діяльності громади, виховує доньку, жодних скарг щодо нього до виконавчого комітету селищної ради не надходило.
За змістом Висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, 26 червня 2024 року здійснено виїзд з метою обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_1 , встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 зареєстрована, але проживає у м. Київ, відвідує доньку 1-2 рази на тиждень, цікавиться її самопочуттям та не заперечує проти проживання доньки з батьком. Дитина перебуває на утриманні батька, він забезпечує її всім необхідним, створює умови для виховання та утримання дочки. Сім'я ОСОБА_1 під соціальним супроводом не перебуває та ознак складних життєвих обставин й чинників, що їх спричиняють, не виявлено. Згідно довідки від 24.06.2024 № 2, підписаної генеральним директором ТОВ «ЕПС ПРОДАКШН», відповідач ОСОБА_2 працює бухгалтером на вказаному підприємстві та станом на 24.06.2024 перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ОСОБА_2 у телефонному режимі повідомила службу, що наразі проживає у АДРЕСА_2 , де періодично орендує кімнату у хостелі, коли приїжджає по справам. Оскільки у неї відсутні житлові умови для виховання доньки та фінансові можливості для її утримання, за спільною згодою з ОСОБА_1 прийняли рішення про проживання доньки з ним. Відповідач також повідомила, що планує виїхати за кордон, оскільки у неї планується там робота і є чоловік, з яким у неї стосунки.
Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, затвердженого рішенням № 394 від 30.07.2024, беручи до уваги відсутність спору між батьками, орган опіки та піклування вважає за доцільне відмовити ОСОБА_1 у визначенні місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, суд першої інстанції виходив з того, що спір між батьками про визначення місця проживання дитини відсутній, відповідач не заперечує проти визначення місця проживання малолітньої дочки з батьком, відтак заявлені позивачем вимоги про визначення місця проживання дитини задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про визначення самостійного виховання та утримання дитини, то суд вважав, що ОСОБА_1 у позові не вказано конкретних причин для такого визначення у судовому порядку. Враховуючи те, що позов в частині визначення самостійного виховання та утримання малолітньої дитини є похідним від заявлених вимог про визначення місця проживання дитини, який задоволенню не підлягає, відтак і похідні вимоги позивача задоволенню також не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У §54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, №250, ст.35-36, §90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі №495/2106/17 (провадження №61-592св19) зазначено, що із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. […] Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. У випадку однакового ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та однакової прихильності дитини до обох із батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, ким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №205/1621/18 (провадження № 61-23366св19) вказано, що до інших обставин, що мають істотне значення під час вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №587/2134/17 (провадження №61-37492св18) зазначено, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №164/812/21 (провадження №61-4527св22) вказано, що вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Згідно з ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст.35-36, п.90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції (995-004) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 07 серпня 1996 року, п.78).
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів бере до уваги, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Ураховуючи те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на необхідність визначення місця проживання малолітньої дитини із ним саме в інтересах дитини, врахувавши інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
З урахуванням наведеного, позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживає разом із ним, порушені права позивача.
До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 10 липня 2024 року по справі №127/16211/23.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що фактично дитина проживає у позивача, лише позивач опікується дитиною та утримує її, а тому існують всі підстави вважати, що в інтересах дитини необхідно визначити місце її проживання з батьком, колегія суддів відхиляє, оскільки перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини, оскільки на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, утримання, навчання і розвиток дитини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що висловлення матір'ю добровільної згоди на проживання дитини з батьком, свідчить про те, що сторони між собою дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а тому задоволення позову про визначення місця проживання дитини з батьком не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.
Оскільки позов в частині визначення самостійного виховання та утримання малолітньої дитини є похідним від заявлених вимог про визначення місця проживання дитини, суд дійшов обгрунтованого висновку, що вони задоволенню також не підлягають.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козій Дар'ї Олександрівни - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року в частині незадоволених позовних вимог - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: