27 листопада 2025 року місто Київ
справа № 369/10287/22
апеляційне провадження № 22-ц/824/17044/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Андрія Вікторовича на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Дубас Т.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та 3% річних,-
У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та річних.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 10 травня 2019 року з відповідачів на користь позивача солідарно стягнуто борг в сумі 350 460,00 грн., який до цього часу не повернутий. У зв'язку з цим виникло грошове зобов'язання, яке відповідачі належним чином не виконують, тому є підстави для стягнення згідно ст. 625 ЦК України 3% річних за та інфляційних збитків.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 91 470 грн.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3% річних та інфляційні збитки в сумі 91 470 грн. за невиконання грошового зобов'язання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.
Не погоджуючись з заочним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко А.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме стягнути 3% річних у розмірі 3 316,64 грн.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не було належним чином повідомлено скаржника про дату та час розгляду справи.
Суд не перевірив розрахунок позивача, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позову.Так, суд не урахував, що нарахування інфляційних втрат та три проценти річних не на основну суму боргу, а до загальної, яка включає і неустойку, і винагороду, є неправильним, оскільки лише сума основного боргу могла бути підставою для нарахування відповідних платежів. Відповідно, розрахунок мав би проводитися лише на суму 39 600 грн. (11 000 грн. + 28 600 грн., де останнє - еквівалент 1 100 доларів США за курсом 26грн./год.).
Звертає увагу на те, що нарахування позивачем інфляційних втрат, а також 3% річних у період дії воєнного стану суперечить п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Відтак, позивач має право на отримання 3 % річних за період з 11.05.2019 року по 23 лютого 2022 року, що становить 3 316,64 грн.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко А.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, тому колегія суддів, з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.05.2019 року по справі № 369/11622/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 350 460,00 грн. а також стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1 752,30 грн. судового збору на користь держави.
Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних, нарахованих за період з 11 травня 2019 року по 11 вересня 2022 року та інфляційних втрат за період з травня 2019 року по січень 2022 року за невиконання грошового зобов'язання щодо відшкодування суми боргу, підтверджених рішенням суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином не виконують судове рішення про стягнення з них коштів, а тому позивач на підставі ст.625 ЦК України вправі вимагати стягнення з боржників в судовому порядку сум 3% річних та інфляційних втрат аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, мають невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що встановлено заочним рішенням Києво-Святошинського районного Київської області від 10 травня 2019 року згідно з яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 350 460,00 грн.
При цьому, з заочного рішення від 19 травня 2019 року вбачається, що сума боргу у розмірі 350 460,00 грн. складається із: суми основного боргу - 11 000 грн. та 1 100 доларів, що еквівалентно 28 600 грн.; неустойки за серпень 2018 року - 85 250 грн. та 8 525 доларів США; винагороди позикодавця за серпень 2018 року 0 1100 грн. та 110 доларів США.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні грошові зобов'язання.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з сумою, яка взята позивачем до розрахунку інфляційних втрат та 3% річних (350 460 грн.) та з періодом нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Колегія суддів вважає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до положень ст.625 ЦК України повинно здійснюватися на суму заборгованості по позиці, встановлених рішенням суду, оскільки положення ст.625 ЦК України не поширюються на суми неустойки та винагороди, так як вони вже є штрафними санкціями, а не невиконаним грошовим зобов'язанням.
Таким чином, до розрахунку інфляційних втрат та 3% річних колегією суддів береться сума у розмірі 39 600 грн. (11 000 грн. + 28 600 грн.).
Позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 3% річних за період з 11 травня 2019 року по 11 вересня 2022 року, а інфляційні збитки за період з березня по серпень 2022 року.
Разом з тим, в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу.
Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
А відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів бере за основу розрахунку загальну суму позики стягнуту заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року рішенням у загальному розмірі 39 600 грн. та період розрахунку з 11 травня 2019 року по 23 лютого 2022 року.
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.
Отже, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню солідарно 3% річних в розмірі 3 316,64 грн. за період з 11 травня 2019 року по 23 лютого 2022 року.
Оскільки період нарахування інфляційних втрат припадає на період дії в України воєнного стану, у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат слід було відмовити.
Вказаного суд першої інстанції не врахував, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення солідарно з відповідачів 3% річних за невиконання грошового зобов'язання.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та задоволення апеляційної скарги, позивач звільнений від сплати судового збору, то витрати відповідача ОСОБА_1 по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 431,74 грн. слід стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Андрія Вікторовича - задовольнити.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та 3% річних задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних у розмірі 3 316,64 грн.
Стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації за рахунок держави, судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 431,74 грн. на користь ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: