Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/16764/2025
20 листопада 2025року місто Київ
справа № 760/14091/22
Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Олешко Л.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Жовноватюк В.С., в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Одеської районної військової адміністрації Одеської області, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Юроп», Державного підприємства «Сетам», Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності на транспортний засіб, -
У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просив:
визнати незаконним та скасувати наказ ВЧ НОМЕР_1 від 08 квітня 2022 року №0804/3 про примусове відчуження майна в частині проведення примусового відчуження транспортного засобу, марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий; акт про примусове відчуження або вилучення майна від 12 квітня 2022 року;
визнати за ним право власності на транспортний засіб марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий;
витребувати указаний транспортний засіб з чужого незаконного володіння на його користь у ВЧ НОМЕР_1 .
В обґрунтування вимог посилався на те, що 10 листопада 2017 року між ним та ФОП ОСОБА_2 , який діяв на підставі договору комісії, укладеного з ТОВ «БІАГРІС», було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий, який до листопада 2017 року належав на праві власності ТОВ «БІАГРІС».
Вказував, що, зважаючи на те, що такий договір купівлі-продажу був укладений, грошові кошти за придбання транспортного засобу були передані ним продавцю, а сам транспортний засіб був переданий йому як покупцю разом із ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, оскільки право власності на цей транспортний засіб перейшло до позивача.
Фактична передача транспортного засобу позивачу підтверджується укладенням договору позички такого транспортного засобу від 01 березня 2018 року, відповідно до умов якого позивач передав ТОВ «ТАНДЕМ ТРАНС СЕРВІС» зазначений транспортний засіб в тимчасове безоплатне користування, додатково засвідчивши такий факт актом прийому-передачі.
Зазначав, що державна реєстрація такого транспортного засобу не була здійснена одразу за позивачем, однак, на думку ОСОБА_1 , це не впливає на наявність у нього права власності.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20 листопада 2018 року у справі №925/894/18 стягнуто солідарно з ТОВ «БІАГРІС» та ПП «ЗУМ-1» на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 330149,65 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 132851,83 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном та 72409,61 грн. пені за порушення грошового зобов'язання на підставі договору фінансового лізингу №DNH2LNI1212/2 від 21 серпня 2014 року та договору поруки від 21 серпня 2014 року №DNH2LNI1212/2/DP.
Постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі від 08 листопада 2021 року у межах виконавчого провадження НОМЕР_5 щодо виконання наказу №925/894/18 описано та на накладено арешт майно: транспортного засобу DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , що зареєстрований за боржником ТОВ «БІАГРІС».
Посилався на те, що він неодноразово звертався до Солом'янського ВДВС у м. Києві із заявами та клопотаннями щодо зняття арешту з такого транспортного засобу у межах ВП НОМЕР_5, де він не є боржником, однак у знятті арешту йому було відмовлено.
Вказував, що листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві та Київській області від 04 лютого 2022 року №2082/2-22 на звернення його представника повідомлено, що боржником у межах виконавчого провадження НОМЕР_5 є ТОВ «БІАГРІС», вказано, що підстави для зняття арешту, накладеного у межах цього виконавчого провадження, з майна - транспортного засобу - відсутні, роз'яснено ОСОБА_1 його право, передбачене статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».
У подальшому майно боржника ТОВ «БІАГРІС» у межах виконавчого провадження НОМЕР_5 щодо стягнення з нього на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» боргу було передано до ДП «СЕТАМ» для проведення примусової реалізації.
Надалі наказом ВЧ НОМЕР_1 проведено примусове відчуження переданого на зберігання ДП «СЕТАМ» спірного автомобіля, що засвідчено актом про примусове відчуження або вилучення майна від 12 квітня 2022 року.
Позивач посилався на те, що таке примусове відчуження, оформлене наказом командира ВЧ НОМЕР_1 , порушує його право власності та не відповідає нормам чинного законодавства.
Вважає, що командир військової частини під час видачі оспорюваного наказу не врахував, що транспортний засіб належить на праві власності позивачу, а не ТОВ «БІАГРІС».
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 , Одеської районної військової адміністрації Одеської області, АТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «МАКС ЮРОП», ДП «Сетам», Солом'янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання незаконним, скасування наказу військової частини та акту про примусове відчуження або вилучення майна закрито.
Роз'яснено, що позов в цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 , Одеської районної військової адміністрації Одеської області, АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «МАКС ЮРОП», ДП «Сетам», Солом'янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності на транспортний засіб задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, колір білий.
В задоволенні вимог ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 , Одеської районної військової адміністрації Одеської області, АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «МАКС ЮРОП», ДП «Сетам», Солом'янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог посилався на те, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом, оскільки вважає, що набув права власності на транспортний засіб, на який було накладено арешт. Однак, спірний транспортний засіб у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку та позивач не виконав свій обов'язок щодо реєстрації транспортного засобу.
Вказував, що згідно із відповіддю МВС спірний транспортний засіб зареєстрований на праві власності за ТОВ «БІАГРІС», який є боржником у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_5 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року №925/89418 про стягнення солідарно з ТОВ «БІАГРІС» та ПП «ЗУМ-1» на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості у сумі 535 411 грн 09 коп. Вказаний наказ перебуває на примусовому виконанні у Солом'янському відділі Державної виконавчої служби у місті Києві.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено нове судового рішення.
Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Одеської районної військової адміністрації Одеської області, АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «МАКС ЮРОП», ДП «Сетам», Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) в частині вимог про визнання права власності на транспортний засіб.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 309,60 грн.
Постановою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року скасовано, справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
18 листопада 2025 року від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення.
Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Відповідачі: Військова частина НОМЕР_1 , Одеська районна військова адміністрація Одеської області, ТОВ «Макс Юроп», ДП «Сетам», Солом'янський ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року скасовано, справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
А відтак, апеляційний суд переглядає рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року у даній справі лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 транспортний засіб марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006, зареєстрований за ТОВ «БІАГРІС», дата реєстрації: 03 жовтня 2015 року.
10 листопада 2017 року ФОП ОСОБА_2 (коміссіонер) та ТОВ «БІАГРІС» (комітент) уклали договір комісії №393, за умовами якого комісіонер зобов'язався за дорученням комітента та винагороду здійснити від свого імені угоду з продажу товару - транспортного засобу марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006.
10 листопада 2017 року між ФОП ОСОБА_2 , який діяв на підставі договору комісії, укладеного з ТОВ «БІАГРІС» (продавець), та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу марки DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , рік випуску 2006.
Пунктом 2.1 цього договору визначено, що передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами цього договору купівлі-продажу.
10 листопада 2017 року ФОП ОСОБА_2 , який діяв на підставі договору комісії, укладеного з ТОВ «БІАГРІС», та ОСОБА_1 підписали акт огляду реалізованого транспортного засобу № 6983/17/000393.
17 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПП ЕНДЦ «Експертиза» із заявою про проведення спеціального дослідження сідлового тягача DAF, модель XF 95.430, з реєстраційним номером НОМЕР_3 , у якій поставив питання перед експертом, чи є дійсним ідентифікаційний номер (номера шасі) сідлового тягача ЕDAF, модель XF 95.430.
Відповідно до висновку спеціального дослідження сідлового тягача DAF, модель XF 95.430 №12721 від 04 квітня 2018 року головного спеціаліста відділу організації реєстрації транспортних засобів та взаємодії з суб'єктами, що їх реалізують, управління організації реєстраційно-екзаменаційної роботи та взаємодії з суб'єктами господарювання ГСЦ МВС Отрішко М.О., головний спеціаліст дійшов висновку дозволити провести дублювання ідентифікаційного номера даного автомобіля і в подальшому здійснити реєстрацію (перереєстрацію) вказаного автомобіля у відповідності до вимог, визначених наказом МВС № 379 від 11 серпня 2010 року.
01 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ТАНДЕМ ТРАНС СЕРВІС» укладений договір позички транспортного засобу DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .
На виконання договору позички транспортного засобу від 01 березня 2018 року ТОВ «ТАНДЕМ ТРАНС СЕРВІС» та ОСОБА_1 складений акт прийому-передачі предмета позички (автомобіля) від 01 березня 2018 року.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20 листопада 2018 року у справі № 925/894/18 стягнуто солідарно з ТОВ «БІАГРІС» та ПП «ЗУМ-1» на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 330 149,65 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 132 851,83 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном та 72 409,61 грн. пені за порушення грошового зобов'язання на підставі договору фінансового лізингу №DNH2LNI1212/2 від 21 серпня 2014 року та договору поруки від 21 серпня 2014 року №DNH2LNI1212/2/DP.
Постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі від 08 листопада 2021 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 щодо виконання наказу №925/894/18 описано та накладено арешт на майно: транспортний засіб DAF, модель XF 95.430, тип Спеціалізований вантажний сідловий тягач-Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , що належить боржнику ТОВ «БІАГРІС».
Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області від 04 лютого 2022 року № 2082/2-22 на звернення представника ОСОБА_1 повідомлено, що боржником у межах виконавчого провадження НОМЕР_5 є ТОВ «БІАГРІС», вказано, що підстави для зняття арешту, накладеного у межах цього виконавчого провадження, з майна - транспортного засобу - відсутні, роз'яснено ОСОБА_1 його право, передбачене статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Наказом військової частини НОМЕР_1 про примусове відчуження майна від 08 квітня 2022 року № 0804/3 проведено примусове відчуження майна, зокрема: транспортного засобу марки DAF X F 95430, рік випуску 2006, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , колір білий, відповідно до частини 3 статті 8, статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статей 4, 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», з метою забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів України та інших складових сил оборони.
Актом про примусове відчуження або вилучення майна від 12 квітня 2023 року, у зв'язку з уведенням воєнного стану здійснено примусове відчуження майна: тягача сідельного DAF XF 95430, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , колір білий, 2006 р.в.
Позивач стверджує, що його право власності на зазначений транспортний засіб, не визнають відповідачі у справі.
Так, зокрема, заступник начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувало М. на запит представника позивача повідомив останнього про те, що Тягач DAF XF 95.430 - спеціалізований сідловий тягач-Е; VIN - НОМЕР_2 , об'єм двигуна 12583, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , згідно із відповіддю МВС зареєстрований на праві власності за ТОВ «БІАГРІС», який є боржником у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_5 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року № 925/89418 про стягнення солідарно з ТОВ «БІАГРІС» та ПП «ЗУМ-1» на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості у сумі 535 411,09 грн. Зазначений наказ перебуває на примусовому виконанні у Солом'янському відділі Державної виконавчої служби у м. Києві.
Як зазначив представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» банк вважає, що зазначений автомобіль належить на праві власності не позивачу, а ТОВ «БІАГРІС».
Відповідно до положень ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб Верховний Суд у постанові від 26 серпня 2025 року у даній справі вказав на те, що апеляційний суд при розгляді цієї справи, незалежно від відсутності інших вимог, повинен був надати оцінку обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 щодо наявності у нього речового права на спірний транспортний засіб.
Також Верховний Суд зазначив, що визнання судом права власності не буде підставою для зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, передбачений частинами першою, другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, на думку суду касаційної інстанції, пред'явлення окремої вимоги про зняття арешту зі спірного транспортного засобу у цьому конкретному випадку не є обов'язковим, оскільки примусове відчуження майна на користь військової частини НОМЕР_1 відбулося не в порядку виконання виконавчого документа та не внаслідок дій державного виконавця у межах виконавчого провадження НОМЕР_5.
Крім того, ОСОБА_1 в грудні 2021 року звертався до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «Макс Юроп» про зняття арешту (справа №521/20432/21).
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2022 року у справі №521/20432/21 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «Макс Юроп» про зняття арешту закрито за відсутністю предмету спору.
За змістом частини першої статті 15 ЦК України, частини першої статті4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Таким чином, при розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 165/2486/19 (провадження № 61-1355св21).
Пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.
Отже, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно форм власності та господарювання урегульовано Законом України «Про дорожній рух».
У ч.1 ст.34 Закону України «Про дорожній рух» (чинній на момент купівлі транспортного засобу) визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Згідно з ч.9 ст.34 Закону України «Про дорожній рух» власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Із системного аналізу наведених правових норм законодавства слідує, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків та проводиться з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року, справа №161/19385/19.
Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі №761/22937/18 визначив момент виникнення в особи права власності на автомобіль. Так, положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Отже, реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не пов'язується із набуттям особою права власності на нього.
Аналогічний висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №911/1278/20.
З матеріалів справи вбачається, що договором купівлі-продажу транспортного засобу від 10 листопада 2017 року визначено момент набуття права власності - з моменту підписання договору, таким чином в розумінні статті 334 ЦК України позивач 10 листопада 2017 року набув право власності на спірний транспортний засіб з такої передбаченої законом підстави як укладення договору купівлі-продажу спірного об'єкту.
В подальшому, ОСОБА_1 розпорядився належним йому транспортним засобом, зокрема, реалізував свої майнові права шляхом передачі його у користування ТОВ «ТАНДЕМ ТРАНС СЕРВІС» на підставі договору позички від 01 березня 2018 року, виконання умов якого підтверджується актом прийому-передачі предмета позички (автомобіля) від 01 березня 2018 року.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб.
Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту його права в цій конкретній справі є ефективним, оскільки заявлена ним вимога про визнання права власності на спірний транспортний засіб спрямована на захист цивільного права, відповідає змісту порушеного права та в обраний ним спосіб забезпечить реальне поновлення/захист його порушеного права.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що не здійснення державної реєстрації транспортного засобу відповідно до Порядку №1388 не позбавляє власника права власності на транспортний засіб, оскільки реєстрація транспортного засобу має іншу мету, а саме здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів, використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що спірний транспортний засіб у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку та позивач не виконав свій обов'язок щодо реєстрації транспортного засобу спростовуються вищевикладеним.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував, що примусове відчуження спірного транспортного засобу відбулося згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08 квітня 2022 року №0804/3 про примусове відчуження майна та акту про примусове відчуження або вилучення майна від 12 квітня 2022 року, які не скасовані, колегія суддів не бере до уваги, оскільки рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним, скасування наказу військової частини та акту про примусове відчуження або вилучення майна закрито у зв'язку з неналежною юрисдикцією, а відтак не є предметом даного спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на транспортний засіб - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: