18 листопада 2025 року справа № 640/6260/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Плюс» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій,
Суть спору: у лютому 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер-Плюс» (далі - позивач та/або ПрАТ «СК «Інтер-Плюс», товариство) з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - відповідач та/або ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2021 року №08785107096 та №08785307096 та податкову вимогу від 02 грудня 2021 року №Ю-08783207096.
Мотивуючи позовні вимоги позивач стверджує, що укладеними між товариством та ФОП ОСОБА_1 договорами не передбачено надання послуг виконавцем з фіксацією конкретного графіка, а оплата наданих послуг проводилася саме за фактом надання визначених послуг за актами виконаних робіт. Представником позивача наголошено, що у посадовій інструкції фахівця департаменту з операційної діяльності не зазначено зобов'язань останньої щодо виконання функції (послуг), які обумовлені договорами з ФОП ОСОБА_1 . Також наголошено, що діяльність співробітника за трудовими правовідносинами з товариством та підприємницька діяльність фізичної
особи-підприємця не є взаємозалежними та здійснюється окремо і незалежно одна від одної, а висновки акта перевірки про те, що послуги ФОП ОСОБА_1 належать до компетенції та обов'язків найманих працівників є безпідставними, неправильними й нічим не підтверджуються. Крім цього представник товариства звернув увагу суду, що надавані послуги ФОП ОСОБА_1 не були тотожними її трудовим обов'язкам, як фахівця департаменту з операційної діяльності ПрАТ «СК «Інтер-Плюс», відтак висновки контролюючого органу стосовно вчинення товариством дій, спрямованих на приховування трудових відносин є безпідставними. Враховуючи наведене просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2022 (суддя Кузьменко В.А.) позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу семиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2022 (суддя Кузьменко В.А.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/6260/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
02.08.2022 до Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із доказами у справі, в якому представник відповідача наполягає на правомірності прийнятих ним рішень та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі (т. 1, а.с. 109-130).
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного « (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
16.10.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 30.12.2022 №03-19/8105/22 «Про скерування за належністю справи» надійшли матеріали адміністративної справи №640/6260/22.
16.10.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. від 14.12.2023 прийнято адміністративну справу № 640/6260/22 до провадження та ухвалено продовжити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами зі стадії розгляду справи по суті.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Приймаючи до уваги відсутність таких клопотань з боку учасників справи, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до відповіді від 01.09.2025 № 1723160 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер-Плюс» зареєстровано як юридична особа за адресою: 04116, м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївська, б. 14/2, код ЄДРПОУ 32586973.
04.03.2025 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи на підставі рішення засновників щодо припинення юридичної особи в результаті організації.
Судом встановлено, що відповідно до статті 20, 77, 82 Податкового кодексу України, пункту 2 частини першої статті 13, статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Плюс», за результатами якої складено акт перевірки від 11.11.2021 № 84252/Ж5/26-15-07-08-02/32586973
(далі - акт перевірки) (т. 1, а.с. 35-68).
На підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято наступні рішення:
1) податкове повідомлення-рішення від 02.12.2021 № 08785107096, яким ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Плюс» збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за податковими зобов'язаннями у сумі 159 099,47 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 47 099,87 грн (далі - оскаржуване та/або спірне рішення 1) (т. 1, а.с. 69-71);
Окреслене рішення оскаржується в частині збільшення податкових зобов'язань за платежем податок на доходи фізичних осіб за податковими зобов'язаннями у сумі 128 042,10 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 32 010,52 грн.
2) податкове повідомлення-рішення від 02.12.2021 № 08785307096, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем з військового збору за податковими зобов'язаннями в сумі 15 949,13 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 6 184,78 грн (далі - оскаржуване та/або спірне рішення 2)
(т. 1, а.с. 72-74).
Спірне рішення 2 оскаржується в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем з військового збору за податковими зобов'язаннями в сумі 10 670,18 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2 667,54 грн.
3) вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.12.2021 № Ю-08783207096, у відповідності до якої станом на 10.08.2021 заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) в позивача зі сплати єдиного внеску становить 49 561,34 грн (далі - оскаржуване та/або спірне рішення 3, вимога) (т. 1, а.с. 75-76);
4) рішення від 02.12.2021 № 08784707096 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, яким до ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Плюс» застосовано штрафні санкції в сумі 24 780, 67 грн (далі - оскаржуване та/або спірне рішення 4) (т. 1, а.с. 77-78).
Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.
Не погоджуючись із спірними рішеннями позивачем подано скаргу (т. 1, а.с. 83-95), за результатами розгляду якої рішенням ДПС України від 03.02.2022
№ 2150/6/99-00-06-02-01-06 залишено без змін спірну вимогу та оскаржуване рішення 4, а скаргу позивача без задоволення (т. 1, а.с. 98-101).
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер-Плюс» категорично не погоджується з оскаржуваними рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що звернулось до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В силу вимог підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПК України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.
Для цілей розділу IV цього Кодексу до роботодавця прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.
Положеннями пункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України регламентовано, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 164.2.1 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Статтею 168 ПК України врегульовано порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.
Так, відповідно до підпункту 168.1.1 - 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Разом з цим згідно з пунктом 177.8 статті 177 ПК України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти, серед іншого до висновку, що під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.
З даного правила є виключення, а саме в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Тобто, у разі виконання фізичною особою-підприємцем певних послуг або надання таких послуг згідно з цивільно-правовим договором, який фактично є трудовим та наявні можливості прирівняти сторін договору до працівника чи роботодавця відповідно до визначень наведених у ПК України, то податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь такого платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Як випливає з акта перевірки ПрАТ «СК «Інтер-Плюс» укладено договори доручення про надання послуг з ФОП ОСОБА_1 , згідно з якими остання надавала послуги на замовлення ПрАТ «СК «Інтер-Плюс», а саме: договір доручення № 08/2017/ІП про надання послуг від 05.08.2017; договір доручення № 08/2017/АВ на здійснення посередницької діяльності у сфері страхування як страхового агента від 05.08.2017.
Поряд з цим ОСОБА_1 обіймає посаду фахівця департаменту з операційної діяльності з 09.08.2018 (призначена на посаду згідно наказу ПрАТ «СК Інтер-Плюс» від 05.01.2018, прийнята за основним місцем роботи). Згідно наданих табелів робочого часу за перевіряємий період, працівник ОСОБА_1 працювала по 8 годин за кожен відпрацьований день згідно поданої звітності сум нарахованої заробітної плати, на які нараховується та утримується єдиний внесок, додатку 6 Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам колонка 24 «Ознака неповного робочого часу) відсутня відмітка про неповний робочий день по застрахованій особі ОСОБА_1 .
Відповідач в акті перевірки зазначає, що згідно наданих первинних документів, результати наданих послуг (виконаних робіт), оформлюються актами виконаних робіт. ПрАТ «СК «Інтер-Плюс» далі Замовник, замовляє у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , надалі Виконавець - консультаційні послуги, а саме практичну допомогу в організації, забезпеченні ефективності та контролю, інформації для управління: пропонувати послуги Замовника потенційним клієнтам; консультувати клієнтів Замовника; проводи роз'яснювальну роботу із клієнтами Замовника, щодо умов та програм страхування, правил страхування, порядку та принципів виплат страхового відшкодування тощо.
Поряд з цим ПрАТ «СК «Інтер-Плюс» (далі Довіритель), доручає фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (надалі Повірений) - особисто вчиняти на території України наступні дії:
проводити консультативну та роз'яснювальну роботу серед потенційних споживачів страхових послуг, пропонувати страхові послуги та продукти Довірителя, із видів страхування;
проводити переговори з потенційними страхувальниками на предмет укладання договорів страхування;
надавати консультації щодо умов надання страхових послуг Довірителем;
приймати від страхувальників заяви на укладання договорів страхування;
підписувати договори страхування (поліси) в межах повноважень наданих Договором і довіреністю, та видавати їх страхувальникам;
приймати від страхувальників страхові платежі.
Довіритель зобов'язується сплачувати повіреному винагороду за вчинення ним посередницьких дій та забезпечувати його засобами, необхідними для їх виконання, а також забезпечити Повіреного правилами страхування, нормативними актами, інформаційно-роз'яснювальними матеріалами, документами сурової звітності, іншими документами для здійснення функцій страхового агента.
Повірений зобов'язується забезпечити належний прийом, облік та зберігання документів, у тому числі бланків договорів страхування, полісів, заяв, списків, квитанцій тощо.
Факт замовлення послуг оформлено актами здачі-приймання наданих послуг. Розрахунки за фактично надані послуги проведено в безготівковій формі шляхом перерахування з розрахункового рахунку ПрАТ «СК «Інтер-Плюс» на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 .
На сторінці 12 акта перевірки (т. 1, а.с. 46) контролюючим органом проаналізовано надані позивачу послуги ФОП ОСОБА_1 та встановлено таке:
«…
- винагорода за виконану роботу виплачувалась згідно актів виконаних робіт;
- винагорода від ПрАТ «СК «Інтер-Плюс» є основним джерелом надходження ФОП ОСОБА_1 ;
- виконані роботи виконувались особисто ОСОБА_1 без залучення найманих працівників та інших ФОП (згідно ІС «Податковий блок, звітність за формою 1 ДФ відсутня);
- виконані роботи здійснювались з використанням клієнтської бази ПрАТ «СК «Інтер-Плюс» для здійснення господарської діяльності та отримання прибутку ФОП ОСОБА_1 ;
- робота виконується в інтересах ПрАТ «СК «Інтер-Плюс» та для здійснення нею господарської діяльності та отримання прибутку;
- роботи згідно договору з ФОП надавалися одночасно з виконанням обов'язків згідно штатного розпису, відповідно до «АІС Податковий блок Таблиця 6. Відомості про нарахування заробітної плати (доходи, грошового забезпечення) застрахованим особам» ФОП ОСОБА_1 працювала за основним місцем роботи та повний робочий день.
Враховуючи те, що товариство має регламентований час роботи, та те, що виконавиця одночасно є найманим працівником та ФОП, встановлено, що ці послуги виконані в межах робочого часу (під час) виконання основних функцій на товаристві.
Тобто, надані послуги ФОП ОСОБА_1 належать до компетенції та обов'язків найманих працівників товариства, що підтверджено первинними документами».
Враховуючи наведене відповідачем сформовано висновки про те, що позивачем не дотримано вимог підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та вчинено дії, спрямовані на приховування трудових відносин в рамках зазначених договорів, що заборонено вчиняти роботодавцям згідно до статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» та приховування доходів у вигляді заробітної плати, нарахованої (виплаченої) на користь вищезазначених фізичних осіб шляхом укладення з фізичними особами - підприємцями договорів при одночасному перебуванні їх у трудових відносинах з товариством, що перевіряється.
Також контролюючий орган в абзаці шостому сторінки 15 акта перевірки (т. 1, а.с. 49) вказує, що враховуючи що ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) одночасно є працівником товариства, а виконані роботи (надані послуги) згідно Договорів та актів виконаних робіт надані в ході трудової діяльності, та відносяться до функцій та обов'язків найманих працівників товариства, то суми доходу в рамках надання цих послуг та робіт підлягають включенню до загального оподатковуваного доходу як заробітна плата відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а сторони договору прирівнюються до працівника та роботодавця в розумінні підпунктів 14.1.195 та 141.222 пункту 14.1 статті 14 ПК України та фактично є трудовими.
Надалі ГУ ДПС у м. Києві в акті перевірки (т. 1, а.с. 49) зазначає, що при перевірці правильності обчислення податку на доходи фізичних осіб встановлено його заниження на 128 042, 10 грн (в тому числі січень 2018 - 45 967,14 грн, лютий 2018 - 38 288,34 грн, березень 2018 - 34 786, 08 грн, травень 2018 - 9 000,54 грн) із доходів, виплачених ФОП ОСОБА_1 , відносини з якою є фактично трудовими.
Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
З метою з'ясування всіх обставин у справі ухвалою суду від 30.06.2025 витребувано від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Плюс» належним чином засвідчені копії: укладених договорів з ФОП ОСОБА_1 № 08/2017/ІП від 05.07.2017, № 08/2017/ІП від 05.08.2017 та копії всіх первинних документів, складених та підписаних сторонами в межах виконання зазначених договорів (акти приймання-здачі робіт, платіжні інструкції про оплату за надані послуги); штатного розкладу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Плюс» (за період, охоплений перевіркою); наказу про встановлення робочого часу та часу відпочинку в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інтер-Плюс» (за період, охоплений перевіркою); наказу про зарахування до штату товариства ОСОБА_1 та про її звільнення, у разі наявності.
Також згаданою ухвалою суду витребувано від Головного управління ДПС у м. Києві належним чином засвідчені копії всіх документів, які були використані ним при проведенні документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Плюс», за результатами якої складено акт перевірки від 11.11.2021 № 84252/Ж5/26-15-07-08-02/32586973.
Станом на час вирішення спору по суті від позивача запитувані судом документи не надійшли.
Натомість представником відповідача через підсистему «Електронний суд» подано заяву про долучення доказів, що сформована 01.07.2025 (зареєстрована в суді 08.07.2025).
Дослідивши подану заяву про долучення доказів до матеріалів справи, суд наголошує, що відповідачем вимоги ухвали суду від 30.06.2025 виконані не були, оскільки останнім не надано копії всіх документів, які були використані ним при проведенні документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Плюс», за результатами якої складено акт перевірки від 11.11.2021 № 84252/Ж5/26-15-07-08-02/32586973, а надано виключно документи, що стосуються порядку призначення та проведення перевірки, рішення контролюючого органу, які прийняті за результатами відповідної перевірки та розрахунки до акта перевірки. Слід також зауважити, що у заяві про долучення доказів до матеріалів справи представник відповідача не зазначає про відсутність та, як наслідок, не можливість надати запитувані судом документи.
Отже, враховуючи всі фактичні обставини даної адміністративної справи, вжиття судом всіх можливих заходів для з'ясування всіх обставин справи, вирішення даної адміністративної справи здійснюється за наявних в ній матеріалів.
Так, відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Аналізуючи окреслені положення КАС України, суд наголошує, що обов'язок відповідача стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності не звільняє позивача від доведення ним тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Згаданий висновок випливає також з огляду на положення частини 1 статті 9 КАС України відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зі змісту позовної заяви слідує, що товариство стверджує, що надавані послуги ФОП ОСОБА_1 не були тотожними її трудовим обов'язкам, як фахівця департаменту з операційної діяльності ПрАТ «СК «Інтер-Плюс», на підтвердження чого надає посадову інструкцію провідного фахівця департаменту з операційної діяльності (далі - Посадова інструкція) (т. 1, а.с. 79-82).
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 73 КАС України).
Досліджуючи надану позивачем Посадову інструкцію, суд перш за все звертає увагу, що остання не містить в собі дати її затвердження, підпису погодження начальника відділу з фінансового моніторингу А.О. Чиркова.
Також відсутні будь-які належні та достатні докази на підтвердження ознайомлення з нею ОСОБА_1 .
Наведене, на переконання суду, не дає можливість ідентифікувати, що така Посадова інструкція розроблена та затверджена у період роботи ОСОБА_1 .
Разом з цим підпунктом 9 пункту 2 Посадової інструкції передбачено завдання та обов'язки провідного фахівця департаменту з операційної діяльності, зокрема, інша поточна робота департаменту.
Представником позивача в позовній заяві не наведено та не деталізовано, яку іншу поточну роботу виконує департамент, що позабавляє можливості дійти однозначного висновку про те, що надані послуги (виконані роботи) ФОП ОСОБА_1 не є аналогічними її посадовим (трудовим) обов'язкам.
Суд відмічає, що у питанні розмежування трудового і цивільно-правового договору Верховний Суд у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 26.09.2018 у справі №822/723/17, від 08.06.2021 у справі №360/1947/19 сформував наступні підходи:
«……..Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП.
За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають.
Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду.
Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції.
За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.».
Крім того, у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а,
від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі
№ 0540/5987/18-а, від 22.06.2021 у справі №420/6605/18 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване -чинним законодавством України.».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18 та від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.
Також наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 804/7711/17.
Аналізуючи зміст акта перевірки, суд зазначає, що характер послуг (виконання робіт), які надавала ФОП ОСОБА_1 містить ознаки трудових, оскільки позивач - ПрАТ «СК Інтер-Плюс» мав забезпечувати фізичну особу-підприємця засобами для виконання наданих нею послуг, у тому числі документами суворої звітності.
Тобто, фактично позивач забезпечував організацію трудової діяльності ФОП ОСОБА_1 при наданні нею послуг (виконання робіт). Крім цього виконання робіт (надання послуг) ФОП ОСОБА_1 було спрямовано на забезпечення фактичної тієї діяльності, що й передбачена її посадовими обов'язковими на підприємстві як працівником. При наданні послуг (виконання робіт) ФОП ОСОБА_1 використовувалась клієнтська база ПрАТ «СК Інтер-Плюс», такі роботи виконувались в інтересах позивача.
Резюмуючи викладене, на переконання суду, висновки відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб на 128 042, 10 грн (в тому числі січень 2018 - 45 967,14 грн, лютий 2018 - 38 288,34 грн, березень 2018 - 34 786, 08 грн, травень 2018 - 9 000,54 грн) із доходів виплачених ФОП ОСОБА_1 , відносини з якою є фактично трудовими.
Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Відтак, податкове повідомлення-рішення від 02.12.2021 № 08785107096, яким ПрАТ «Страхова компанія «Інтер-Плюс» збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за податковими зобов'язанням у сумі 128 042,10 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 32 010,52 грн є правомірним, а тому позовні вимоги у наведеній частині задоволенню не підлягають.
Що ж стосується спірного рішення 2, суд зауважує таке.
Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Оскільки вимоги про оскарження спірного рішення 2 в частині є похідними від вимог стосовно оскарження спірного рішення 1, та з огляду на те, що в ході розгляду знайшли своє підтвердження обставини заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб на 128 042, 10 грн (в тому числі січень 2018 - 45 967,14 грн, лютий 2018 - 38 288,34 грн, березень 2018 - 34 786, 08 грн, травень 2018 - 9 000,54 грн) із доходів виплачених ФОП ОСОБА_1 , суд доходить до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 02.12.2021 № 08785307096, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем з військового збору за податковими зобов'язаннями в сумі 10 670,18 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2 667,54 грн.
В іншій частині загадане рішення товариством не оскаржується.
Що ж стосується вимог позивача стосовно визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.12.2021 № Ю-08783207096 і рішення від 02.12.2021 № 08784707096 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, суд зауважує наступне.
Так, в акті перевірки (т. 1, а.с. 55) зазначено, що перевіркою встановлено заниження бази для нарахування єдиного внеску на які нараховується з врахуванням меж максимальної величини на загальну суму 221 315,56 грн по працівникові ОСОБА_1 , суть порушення якого викладено в пункті 3.3.36 акта перевірки, чим порушено вимоги пункту 1 частини 1 статті 7 та пункту 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» за період січень, лютий, березень, травень 2018 року.
На 22 сторінці акта перевірки контролюючим органом зазначено, що перевіркою встановлено заниження єдиного внеску на суму доходу ОСОБА_1 , на які нараховується єдиний внесок в розмірі 22% на загальну суму (в межах максимальної величини - 49 561,34 грн, а саме за 2018 рік - 49 561,34 грн.
Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
За правилами визначеними в частині 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Беручи до уваги фактичні обставини, судом не вбачається правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення 3.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі несплати або несвоєчасної сплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", положення цієї статті застосовуються виключно щодо суми страхових внесків, що має сплачуватися платником єдиного внеску.
Оскільки оскаржуване рішення 4 є похідним від спірного рішення 3 та, з урахуванням встановлених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2021
№ 08784707096 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відповідність оскаржуваних рішень критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.