вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
26 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/868/25
Господарський суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Сисина С.В., за участю секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», код ЄДРПОУ 42399676, місце знаходження - 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1,
до відповідача: Ужгородської початкової школи «Ялинка» Ужгородської міської ради Закарпатської області, код ЄДРПОУ 33125042, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Нахімова, будинок 3,
про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу, пені, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 22045,11 грн,
за участі представників сторін:
від позивача: адвоката Піун С.П. (згідно довіреності №142 від 12.12.2024),
від відповідача: не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі позивач), від імені та в інтересах якої діє адвокат Піун Світлана Петрівна (згідно довіреності №142 від 12.12.2024), звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з Ужгородської початкової школи «Ялинка» Ужгородської міської ради Закарпатської області (далі відповідач) 22045,11 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2025.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 05.08.2025 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За змістом п.1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи "Заводнік проти Словенії", заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа "Созонов та інші проти України", заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
У зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, копія ухвали Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2025 про відкриття провадження скерована відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0601178085712 на адресу, що зазначена на запит суду з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Нахімова, будинок 3.
Так як станом на 30.10.2025 на адресу суду не повернулося повідомлення про вручення відповідачу рекомендованого поштового відправлення, як і не повернулося таке рекомендоване поштове відправлення із зазначенням причини його невручення адресату; від відповідача не надходило відзиву чи інших заяв по суті справи щодо його відношення до позову, заявленого до нього ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»; згідно ухвали від 30.10.2025 справу №907/868/25 призначено до розгляду у судовому засіданні в спрощеному провадження з викликом сторін на 26.11.2025 .
Так як з відповіді №13209738 від 01.08.2025 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, сформованої на запит суду, встановлено, що відповідач - Ужгородська початкова школа «Ялинка» Ужгородської міської ради Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 33125042 не має зареєстрованого електронного кабінету, одночасно в ухвалі від 30.10.2025 у порядку абз. 3 ч. 7 ст. 42 ГПК України звернуто увагу відповідачу на його обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет на виконання вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України.
Крім цього, 30.10.2025 Господарський суд Закарпатської області направив лист №907/868/25/8552/25 на адресу АТ «Укрпошта», в якому зазначив, що суд здійснив 07.08.2025 відправлення кореспонденції у справі №907/868/25 рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення №0601178085712 Ужгородській початковій школі «Ялинка» по адресу 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Нахімова, будинок 3. Згідно з інформацією, наявною станом на 30.10.2025 на офіційному сайті АТ «Укрпошта» в розділі пошуку поштових відправлень (трекінг), поштове відправлення від 07.08.2025 за №0601178085712 має статус: «Вручено за довіреністю» 18.08.2025, 88002, м.Ужгород, Україна. Оскільки станом на 30.10.2025 ані повідомлення про вручення, ані невручена кореспонденція (із зазначенням причин невручення) згідно рекомендованого поштового відправлення з повідомленням про вручення №0601178085712 від 07.08.2025 до суду не повернулись, у листі №907/868/25/8552/25 від 30.10.2025 Господарський суд Закарпатської області просив АТ «Укрпошта» вжити невідкладних заходів для розшуку та повернення на адресу суду повідомлення про вручення Ужгородській початковій школі «Ялинка» рекомендованого поштового відправлення з повідомленням про вручення за №0601178085712 від 07.08.2025 з відміткою про вручення адресату або видачу дублікату, або ж повернути таку невручену кореспонденцію Господарському суду Закарпатської області із обов'язковим зазначенням причини її невручення.
Ухвала суду від 30.10.2025 направлена рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення № R067029084146 від 30.10.2025 Ужгородській початковій школі «Ялинка» по адресу 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Нахімова, будинок 3.
07.11.2025 повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №R067029084146 від 30.10.2025, з якого встановлено вручення відповідачу 05.11.2025 ухвали суду від 30.10.2025.
Крім цього, 10.11.2025 у відповідь на запит суду №907/868/25/8552/25 від 30.10.2025 АТ «Укрпошта» повідомила, що рекомендоване поштове відправлення з повідомленням про вручення №0601178085712 від 07.08.2025 (з ухвалою суду від 05.08.2025 про відкриття провадження) 18.08.2025 вручено під розпис представнику Ужгородської початкової школи «Ялинка».
З відповіді №26619883 від 30.10.2025 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, сформованої на запит суду, встановлено, що відповідач - Ужгородська початкова школа «Ялинка» Ужгородської міської ради Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 33125042 з 19.08.2025 зареєструвала електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Поряд з цим, ухвали суду від 05.08.2025 і від 30.10.2025 направлялися позивачу через систему «Електронний суд» в його електронний кабінет.
Отже, учасники справи належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, призначеного на 26.11.2025.
Згідно ухвали від 18.11.2025 задоволено заяву представника позивача - Піун С.П. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та вирішено провести судове засідання, призначене на 26.11.2025 за участі представника позивача - Піун С.П. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання, призначене на 26.11.2025, відповідач не уповноважив свого представника, до початку судового засідання не подав відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті спору.
Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно приписів статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи неявку без поважних причин відповідача в судове засідання, про яке відповідач повідомлений судом своєчасно та належним чином; суд за участі представника позивача розглянув справу за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.
Так, 26.11.2025 за участі представника позивача суд розглянув справу по суті, перейшов до стадії ухвалення судового рішення, після повернення з якої відповідно до статті 240 ГПК України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Суть спору за позицією позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з Ужгородської початкової школи «Ялинка» Ужгородської міської ради Закарпатської області (далі відповідач) 22045,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань в частині оплати за переданий (поставлений) позивачем у грудні 2024 року природний газ за договором №06-7059/24-БО-Т постачання природного газу від 11.10.2024 року, що є підставою стягнення з відповідача загальної суми боргу 22045,11 грн., з яких: основного боргу в сумі 18851,17 грн, пені у сумі 2159,88 грн, трьох процентів річних у сумі 210,72 грн та інфляційних втрат у сумі 823,34 грн.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
11 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», ЕIС - код 56Х930000010610Х, як постачальником та Ужгородською початковою школою «Ялинка» Ужгородської міської ради Закарпатської області, ЕІС - код 56XS0000Х3Н1600V як споживачем було укладено Договір про постачання природного газу №06-7059/24-БО-Т (надалі - Договір).
Згідно з пунктом 1.1. Договору постачальник зобов?язується поставити споживачу природний газ (далі також - за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ)), а споживач зобов?язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 3.5 Договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання. передачі природного газу.
Відповідно до п.п. 3.5.2 п. 3.5 Договору, на підставі отриманих від відповідача даних та даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС позивач готує та надає відповідачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником позивача.
Відповідно до п.п. 3.5.3 та 3.5.4 п. 3.5 Договору, відповідач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов?язується повернути позивачу один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником відповідача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку неповернення відповідачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п?ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від відповідача відповідно до п. 3.5.1 Договору, та даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об?єм) спожитого природного газу вважається встановленим, узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність відповідачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 Договору.
Згідно з пунктом 13.1. договору, даний договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2024 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
Сторони, підписуючи договір, підтверджують, що визнають форми електронних документів, що будуть укладатись сторонами під час дії цього договору, з дотриманням вимог щодо реєстрації кваліфікованого/удосконаленого електронного підпису (далі - КЕП/УЕП) та печатки (за наявності) засобами телекомунікаційного зв'язку, підписані з використанням спеціалізованих програмних рішень, зокрема, але не виключно, системи обміну електронними документами «М.Е.Doc», «ВЧАСНО».
Перелік документів, які сторони можуть укладати в електронній формі в тому числі, але не виключно:
а) цей договір, додаткові угоди, що укладаються в період дії договору і передбачають внесення будь-яких змін до його умов, додатки до договору/додаткових угод;
б) акти приймання-передачі природного газу;
в) рахунки-фактури (рахунки) на оплату;
г) листи, повідомлення, заяви та інші документи, які мають або можуть подаватися сторонами з метою виконання цього договору.
Відповідно до пункту 13.3. договору, сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, кім випадків, зазначених у пунктах 13.4. та 13.5. цього договору.
Сторони зобов'язуються повідомляти одна одну рекомендованим листом з повідомленням про зміни власних платіжних реквізитів, ЕІС-коду, адреси, номерів телефонів
На виконання п.п. 3.5.2 п. 3.5, п..13.1 Договору, позивачем направлялись відповідачу на електронну пошту, яка зазначена у розділі 14 Договору, а також рекомендованими поштовими відправленнями (копії яких долучені до позовної заяви) акти приймання-передачі природного газу за жовтень-грудень 2024 року, підписані уповноваженим представником позивача від 12.11.2024, від 12.12.2024 та від 13.01.2025.
Так, судом встановлено, що на виконання умов Договору протягом жовтня-грудня 2024 року позивач передав у власність відповідача природний газ обсягом 23,13878 тис.м.куб на загальну суму 383036,75 грн згідно наступних актів приймання передачі природного газу:
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 12.11.2024, обсяг переданого газу за жовтень 2024 року - 3,07349 тис.м.куб, вартістю з ПДВ - 50878,20 грн;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 12.12.2024 року, обсяг переданого газу за листопад 2024 року - 9,75123 тис.м.куб., вартістю з ПДВ - 161420,76 грн;
- згідно акту приймання-передачі природного газу від 13.01.2025 року, обсяг переданого газу за грудень 2024 року - 10,31406 тис.м.куб., вартістю з ПДВ - 170737,79 грн.
Такі ж обставини передачі позивачем у власність відповідача природного газу обсягом 23,13878 тис.м.куб підтверджується відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів відповідача, які підтверджують обсяги природного газу, що були поставлені відповідачу за жовтень - грудень 2024, з ресурсу позивача у відповідності до п.п. 3.5.4 п. 3.5 договору.
В жовтні - грудні 2024 відповідачем спожито природний газ з ресурсу позивача в обсязі 23,13878 тис.куб.м, що відповідає обсягам, зазначеним позивачем в актах приймання передачі природного газу за жовтень - грудень 2024 року. Дані відомості підтверджується відповіддю на адвокатський запит Оператора ГТС від 30.06.2025 ТОВВИХ-25-10161.
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу.
- до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 даного Договору.
Відповідно до розрахунку сум основного боргу для підприємства Ужгородської початкової школи «Ялинка» Ужгородської міської ради Закарпатської області за Договором постачання природного газу від 11.10.2024 №06-7059/24-БО-Т станом на 03.07.2025 рік: основний борг зобов'язання за жовтень 2024 року становить 0,00 грн, за листопад 2024 року - 0,00 грн, за грудень 2025 року сума боргу становить 18851,17 грн.
Судом встановлено, що вартість переданого позивачем об'єму природного газу за грудень 2024 року відповідачу становить 170737, 79 грн, фактично оплачено позивачем 151886,62 грн.
Отже, розмір несплаченої суми основної заборгованості за поставлений природний газ складає 18851,17 грн.
За твердженням позивача, відповідачем не виконано зобов'язання з оплати вартості переданого йому за договором природного газу у визначений договором строк, здійснивши часткову оплату вартості отриманого природного газу в означений період, у зв'язку з чим, станом на день звернення з позовною заявою до суду 31.07.2025 заборгованість відповідача становить 22045,11 грн, з яких: основний борг у сумі 18851,17 грн, пеня у сумі 2159,88 грн, три проценти річних у сумі 210,72 грн та інфляційні втрати у сумі 823,34 грн.
Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правових відносин) (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України.
Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.
Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 2, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу»).
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Пунктом 1 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила постачання природного газу), визначено, що ці Правила розроблені на виконання пункту 17 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу» та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).
Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС (абзац 1 п. 2 Правил постачання природного газу).
Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу 1 Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
За змістом пункту 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС, для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення. Програмне забезпечення інформаційної платформи має відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів та нормативних документів щодо системи технічного та програмного захисту інформації. Цілісність, доступність, конфіденційність та захист від несанкціонованого доступу до інформації реалізуються на інформаційній платформі відповідно до вимог законодавства України та цього Кодексу.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень. Суб'єкти ринку природного газу, які уклали (переуклали) з оператором газотранспортної системи договір транспортування, набувають права доступу до інформаційної платформи та статусу користувача платформи з моменту укладення (переукладення) договору. Оператор газотранспортної системи присвоює кожному такому суб'єкту ринку природного газу код користувача платформи та створює на інформаційній платформі інтерфейс такого користувача відповідно до його статусу суб'єкта ринку природного газу (постачальник, оператор газорозподільної системи, оптовий продавець/покупець, оператор газосховищ тощо), про що має повідомити останнього. При цьому додатком до договору визначаються уповноважені особи суб'єкта ринку природного газу (користувача платформи), які будуть мати право доступу до інформаційної платформи від імені користувача платформи (зазначаються їхні адреси електронної пошти та контактні дані), для їх електронної реєстрації, що оформлюється у вигляді повідомлення на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, наведеною в додатку 1 до цього Кодексу, до якого додаються у письмовій формі довіреності користувача платформи на кожну уповноважену особу. Інформаційна платформа має бути доступною для інших користувачів виключно для перегляду публічної інформації без права вчинення інших дій. Користувачам, які мають повноваження на вчинення певних дій, передбачених цим Кодексом, право доступу надається після реєстрації оператором газотранспортної системи заяви про набуття статусу користувача системи за процедурою, визначеною оператором газотранспортної системи на власному вебсайті, та електронної реєстрації уповноважених осіб користувача платформи за поданням оператору газотранспортної системи повідомлення на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, наведеною у додатку 1 до цього Кодексу, до якого мають бути додані у письмовій формі довіреності користувача платформи на кожну уповноважену особу. Оператор газотранспортної системи забезпечує допомогу учасникам ринку природного газу в роботі з інформаційною платформою. Контактна інформація та години роботи служби підтримки інформаційної платформи оприлюднюються на вебсайті оператора газотранспортної системи (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити щонайменше: 1) ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку; 2) EIC-код фізичної точки виходу з газотранспортної системи; 3) дані закріплених за споживачем діючих постачальників та визначені ними періоди постачання; 4) дані щодо зміни постачальників із початку функціонування інформаційної платформи; 5) інформацію про прогнози споживання природного газу на кожну газову добу (D) для споживачів, по яких відбір/споживання не вимірюється щодобово; 6) інформацію про попередні обсяги споживання кожної газової доби (D); 7) інформацію про фактичне добове споживання; 8) інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М); 9) дані періодів відсутності у споживача закріпленого постачальника (за їх наявності) з початку функціонування інформаційної платформи; 10) дані періодів обмеження (припинення) газопостачання споживачу (якщо такі дані вносились по споживачу) з початку функціонування інформаційної платформи; 11) період вимірювання (відбір/споживання, що вимірюється щодобово, або відбір/споживання, що не вимірюється щодобово); 12) належність споживача до категорії споживачів, постачання яким може здійснюватися в рамках спеціальних обов'язків, які в установленому порядку покладені рішенням Кабінету Міністрів України на підставі статті 11 Закону України "Про ринок природного газу"; 13) належність споживача до категорії побутових; 14) належність споживача до категорії виробників теплової енергії; 15) належність споживача до категорії бюджетних установ та організацій; 16) інформацію про періоди постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії"; 17) строк надання повідомлення споживачу про припинення газопостачання відповідно до чинного законодавства (не менше ніж за десять діб для бюджетних установ та організацій; не менше ніж за п'ять діб для підприємств металургійної та хімічної промисловості; не менше ніж за три доби до дати, на яку воно заплановано, для інших споживачів) (пункт 2 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС).
З аналізу вищенаведеного випливає, що постачання природного газу здійснюється виключно через та за допомогою інформаційної платформи Оператора ГТС. Інформаційна платформа є доступною для постачальника природного газу та містить, зокрема, інформацію про період закріплення в Реєстрі постачальника того чи іншого споживача, а також про фактичне добове споживання природного газу та інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця.
Відповідно до абзацу 3 пункту 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).
Пунктом 1 розділу II Правил постачання природного газу визначено, що підставою для постачання природного газу споживачу є: - наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; - наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; - наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов; - включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді.
Постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором (абзац 1 пункту 2 розділу II Правил постачання природного газу).
Водночас за приписами пункту 1 глави 1 розділу IX Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРМ), комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об'єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб'єктів ринку природного газу (ГДП, ВБМ, Оператора ГТС), та об'єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним Операторам ГРМ, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між ними.
Періодом, за який по об'єкту споживача визначається загальний фактичний об'єм (обсяг) споживання (розподілу) природного газу, є календарний місяць. При цьому відповідно до вимог Кодексу ГТС Оператор ГРМ на щоденній основі забезпечує передачу Оператору ГТС через його інформаційну платформу інформації про прогноз відборів/споживання природного газу по споживачу на кожну наступну газову добу протягом газової доби (оновлені прогнози), а також надає дані про фактичний (попередній) обсяг природного газу, спожитий за кожну попередню газову добу (абзац 1 пункту 3 глави 3 розділу IX Кодексу ГРМ).
За змістом абзацу 1 пункту 6 глави 3 розділу IX Кодексу ГРМ, визначені Оператором ГРМ в акті приймання-передачі природного газу фактичні об'єм та обсяг розподілу та споживання природного газу по об'єкту споживача за підсумками розрахункового періоду (календарного місяця) передаються Оператору ГТС у встановленому Кодексом ГТС порядку для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача і є підставою для їх використання у взаємовідносинах між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником.
Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу I Кодексу ГТС, алокація - обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників.
У точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М). У точках виходу до газорозподільної системи оператор газотранспортної системи здійснює остаточну алокацію щодобових відборів замовника послуг транспортування природного газу з урахуванням інформації про прогнозовані та фактичні обсяги споживання по кожному окремому споживачу замовника послуг транспортування природного газу з урахуванням вимог цієї глави (пункти 2, 3 глави 7 розділу ХІІ Кодексу ГТС).
Отже, дослідженими судом доказами підтверджено поставку згідно умов договору ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» відповідачу впродовж періоду з жовтня 2024 року по грудень 2024 року природнього газу обсягом 23,13878 тис.м.куб на загальну суму 383036,75 грн.
Водночас суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на спростування достовірності інформаційних показників оператора ГТС, якими підтверджується факт поставки позивачем природного газу у спірний період та в зазначеному об'ємі. Більше цього, долучений до позовної заяви акт приймання-передачі природного газу від 13.01.2025 за грудень 2024 року на суму 170737,79 грн направлений відповідачу на його електронну пошту, яка зазначена у розділі 14 Договору, а також рекомендованим поштовим відправленням (копія якого долучена до позовної заяви) за адресом, зазначеним у договорі.
Із огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про те, що факт поставки позивачем природного газу відповідачу у спірний період підтверджений документально та не спростований останнім належними і допустимими доказами.
Судом враховано положення пунктів 2.2., 2.4., 6.2. договору, відповідно до яких саме на споживача покладено обов'язок контролювати власне використання природного газу за цим договором і своєчасно коригувати замовлені обсяги шляхом підписання додаткової угоди.
В силу приписів ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що з жовтня 2024 року по грудень 2024 року відповідач згідно умов договору спожив природний газ обсягом 23,13878 тис.м.куб на загальну суму 383036,75 грн. Оплату за переданий газ відповідач здійснив лише частково на суму 364185,58 грн, чим порушив умови пункту 5.1. договору, який регламентує порядок оплати за придбаний природний газ.
Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань у повному обсязі щодо оплати за поставлений йому за договорами природній газ суду не надав.
Таким чином, суд дійшов встановив, що сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором становить 18851,17 грн, що не спростовано відповідачем.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 18851,17 грн заборгованості за спожитий природний газ суд визнає документально доведеними та обґрунтованими, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 18851,17 грн заборгованості за договором №06-7059/24-БО-Т постачання природного газу від 11.10.2024.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат
Позивач, покликаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 210,72 грн 3% річних та 823,34 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати заборгованості за поставлений природний газ у передбачений договором порядок і строк, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов'язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивачем надано розрахунок заборгованості 3% річних та інфляційних нарахувань, нарахованих від суми боргу в розмірі 18851,17 грн за період з 18.02.2025 по 03.07.2025.
Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, які нараховані позивачем за порушення грошового зобов'язання за несплату коштів за поставлений природний газ у визначені Договором терміни у межах вказаних вище боргових періодів, судом встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно, з урахуванням сум заборгованості по договору та відповідно до методики нарахування.
Відповідач не надав суду свого контррозрахунку даних позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог.
Відтак суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 210,72 грн 3% річних та 823,34 грн інфляційних втрат є документально доведеними та обґрунтованими.
Щодо нарахування пені
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заборгованості за спожитий природний газ позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 2159,88 грн.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері господарювання згідно з ч.2 ст. 217 та ч.1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
Як вбачається із долученого до матеріалів справи розрахунку позивача, за неналежне виконання відповідачем договірних умов, з урахуванням суми боргу - 18851,17 грн; строку прострочення основного боргу; розміру пені, передбаченого пунктом 7.2. договору, у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення; з урахуванням умов пункту 5.1. договору, згідно з яким остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за період прострочення з 18.02.2025 по 03.07.2025 нараховано відповідачу пеню в розмірі 2159,88 грн.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована позивачем в означені ним періоди в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, у загальній сумі 2159,88 грн., а тому позов у цій частині є таким, що підлягає до задоволення судом.
Щодо обґрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст.ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно платіжної інструкції №0000028726 від 31.07.2025 при подачі позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
З положень ч. 1, п.п.1, п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява у справі подана в електронному вигляді через систему «Електронний суд».
Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору повністю.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Ужгородської початкової школи «Ялинка» Ужгородської міської ради Закарпатської області (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Нахімова, будинок 3, код ЄДРПОУ 33125042) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 42399676) 22045,11 грн (двадцять дві тисячі сорок п'ять гривень 11 копійок), з яких: основний борг за договором постачання природного газу №06-7059/24-БО-Т від 11.10.2024 у сумі 18851,17 грн (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят одна гривня 17 копійок), пеня у сумі 2159,88 грн (дві тисячі сто п'ятдесят дев'ять гривень 88 копійок), три проценти річних у сумі 210,72 грн (двісті десять гривень 72 копійок) та інфляційні втрати у сумі 823,34 грн (вісімсот двадцять три гривні 34 копійок), а також стягнути 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривень 40 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено і підписано 28.11.2025.
Суддя С.В.Сисин