27 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2348/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 у переведенні з одного виду пенсії на інший № О/р 977040120834 від 29.04.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2025 року про переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до Закону України "Про державну службу";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" з моменту його звернення із відповідною заявою.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на обліку в відповідача-1, як отримувач пенсії по віку по нормах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV. Так, позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення на пенсію по віку згідно Закону України "Про державну службу".
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за принципом екстериторіальності документи були направлені на розгляд до Головного управління ПФУ в Харківській області, яким і було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що у відповідача відсутній стаж для переведення на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу".
Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки досяг пенсійного віку, має необхідний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", тобто має право на призначення пенсії за віком відповідно до вимог чинного законодавства. На підставі наведеного, позивач просить задовольнити його позовні вимоги.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представники відповідачів подали відзив на позов відповідно до змісту якого заперечували проти задоволення позову. Вказували, що на момент звернення позивача про перехід пенсії у відповідності до Закону України "Про державну службу" у позивача відсутній стаж державної служби. Так, на момент звернення стаж державної служби становить 7 років 1 місяць.
Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.
Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком згідно Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
21.04.2025 р. позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ Про державну службу.
За принципом екстериторіальності документи були направлені на розгляд до Головного управління ПФУ в Харківській області, яким і було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що у відповідача відсутній стаж для переведення на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу".
Зазначено, що посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права на призначення (переведення) на пенсію за Законом України Про державну службу. Сфера дії Закону України "Про державну службу" №889-VIII не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування, що визначено частиною 3 статті 3 цього Закону.
Вважаючи відмову відповіда-2 протиправною позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу" крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон №3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, з вищевикладеного слідує, що необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058-IV.
Тобто, до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, розділом XI Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Отже, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і пунктами 10, 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а.
Як вбачається зі змісту заяв по суті справи та наявних у справі матеріалів, підставою для відмови у переведені позивача з пенсії за віком на пенсію за віком державного службовця є не зарахування органом Пенсійного фонду України до стажу державної служби періоду роботи позивача на посаді Усть-Путильського сільського голови 30.04.2002 по 26.04.2006, 06.11.2014 по 04.11.2015 та з 04.11.2015 по 31.07.2018, а також не зарахування періоду проходження служби в збройних силах у період з 10.11.1985 по 02.11.1977 та з 21.08.1978 по 28.10.1985.
Стосовно зарахування періоду проходження служби в збройних силах у період з 10.11.1985 по 02.11.1977 та з 21.08.1978 по 28.10.1985.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (чинний до 01 травня 2016 року) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби (далі - Порядок №283).
Зокрема, абзацом п'ятим пункту 3 Порядку №283 передбачалось, що до стажу державної служби включається також час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
Право на зарахування особі до стажу державної служби періоду проходження військової служби також передбачено і статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, згідно з якою військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Крім цього, абзацом 2 пункту 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" також передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, враховуючи положення пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, при обчисленні стажу державної служби позивача підлягають застосуванню наведені вище норми Порядку №283, а тому період перебування його на військовій службі з 10.11.1985 по 02.11.1977 та з 21.08.1978 по 28.10.1985 підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
Віднесення періоду військової служби до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби є певною соціальною гарантією військовослужбовців, а тому повинна застосовуватись поряд із положенням Закону України "Про державну службу".
Вказаної позиції дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №560/11434/22 (постанова від 04 травня 2023 року), №560/10852/24 (постанова від 13 січня 2025 року).
Отже, стаж проходження військової служби, який не врахований до державної служби становить 9 років 2 місяці 2 дні.
Щодо зарахування до стажу державної служби періоду роботи позивача на посаді Усть-Путильського сільського голови з 30.04.2002 по 26.04.2006, з 06.11.2014 по 04.11.2015 та з 04.11.2015 по 31.07.2018.
Так, обчислення стажу державної служби за період роботи до 01.05.2016 (до моменту набрання чинності Законом №899) здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (далі - Порядок №283), яким слід керуватися в даному випадку.
Згідно абзацу 13 пункту 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" №2493-IIІ від 07.06.2001 (далі - Закон №2493).
Положення статей 2, 3 Закону №2493 визначають, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 46 Закону №889, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493, входить до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889, яким передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Судом встановлено, що в період з 30.04.2002 по 26.04.2006, з 06.11.2014 по 04.11.2015 та з 04.11.2015 по 31.07.2018 року позивач був обраний на посаду сільського голови Усть-Путилської сільської ради. Однак вказаний період пенсійним органом не було враховано до стажу державної служби позивача.
При цьому станом на 01.05.2016 позивач мав стаж державної служби, на посаді сільського голови 5 років 5 місяців 25 днів.
Суд зауважує, що станом на 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) згідно записів трудової книжки позивача, вже як 20 років (а саме 21 рік 7 місяців 28 днів) перебував на посадах, періоди роботи на яких зараховуються до стажу державної служби.
Отже, станом на 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) позивач мав стаж державної служби 20 років.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що спірний період роботи позивача на посаді сільського голови та період проходження військової служби підлягає зарахуванню до стажу державної служби, у зв'язку з чим відмова відповідача у його зарахуванні до стажу державної служби є протиправною.
Зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2018 по справі №735/939/17, які в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Аналогічний підхід застосовується і Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 28 червня 2023 року по справі №600/3274/22.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 , що стосуються рішення про відмову у зарахуванні до стажу державної служби періоди роботи на посаді Усть-Путильського сільського голови з 30.04.2002 по 26.04.2006, з 06.11.2014 по 04.11.2015 та з 04.11.2015 по 31.07.2018 та період проходження військової служби в період 10.11.1985 по 02.11.1977 та з 21.08.1978 по 28.10.1985, підлягають задоволенню. Як наслідок, підлягають задоволенню і похідні від вказаних позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2025 року про переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до Закону України "Про державну службу" з зарахування до стажу державної служби періодів роботи на посаді Усть-Путильського сільського голови з 30.04.2002 по 26.04.2006, з 06.11.2014 по 04.11.2015 та з 04.11.2015 по 31.07.2018 та період проходження військової служби в період 10.11.1985 по 02.11.1977 та з 21.08.1978 по 28.10.1985.
Стосовно зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" з моменту його звернення із відповідною заявою.
Суд зауважує, що враховуючи неналежний розгляд відповідачем-2 заяви позивача від 21 квітня 2025 року, тобто вчинення ним дій не у спосіб, встановлений законодавством, наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду указаної заяви із зобов'язанням повторно її розглянути у відповідності до Порядку №22-1 з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" з моменту його звернення із відповідною заявою, наразі є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення заявлених вимог. При цьому доводи відповідачів, викладені у відзивах, є безпідставними та такими, що не свідчать про законність їхніх дій у спірних відносинах.
При цьому суд зазначає, що з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена в іншому формулюванні, ніж заявлені позовні вимоги, що не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 8ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню в сумі 1211,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оскільки внаслідок рішення відповідача-2 було прийняте вказане рішення.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 у переведенні з одного виду пенсії на інший № О/р 977040120834 від 29.04.2025 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2025 року про переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до Закону України "Про державну службу" з зарахування до стажу державної служби періодів роботи на посаді Усть-Путильського сільського голови з 30.04.2002 по 26.04.2006, з 06.11.2014 по 04.11.2015 та з 04.11.2015 по 31.07.2018 та період проходження військової служби в період 10.11.1985 по 02.11.1977 та з 21.08.1978 по 28.10.1985.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати - судовий збір в сумі 1211,20 грн.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, Код ЄДРПОУ 40329345).
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2пов., м. Харків, 61022, Код ЄДРПОУ 14099344)
Суддя І.В. Маренич