Справа № 500/4782/25
27 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2), у якому просив ухвалити рішення, яким:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.02.2025 № 192350008564 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити з 22.12.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 6 частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 період роботи 05.08.1986-16.12.1986, 26.01.1989-08.02.1990, 14.02.1990-30.10.1995, 02.11.1995-30.11.1995, 04.12.1995-30.12.1995, 02.01.1996-31.12.1996, 12.03.1997-31.08.1997, 01.09.1997-31.12.1997, 19.05.1998-31.05.1999, 01.06.1999-30.07.1999, 02.08.1999-12.03.2001, 28.08.2002-08.11.2003, 10.11.2003-25.11.2004, 18.04.2005-25.11.2005, 22.05.2006-04.12.2006, 23.05.2007-03.12.2007, 07.05.2008-12.06.2013, 17.10.2013-12.12.2014, 17.03.2015-06.03.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №500/5854/24, яке 20.01.2025 набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 26.03.2024 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 19.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду у даній справі, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1986, період військової строкової служби згідно з військовим квитком НОМЕР_3 від 15.12.1986 та період навчання згідно з дипломом НОМЕР_4 від 14.07.1986 та пільгового стажу періоди роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Виконавчий лист щодо виконання даного рішення суду перебуває на примусовому виконанні в Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.02.2025 року №192350008564, яке винесено на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №500/5854/24, Позивачу повторно відмовлено в призначені пенсії за віком, та не враховано висновків суду у справі №500/5854/24 та не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою до страхового стажу у зв'язку з занесенням записів до трудової книжки з порушеннями, не зараховано пільгового стажу Позивача за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМ України, за періоди роботи на Збаразькому цукровому заводі, ВАТ «Збаразький цукровий завод» та ТОВ «Збараж-цукор» з причин непідтвердження правонаступництва роботодавців ОСОБА_1 та з причин непідтвердження проведення атестації робочих місць роботодавців заявника.
Позивач вважає, що відмова відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області порушує його законні права та інтереси, оскільки унеможливлює призначення пенсії у належному розмірі. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 14.08.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи. Вказаною ухвалою зобов'язано відповідачів у строк для подання відзиву надати суду докази та всі матеріали, що стосуються предмета позову.
29.08.2025 представником відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, через систему "Електронний суд" надіслано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Вік позивача на момент звернення становить 55 років 02 місяці 28 днів.
Страховий стаж - 37 років 02 місяці 15 днів.
Пільговий стаж на дату звернення становить - не визначено.
За результатами розгляду документів доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 05.08.1986 р., оскільки записи занесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 за №110;
- період з 04.12.1995 по 30.12.1995 - дата прийому містить виправлення;
- період виплати допомоги по безробіттю з 14.12.2006 по 22.05.2007 - відсутні дата та номер наказу на початок виплати допомоги.
До пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано:
- періоди роботи з 02.11.1995 по 30.11.1995, з 04.12.1995 по 30.12.1995, з 02.01.1996 по 31.12.1996, з 12.03.1997 по 31.08.1997, з 01.09.1997 по 31.12.1997, з 19.05.1998 по 31.05.1999, з 28.08.2002 по 08.11.2003, з 10.11.2003 по 25.11.2004, з 18.04.2005 по 25.11.2005, з 22.05.2006 по 04.12.2006, з 23.05.2007 по 03.12.2007 на Збаразькому цукровому заводі, ВАТ «Збаразький цукровий завод», ТОВ «Збараж-цукор» згідно з рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оскільки відсутні документи про підтвердження того, що ТОВ «Збараж-цукор» та ВАТ «Збаразький цукровий завод» є правонаступниками Збаразького цукрового заводу, також відсутні документи про проведення атестації робочих місць на ТОВ «Збараж-цукор» та ВАТ «Збаразький цукровий завод» на розгляд комісії не представлено, відповідно відсутні підстави для зарахування до пільгового стажу на даних підприємствах періоду роботи після 21.08.1992;
- період роботи з 14.02.1990 по 30.10.1995 (згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Збаразький ливарно-механічний завод» перебуває в стані припинення), оскільки відсутня довідка відповідно до п. 20 Порядку №637;
- період роботи з 26.01.1989 по 08.02.1990, оскільки довідка №3 від 05.02.2024 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній не відповідає вимогам п. 20 Порядку №637 (відсутнє посилання на розділ, підрозділ, пункт, найменування списку або його номер, відомості про заробітну плату та відсутня інформація про відпустки без збереження заробітної плати та простої. Також у довідці відсутні підписи начальника відділу кадрів та головного бухгалтера);
- періоди роботи з 01.06.1999 по 30.07.1999, з 02.08.1999 по 12.03.2001, оскільки відсутня довідка відповідно до п. 20 Порядку №637.
Згідно з висновками суду в рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №500/5854/24 відсутні зобов'язання щодо зарахування періодів роботи на вищезазначених підприємствах до пільгового стажу.
Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Отже, зобов'язань щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ні в рішенні суду, ні в висновках суду не передбачено.
Враховуючи те, що у позивача на дату звернення відсутній необхідний пільговий та страховий стаж, правові підстави для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відсутні, представник відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просив в задоволенні позову відмовити.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 14.10.2025 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
19.03.2024 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №192350008564 від 14.02.2025.
Відповідно до рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 року по справі №500/5854/24, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1986, період військової строкової служби згідно з військовим квитком НОМЕР_3 від 15.12.1986 та період навчання згідно з дипломом НОМЕР_4 від 14.07.1986 та пільгового стажу періоди роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.02.2025 року №192350008564, яке винесено на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №500/5854/24, Позивачу повторно відмовлено в призначені пенсії за віком, та не враховано висновків суду у справі №500/5854/24 та не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою до страхового стажу у зв'язку з занесенням записів до трудової книжки з порушеннями, не зараховано пільгового стажу Позивача за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМ України, за періоди роботи на Збаразькому цукровому заводі, ВАТ «Збаразький цукровий завод» та ТОВ «Збараж-цукор» з причин непідтвердження правонаступництва роботодавців ОСОБА_1 та з причин непідтвердження проведення атестації робочих місць роботодавців заявника.
Не погодившись з оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.02.2025 № 192350008564 про відмову у призначенні пенсії, позивач вважає їх протиправним та таким, що порушують його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Згідно з рішеннями Відповідачів вони підтверджують наявність у Позивача на час звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії достатнього стажу для призначення пенсії - 37 років 2 місяці 15 днів. Вік заявника 55 років, 2 місяці 8 днів. Звернення Позивача за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, тому пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
За приписами пункту 1 частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядок у підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до пункту З Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що відмінні від трудової книжки дані можуть бути доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжні.
Таким чином посилання Відповідача на відсутність довідок про підтвердження стажу роботи при призначенні пенсії за відсутності трудової книжки/записів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядок у підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», як підставу для відмови в призначенні пенсії Позивачу не мають правового підґрунтя.
Положеннями пенсійного законодавства підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях. Законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/ 9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати трудовий стаж відсутнім чи спірним періодом. Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Протягом трудової діяльності ОСОБА_1 працював електрозварником: 05.08.1986-16.12.1986, 26.01.1989-08.02.1990, 14.021990-30.10.1995, 02.11.1995-30.11.1995, 04.12.1995-30.12.1995, 01.01.1996-31.12.1996, 12.03.1997-31.08.1997, 01.09.1997-31.12.1997, 19.05.1998-31.05.1999, 01.06.1999-30.07.1999, 02.08.1999-12.03.2001, 28.08.2002-08.11.2003, 10.11.2003-25.11.2004, 18.04.2005-25.11.2005, 22.05.2006-04.12.2006, 23.05.2007-03.12.2007, 07.05.2008-12.06.2013, 17.10.2013-12.12.2014, 17.03.2015-06.03.2023, у Механізована колона №62 тресту ПІВДЕНЬЗАХІДЕЛЕКТРОМЕРЕЖБУД, Збаразький завод «Метеор», Збаразький цукровий завод, ВАТ «Збаразький цукровий завод», ЗАТ «Тернопільський агропромисловий комплекс» ДП «Збараж», ТОВ «Збараж-цукор», ТОВ «ЛГЗ Калганоф», ТОВ «Збаразький цукровий завод», ТОВ «Збаразький комбінат хлібопродуктів», що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.08.1986 (додаток). Такі записи не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості чи об'єктивності.
Необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах незалежно від віку є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією. Таким чином, посада електрозварника та їй подібні у періоди роботи позивача передбачена у всіх Списках № 2.
Факт роботи на посаді електрозварника, що передбачена Списком №2, більше 12 років 6 місяців підтверджується відповідними відомостями трудової книжки, а надавати докази проведення атестації робочого місця "електрозварника" за всі періоди роботи на цій посаді та докази правонаступництва роботодавця, Позивач не має обов'язку та можливості з об'єктивних причин. Адже атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності та господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 та розробленими на виконання вказаної постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41. Основна мета атестації, як слідує із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. У п.4 Порядку проведення атестації та пп.1.5 п.1 Методичних рекомендацій визначено, що періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації. Своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, чи відсутня інформація щодо проведення атестації робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до п.2 ч,2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того відповідно до постанови Правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» працівники структурного підрозділу, які здійснюють прийом та обслуговування осіб, уповноважені на надсилання запитів про отримання необхідних відомостей з відповідних інформаційних реєстрів, систем або баз даних для підтвердження необхідних відомостей.
Наведені дії органів ПФУ щодо непризначення пенсії Позивачу кожна окремо та всі у сукупності вчергове порушують право Позивача на пенсійне забезпечення, є протиправними та позбавляють ОСОБА_1 засобів для існування. Наведене слугувало підставою для звернення до суду з попереднім та даним позовом.
Систематичне упереджене ставлення органу ПФУ до Позивача має ознаки дискримінації за ознаками віку та соціального стану, що породжує у Позивача стан душевного дискомфорту, переживань, страждань, пригнічення, приниження честі, гідності, ускладнень особистого життя, зниження життєвої активності і погіршення якості життя, втрата та марнування часу, та інші негативні наслідки у сфері особистого і суспільного життя. Все наведене сталось внаслідок незаконних дій Відповідача та створює підстави для стягнення з Відповідачів моральної шкоди.
Вимогами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Таким чином право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Незарахування трудового стажу Позивача та непризначення пенсії суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Таким чином, суд вважає, що вказані дії Відповідачів, носять формальний характер і не відповідають вимогам пенсійного законодавства, що свідчить про те, що Відповідачами не було забезпечено право Позивача на пенсійне забезпечення шляхом виконанння рішення суду, всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів та призначення пенсії.
Водночас суд зазначає, що у трудовій книжці позивача чітко зазначені відомості щодо характеру роботи позивача у відповідні період на посадах, що віднесені до відповідного списку, а саме:
електрогазозварники, зайняті різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче третього класу небезпеки;
електрозварники на автоматичних і напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням в середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче третього класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах;
електрозварники ручного зварювання, що не потребувало надання уточнюючих довідок про пільговий характер роботи.
Отже, згідно з записами трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 05.08.1986, а також встановлено та не заперечується відповідачем 1 позивач працював на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а. При цьому Верховний суд відступив від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.09.2013 у справі № 21-183а13, від 25.11.2014 у справі № 21- 519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14.04.2015 у справі № 21-383а14, від 02.12.2015 у справі № 21-1329а15, від 10.02.2016 у справі № 21-5432а15 та від 12.04.2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Відповідно до частина п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя статті 44 Закону № 1058-IV).
Згідно зі статтею 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Отже, перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо виключно на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, як встановлено судом, та вбачається із матеріалів справи, відповідачами зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії.
На підставі викладеного, суд вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.02.2025 року номер справи 192350008564 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , а тому його слід скасувати та зобов'язати зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи позивача з 05.08.1986-16.12.1986, 26.01.1989-08.02.1990, 14.02.1990-30.10.1995, 02.11.1995-30.11.1995, 04.12.1995-30.12.1995, 02.01.1996-31.12.1996, 12.03.1997-31.08.1997, 01.09.1997-31.12.1997, 19.05.1998-31.05.1999, 01.06.1999-30.07.1999, 02.08.1999-12.03.2001, 28.08.2002-08.11.2003, 10.11.2003-25.11.2004, 18.04.2005-25.11.2005, 22.05.2006-04.12.2006, 23.05.2007-03.12.2007, 07.05.2008-12.06.2013, 17.10.2013-12.12.2014, 17.03.2015-06.03.2023.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу пенсію суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Кікіїа V. Роїапсі), заява №30210/96, п.158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому дострокової пенсії за віком.
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду у цій справі.
Тому з метою належного та ефективного захисту порушеного права, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду у даній справі, зарахувавши до пільгового стажу позивача періоди роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1986, з 05.08.1986-16.12.1986, 26.01.1989-08.02.1990, 14.02.1990-30.10.1995, 02.11.1995-30.11.1995, 04.12.1995-30.12.1995, 02.01.1996-31.12.1996, 12.03.1997-31.08.1997, 01.09.1997-31.12.1997, 19.05.1998-31.05.1999, 01.06.1999-30.07.1999, 02.08.1999-12.03.2001, 28.08.2002-08.11.2003, 10.11.2003-25.11.2004, 18.04.2005-25.11.2005, 22.05.2006-04.12.2006, 23.05.2007-03.12.2007, 07.05.2008-12.06.2013, 17.10.2013-12.12.2014, 17.03.2015-06.03.2023, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2025 № 192350008564, визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до пільгового стажу періодів роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 05.08.1986-16.12.1986, 26.01.1989-08.02.1990, 14.02.1990-30.10.1995, 02.11.1995-30.11.1995, 04.12.1995-30.12.1995, 02.01.1996-31.12.1996, 12.03.1997-31.08.1997, 01.09.1997-31.12.1997, 19.05.1998-31.05.1999, 01.06.1999-30.07.1999, 02.08.1999-12.03.2001, 28.08.2002-08.11.2003, 10.11.2003-25.11.2004, 18.04.2005-25.11.2005, 22.05.2006-04.12.2006, 23.05.2007-03.12.2007, 07.05.2008-12.06.2013, 17.10.2013-12.12.2014, 17.03.2015-06.03.2023 та зобов'язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату ОСОБА_1 з 22.12.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. б ч. 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням наданої судом у рішенні правової оцінки.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 07.08.2025.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.02.2025 № 192350008564 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи 05.08.1986-16.12.1986, 26.01.1989-08.02.1990, 14.02.1990-30.10.1995, 02.11.1995-30.11.1995, 04.12.1995-30.12.1995, 02.01.1996-31.12.1996, 12.03.1997-31.08.1997, 01.09.1997-31.12.1997, 19.05.1998-31.05.1999, 01.06.1999-30.07.1999, 02.08.1999-12.03.2001, 28.08.2002-08.11.2003, 10.11.2003-25.11.2004, 18.04.2005-25.11.2005, 22.05.2006-04.12.2006, 23.05.2007-03.12.2007, 07.05.2008-12.06.2013, 17.10.2013-12.12.2014, 17.03.2015-06.03.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду у даній справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень, 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 27 листопада 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769).
Головуючий суддя Подлісна І.М.