Справа № 420/16333/24
28 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, вирішив адміністративний позов задовольнити частково.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Національного університету оборони України, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2017 по 18.01.2023 включно;
- зобов'язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2017 по 18.01.2023 включно у сумі 647 807 гривень 32 копійки.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач повинен був повністю розрахуватись із позивачем в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте розрахувався лише 25.04.2024. Таким чином, позивач наголошує, що має право на виплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
(б) Позиція відповідача
22.07.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Зокрема, представник звернув увагу, що Наказом начальника університету (по стройовій частині) від 02.04.2017 № 69 позивача виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . При цьому, позивач університетом не звільнявся, а направлявся до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, у розумінні Кодексу законів про працю України з ним не припинялися трудові відносини. На час виключення зі списків університету з позивачем було проведено розрахунок по грошовому забезпеченню та позивач жодних заперечень щодо проведеного з ним розрахунку не висловлював та не заперечував щодо виключення зі списків університету.
Крім того, зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 647 807,32 грн не можна назвати розумним, справедливим та пропорційним по відношенню до загальної суми виплат на виконання рішень судів у розмірі 43 198,12 грн, що здійснені на виконання рішень судів у справах № 420/3686/20, № 420/18231/21. Зокрема, важливим критерієм є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Так, позивач звернувся до суду з позовом про виплату індексації грошового забезпечення лише у квітні 2020 року та у вересні 2021 року, тобто через більше ніж 3 та 4 роки після переведення до військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, на час виключення позивача зі списків особового складу університету 02.04.2017, спору щодо виплати або не виплати йому індексації грошового забезпечення не було. Такий спір ініційований та виник зверненням позивача до суду.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
03.06.2024 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.11.2024 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - залишено без розгляду.
12.06.2025 постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року - скасовано; з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
07.07.2025 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
IV. Обставини, встановлені судом
Позивач проходив службу у відповідача та відповідно до витягу з наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 02.04.2017 № 69 позивача з 02 квітня 2017 року виключено зі списків особового складу університету, всіх видів забезпечення.
Не погоджуючись із невиплатою індексації грошового забезпечення в період проходження служби позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 по справі № 420/3686/20 визнано протиправними дії Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.04.2017 рік включно; зобов'язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.04.2017 рік включно; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення 05.04.2021 відповідач виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 16 892,73 грн.
Не погоджуючись із застосованим базовим місяцем при виплаті індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 по справі № 420/18231/21 визнано протиправними дії Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо застосування жовтня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 року по 02.04.2017 року включно; зобов'язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.04.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; в іншій частині позову - відмовлено.
На виконання вказаного рішення 25.04.2024 відповідач виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 26 305,39 грн.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення частково. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцям сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 та в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а).
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що оскільки індексація грошового забезпечення у повному обсязі позивачу не виплачена в день виключення зі списків особового складу, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20 та у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 в адміністративній справі №240/11214/19, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на матеріали справи, суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу 02.04.2017, остаточний розрахунок з позивачем проведений 25.04.2024.
Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу - 02.04.2017.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Як вже встановлено судом позивача виключено зі списків особового складу частини 02.04.2017, а тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 03.04.2017, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Суд встановив, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 25.04.2024, виплативши на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у розмірі 26 305,39 гривень. При цьому, загальна сума виплаченої індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплати 05.04.2021, становить 43 198,12 грн. (26 305,39 грн. + 16892,73 грн.)
Згідно із наявною в матеріалах справи довідкою форми ОК-5 позивачу нараховано за лютий 2017 року та березень 2017 року 22 533,60 грн. (11266,80 грн. + 11266,80 грн.) Кількість календарних днів за цей період складає 59 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 381,93 грн. (22 533,60 грн : 59 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 2580 календарних днів (період з 03.04.2017 по 25.04.2024).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Верховний Суд в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 вказав, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року по справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року по справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року по справі №560/9586/22, від 18 квітня 2024 року по справі № 380/4205/23, від 01 травня 2024 року по справі № 140/16184/23.
Таким чином, за період з 03.04.2017 по 18.07.2022 період затримки розрахунку складає 1933 днів, та за період з 19.07.2022 по 25.04.2024 (шість місяців) складає 184 дні.
Розмір середнього заробітку позивача за період з 03.04.2017 по 18.07.2022 становить 738 270,69 грн. (1933 дні х 381,93 грн.) та за період з 19.07.2022 по 25.04.2024 (шість місяців) складає 70 275,12 грн. (184 днів х 381,93 грн.), що значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення.
При цьому, для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі як до періоду з 03.04.2017 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 25.04.2024 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, згідно з якими встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
Так, суд встановив, що загальний розмір несвоєчасно виплачених сум позивача становить 43 198,12 грн. Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки - 808 545,81 грн.
При цьому, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (43 198,12 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум)/ 808 545,81 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100 = 5,34 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 5,34 %, становить 43 176,35 грн. ((808 545,81 грн. х 5,34 %) : 100 %) або ((381,93 грн. х 5,34 %) : 100 % х 2117 календарних днів).
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 43 176,35 грн.
За таких обставин, з урахуванням встановленого вище, суд вважає, що заявлені позовні вимоги належать до часткового задоволення.
VI. Судові витрати
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
3.Зобов'язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43 176 (сорок три тисячі сто сімдесят шість) грн. 35 коп.
4.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - Національний університет оборони України, адреса: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 28, код ЄДРПОУ 07834530.
Суддя Оксана БОЙКО