справа № 380/4911/25
28 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: 33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7 (далі відповідач 2), в якій позивач просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про відмову у призначенні пенсі за №133850018768 від 15.01.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, що враховується при призначенні пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1990 по 04.03.1994 - час навчання в Бориславському медичному училищі на лікувальній справі, періоди роботи з із 01.07.2008 по 17.11.2011 року; та періоди роботи із 01.12.2018р. по 28.02.2019 року, із 01.06.2020р. по 31.07.2020 року, із 01.09.2020р. по 30.09.2020 року, із 01.09.2023р. по 31.10.2023 року, із 01.04.2024р. по 20.04.2024 року, із 01.07.2024р. по 30.12.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплачувати ОСОБА_1 , із 08.01.2025 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ.
Ухвалою від 17.03.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працювала медичним працівником, медичний стаж становить понад 32 роки, відтак, вважає, що право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". У зв'язку з цим позивач звернулася до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії за вислугу років. Однак, рішенням від 15.01.2025 №133850018768 пенсійний орган відмовив позивачці у призначені такої пенсії через відсутність необхідного страхового стажу передбаченого до пункту 2-1 роздіжу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відтак, вважає, що Головним управління Пенсійного фонду України у Рівненській області протиправно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що за принципом екстериторіальності та результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.01.2025 №133850018768. Зазначає, що підставою відмови у призначенні пенсії є те, що за результатами розгляду заяви позивачки та документів долучених до стажу роботи за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону №1788 не зараховано період роботи з 01.07.2008 по 10.10.2011 згідно записів 11-13 трудової книжки серії НОМЕР_2 дата заповнення 08.04.1994, оскільки у записі про переведення відсутня назва організації, уточнюючі довідки про роботу в даний період не надані. Також, за доданими документами до стахового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 01.12.2018 по 28.02.2019, з 01.06.2020 по 31.07.2020, з 01.09.2020 по 30.09.2020, з 01.09.2023 по 31.10.2023, з 01.04.2024 по 30.04.2024, з 01.07.2024 по 30.12.2024, оскільки в даних системи персоніфікованого обліку відсутня інформація про нараховані та сплачені суми внесків за ці періоди. Персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду у Рівненській області правом на подання відзиву не скористався, належним чином повідомлений про розгляд справи.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
08.01.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Таким органом визначено Головне управління Пенсійного Фонду України у Рівненській області.
Рішенням № 133850018768 від 15.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду у Рівненській області відмовило у призначенні пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з підстав відсутності необхідного стажу, передбаченого до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 55, 54 ЗУ .
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до понятійного апарату Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон України № 1058):
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до вказаного Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
- пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених вказаним Законом;
- страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із вказаним Законом і за який сплачено страхові внески;
- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
В абзаці першому частини першої статті 24 Закону України № 1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених зазначеним Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону України № 1058).
Стаття 2 Закону №1788-XII передбачає, що цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.
Згідно з п."е" ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону до 01 квітня 2015 року) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VІІІ) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Ці зміни набули з 01 квітня 2015 року.
Законом України від 24 грудня 2015 року за №911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі - Закон №911-VІІІ) у пункті "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років. Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим, які визначають умови виходи на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII.
За змістом п.2 Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами №213-VIII, №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, норма статті 55 Закону №1788-XII підлягає застосуванню з 04 червня 2019 року в редакції, яка діяла до змін внесених законами №213-VIII, №911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим, Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (надалі по тексту також - Закон №2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також Законом №2148-VIII абзац другий пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV викладено в такій редакції: Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Цією нормою збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII, мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".
За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи має право на обчислення з 04 червня 2019 року її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону №1788-XII в редакції яка діяла до змін, внесених законами №213-VIII, №911-VIII.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Розділом 2 "Охорона здоров'я" Переліку №909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Згідно з примітками 1-1, 2 Переліку №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
За змістом ч.1 розділу 2 "Охорона здоров'я" Переліку №909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
До посад середнього медичного персоналу (молодших спеціалістів з медичною освітою) належать посади медичних працівників, робота на яких вимагає від фахівця спеціальної медичної освіти.
Разом з тим, суд звертає увагу, що спірним питанням у цій справі є не зарахування періодів роботи до стажу позивача.
Як видно з матеріалів справи, рішенням №133850018768 від 15.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду у Рівненській області відмовило позивачці у призначенні пенсії. Вказано, що вік заявниці 50 років 2 місяці 5 днів. Страховий стаж особи становить 32 роки 4 місяці 15 днів. Стаж по вислузі років.
До стажу по вислузі років не зарахований період роботи:
- з 01.07.2008 по 17.11.2011 згідно записів №11-13 трудової книжки серії НОМЕР_3 дата заповнення 08.04.1994, оскільки у записі про переведення відсутня назва організації. Уточнюючі довідки про роботу у електронній пенсійній справі відсутні;
- за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 01.12.2018 по 28.02.2019, з 01.06.2020 по 31.07.2020, з 01.09.2020 по 30.09.2020, з 01.09.2023 по 31.10.2023, з 01.04.2024 по 30.04.2024, з 01.07.2024 по 30.12.2024, оскільки в даних системи персоніфікованого обліку відсутня інформація про нараховані та сплачені суми внесків за ці періоди.
Підставою для відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено відсутність необхідного стажу, передбаченого до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 55, 54 ЗУ.
Надаючи оцінку оскарженого рішенню, суд зазначає таке.
Як видно зі записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , така працювала, зокрема:
- 01.07.2008 переведена на посаду медсестри;
- 17.11.2011 звільнена із займаної посади медсестри за власним бажанням;
- 08.08.2018 прийнята на посаду сестри медичного відділення;
- 30.09.2020 звільнена із займаної посади;
- 02.10.2020 прийнята на посаду сестри медичної з фізіотерапії;
- 30.12.2024 звільнена із займаної посади.
Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 8 Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Суд наголошує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також, слід відзначити, що позивач не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів, а неналежний порядок ведення та заповнення документації не з вини заявника не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Суд звертає увагу, що законодавством України чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, неправильне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття пенсійним органом рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Щодо незарахованих періодів трудової дільності з 01.12.2018 по 28.02.2019, з 01.06.2020 по 31.07.2020, з 01.09.2020 по 30.09.2020, з 01.09.2023 по 31.10.2023, з 01.04.2024 по 30.04.2024, з 01.07.2024 по 30.12.2024, оскільки в даних системи персоніфікованого обліку відсутня інформація про нараховані та сплачені суми внесків за ці періоди, суд зазначає таке.
Як вже було зазначено, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до частин 2-3 цієї статті, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.
Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини 12 ст. 20 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Як свідчать матеріали справи, позивач у спірний період часу з 01.12.2018 по 28.02.2019, з 01.06.2020 по 31.07.2020, з 01.09.2020 по 30.09.2020, з 01.09.2023 по 31.10.2023, з 01.04.2024 по 30.04.2024, з 01.07.2024 по 30.12.2024 працювала в Комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівська обласна лікарня відновного лікування", що підтверджується записами трудової книжки.
Суд зазначає, що внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у спірні періоди, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі № 299/3616/16-а.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 01.07.2008 по 17.11.2011, з 01.12.2018 по 28.02.2019, з 01.06.2020 по 31.07.2020, з 01.09.2020 по 30.09.2020, з 01.09.2023 по 31.10.2023, з 01.04.2024 по 30.04.2024, з 01.07.2024 по 30.12.2024 згідно записів трудової книжки.
В частині зарахування до спеціального стажу період навчання з 01.09.1990 по 04.03.1994 - час навчання в Бориславському медичному училищі на лікувальній справі, суд зазначає таке. Як видно з оскарженого рішення, підстав не зарахування вказаного періоду навчання до страхового стажу спірне рішення не містить.
Отже, суд зі свого боку аналізує та вирішує питання, які були предметом розгляду суб'єкта владних повноважень, відновлюючи порушені права.
Відтак, слід наголосити, що спочатку має надати оцінку територіальний орган Пенсійного фонду України як уповноважений орган, що призначає (перераховує) пенсії, і лише у разі відмови врахувати такий стаж із зазначенням конкретних мотивів та підстав, суд оцінює правомірність таких дій відповідача.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.
Суд вказує, що згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Інакше кажучи, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Відтак, застосовуючи механізм ефективного захисту порушеного суб'єктом владних повноважень права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним Рта скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про відмову у призначенні пенсі за №133850018768 від 15.01.2025 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, що враховується при призначенні пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2008 по 17.11.2011, з 01.12.2018 по 28.02.2019, з 01.06.2020 по 31.07.2020, з 01.09.2020 по 30.09.2020, із 01.09.2023 по 31.10.2023, з 01.04.2024 по 20.04.2024, з 01.07.2024 по 30.12.2024, повторно розглянути заяву позивача від 08.01.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: 33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7) про відмову у призначенні пенсії за №133850018768 від 15.01.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: 33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7) зарахувати до спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, що враховується при призначенні пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2008 по 17.11.2011, з 01.12.2018 по 28.02.2019, з 01.06.2020 по 31.07.2020, з 01.09.2020 по 30.09.2020, із 01.09.2023 по 31.10.2023, з 01.04.2024 по 20.04.2024, з 01.07.2024 по 30.12.2024, повторно розглянути заяву позивача від 08.01.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині судового рішення.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: 33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.