28 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/9014/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якій просить суд: 1. Визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Закарпатській області по призупиненню виплат пенсії ОСОБА_1 й відмові у поновлення пенсійних виплат. 2. Зобов'язати ГУ УПФУ в Закарпатській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 із 01 листопада 2025 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 30.10.2025 позивачем по пошті простим листом отримано повідомлення Управління з питань виплат ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо необхідності подання заяви про зняття з обліку у зв'язку із виїздом на постійне проживання за кордон і призупинення виплати пенсії з 01.11.2025. На думку позивача, дії відповідача щодо призупинення нарахування за виплати пенсії суперечать діючому законодавству та порушують конституційні права позивача на отримання пенсійного забезпечення.
Ухвалою суду від 12.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
20.11.2025 представником відповідача подано відзив не позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24.11.2025 позивачем подано відповідь на відзив, у якій остання просила задовольнити позовні вимоги. Зазначила також, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності вчинення ним дій щодо припинення виплати пенсії позивачеві.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Зі змісту наданої копії закордонного паспорта позивача серії НОМЕР_2 , виданого органом 2101, вбачається, що такий містить відмітку щодо оформлення виїзду на постійне місце проживання до Угорщини.
Зі змісту доданого до матеріалів справи листа Управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області вбачається, що вказаним листом позивача повідомлено, що при обробці рекомендацій Міністерства фінансів України встановлено, що за даними Державної міграційної служби України нею оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання. Вказаним листом позивачу було запропоновано терміново з'явитися до територіального органу Пенсійного фонду України та подати відповідну заяву про зняття з обліку у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон та роз'яснено, що до заяви у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та документ про зняття з обліку особи за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) в Україні у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон відповідно до пункту 2.25 Постанови № 22-1 від 25.11.2005 (зі змінами). Повідомлено, що виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено до з'ясування обставин з 01.11.2025.
Позивач, вважаючи прийняте рішення відповідача щодо призупинення виплати пенсії протиправним, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались між сторонами у даному випадку, суд виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому, суд відмічає, що відповідно до положень ст.2 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-ІІІ, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Також, відповідно до ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що за загальним правилом кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення, тобто право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Порядок припинення виплати пенсії регулюється нормами ст. 49 Закону №1058-ІV, відповідно до частини 1 якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 51 Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення другого речення статті 51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009).
Питання пенсійного забезпечення громадян України та Угорщини регулюються Угодою між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Угорською Народною Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 20.12.1962, яка набула чинності 12.04.1963. Україна як правонаступниця СРСР продовжує виконувати зобов'язання за цим договором.
Відповідно до пункту 1 статті 4 Угоди, всі види соціального забезпечення, передбачені цією Угодою, надаються відповідно до законодавства та органом тієї Договірної Сторони, на території якої постійно проживає громадянин. Отже, дана угода передбачає територіальний принцип пенсійного забезпечення.
Згідно із ст. 5 Угоди, при призначенні пенсії та при визначенні її розміру зараховується повністю весь трудовий (страховий) стаж, набутий на території обох Сторін.
Положення, зокрема, п.2 ч.1 ст. 49 Закону №1058-ІV та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, які фактично стали підставою для припинення виплати пенсії позивачу, втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009.
При цьому, частиною першою статті 152 Конституції України встановлено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відтак, зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення - 07.10.2009).
Так, Конституційний Суд України в Рішенні №25-рп/2009 зазначив "оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив "право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення)".
У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок "різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права."
Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Крім того, необхідно зазначити, що такої ж правової позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах дотримувався і Верховний суд України у постановах від 12.05.2015р., від 19.05.2015р. та від 06.10.2015р. у справах за №21-180а15, 21-168а15, 308/1088/14-а, відповідно.
Приписами ч.2 ст.49 Закону № 1058-ІV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.
У свою чергу відповідно до, зокрема, ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Всупереч ч.2 ст. 49 Закону №1058-IV, ст.46 Закону №1058-IV, поновлення виплат пенсії позивачу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не здійснено.
Відтак, на підставі викладеного, зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача щодо припинення пенсійних виплат не можуть відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань в рахунок повернення суми судового збору в розмірі 1211,20 грн, сплачених позивачем за подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо призупинення виплат пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич