28 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/6139/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, -
Адвокат Морозов Вадим Юрійович в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким просить суд: визнати наказ від 17.07.2025 року про призов по мобілізації ОСОБА_1 незаконним і скасувати його.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.07.2025 щодо призову ОСОБА_1 під час мобілізації, оскільки він не може проходити військову службу та використовувати зброю через наявність релігійних переконань. За результатами звернення представника позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо надання останніми наказу про мобілізацію, надання інформації щодо обставин затримання позивача, інформації щодо складання протоколу чи постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача, відповідь представнику позивача станом на день подання даного позову до суду, не отримана. Вказане послугувало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року відкрито провадження в справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також даною ухвалою витребувано у відповідача додаткові докази.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 постановлено повторно витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_4 :
- належним чином завірену копію наказу про мобілізацію Валова ОСОБА_2 від 17.07.2025 року, а також належно засвідчені копії інших документів, що стосуються його мобілізації;
- належним чином завірену копію постанови військово-лікарської комісії від 17.07.2025 року відносно ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 01.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та за наявними у справі матеріалами.
24.11.2025 представником відповідача подано клопотання про долучення доказів, у якому представник просив приєднати до матеріалів справи витребувані за ухвалою суду докази.
24.11.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначив, що гр. ОСОБА_1 не повідомляв про наявність у нього права на відстрочку від мобілізації в особливий період чи інформації про наявність його бронювання у встановленому порядку. Відповіді на запити представника позивача були надані, ОСОБА_1 пройшов ВЛК, рішенням якої визнаний придатним до військової служби, щодо наявності у нього хвороб і хворобливих станів, що унеможливлюють проходження військової служби, не повідомляв.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до витягу з мобільного застосунку «Резерв+» електронного кабінету ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 вбачається, що такий перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як свідчить зміст позовної заяви ОСОБА_1 стверджує, що він є членом релігійної організації, проте не зазначає в якій саме та яку роль він там виконує. Доказів на підтвердження належності позивача до релігійних організацій також суду не надано.
17.07.2025 о 22 год. ОСОБА_1 відмовився отримати направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності для проходження військової служби по мобілізації, що стверджується наявною в матеріалах справи копією направлення №5008 від 17.07.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом зі змісту довідки військово-лікарської комісії №2025-0717-2223-4540-0 від 17.07.2025 (номенклатурний номер 12088 від 17.07.2025) ІНФОРМАЦІЯ_4 та наданої суду копії картки обстеження та медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби встановлено, що солдат (запасу) ОСОБА_1 проходив медичний огляд в «Позаштатній постійно діючій військово-лікарській комісії при обласному тимчасовому мобілізаційному пункті ІНФОРМАЦІЯ_2 (дублюючий склад)» 17.07.2025, та визнаний придатним до військової служби.
Картку обстеження та медичного огляду, ОСОБА_1 відмовився підписувати, про що комісією складено відповідний акт від 17.07.2025.
Зі змісту витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.07.2025 №М583 вбачається, що солдата ОСОБА_1 , 1991 р.н., призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_3 .
21.07.2025 представником позивача надіслано адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_7 та до ІНФОРМАЦІЯ_2 з вимогами надати йому документи щодо його клієнта ОСОБА_1 , зокрема: наказ про мобілізацію, інформацію про підстави затримання, проходження ВЛК позивачем, інформацію щодо обставин затримання та інформацію чи було враховано, що ОСОБА_1 є членом релігійної організації.
Відповіді на зазначений адвокатський запит станом на дату подання даного позову до суду представник не отримав, тому звернувся до суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб та Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військову службу і військовий обов'язок" (далі - Закон №2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1-3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає проходження військової служби: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу приписів ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Поряд з цим, як це передбачено частиною четвертою статті 1 Закону №2232-ХІІ, громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Так, організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначаються Законом України №1975-XII від 12.12.1991 "Про альтернативну (невійськову) службу" (далі - Закон №1975-ХІІ).
Статтею 1 цього Закону установлено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
За статтею 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною 1 ст. 4 Закону №1975-ХІІ передбачено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок направлення на альтернативну службу регламентується Розділом II Закону №1975-XII.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
Статтями, 10, 11, 12 Закону №1975-XII визначено, що відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов'язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.
Заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори протягом чотирнадцяти календарних днів.
Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:
несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;
відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;
неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.
Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється.
Про відмову у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації сповіщає громадянина у письмовій формі.
Рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.
Направлення для проходження альтернативної служби видається громадянину після проходження призовної комісії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 №2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).
Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
Пунктами 5, 6 Положення №2066 визначено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадянин після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду призову на строкову військову службу особисто подає письмову заяву до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем проживання. Початок проведення призову громадян на строкову військову службу встановлюється на підставі Указу Президента України.
Заява про направлення на альтернативну службу подається у довільній формі із зазначенням мотивів неможливості проходження строкової військової служби та підтвердженням істинності релігійних переконань громадянина. До заяви додаються документи, що підтверджують істинність його релігійних переконань, копія документа про освіту та довідка з місця роботи або навчання.
Заява про направлення на альтернативну службу приймається за наявності паспорта. Відсутність паспорта є підставою для відмови у прийнятті заяви.
За правилами, встановленими пунктами 8, 9 Положення №2066, відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації протягом календарного місяця вивчає заяву громадянина про направлення на альтернативну службу і у разі потреби в межах наданих повноважень перевіряє повідомлені заявником дані.
Про дату явки громадянина до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації, на якому розглядатиметься питання про направлення його на альтернативну службу, відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації повідомляє письмово та пропонує громадянинові подати до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації у разі потреби додаткове підтвердження істинності релігійних переконань в документальній або іншій формі (зокрема запросити представників релігійної організації тощо).
Згідно з пунктами 13, 14, 15 Положення №2066 заява громадянина про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої держадміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина. У разі потреби до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації запрошуються представники релігійних організацій, громадськості та вживаються в межах законодавства інші заходи для встановлення належності громадянина до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, та істинності його релігійних переконань.
Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:
несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;
відсутність підтвердження істинності релігійних переконань;
неявка громадянина без поважних причин до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації.
Інші причини не можуть бути підставою для відмови в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори.
Рішення місцевої держадміністрації про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову в направленні на альтернативну службу протягом п'яти календарних днів видається заявникові та надсилається у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому громадянин перебуває на військовому обліку.
Юридичний аналіз наведених вище правових норм дає змогу зробити наступні висновки:
- Конституція України, як Основний Закон держави, не допускає можливість звільнення громадян України від своїх обов'язків перед державою, у тому числі обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цінності, з мотивів релігійних переконань, але разом з тим гарантує право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною службою у тому разі, якщо виконання такого обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина; водночас таке право не може бути обмежене в умовах воєнного стану, що прямо передбачено статтею 64 Конституції України, крім випадків, якщо таке обмеження встановлене законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах охорони громадського (публічного) порядку (безпеки), здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей;
- порядок реалізації конституційного права на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) визначається Законом №2232-XII та Положенням №2066, згідно з якими на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням та документально або іншим чином підтвердили істинність переконань;
- рішення про заміну строкової військової служби альтернативною службою приймаються місцевими райдержадміністраціями, функції яких в умовах воєнного стану виконують військові адміністрації, в тому числу районні військові адміністрації;
- за результатами розгляду заяви особи, яка перебуває на військовому обліку та підлягає призову на строкову військову службу, відповідна місцева державна адміністрація приймає одне з двох рішень: про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову у направленні з підстав, перелік яких є вичерпним;
- чинним законодавством України не передбачено можливість заміни альтернативною службою такого різновиду військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, так само як і не надано повноважень військовим адміністраціям на вирішення таких питань.
У даній справі спірні правовідносини виникли з приводу мобілізації в особливий період.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Зокрема, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Надаючи правовий аналіз вказаним нормативним актам вбачається, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, законом не передбачено; порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом №1975-XII не визначено.
Порядок проходження невійськової служби не прописаний також і у Законах №№2232-XII, 1975-XII, 3543-ХІІ.
Тобто, в даній ситуації стоїть питання щодо необхідності законодавчого врегулювання спірної ситуації, зокрема, щодо внесення змін Законі, які регулюють спірні правовідносини.
Такої позиції дотримано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.09.2023 у справі №990/64/23.
Слід звернути увагу на те, що Законом №3543-ХІІ альтернативна (невійськова) служба під час мобілізації/військового стану не визначена.
Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, усупереч доводів позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
При цьому, положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).
Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye), Дягілєв проти Росії).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу.
Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
При цьому, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача при призові його під час мобілізації в особливий період. Доказів зворотного ні позивачем, ні його представником не надано.
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич