Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 листопада 2025 року Справа№200/6730/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача 3: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача 3: Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 12 лютого 2022 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 12 лютого 2022 року по 12 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (далі відповідач 2), яка перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1). При цьому, відповідач 1 протиправно, починаючи з 12 лютого 2022 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії. Позивач зауважив, що його представник звернувся до відповідача 1 із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 12 лютого 2022 року по 12 травня 2023 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум. Листами від 25.06.2025 року та від 04.08.2025 року відповідач 1 повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн. Позивач вважає такі дії відповідача 1 протиправними.
Військовою частиною НОМЕР_3 (далі відповідачем 1) було надано відзив на позовну заяву, в якому його представник зазначив наступне, що враховуючи предмет позову, належними учасниками даних адміністративних правовідносин є фізична особа - позивач та військова частина - розпорядник коштів, яка виплачувала військовослужбовцю грошове забезпечення. Відповідно до пункту 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника). Відповідач 1 зауважив, що згідно з Правилами, військова частина НОМЕР_3 , як розпорядник коштів другого рівня, не є кінцевим джерелом фінансування. Її функція полягає у перевірці та опрацюванні заявок, що надходять від розпорядників нижчого рівня (вч НОМЕР_2 та НОМЕР_1 ), а потім у направленні цих заявок до розпорядника коштів першого рівня. Таким чином, військова частина НОМЕР_3 не має права і не може на підставі запиту представника позивача здійснити перерахунок грошового забезпечення, оскільки це не належить до її компетенції. Відповідач 1 зауважив, що є неналежним відповідачем у цій справі, враховуючи зміст позовних вимог. Відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Військова частина НОМЕР_1 (далі відповідач 2) надала відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне, що згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. З огляду на викладене, командування військової частини вважає помилковою позицію позивача щодо незастосування військовою частиною при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не узгоджуються з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774. Відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року відкрито провадження по даній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Звільнено позивача від сплати судового збору. Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усі наявні докази на підтвердження зазначеного у відзиві. Встановлений позивачу строк для надання на адресу суду уточнену позовну заяву, в якій зазначити: період щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у належному розмірі або ж надати заяву чи клопотання щодо залишення вже зазначених ним позовних вимог в частині періоду. Ухвалено поновити строк звернення позивача з його позовними вимогами за період з 20.07.2022 по 12.05.2023 року та вважати його пропущеним з поважних причин.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року у задоволенні заяви представника відповідача щодо заміни його на відповідачів - Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 відмовлено. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Військову частину НОМЕР_1 . Встановлений відповідачу 2 строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усі наявні докази на підтвердження зазначеного у відзиві; відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні, додаткові, одноразові виплати за вказаний період) за період з 12.02.2020 по 12.05.2023 року (включно); копії наказів про зарахування позивача до списків особового складу та виключення зі списків особового складу; довідку, в якій зазначити який прожитковий мінімум застосовувався під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у зазначений період; у разі неможливості надати вищеперелічені докази, надати заяву, в якій зазначити підстави неможливості або відсутності цих доказів, або в якій військовій частині чи архіві знаходяться витребувані докази. Залучено до участі у справі в якості третього відповідача - Військову частину НОМЕР_2 . Встановити відповідачу 3 строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усі наявні докази на підтвердження зазначеного у відзиві; відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні, додаткові, одноразові виплати за вказаний період) за період з 12.02.2020 по 12.05.2023 року (включно); довідку, в якій зазначити який прожитковий мінімум застосовувався під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у зазначений період; у разі неможливості надати вищеперелічені докази, надати заяву, в якій зазначити підстави неможливості або відсутності цих доказів, або в якій військовій частині чи архіві знаходяться витребувані докази.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача 1 щодо залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 , відповідача 3: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року продовжено строк Військовій частині НОМЕР_2 та Військовій частині НОМЕР_1 по 28.11.2025 року (включно) для виконання вимог ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року по справі №200/6730/25. Витребувано у відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 : відзиву на позовну заяву та усі наявні докази на підтвердження зазначеного у відзиві; відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні, додаткові, одноразові виплати за вказаний період) за період з 12.02.2020 по 12.05.2023 року (включно); копії наказів про зарахування позивача до списків особового складу та виключення зі списків особового складу; довідку, в якій зазначити який прожитковий мінімум застосовувався під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у зазначений період; у разі неможливості надати вищеперелічені докази, надати заяву в якій зазначити підстави неможливості або відсутності цих доказів, або в якій військовій частині чи архіві знаходяться витребувані докази. Витребувано у відповідача 3: Військової частини НОМЕР_2 : відзиву на позовну заяву та усі наявні докази на підтвердження зазначеного у відзиві; відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні, додаткові, одноразові виплати за вказаний період) за період з 12.02.2020 по 12.05.2023 року (включно); довідку, в якій зазначити який прожитковий мінімум застосовувався під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у зазначений період; у разі неможливості надати вищеперелічені докази, надати заяву, в якій зазначити підстави неможливості або відсутності цих доказів, або в якій військовій частині чи архіві знаходяться витребувані докази. Попереджено відповідачів про відповідальність щодо не надання витребуваних судом доказів у відповідності до приписів п.3 ч.2 ст.149 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач та відповідачі про відкриття провадження по справі були повідомлені належним чином, про що свідчить відповідна відмітка про наявність у них реєстрації кабінету електронного суду та відповідна відмітка «доставлено» де зазначено, що ухвалу про відкриття провадження по справі та інші процесуальні документи вони отримали належним чином.
З урахуванням вищенаведеного відповідач 3 був належним чином обізнаний про наявність позовної заяви на розгляді в Донецькому окружному адміністративному суді та залучення його в якості третього відповідача по справі.
Станом на час розгляду даної справи по суті спірних правовідносин від відповідача 3 на адресу суду не було надано ані відзиву на позовну заяву разом із доказами на підтвердження зазначеного у ньому, ані будь-якої заяви, клопотання тощо.
Суд зауважує, що у відповідності до приписів ч.2 та ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В свою чергу, приписами ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Варто зауважити, що приписами ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Слід констатувати той факт, що у відповідача 3, який отримав копії процесуальних документів по справі №200/6730/25, було вдосталь часу для надання на адресу суду своїх заперечень із відповідними доказами на підтвердження своєї позиції по справі, але враховуючи відсутність взагалі будь-яких заяв по суті, суд вирішив розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами та доказами.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд,
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_5 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій виданим від 10.03.2021 року серії НОМЕР_6 .
Відповідач 1 - Військова частина НОМЕР_3 (ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач 3 - Військова частина НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_9 ) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.02.2020 року №43 був зарахований до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, та в подальшому 27.12.2023 року позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у відповідності до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №373.
Слід зауважити, що суд в своїй ухвалі від 08.09.2025 року вже зазначав по справі, що у відповідності до копії військового квитка серії НОМЕР_10 позивач перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 12.02.2020 по 27.12.2023 року, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_10 , в якому зазначено, що у відповідності до наказу №42 від 12.02.2020 року позивач зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 та з 27.12.2023 року, у відповідності до наказу №373 від 27.12.2023 року був виключений зі списків особового складу та направлений до військової частини НОМЕР_11 .
Період проходження позивачем військової служби з 12.02.2020 по 27.12.2023 року також підтверджується наявними копіями відповідей ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.08.2025 року та від 25.06.2025 року.
Отже з урахуванням наведеного, судом встановлено, що позивач проходив військову службу у відповідача 2: Військовій частині НОМЕР_1 з 12.02.2020 по 27.12.2023 року.
Судом встановлено, що позивач звертався із заявою у червні 2025 року, до відповідача 3 через Міністерство оборони України, в якому просив - здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 12.02.2020 по 27.12.2023 року (включно), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідачем 1 було надано відповідь від 04.08.2025 року наступного змісту: - «Враховуючи зазначене, посадовий оклад та оклад за військовим званням визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14. […]. З огляду на викладене, оскільки інших рішень щодо перерахунку військовослужбовцям розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням урядом України не приймалось, підстав для здійснення перерахунку Вам розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 немає.».
Слід зауважити, що відповідач зазначив у своєму відзиві на позовну заяву наступне: - «Постановою КМУ № 103 до п. 4 Постанови КМУ № 704 внесені зміни, якими встановлена залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2018 року, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови, з яких не було вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводитися виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, що є суто технічною помилкою, а не колізією норм права, яка не впливає на розміри окладів, оскільки Примітки додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не встановлюють розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, а лише роз'яснюють порядок їх обчислення (множення); правовою нормою, яка встановлює розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та порядок їх обчислення є п. 4 Постанови КМУ № 704. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774), який набрав чинності 01 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Таким чином, згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. З огляду на викладене, командування військової частини вважає помилковою позицію Позивача щодо незастосування військовою частиною при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до додатків 1 та 14 до Постанови КМУ № 704 не є нормами права та не узгоджуються з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774.».
Варто зазначити, що у відповідності до приписів ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Також Військовою частиною НОМЕР_1 було надано довідку від 20.11.2025 року №2029, в якій було зазначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб який застосовувався для розрахунку грошового забезпечення позивача у період з 2020-2023 роки - 1762,00 грн.
З наданої копії довідки про доходи позивача від 20.11.2025 року №1028 судом встановлено, що позивачу у грудні 2020 року було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення; у березні 2021 року грошову допомогу на оздоровлення; у грудні 2021 року матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань; у квітні 2022 року грошову допомогу на оздоровлення та у грудні 2022 року матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
В свою чергу, у 2023 році позивачу взагалі не було виплачено як матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, так і грошової допомоги на оздоровлення, що також підтверджується наявною копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.12.2023 року №373, в якому зазначено, що дані виплати у 2023 році йому не виплачувались.
З урахуванням наведеного, суд встановив, що під час проходження позивачем військової служби у період з 12.02.2020 по 27.12.2023 року у Військовій частині НОМЕР_1 , йому нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення із розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року - 1762,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до приписів Наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», відповідно до якого грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі Постанова КМУ № 103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.
Згідно з п. 4 Постановою КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до в п. 4 Постанови КМУ № 704.
Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови КМУ № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082), Закон України від 2 грудня 2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928), Закону України від 3 листопада 2022 року №2710-IX «Про державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710), Закону України від 19.11.2024 року №4059-ІХ «Про Державний бюджет на 2025 рік» (далі Закон №4059) - таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022, 2023 та 2025 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки: з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічний висновок наведений Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21.
При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Щодо періоду з 01.01.2023 по 27.12.2023 року (включно), суд зазначає наступне.
Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №481 від 12 травня 2023 року «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», даною постановою визначено:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77,ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
В той же час, вищезазначена Постанова КМУ від 12.05.2023 №481 набрала законної сили з 20 травня 2023 року відповідно до публікації в Урядовому кур'єрі №101. Водночас жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі для застосування її приписів, в тому числі в період з 29.01.2020 - дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування п.6 Постанови №103, яким внесено зміни до п.4 Постанови №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності.
Так, згідно з ч.1 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VІІ від 27.02.2014 постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Судом встановлено, що також підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про грошове забезпечення позивача, а також не заперечується відповідачем по справі, що при обчисленні посадового окладу та окладу за військове звання позивача у період з 12.02.2020 по 27.12.2023 року, відповідач застосовував розмір - 1762 гривні (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року).
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294 - ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 3 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2684,00 грн.
Слід врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування інших складових грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розмір яких визначається з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Отже судом під час розгляду матеріалів позовної заяви було встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті позивачу його грошового забезпечення, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням за період з 12.02.2020 по 19 травня 2023 року (включно) застосовувався при обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 1 січня 2018 року, замість розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 1 січня 2020, на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року, що насамперед підтверджується - відзивом відповідача на позовну заяву та копіями довідок про виплачене грошове забезпечення позивача за 2020-2023 роки та не заперечується самим відповідачем.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала в нарахуванні та виплаті позивачу в період з 12.02.2020 по 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020), та як похідні позовні вимоги:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 12.02.2020 по 31.12.2020 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог позивача в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 171.1 пункту 171 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 44, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пунктом 4 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 по справі № 812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 по справі № 815/5826/16 вказано: Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Отже, після набрання рішенням у даній справі законної сили на відповідача покладається безумовний обов'язок його виконання.
Разом з тим на відповідача, як податкового агента, законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Тож у суду відсутні наразі підстави зобов'язувати відповідача здійснити виплату вищевказаної компенсації, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованого грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач є учасником бойових дій та відповідно був звільнений від сплати судового збору, з урахуванням наведеного судові витрати відшкодуванню не підлягають.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ), до відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_8 , до відповідача 3: Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ: НОМЕР_9 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ), що полягала в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) в період з 12.02.2020 по 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 12.02.2020 по 31.12.2020 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 28 листопада 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець