28 листопада 2025 рокуСправа №160/22355/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.08.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідачі), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №046050022072 від 24.02.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.01.1998 до 30.04.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.01.1983, з дня звернення, з 17 лютого 2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням на день звернення, 17 лютого 2025 року, до страхового стажу період роботи з 02.01.1998 до 30.04.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.01.1983.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.02.2025 він звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області, прийнятим за принципом екстериторіальності 24.02.2025 № 046050022072, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклика) сторін за наявними у справі матеріалами з 21.08.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі та від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області витребувано матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно позивача.
19.08.2025 в системі «Електронний суд» надійшов відзив, в якому представник ГУ ПФУ в Запорізькій області просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що статтею 25 Закону № 1058 визначено умови призначення пенсії за віком - після досягнення віку 60 років та наявного страхового стажу не менше 32 років. Вік позивача складає 60 років 05 місяців 16 днів. Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 24 років. Періоди роботи позивача по довідці №1 від 14.02.2025 з 01.01.1998 по 30.04.2002 не зараховані, оскільки за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказані періоди. Згідно перевірених документів, доданих до заяви, відсутня інформація про сплату страхових внесків за даний період роботи. Враховуючи вищевикладене, відсутні законні підстави призначувати позивачу пенсію відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області правом на подачу відзиву не скористався.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 17.02.2025 звернувся в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24.02.2025 ГУ ПФУ в Запорізькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення № 046050022072, яким відмовлено у призначенні пенсії з тих підстав, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж.
Також в рішенні зазначено, що вік заявника становить 60 років 05 місяців 16 днів.
Право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 24 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 2 цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років.
Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 28 років 09 місяців 25 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи по довідці №1 від 14.02.2025 з 01.01.1998 по 30.04.2002, оскільки за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказані періоди.
Враховуючі вище викладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Отже між сторонами виник спір з приводу не зарахування певного періоду до страхового стажу, у зв'язку з чим, відмовлено у призначенні пенсії.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно позиції Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі № 226/1994/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
З рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області вбачається, що позивачу до страхового стажу не зарахований період роботи по довідці № 1 від 14.02.2025 з 01.01.1998 по 30.04.2002, оскільки за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період.
З наданої позивачем копії трудової книжки серія НОМЕР_2 від 10.01.1983 вбачаються наступні записи за вказаний період:
- 02.01.1998 - ПП ОСОБА_2 , прийнятий за трудовим договором комерційним директором, наказ №1К від 02.01.1998 (запис № 18);
- 30.04.2002 - звільнений за ст.36.6 КЗоТ Украини за угодою сторін, наказ №8-к від 30.04.2002 ПП ОСОБА_2 (запис № 19)
14.02.2025 ФОП ОСОБА_2 видана довідка № 1 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, зі змісту якої вбачається, що позивач з 02.01.1998 по 30.04.2002 працював у ПП ОСОБА_2 .
Оскільки трудова книжка позивача та довідка № 1 від 14.02.2025 містять відомості про роботу позивача у період з 02.01.1998 по 30.04.2002 і зауважень щодо оформлення трудової книжки у ГУ ПФУ в Запорізькій області під час прийняття спірного рішення не виявлено, суд вважає, що пенсійний органом безпідставно не зараховано позивачу вказаний період роботи до страхового стажу.
Сам по собі факт відсутності у відповідача відомостей про сплату позивачем страхових внесків, з огляду на практику Верховного Суду вказану вище, не може мати для позивача негативні наслідки у вигляді відмови у призначенні пенсії.
Окрім того, відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що на ПП ОСОБА_2 протягом 1998 - 2002 років накладалися адміністративні стягнення за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків.
Враховуючи, що право на призначення пенсії за віком для позивача виникає після досягнення 60 років за наявності не менше 31 року, а також враховуючи, що він досяг пенсійного віку та має стаж роботи більше 32 років (враховуючи період встановлений органом ПФУ- це 28 років 09 місяців 25 днів та спірний період 4 роки 3 місяці 28 днів), суд приходить до висновку, що позивач набув право на призначення пенсії за віком.
Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №046050022072 від 24.02.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.01.1998 до 30.04.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.01.1983, з дня звернення, з 17.02.2025; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2025 про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з зарахуванням на день звернення, 17.02.2025, до страхового стажу періоду роботи з 02.01.1998 до 30.04.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.01.1983.
Підстави для зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області вчиняти дії щодо відношення порушеного права позивача відсутні, оскільки цей орган не приймав спірне рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги таким, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією № 5132-2980-6321-8180 від 29.07.2025.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню на користь позивача з ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №046050022072 від 24.02.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.01.1998 до 30.04.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.01.1983, з дня звернення, з 17.02.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2025 про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з зарахуванням на день звернення, 17.02.2025, до страхового стажу періоду роботи з 02.01.1998 до 30.04.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.01.1983.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець