26 листопада 2025 рокуСправа №160/21999/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
30.07.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні ОСОБА_1 , починаючи з 30.01.2020 року по 01.07.2025 року, розмірів посадового окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 починаючи з 30.01.2020 року по день виключення із списків частини включно (01.07.2025 року), розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 01.07.2025 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів мого посадового окладу та розміру окладу за військове звання з 01.01.2020 року по 01.07.2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множення на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, обчислену із розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множенням на відповідні коефіцієнти;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, обчисленого із розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області довідку про розмір грошового забезпечення Позивача станом на 01.01.2023 р., на 01.01.2024 р., на 01.01.2025 р. відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України 1 січня календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для перерахунку пенсії Позивача;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 01.01.2020 року по день фактичної виплати заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій від 19 березня 2019 року та у спірний період з 30.01.2020 по 01.07.2025 проходив військову службу. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №187 від 30.06.2025 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З отриманих від відповідача документів, позивач дійшов висновку, що йому протиправно занижували грошове забезпечення, не були враховані примітки додатку №1 до постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки яких визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 1 січня 2021, на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року, на 1 січня 2024 року, на 1 січня 2025 року але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Обчислені Військовою частиною НОМЕР_1 розміри грошового забезпечення, посадового окладу та окладу за військове звання станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року, ну думку позивача, є зниженими та обмежують права останнього, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 01.09.2025, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
06.08.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що у відповідача відсутні підстави застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення примітки до Додатків 1, 14 та п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та вважає, що в діях військової частини немає протиправності. Компенсацію втрати частини грошових доходів відповідач вважає передчатною, оскільки позивач ще не набув право на неї.
Стосовно зауваження представника Військової частини НОМЕР_1 про звернення позивача до суду із пропуском строку, тобто в порушення ст. 233КЗпП, суд зазначає наступне.
Строки звернення до суду у трудових спорах встановлюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Відповідно до частини 2 вказаної статті із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2025 №187 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.07.2025 року.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про ви-рішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Отже, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду обчислюється з дня виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, тобто з 01.07.2025. Тримісячний строк звернення до суду з цим позовом спливає 01.10.2025 (01.07.2025 + 3 місяці). Позивач звернувся з цим позовом до суду засобами поштового зв'язку 29.07.2025 (зареєстровано канцелярією суду 30.07.2025), тобто в межах строку звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 30.01.2020 по 01.07.2025 у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 позивач є учасником бойових дій від 19.03.2019 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 26 червня 2019 року № 30-РС ОСОБА_1 призначено командиром відділення штабних машин взводу штабних машин батальйону мобільних вузлів зв'язку Військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 02.07.2019 №131 старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби з 02 липня 2019 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №187 від 30.06.2025 позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27 червня 2025 року №43-рс з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) відповідно пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що грошове забезпечення позивача було розраховано не шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020-2025 роки станом на 01 січня календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2018 року.
Таким чином, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення з 30.01.2020 по 01.07.2025 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розмір грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності з 01.03.2018 року.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У первісній редакції п. 4 Постанови № 704, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
На момент набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 704 п. 4 цього нормативно-правового акту був викладений у редакції згідно з п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18.
Отже, починаючи з 29.01.2020 року діє п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, який визначає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
А тому, розрахункова величина для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинна бути визначена шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що станом на 01.01.2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024, 2025 роки встановлено, що станом на 01.01.2024 року та на 01.01.2025 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 3028,00 грн.
Отже, розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262-ХІІ у 2020-2025 роках є більшим ніж в 2018 році.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21 на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону № 2262-XII та Постанови № 704, дійшов висновку про те, що з 01.01.2020 року положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Встановлене положеннями п. 3 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічні правові висновки застосовані Верховним Судом також у постанові 06.11.2023 року у справі № 300/1947/22, при розгляді якої суд не знайшов підстав для відступу від висновків, викладених у справі № 440/6017/21.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 набрала чинності 20.05.2023 року.
Таким чином, з 20.05.2023 року застосовується редакція пункту 4 Постанови №704, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Разом з тим, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, пункт 2 постанови КМУ № 481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ № 704 визнано протиправним та нечинним.
Отже, з дня набрання чинності постановою КМУ № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для обчислення грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762 грн, передбаченої постановою КМУ № 481.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та після 18.06.2025 (тобто з 19.06.2025 року) відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на відповідний календарний рік.
Відтак, в межах розгляду цієї справи, суд вважає протиправними дії відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивача у спірні періоди з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 по 01.07.2025 без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Проте у період з 20.05.2023 по 18.06.2025 суд вважає, що відповідач діяв згідно чинного законодавства України та правильно застосував постанову КМУ № 481 від 12.05.2023 року та розрахував грошове забезпечення позивача з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року (1762 грн).
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до абзацу 3 пункту 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пунктів 5, 6 Розділу ХХХІ Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, виплата грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням).
З огляду на встановлену судом протиправність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 по 01.07.2025 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, виплата одноразової грошової допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій були проведені з порушеннями, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що вимоги позову, спрямовані на спонукання суб'єкта владних повноважень до застосування відповідного тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, є одночасно необґрунтованими та передчасними. Це зумовлено тим, що зі змісту позовної заяви не вбачається наявності спору з цього питання, а матеріали справи не містять об'єктивних доказів щодо наміру суб'єкта владних повноважень вчинити порушення прав позивача у майбутньому.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023 р., на 01.01.2024 р., на 01.01.2025 р. відповідно до ст.ст. 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, ст. 9 Закону №2011-XII, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для перерахунку пенсії позивача, суд зазначає наступне.
Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого виник спір, є правомірність застосування відповідачем при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, суд звертає увагу, що відповідач, відмовляючи позивачу при визначенні розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, врахувати примітки додатків 1, 12, 13, 14 до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), посилався на відсутність відповідних нормативно-правових актів.
Відтак, спору щодо підготовки та направлення до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області довідки про розмір грошового забезпечення позивача на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.
Щодо позивної вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ № 159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до ст.1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст.2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно із пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 24.07.2024 року у справі №520/2674/2020.
Оскільки дохід лише буде виплачений позивачу на виконання цього рішення суду, відповідач наразі не вирішував питання про його право на таку компенсацію, у зв'язку з чим не порушив право останнього, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, як передчасних.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підводячи підсумок викладеному, з метою належного способу захисту порушеного права, суд вважає необхідним визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 по 01.07.2025 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 по 01.07.2025 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, з урахування раніше виплачених сум та висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 по 01.07.2025 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 по 01.07.2025 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, з урахування раніше виплачених сум та висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець