28 листопада 2025 рокуСправа №160/25410/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення вартості утримання,-
04.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 04.09.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Донецького державного університету внутрішніх справ (на рахунок Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, р/рахунок: UA128201720313261009201000675, ЄДРПОУ 08571423) вартість його утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 37 468,65 (тридцять сім тисяч чотириста шістдесят вісім грн. 65 коп.) та судові витрати в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. за сплату судового збору.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на наявність правових підстав для стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з його утриманням у позивача, які складаються з витрат на грошове та продовольче забезпечення, речового та медичного забезпечення, а також оплати комунальних послуг за період навчання.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2025 року зазначена вище справа розподілена та 05.09.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 171 КАС України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Так, відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру відносно ОСОБА_1 за запитом через систему “Електронний суд» №1752210 від 09.09.2025 року адресою про реєстрацію місця проживання/перебування ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 , тому суд з метою повного та всебічного розгляду справи, а також для забезпечення можливості надання відповідачем відзиву на позов, вважав за необхідне направляти документи по справі на вказану адресу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року прийнято до свого провадження вказану позовну заяву та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року було продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Ухвалою суду від 09.09.2025 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена на адресу відповідача зазначену у позовній заяві, проте на адресу суду повернувся конверт з відміткою пошти: “За закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 Кодексу адміністративного судочинства України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства можна дійти висновку, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “за закінченням терміну зберігання», “адресат вибув», “адресат відсутній» тощо, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Наведена позиція узгоджується висновками неодноразово викладеними Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 29.05.2019 у справі №539/2741/17, від 04.04.2019 у справі №820/5676/17 та від 11.03.2019 у справі №810/2887/17.
Отже, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду від 09.09.2025 року вважається належним чином врученою.
Відповідач відзиву на позовну заяву або будь-яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надав.
Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
На підставі ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
01.09.2020 року між Донецьким державним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було укладено Контракт № 886/2020 про здобуття освіти у Донецькому державному університеті внутрішніх справ за яким університет зобов'язувався підготувати за державним замовленням за денною формою навчання здобувача ступеня вищої освіти «бакалавр» за спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність».
Наказом ректора Донецького державного університету внутрішніх справ від 08.03.2022 року № 115 о/с курсанта ОСОБА_1 було відраховано з університету та звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 8 березня 2022 року.
Відповідачу було направлено повідомлення № 4157/07-2025 від 23.07.2025 року про зобов'язання відшкодувати протягом 30 діб з моменту отримання цього повідомлення витрати, пов'язані з його утриманням у навчальному закладі у повному розмірі за весь період фактичного навчання за реквізитами вищого навчального закладу та у розмірі відповідно до довідки-розрахунку вищого навчального закладу, який здійснював підготовку поліцейського. Зазначений лист направлено відповідачу засобами поштового зв'язку 24 липня 2025 року.
Згідно довідки про розрахунок витрат на утримання курсанта ОСОБА_1 за період з 01.09.2020 по 08.03.2022 року навчання у Донецькому державному університеті внутрішніх справ стверджено, що вартість фактичних витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі, становить:
1) грошове забезпечення: 3 999,98 грн;
2) речове забезпечення: 13 923,12 грн;
3) продовольче забезпечення: 12492,40 грн;
4) медичне забезпечення: 133,91 грн;
5) комунальні витрати: 6 919,24 грн.
Загальна сума витрат на утримання курсанта ОСОБА_1 складає 37 468,65 (тридцять сім тисяч чотириста шістдесят вісім грн. 65 коп.)
Після звільнення з Національної поліції відповідач не відшкодував вказану суму витрат добровільно у визначений чинним законодавством строк.
Вважаючи наявною за відповідачем заборгованість у заявленому до стягнення розмірі позивач звернувся з цим позовом про її стягнення.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» від 10.01.2002 року №2925-III навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення включенні до загальної структури МВС України.
Частиною другою статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) встановлено, що підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону №580-VIII особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною 5 ст. 74 Закону №580-VIII передбачено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 року №261 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №261).
Відповідно до п. 2 Порядку №261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 3 Порядку №261 відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних з:
грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням;
оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).
Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.
Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.
Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році.
На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.
Пунктом 4 Порядку №261 встановлено, що витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.
Відповідно до п. 5 Порядку №261 після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов'язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів.
Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи.
У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася.
Пунктами 6, 8 Порядку №261 встановлено, що особа має право здійснити відшкодування витрат з розстроченням платежу до одного року. У такому випадку особа укладає з вищим навчальним закладом, у якому вона навчалася, договір у письмовій формі, де зазначаються строки та розміри платежів. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.
Застосовуючи вказані положення законодавства до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.
На спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 15.06.2023 року у справі №520/6532/2020, від 13.01.2023 року у справі №440/2692/20.
Подібне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.06.2024року у справі №160/29228/23.
Отже, відшкодуванню підлягають в т.ч. витрати з утримання позивача у вигляді виплаченого грошового забезпечення.
Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.01.2022 року у справі №160/14384/21, а також постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2024 року у справі №460/4684/23, від 08.11.2023 року у справі №300/2420/22, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 року у справі №620/773/23, постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 року у справі №540/4144/20.
Таким чином, усі без виключення витрати на утримання відповідача підлягають стягненню на користь позивача, що відповідає послідовній та актуальній судовій практиці, передусім Верховного Суду.
Суд вважає за доцільне навести практику Європейського суду з прав людини, яка є релевантною до обставин цієї справи за змістовним критерієм (суттю правовідносин між студентами вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання та подальшим працевлаштуванням в державних органах).
У справі Chitos проти Греції (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) Європейський суд з прав людини зазначав: заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов'язання, яке він взяв на себе, обравши кар'єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов'язання служити у відповідному званні певну кількість років.
Європейський суд з прав людини уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов'язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід'ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту кошом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов'язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
У справі Lazaridis проти Греції (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов'язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 Євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв'язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов'язався відслужити в армії дев'ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.
Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що зобов'язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов'язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов'язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов'язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.
У справі Yanask проти Туреччини (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.
Щодо захисту права власності у рішенні Європейського суду з прав людини вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов'язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов'язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Отже, практика відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі особи, яка не виконала свій обов'язок щодо відпрацювання в державних органах визначеного строку, є належним способом реалізації державної політики та відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спосіб реалізації такої політики шляхом подання позову до суду забезпечує особі можливість належним чином представляти свою позицію та користуватися усім можливим обсягом прав, в свою чергу суд забезпечує дотримання законності та верховенства права під час здійснення відповідної процедури.
Суд констатує, що факт витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у позивача в період навчання підтверджується належним чином. Також в наявності обставини, передбачені ч. 4 ст. 74 Закону №580-VIII, в зв'язку з якими відповідач має обов'язок відшкодувати такі витрати (невідпрацювання трьох років після закінчення навчання). В матеріалах справи наявний контракт, згідно якого відповідач зобов'язався відшкодувати відповідні витрати (п.3 розділу ІІІ Контракту). При цьому позивачем дотримано процедуру стягнення відповідних витрат.
Слід зазначити, що жодних заперечень відповідачем не висловлено.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, за обставин цієї справи відсутні судові витрати, які підлягають розподілу за результатом ухвалення рішення про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення вартості утримання - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Донецького державного університету внутрішніх справ (на рахунок Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, р/рахунок: UA128201720313261009201000675, ЄДРПОУ 08571423) вартість його утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 37 468,65 (тридцять сім тисяч чотириста шістдесят вісім грн. 65 коп.).
Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник