Справа №760/27300/24 Провадження №4-с/760/130/25
«27» листопада 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Тесленко І. О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка Вадима Валерійовича,
07 серпня 2025 року до Солом'янського районного суду міста Києва за постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року надійшли матеріали скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка Вадима Валерійовича.
Скарга обгрунтована наступним. 15.08.2024 року на підставі постанови про арешт коштів боржника ВП НОМЕР_1 від 15.08.2024р. було накладено арешт на кошти ОСОБА_1 для подальшого примусового виконання виконавчого документу - виконавчий лист №755/5103/22 від 13.08.2024р. виданий Солом'янським районним судом, про стягнення на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду у розмірі 10 000,00 гривень, та про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану майнову шкоду у розмірі 103600,00 грн. У межах суми звернення стягнення 125900,00 грн. з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження. Як зазначено в постанові про арешт коштів боржника, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Хоменко Вадимом Валерійовичем, було встановлено, що боржник ОСОБА_1 добровільно виконувати зобов'язання за виконавчим документом відмовляється, в зв'язку з чим, виникла необхідність накладення арешту на кошти боржника для забезпечення подальшого примусового виконання виконавчого документу. Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва, Хоменко Вадимом Валерійовичем, жодним чином, передбаченим чинним законодавством, не повідомляв про наявність виконавчого провадження, та не надсилав постанову про відкриття виконавчого провадження, на підставі заочного рішення суду, що позбавило її можливості виконувати рішення суду в добровільному порядку. Документи про відкриття виконавчого провадження було отримано ОСОБА_1 11.09.2024 р., тобто через місяць, після блокування рахунків. Строки для добровільного виконання судового рішення, в постанові про відкриття виконавчого провадження не передбачено. Про наявність судового рішення вона дізналась 15.08.2024 р., Солом'янський районний суд м. Києва її також не повідомляв про прийняте заочне рішення, позовна заява не надсилалась, рішення суду не надсилалось та будь яким іншим чином, її як відповідача, не повідомлялось, такими діями, її було позбавлено права на захист. Рішення суду, отримано нею наручно 22.08.2024р., що підтверджується матеріалами провадження, та розпискою про отримання судового рішення від 22.08.2024 р. Згідно з ч. 1, 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» перед тим, як застосовувати засоби примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника, та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання судового рішення. Отже, у разі з'ясування факту неотримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний або приватний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. Боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання ним копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. Разом з тим, порушення державним виконавцем порядку надіслання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів саме по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, проте не направлення виконавцем в установленому законом порядку постанови про відкриття виконавчого провадження може бути підставою для визнання неправомірними таких дій (бездіяльності) державного виконавця, згідно практикуму Верховного суду України. Відповідно до статті 25 Закону України Про виконавче провадження, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. В даному випадку боржнику не надано час самостійно виконати рішення, або оскаржити постанову про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до ч.8 статті 38 Закону України Про виконавче провадження Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Примусове виконання судового рішення, щодо цивільного позову у кримінальному провадженні здійснює державна виконавча служба, таким чином видача виконавчого листа приватному виконавцю є таким, що суперечить чинному законодавству. Відповідно до ч.1 п.5 статті 39 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування або визнання не чинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ч. 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з ч. 1 статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Згідно заочного рішення суду у справі 755/5103/22,2/760/3887/23 від 16.11.2023р. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви на його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Як вбачається з матеріалів провадження, повне заочне рішення суду, отримано ОСОБА_1 22.08.2024 року, таким чином, строки на оскарження судового рішення , починаються з дня отримання судового рішення, а відповідач має право на поновлення строку оскарження до 21.09.2024 р. 10.09.2024 р. ОСОБА_1 сплатила судовий збір, про перегляд заочного рішення, та надіслала до Солом'янського районного суду Клопотання про поновлення строків, та заяву про перегляд заочного рішення суду. 11.09.2024 р. ОСОБА_1 отримала документа про відкриття виконавчого провадження. 16.09.2024 р. ОСОБА_1 направила приватному виконавцю Хоменко Вадиму Валерійовичу заяву про зупинення вчинення виконавчих дії, в зв'язку з оскарженням заочного рішення суду на основі якого було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження. 09.10.2024 р. ОСОБА_1 отримала лист від приватного виконавця Хоменко В.В., в якому він посилається на ст.38 Закону про виконавче провадження, згідно якої виконавче провадження закривається виконавцем у разі подання апеляційної скарги, а відомості про таку подію відсутні, та жодним чином не взято до уваги той факт, що заява була йому надіслана не про закриття виконавчого провадження, а про зупинення вчинення виконавчих дій, в зв'язку з оскарженням судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий лист. Згідно статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або приватного виконавця, задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії. Частиною п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її прав. ОСОБА_1 отримала лист від приватного виконавця Хоменко В.В. 09.10.2024, таким чином термін оскарження спливає 23.10.2024р. З врахуванням наведеного просила визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця, виконавчого округу міста Києва Хоменко Вадима Валерійовича, щодо не повідомлення та не направлення боржнику ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 15.08.2024р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення, попередньо заблокувавши рахунки ОСОБА_1 ; визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника ВП НОМЕР_1 від 15.08.2024р.; визнати виконавче провадження АСВП НОМЕР_2, та АСВП НОМЕР_3 зведене в одне під № НОМЕР_4 таким, що не підлягає виконанню, в зв'язку з оскарженням заочного судового рішення; зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменко Вадима Валерійовича, зупинити вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_4 до складу якого входять 2 виконавчі провадження: АСВП НОМЕР_5, АСВП № НОМЕР_2; повернути виконавчий лист до Солом'янського суду, що видав виконавчий лист №755/5103/22 від 13.08.2024р.
Ухвалою від 22 серпня 2025 року відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка Вадима Валерійовича; призначено судове засідання для розгляду скарги.
17 жовтня 2025 року від представника стягувача до суду надійшли письмові пояснення по справі які обгрунтовані наступним. Вважає за необхідне довести до відома суду, що 05.05.2025 Солом'янським райсудом м. Києва у справі № 755/5103/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням прийнято ухвалу про залишення без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Солом'янського райсуду м. Києва від 16.10.2023 (на підставі якого було відкрито приватним виконавцем Хоменко В.В. виконавче провадження). Частиною 1 п.5 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Порядок зупинення вчинення виконавчих дій регулюється ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження», і може бути зупинено зокрема у разі: 2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Таким чином, сама по собі подача заяви про перегляд заочного рішення не зупиняє виконавче провадження, якщо суд не винесе відповідну ухвалу про зупинення стягнення за виконавчим документом. Виконавче провадження зупиняється у разі зупинення судом стягнення на підставі такого документа, а не лише через факт оскарження рішення. При розгляді Солом'янським райсудом м. Києва заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 16.10.2023 року (справа № 755/5103/22 ), а такий розгляд відбувався в період з вересня 2024 року по травень 2025 року, ОСОБА_1 не заявляла клопотання про зупинення виконання заочного рішення, відповідно суд щодо даного питання не приймав рішення. Враховуючи вищевикладене, вважаю у приватного виконавця Хоменка В.В. не було правових підстав ні для закінчення, ні для зупинення виконавчого провадження відкритого на підставі заочного рішення Солом'янського райсуду м. Києва від 16.10.2023, тому вважає вимоги ОСОБА_1 є безпідставними і такими що не підлягають задоволенню.
В судове засідання скаржник повторно не з'явився про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Хоменко В.В. в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
18 листопада 2025 року до суду надійшло клопотання від представника стягувача - ОСОБА_2 - адвоката Мельника С.Р., про розгляд скарги за відсутності стягувача та його представника.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 15.08.2024 року (ВП НОМЕР_1) приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Хоменко В.В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №755/5103/22 виданий 13.08.2024 року Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану майнову шкоду в розмірі 103 600,00 грн.(а.с. 8).
Постановою про арешт коштів боржника від 15.08.2024 року (ВП НОМЕР_1), накладено арешт на грошові кошти / електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках / електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів / електронних грошей, що містяться на рахунках / електронних гаманцях що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та / або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 (а.с. 7).
Також, 15.08.2024 року приватним виконавцем винесено Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 9), Постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 15.08.2024 року (а.с. 11, 13), Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 15.08.2024 року (а.с. 12).
ОСОБА_1 було подано приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Хоменко В.В. заяву про зупинення виконавчого провадження від 16.09.2024 року (а.с. 14).
Листом приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Хоменко В.В. (Вих. №1074 від 18.09.2024 року) було повідомлено ОСОБА_1 що оскільки нею не подано апеляційну скаргу на рішення за яким видано виконавчий документ до Апеляційного суду, тому підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, щодо виконання вказаного судового рішення у приватного виконавця відсутні (а.с. 15).
Інших доказів надано суду не було.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19), від 30 травня 2024 року в справі № 365/74/16-ц (провадження № 61-11358св23)).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону № 1404-VIII).
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Платіжні інструкції на примусове списання коштів або пред'явлення емітенту електронних грошей до погашення в обмін на грошові кошти надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна (частини перша - четверта статті 13 Закону № 1404-VIII).
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Як вбачається з матеріалів справи приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Хоменко Вадимом Валерійовичем було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №755/5103/22, виданого Солом'янським районним судом м. Києва.
Як вбачається з Єдиного реєстру судових рішень Рішення Солом'янського районного суду м. Києва у справі №755/5103/22 від 16.10.2022 року набрало законної сили 17.11.2022 року.
Ухвалою від 05 травня 2025 року заяву про перегляд заочного рішення скаржника залишено без задоволення.
При цьому, суд зважає на те, що встатті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Крім іншого, виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно до ч. 3 ст. 287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Питання зупинення виконавчого провадження врегульовано ст. 34 Закону України "Про виконавчепровадження".
При цьому, звернення до суду з заявою про поновлення строку для звернення з заявою про скасування заочного рішення не є підставою для зупинення виконавчого провадження.
Скаржник у скарзі просить суд визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця, виконавчого округу міста Києва Хоменко Вадима Валерійовича, щодо не повідомлення та не направлення боржнику ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 15.08.2024р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення, попередньо заблокувавши рахунки ОСОБА_1 .
При цьому, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно до ч. 5 ст. 26 вказаного закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону "Про виконавче провадження", копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Як вбачається з матеріалів справи скаржник обізнана з відкриттям виконавчого провадження щодо стягнення з нею коштів на підставі рішення суду яке набрало законної сили, має у розпорядженні копії постанов винесених приватним виконавцем. Будь - яких доказів на підтвердження порушення приватним виконавцем положень ст. 28 Закону надано до матеріалів скарги не було.
Щодо вимог скаржника щодо визнання протиправної постанови про арешт коштів боржника суд враховує наступне.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про виконавче провадження", під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Платіжні інструкції на примусове списання коштів або пред'явлення емітенту електронних грошей до погашення в обмін на грошові кошти надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна. Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Таким чином вчинення відповідних дій у виконавчому провадженні приватним виконавцем у передбачені законом строки є його обов'язком.
Тож, при винесенні Постанови про арешт коштів боржника приватний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Щодо вимоги скаржника щодо визнання виконавчого документа таким що не підлягає виконанню суд зважає на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1 - 2 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому, будь - яких підстав, передбачених ст. 432 ЦПК України скаржником у скарзі не наведено.
Щодо вимоги скаржника щодо зупинення виконавчого провадження суд враховує, що станом на момент розгляду скарги Ухвалою від 05 травня 2025 року заяву про перегляд заочного рішення скаржника залишено без задоволення.
За таких обставин підстав для задоволення вказаної вимоги не має.
Щодо вимоги щодо повернення виконавчого листа до Солом'янського районного суду м. Києва суд зважає на те, що положеннями розділу VI ЦПК України не передбачено можливості такого способу захисту з боку боржника.
Згідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18)).
При цьому, скаржником не наведено які саме права боржника були порушені оскаржуваними постановами приватного виконавця, яке право боржника, передбачене Законом України «Про виконавче провадження», зазнало обмежень у зв'язку вчиненням приватним виконавцем відповідних дій та / або не змогло бути реалізованого скаржницею.
Суд зважає на те, що забезпечення виконання рішення суду, яке набрало законної сили є складовою справедливого судочинства, оскільки воно забезпечує ефективність права на справедливий суд закріпленого у статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Без ефективного виконання рішень гарантії Конвенції залишалися б декларативними, порушуючи принцип правової визначеності та роблячи право на суд беззмістовним.
Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3)законності; 4) диспозитивності; 5)справедливості,неупередженості та об'єктивності; 6)гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заході з примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до статті 3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (Постанова ВС від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).
Суд враховує, що при розгляді скарги порушення прав скаржника при здійсненні виконавчого провадження, встановлено судом не було.
З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 44, 447 ЦПК України, суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка Вадима Валерійовича, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.О. Тесленко